Погруддя Анни Валентинович біля Посольства Республіки Польща в Києві. Фото: Світлана Мялик
"Інформація про про українське коріння Валентинович з'явилася в Польщі після Смоленської катастрофи"
Як ви почали займатися вивченням життя, діяльності Анни Валентинович?
Я не знаю, що кажуть зараз, але кілька років тому справді версія українська та версія польська відрізнялися. У польській загалом йшлося про те, що Анна Валентинович народилася в польській родині на Волині. Після Другої світової війни вона віднайшлася в Польщі, мала дуже тяжке дитинство та перші роки життя. Натомість пізніше, в 50-х роках вона вже з'явилася тут, в Гданську. Пізніше був описаний її життєвий шлях, коли вона стала відомою діячкою антикомуністичної опозиції.
Інформація про українське коріння Валентинович почала з'являтися в Польщі після Смоленської катастрофи. Я не приховую, що був дуже скептично налаштований. Натомість в 2016 році, як працівник Польського інституту національної памʼяті, я поїхав до Рівного реалізовувати науковий проєкт і при нагоді вирішив перевірити ці чутки.
Перевірити саме українське походження, так?
Так, мені хотілося віднайти якийсь матеріальний доказ. Коли я працював в архіві у Рівному, я попросив крім різних папок, які замовляв до свого наукового проєкту, й метричні книги православних парафій. Анну Любчик я не знайшов, щоб така дівчинка десь там народилася. Тому, щиро кажучи, я був впевнений, що це якась вигадка. Але, коли я був в Рівному, мене познайомили з місцевими журналістами, істориками і вони підтвердили, що Анна Валентинович приїздила і недалеко від Рівного живуть її рідні, зокрема й сестра.
"Анні сказали, що її родина загинула"
Тобто вона приїжджала з Польщі до України до своїх рідних?
Так. Ми вирішили туди поїхати й після години подорожі ми заходимо на подвірʼя, а з хати виходить старша жінка, яка є копією Анни Валентинович.
Це її сестра?
Виявилося, що це була її старша сестра, яка розповіла, як все було насправді. Анна народилася в українській сімʼї. Це не була багата родина, вони бідували, тому дівчата, аби вижити, були змушені піти на службу до багатших господарів. Так, Анна пішла пішла на службу до місцевого польського маєтку. Я запитав, чому про неї немає запису в метричних книгах православних парафій і виявилося, що це була сімʼя не православних, а протестантів. Тож виявилося, що мала Анна народилася в українській протестантській родині. Пізніше, в 1943-му році, польська родина, в якій вона працювала, забрала Анну, коли виїжджали до Польщі. Є така інформація, що вони малій Анні сказали, що її родина загинула, село було спалене німцями. Є також інформація, що батько її шукав, бо насправді він не загинув до війни, а помер у 1980-х роках.
Я навіть чула, що він назвав одну з своїх доньок Анною.
Так, а пізніше з'явилася інформація, чому комуністичні спецслужби не віднайшли родини такої антикомуністичної діячки, якою була Анна Валентинович. Коли слід по Анні пропав, а в сім'ї народилася наступна дівчинка, то її називали Анною. Як розповідають члени родини, коли до них приходили КДБісти й питали, чи є Анна Валентинович вдома, то батько казав, що так, вона на роботі, бо думав, що йдеться про цю другу доньку.
А як щодо сестри, яка це все розповідала? Вона жива зараз чи ні?
Здається, що вже вона померла, проте я не є певний цього. Це була Ольга Любчик.
"Анна підтримувала зв'язок з родиною аж до кінця свого життя"
Коли Анну Валентинович вивезли фактично обманом, сказавши, що її родина загинула, якою була її подальша доля?
Вона почала працювати в Гданську.
Тобто вона вже не працювала в цій польській родині?
