Ілюстративне фото: facebook.com / Генеральний штаб ЗСУ / General Staff of the Armed Forces of Ukraine
"Більшість – це люди, які не мають військового або бойового досвіду"
Що спонукало вас зробити дослідження щодо базової військової підготовки?
Це відбулося у співпраці із Міністерством оборони, із Генштабом ЗСУ. Є запит на аналіз базової загальної військової підготовки. Це та підготовка, яка відбувається безпосередньо після мобілізації і підписання контракту. Раніше базова загальна військова підготовка була 30 днів і називалася "курс молодого бійця", зараз є експериментальні продовження до 45 днів. Тож ми досліджували саме передбойову базову підготовку і дивилися на 5 категорій людей.
Ми спілкувалися з представниками бригад, які безпосередньо працюють з людьми, які закінчили цю підготовку, з інструкторами, з експертами у системі підготовки, а також із тими людьми, які проходять підготовку. І в нас були люди, які не мали попереднього бойового досвіду, і які мали попередній бойовий досвід. Перша група була більшою, тому що в будь-якому навчальному центрі більшість – це люди, які не мають ніякого військового або бойового досвіду. Для них це абсолютно новий формат військової взаємодії. Відповідно, ми дивилися цивільними очима, як відбувається інтеграція людини у військо через базову загальну військову підготовку.
Це насправді проблема всіх армій світу
Отже, ви вже сказали про 5 груп. Перша група – це люди, які зовсім не мали ніякого досвіду. Які ще групи ви могли б виділити за результатами вашого дослідження?
Насправді можна спілкуватися з більшою кількістю людей, з більшою кількістю категорій. Ми зараз подивилися на тих, хто навчається, хто навчає і хто працює з ними після навчання. Тобто саме бойові бригади. Це насправді, на нашу думку, були основні категорії респондентів, які нам допомогли зрозуміти, де варто робити щось інакше, де є недоліки. Ми побачили, що з точки зору людей, які навчаються на підготовці, якщо це цивільні люди, які не мали бойового досвіду, то для них є багато демотивуючих факторів. Це матеріальні й нематеріальні фактори. Часто також є відчуття неефективності проведення часу. Це насправді проблема всіх армій світу. Тому що ви не можете як армія бути ефективним навчальним механізмом. І тут ми не унікальні, але в нас зараз найунікальніші ризики і проблеми. Тому є неймовірно серйозний запит на те, щоб зробити щось краще, ніж це відбувається в інших країнах. І в нас немає часу для того, щоб довго тестувати, покращувати і щось змінювати. Насправді чим більше ти готуєшся, тим краще ти готовий. Але в нас немає такої розкоші, як час.
Нам треба дивитися на те, щоб не було ознак "совка"
А як щодо ефективного використання цього часу? Чи має бути прописано конкретно алгоритм, щільність занять і їх послідовність?
Програма є і на 30, і на 45 днів. Втім війську потрібна допомога громадськості з тим, що деяких ресурсів не вистачає. Ми як суспільство думаємо про фронт. І першочергово сили всіх скеровані туди. Але зараз все більше людей починає розуміти, що нам є що робити у підготовці. І відповідно туди зараз трошки переноситься акцент. І ми починаємо розуміти, що не варто очікувати від армії, що вона може побудувати підготовчий процес ефективно. Є дуже багато об'єктивних обмежень, зокрема безпекових, які ускладнюють цей процес. Відповідно, з усіма вхідними даними, які роблять цей процес складним, є досить несправедливо вимагати це робити максимально ефективно, але до цього треба точно прагнути. Нам точно треба дивитися на те, щоб не було ознак "совка", як це називають самі курсанти. Або є процедури, які треба робити з користю не для навчального процесу, а для певного командира. Такого насправді не так багато, але все-таки ці фактори є, і вони впливають на такий дуже важливий критерій, як це відчуття людиною своєї готовності до ведення служби. Це суб'єктивний фактор, який складно виміряти, але він дуже сильно впливає на те, як ти потім ведеш службу, наскільки ти готовий, наскільки ти ефективний в команді.
