Тетяна Терен і Євгеній Агарков у студії Радіо Культура
Цього разу було представлено понад 100 країн
Розкажіть про цю нагороду. Кому її дають? Чому це зараз важливо для України?
Ця нагорода вручається раз на два роки в рамках Світового форуму за демократію. Щоразу обирається інша країна для проведення цього Форуму. Там збираються представники багатьох країн. Цього разу було представлено понад 100 країн. Окрім того, що там відбуваються зустрічі, конференції, дискусії, там також вручається і ця відзнака представникам громадянського суспільства. Це громадські організації, які працюють у сферах прав людини та інших важливих соціальних напрямків. Але для мене важливо, що ПЕН там був представлений не лише, як правозахисна організація, а й культурна. Це не завжди проявляється на подібних форумах. Адже для культурного сектора існують інші середовища та інші конференції. Тому я тішуся, що ми представляли одразу ці діві сфери.
Для ПЕН важливо говорити про права людини, але крізь призму культури. Це наша головна ділянка роботи. Тому для нас було цінно, що те, що ми робимо в Україні, те, що ми робимо в світі, а це наша адвокаційна робота, це видима робота. І ми мали змогу більше про неї розповісти. Коли я дізналася про цю нагороду, мені було важливо присвятити її пам’яті всіх моїх загиблих на цій війні колег – українських митців та медійників. Тому щоразу, коли є майданчик, де можна розповісти про російський геноцид проти України, розповісти про наші втрати, про наших колег, яких сьогодні немає з нами, ми це робимо, і це дуже важливо.
"Мене надзвичайно вразила розмова в університеті Йоганнесбурга"
Культурна дипломатія нині вкрай важлива. Як сприймали Україну в ПАР? Чи розуміють вони цю війну? Чи розуміють вони її, як глобальний наступ на демократію в світі? Адже, судячи з ваших дописів, ПАР досить далека і від війни в Україні, і від того, що тут відбувається.
Справді, тема війна в Україні сходить з перших шпальт світових видань. І на це є причини, насамперед, це тривалість війни. Окрім того, з’явилися нові території, де також тривають війни і конфлікти. Це закономірні речі. Але саме культура і культурна дипломатія – це ті інструменти, які дозволяють нам працювати з довгою перспективою, працювати вглиб. Це не про перші шпальти газет, це про роботу на десятиліття вперед. Якщо говорити про ПАР, слід розуміти, що ця країна віддалена від нас не просто інформаційно, а й географічно. Нам досить складно і довго їхати в цю країну. Відповідно, чим віддаленіша країна, тим менше зв’язків – економічних, культурних і соціальних. Крім того, в ПАР дуже багато своїх локальних проблем. Це країна, на жаль, великої нерівності, величезних економічних кризових ситуацій, проблем з безробіттям, доступом до освіти та медицини. Але ми повинні знаходити з нею точки перетину, історичні та культурні зв’язки. Тож для мене ця поїздка і можливість зустрічі з культурним середовищем, середовищем правозахисників, середовищем університетським, показала, що ці перетини можна шукати. Вони є, і нам є про що говорити. Головне, щоб були подібні майданчики.
Тому що це розмова складна. Складна, якщо говорити про суспільство загалом. У ПАР надзвичайно сильно представлена російська пропаганда. Величезні фінансові ресурси вкладаються Росією в інформаційне поле, величезні кошти платяться політикам, і це доведені факти. Тому в цих обставинах, звісно, пробитися інформаційно надзвичайно складно. Є ще одна історична обставина: в ПАР через ту ж пропаганду, через нерозуміння історії дуже часто сприймають Радянський Союз лише як Росію. Дуже багато дипломатів ПАР навчалися саме в Україні в радянський період. І всі вони помилково вважають, що вони навчалися в Росії. І це треба пояснювати. Мене попереджали, що потрібно обережно говорити, наприклад, на тему геноциду Росії проти України. Адже в ПАР місцеве населення пережило дуже багато трагічних сторінок історії, такі як апартеїд, вплив якого й досі відчувається в їхньому суспільстві.
Але інша річ, коли ви говорите через історію своєї родини, свого регіону, коли ви говорите, що ми розуміємо, що таке порушення прав, ми розуміємо, що таке, коли народ вбивають просто через те, що він інакший. І це те, що Росія чинить з нами вже кілька століть. Мене надзвичайно вразила розмова в університеті Йоганнесбурга, зокрема, те, як студенти реагували на нашу розмову. Їх дуже зачепила історія наших загиблих на цій війні поетів, митців, музикантів. Вони не знали про ці історії. Це було тим, що відгукувалося їхньою генетичною пам’яттю, коли їм забороняли говорити їхньою мовою, коли їхня культура була або знищена, або не представлена, коли вони мали менші права. Тому ця тема виявилася дуже правильним ключем до розмови.
А другий віднайдений мною ключ – це близькість наших народних культур. У мене було потрясіння, коли я побачила їхню вишивку, кераміку, орнаменти, представлені в народній культурі, зрозуміла, що в цьому напрямку наша робота ще майже не розпочата. Дуже важливо саме в цю країну приходити саме з мистецькими проєктами. І я знаю, що такі проєкти готуються. Наприклад, правозахисна організація Truth Hounds зараз готує велику адвокаційна поїздку. Я знаю, що вони хочуть розповідати про трагедію в Каховці. Через неї будуть говорити про російський геноцид та екоцид в Україні. І це дуже правильна ідея. Можливо ніде, окрім як в ПАР, я не відчувала оцю величезну, просто фізичну любов до своєї землі. І я впевнена, що розмова про те, як росіяни нищать нашу природу, теж відгукнеться в цій країні. Тому я повернулася з відчуттям, що ми зробили ще дуже мало в цьому регіоні. Але я знаю точно, що така робота проводиться. У нас надзвичайно активне посольство в цій країні, яке дуже малими ресурсами і силами покриває наші потреби на величезній території цієї країни. Потрібно дуже системно через культуру пояснювати нашу історію і те, що відбувається сьогодні.
Ця відзнака адресована всім інституціям, які намагаються робити все для розвитку і підтримки громадянського суспільства в Україні
Що означає ця нагорода для українського громадянського суспільства в часи війни?
Насправді українське громадянське суспільство відзначають досить часто з 2014 року на різних майданчиках. Ця відзнака адресована не лише цим трьом організаціям, а всім інституціям, які намагаються робити все, що в їхніх силах, для розвитку і підтримки громадянського суспільства в Україні. Коли я думаю про ті неймовірні зміни, які відбулися в Україні з 2014 року, як багато організацій виникло, розумію, що це приклад абсолютно для всього світу. Інші країни, інші суспільства захоплюються тим, що в Україні в таких надзвичайно складних економічних і психологічних обставинах, в умовах небезпеки, щоденно виникають організації і спільноти, постають інституції, які працюють з темами прав людини, захисту українців, військових, допомогою нашій армії. Це не може не вражати. І про це теж йшлося під час презентації цієї нагороди для України. І це, певною мірою, було певне послання суспільству в ПАР, як ці зміни можуть відбуватися. Звісно, що в ПАР дуже багато викликів сьогодні. Очевидно, що там дуже багато роботи для громадських організацій, для низових ініціатив. Я думаю, що це теж був певний приклад, як в інших країнах долають ці виклики. Якою великою в долі країни є роль і кожної окремої людини, і кожної окремої інституції.
