Обраний президент США Дональд Трамп. Фото: АР
Позитивний сигнал від Трампа
Розпочнімо з собору Паризької Богоматері, який на перевідкриття зібрав (7 грудня 2024 року) довкола себе багато впливових політиків світу. Чи почули ми там якісь сигнали, зокрема й від Трампа?
Не обовʼязково сигнали, але з протокольної точки зору ми побачили достатньо цікаві речі. Передусім щодо французької ініціативи, щоб зустрілися майбутній американський і теперішній український президенти. Такі події дуже часто використовують для неформальних зустрічей, які нікого ні до чого не зобовʼязують, але надсилають сигнали. В даному випадку ми подивилися і на двосторонню, і на тристоронню зустріч, і на те, хто хотів би виступати як умовний посередник між Європою та США. Не варто переоцінювати цю зустріч, але сам факт того, що, по-перше, Дональд Трамп приїхав, і, по-друге, що він використав цю можливість через французів поспілкуватися з іншими європейськими лідерами і окремо — з Україною, було достатньо позитивним сигналом.
Макрон і Орбан намагатимуться стати головним зв'язковим із Трампом
А якщо говорити про роль Емманюеля Макрона, який в контексті російсько-української війни більш схильний до того, щоб допомагати Україні, і більш активний навіть в тому, щоб, ймовірно, заводити іноземний контингент? Це про нього йдеться як про посередника, вірно? Якою може бути роль Франції далі?
Є дуже гарне французьке слово, яке використовують у дипломатії, що фактично перекладається як "звʼязковий". Це може бути офіцер десь у штаб-квартирі чи дипломат, який передає меседжі. І на сьогодні в нас фактично є дві людини, яка намагаються стати такими звʼязковими між європейськими країнами, між сторонами конфлікту і США – конкретно йдеться про команду Трампа. Це Віктор Орбан, премʼєр-міністр Угорщини, який вважає, що в нього дуже теплі відносини з Трампом, та Емманюель Макрон, який обрав іншу тактику. Він уже не телефонує Путіну, як робив на початку розв'язаної Росією війни, але в нього при цьому дуже добрі відносини з Трампом і добрі відносини з Україною. З одного боку у французів Вашингтон, але з іншого боку — вони говорять разом з Україною. Угорська сторона ж намагається звʼязати всіх із Москвою, щоб розпочався діалог там.
Далі дуже багато залежатиме від того, яка лінія буде в нас первинною і з більшим натиском. Бо і французький лідер, і угорський намагатимуться стати головним зв'язковим з американцями і, умовно, якщо переважить француз, тоді ми будемо бачити більш проукраїнську позицію, лінію. Якщо в нас переважить угорська лінія зв'язку, тоді той трек наполягатиме на більш тісному та швидкому діалозі саме з Москвою і, можливо, з Китаєм.
Виокремлення Угорщини в ЄС — це перемога Росії
Я подумав, поки слухав вас, що для ЄС наявність всередині Союзу двох настільки різновекторних лідерів, — це, мабуть, не дуже хороша історія…
Абсолютно. Для нас ці три роки дуже важливим у дипломатичній головоломці було те, що ЄС міг виступати єдиним голосом. Загальна позиція Росії завжди була націлена на те, щоб розбити ЄС з точки зору їхньої позиції по українському питанню ще з 2013 року. Москві завжди було простіше говорити один на один, вичавлювати окремих членів, вмовляти їх на щось. Зараз, коли Москві знову вдається виокремлювати Угорщину, — це, передусім, перемога РФ. Як би угорський лідер не намагався представити це як свою силу, насправді ці двосторонні діалоги з Москвою говорять про те, що РФ знаходить варіанти, як розділити ЄС.
Підхід Москви — ескалація заради деескалації, щоправда деескалація відбувається вкрай рідко
А як би ви оцінили зараз кроки РФ щодо намагання вирішити питання війни? Вони активно діють на полі бою. А як щодо дипломатичного шляху? Вони щось роблять у цьому напрямку?
Підхід Москви — це ескалація заради деескалації, щоправда деескалація відбувається вкрай рідко. Дипломатична позиція залежить від ситуації на полі бою: хто вважає, що він перемагає, може досягти більше і яким шляхом. Тож із дипломатичної точки зору ми теж не бачимо, окрім телефонних дзвінків з Орбаном, інших демонстрацій готовності до дипломатичних перемовин. Одночасно шлються й декілька сигналів: одні кажуть, що так, ми готові на перемовини, але… і далі ми бачимо вимоги, гірші, ніж ситуація на полі бою, а з іншого боку відбувається й гірше, коли олігархи, які повністю підтримують Кремль, заявляють, що хай Трамп приїжджає зі своїм мирним планом, а ми його з ним відправимо. Тобто, відразу намагаються принизити іншу сторону, в першу чергу США, щоб продемонструвати, що головне слово буде нібито за ними.