Якщо говорити про курсантів, то, крім того, що ми дивилися, чи відчувають вони себе готовими, чи ні (а часто вони не відчувають), ще є відчуття мотивації — чи в процесі курсант мав мотивацію до підготовки й до служби. І в багатьох курсантів мотивація падала залежно від переліку мотивуючих факторів, один з яких — побутовий, наприклад, людина дуже чітко для себе розуміє, що не так у побуті. Вона не може аналізувати програму підготовки, тому що вона не військова. Але вона точно розуміє, що мені треба якийсь туалет, мені точно треба попрати речі і десь їх просушити. Або, наприклад, вона знає, як виглядає медичне забезпечення, як виглядає турбота лікаря. Тобто є очікування щодо побуту і здоров’я, а також щодо того, як із ними комунікують.
Фаховий інструктор із бойовим досвідом — надважливий фактор мотивації бійця
Як повинні підбиратися фахові інструктори?
Це надважливий фактор. Охорона здоров’я і побут не такі важливі, як відданий професійний інструктор. Їжа – це теж надважливий фактор, який часто нехтується, тому що ніби є кількість їжі, каші якоїсь. Але чи цього достатньо для людини, щоб підтримувати своє фізичне навантаження, своє здоров'я? Чи є взагалі відчуття, що ти відчуваєш повагу через цю їжу до себе з боку держави? Але фактор хорошого інструктора – це неймовірно важлива річ, яка інколи покриває навіть ці базові речі на кшталт їжі. Наші курсанти цінують те, щоб в інструктора був бойовий досвід, щоб він знав, що відбувається на полі бою, щоб ця людина була із релевантними знаннями. Але дуже часто так само цього недостатньо, щоб бути якісним інструктором, тому що це все-таки педагог. І треба розуміти, як треба викладати людям, тому що це люди абсолютно різного походження, різних професій, різних вікових категорій. Тобто це досить складна задача для будь-якого педагога. Відтак у нас є нестача інструкторів, що має дуже великий тиск на тих, хто залишився. Тобто вони вигорають, втомлюються більше, а коли ти втомлений, то менше ресурсу, щоб якісно навчати. Саме тому ми просуваємо ідею створення нової школи інструкторів, де будуть якісно нові умови для навчання, підготовки й роботи інструкторів. Щоб це були не тільки люди з бойовим досвідом чи без, а щоб людина розумілась в методології, як тримати мотивацію, як робити командну роботу і готувати людей до майбутніх викликів.
"В армії необхідне відчуття впевненості, поваги та відсутності страху"
А чи ми застосовували досвід країн-партнерів, виробляючи бачення базової військової підготовки в нашій країні? Чи, можливо, вони будуть колись звертатися до нас за нашим досвідом?
Вони вже звертаються за нашим досвідом. Тут 100% у нас є перевага першого дотику до ведення війни, тобто, ми тут точно знаємо набагато більше. Але, наприклад, коли люди їдуть наші на навчання, будь-то офіцери чи курсанти, є речі, які нерелевантні до наших умов, тому що викладачі не знають, що зараз відбувається так детально. Вони мали абсолютно інший досвід в інших умовах. З іншого боку, є альтернативне ставлення до людини. Коли, наприклад, в нас є курсанти, які кажуть, що я боюся щось запитати, бо не хочу себе відчувати дурнем, бо мій інструктор так змушує думати, коли я будь-що питаю. А от, наприклад, коли наші курсанти вчилися в Британії, то вони кажуть, що я себе вільно почував у розмові з інструктором, я відчував, що він мене поважає і що я міг поставити будь-яке запитання. Тож відчуття впевненості, поваги і відсутності страху перед інструктором чи перед сержантом — це те, що нам треба запозичувати. Втім армії вирішувати, наскільки запозичувати це людяне ставлення. Але нам як посттоталітарному суспільству точно треба більше взаємоповаги та прояву турботи один до одного.
"Серед тисячі українських респондентів лише чотири готові донатити на військову підготовку й освіту"
Чи потрібно залучати суспільство для обговорення проблематики базової військової підготовки?
Так, не тільки базової, а взагалі освіти військових. Це майбутнє країни, це інвестиції. Наш фонд проводив дослідження, і серед тисячі українських респондентів лише чотири сказали, що вони готові донатити на підготовку й освіту. Тобто це абсолютно нова проблематика для українця, і відповідно ми намагаємося розширити та привабити людей увагу до цього питання, тому що армії потрібна підтримка, війську потрібна наша допомога. Волонтерський рух і наше суспільство були дуже активні у підтримці фронту, але тепер треба направляти зусилля і на підготовку. Це надважливо для виживання нашої країни, бо в нас такі виклики.