Є інформація, що з нею там дуже некоректно поводилися, використовували просто як дармову робочу силу. Врешті-решт вона покинула ту родину, працювала ще в одному чи двох місцях, а наприкінці пішла на роботу до корабельні, де працювала до кінця свого життя. Вона була переконана, що її близькі загинули і вона сама залишилася на світі. Натомість, з того, що розказували в Україні, в її смерть не повірив її батько, який постійно вірив, що вона повернеться, що вона десь є. І на початку 90-х років, після падіння комунізму, завдяки старанням місцевого дослідника, вдалося налагодити зв'язок і виявилося, що Анна Валентинович, яка живе в Гданську, та є відомою іконою "Солідарності", ― це є власне та Анна, яка пропала в Україні. І в такий спосіб Анна Валентинович в 1996-му році віднайшла свою родину, довідалася, що їй близькі живі та тоді ж, в 1996-му році, вперше приїхала в Україну. Її батька тоді вже не було серед живих, але жив брат та сестра. Від того часу Анна підтримувала цей зв'язок з родиною аж до кінця свого життя.
А ким вона себе відчувала ― українкою чи полькою?
Я думаю, що полькою. Вона була польською патріоткою та мала польську самоідентифікацію. Наскільки я знаю, вона не говорила українською добре. Навіть на фотографіях, які вона подарувала родині, дарчий підпис вона робила польською мовою. Але все ж таки підтримувала зв'язки зі своєю родиною.
Є питання, чому вона не розповіла про своє дитинство, про свою долю на широкий загал, а до кінця життя тримала все в таємниці. Можемо про це тільки здогадуватися. Вона сама, думаю, вважала, що це нічого не поміняє.
Можливо, це були такі важкі часи і їй не хотілося згадувати.
Також варто зважати на польсько-українські питання, складну польсько-українську історію. Не забуваймо, що її брат Іван був членом українського підпілля, УПА. Це все могло вплинути на те, що вона вирішила цю тему не чіпати.
"Анна Валентинович може бути своєрідним символом, який поєднує Польщу та Україну"
Зараз в часи війни, коли Україна і Польща разом і наші відносини розвиваються, трансформуються, постать Анни Валентинович в чомусь обʼєднує наші два народи, адже вона ― українка за походженням і польська патріотка, яка фактично змінила життя країни, стояла біля витоків "Солідарності". Але я хотіла запитати: чому вона свого часу віддала всю владу, яку їй та Леху Валенсі делегував народ, саме Валенсі, який став президентом?
Це складне питання, бо воно виходить за політичну історію Польщі. Натомість я погоджуюся, що Анна Валентинович може бути своєрідним символом, який поєднує Польщу та Україну. Після повернення з Рівного в 2017 році я написав статтю до журналу "Пам'ять", це популярно-науковий журнал, який видавався в Польському інституті національної пам'яті. Тоді я висловив таку думку, що, маю надію, що швидше чи пізніше, але Анна Валентинович може стати одним з символів польсько-українського поєднання чи примирення. І в якійсь мірі це сталося, бо там, де вона жила, відкрили памʼятну таблицю, присвячену Анні Валентинович, в Рівному ж існує вулиця, назвала в її честь, а біля Польського посольства у Києві поставили памʼятник Анні Валентинович. Тому, думаю, що в громадському, суспільному просторі Валентинович як постать польки, що мала українське коріння, яка відіграла значну роль в історії Польщі, все більше проявляється.
Пізніше двоє журналістів в Польщі також видавали біографію Анни Валентинович, де власне дуже детально пройшлися, зокрема й моїми слідами.
Тобто там є про українське коріння Анни Валентинович?
Так, вони це все навіть детальніше описали. Це був період, коли вдалося, наприклад, здобути документи з архіву СБУ про брата Анни Валентинович. Тож все, що я написав в 2017 році трохи гіпотетично, на основі розмов у Рівному, підтвердилося. Сьогодні, думаю, ніхто не буде заперечувати, що Анна Валентинович, героїня Польщі, яка змінила історію країни, народилася в українській родині. Незважаючи на те, яку вона потім мала тотожність, цей факт не підлягає жодному сумніву.