(Російський олігарх Костянтин Малофєєв в інтерв'ю виданню Financial Times, опублікованому 4 грудня 2024 року, заявив: "Володимир Путін відхилить стартову мирну пропозицію Дональда Трампа. Келлог (спецпредставник Трампа щодо України та Росії Кіт Келлог – ред.) приїде до Москви зі своїм планом, ми візьмемо цей план і скажемо йому, щоб забирався геть, тому що нам нічого з цього не подобається. Ось і всі переговори". Кіт Келлог відповів в ефірі американського телеканалу Fox News Малофєєву: "Краще залізь назад у свою коробку і краще зрозумій президента Трампа. Тому що, очевидно, ти не розумієш, і ти точно не розумієш Сполучені Штати Америки – ред).
Thanks @SandraSmithFox @AmericaRpts for having me on today. Sandra always gets to the heart of an issue as she did at the close-underestimate President-elect Trump at your peril and never underestimate the United states of America. pic.twitter.com/oV7lJILpWs
— Keith Kellogg (@generalkellogg) December 2, 2024
Китай фактично від нейтрального гравця почав займати більш проросійську позицію
Поговорімо ще про Китай. Є інформація про запрошення Дональда Трампа очільника Китайської Народної Республіки на інавгурацію, далі — відмова, бо будуть на інавгурації лише посол КНР із дружиною. Наскільки Китай може спрацювати зараз у різного роду перемовинах, які стосуються російсько-української війни?
Дуже здивувала новина про те, що Трамп запрошує китайського лідера на інавгурацію. Останні багато років не було традиції на інавгурацію в США запрошувати очільників держав, вона завжди відбувалася за участю послів іноземних держав, спецпредставників. Це традиція, тому запрошення лише одного і при цьому — не найближчого друга чи союзника, а головного противника, здивувало всіх оглядачів. Відмова Китаю ж нікого не здивувала, бо вони достатньо серйозні з протоколом і для них теж питання, чому тільки вони. Тому це передусім про американо-китайські відносини, а не про щось інше.
(Очікується, що лідер Китаю Сі Цзіньпін не приїде до Вашингтона у січні на інавгурацію новообраного президента США Дональда Трампа. Про це повідомляє телеканал CBS News з посиланням на два поінформованих джерела – ред.)
Щодо ролі Китаю, то він ніколи не був посередником у класичному розумінні цього слова. Тому коли вони два роки тому вийшли з першими ініціативами, було цікаво подивитися, чи є це взагалі зміною Китаю та його ролі в міжнародних відносинах. Тоді вони самі сказали, що це був не мирний план, а їхня позиція. Далі зʼявився бразильсько-китайський план і знову до них було питання, чи є це планом, наміченим на врегулювання. Й зараз Китай фактично від нейтрального гравця почав займати більш проросійську позицію. Політично вона ще не помітна, але дії говорять набагато більше. Разом з тим, на високому рівні вони намагаються підтримувати нейтралітет, бо розуміють, що їхня економіка залежить не від Росії, а від ЄС, і вони не хотіли би потрапити під союзні санкції. Китай використовує зараз ці можливості по світу, для них це період трансформації, коли вони граються і дивляться, що для них буде цікавіше. Війна послаблює російські позиції в Африці й туди приходять саме китайці. Зараз також відбуваються процеси на Близькому Сході, а останні три роки Китай дуже сильно посилює там свої позиції.
Принципова позиція в Трампа лише по Мексиці та мігрантах. Все інше може змінюватися
Мені здається, що зараз світ до моменту інавгурації Трампа намагається підготуватися та створити собі вигідніші позиції, умови. Не пригадую такої "штовханини" перед чиєсь іншою інавгурацією. Чому зараз відбувається саме так?
Головне питання в тому, що Трамп є досить непередбачуваною особою. В нього дуже мало чітких позицій по окремих питаннях, де ми чітко знаємо, що це буде принципова позиція. Більш принципова позиція є тільки по Мексиці та мігрантах, все інше — це позиція, яка може змінюватися. Тому всі розуміють, що до того, як він стане президентом і представить свою програму, в них є певне "вікно можливостей", щоб різними голосами донести і вкласти йому в голову свої пропозиції або свої думки. Щоб його перший день як президента був більш-менш визначеним.
.jpg)
Ганна Шелест. Фото: Українська призма
Ці два місяці для українських дипломатів – робота на виснаження на два треки
Якщо говорити про українську сторону, то наскільки тут зараз працює наша дипломатія?
Наше посольство в США працює 24/7 на всіх рівнях, ми це бачимо навіть по відкритих зустрічах пані посла Маркарової й це означає, що є в 2-3 рази більше закритих зустрічей, які не з'являються в новинах. Тобто ця робота відбувається. Плюс офіційні делегації, які їздять у Вашингтон, і навіть громадянське суспільство. Україна — вкрай активна, але в нас і важке завдання. Нам потрібно використати ці два місяці з командою Байдена, щоб отримати максимально багато військової допомоги, і паралельно з цим працювати з новою командою. Тож ці два місяці – це робота на виснаження на два треки. Але важливо, щоб на кінець січня ми вийшли з більш-менш зрозумілою позицією.
