Ілюстративне фото: © Олександр Клименко
"Україна – багатоконфесійна країна. У нас багато традицій"
Наскільки комфортним виявився для українців перехід на новоюліанський календар? Чи відомо, скільки українців відзначають Різдво 25 грудня?
Перехід на новий календар відбувся не лише в православних церквах. Насамперед, це Православна церква України, а також і Українська греко-католицька церква. Раніше вона також послуговувалася юліанським календарем, який через свою недосконалість відстав від астрономічних подій, до яких мав би бути прив'язаний. Астрономічно фактично все зсунулося на два тижні. Українська греко-католицька церква перейшла на григоріанський календар. Це той календар, до якого ми всі звикли, бо наша країна живе за цим календарем вже багато років.
Цей перехід відбувся після створення Української Народної Республіки. А Православна церква України, яку очолює митрополит Епіфаній, перейшла на новоюліанський календар. Цей календар був створений фактично 100 років тому. І він більш точний, ніж григоріанський. Але найближче століття вони будуть збігатися. Тобто, між ними не буде жодної різниці.
Чи був цей перехід комфортним? У будь-якій традиції є люди, котрі звикли до чогось старого. І для них цей процес болісний. Ми точно не знаємо, скільки таких людей в Україні. Знаємо, що віряни Української православної церкви, які перебувають в єдності з московським патріархатом, залишилися на юліанському календарі. Але Україна – багатоконфесійна країна. У нас багато традицій. Римо-католики завжди були на григоріанському календарі. Зараз підтягнулися греко-католики, Православна церква України перейшла на новоюліанський. Численні протестанти раніше більш тяжіли до західної традиції, але в наших протестантських церквах Різдво святкували сезоном: від 25 грудня за григоріанським календарем по 25 грудня за юліанським календарем, яке припадало на 7 січня григоріанського календаря. Як на мене, це не дуже болісний процес загалом, хоча є деякі люди, для яких принципово залишатися на старому стилі.
Ви досить слушно згадали про те, що Україна – це багатоконфесійна країна. Цікаво, що з вечора, з середи 25 грудня 2024 року до четверга 2 січня 2025 року буде ще й свято Хануки.
Так, цього року є дуже цікавий збіг.
І це, погодьтеся, дуже унікальний збіг.
Так Ханука пізня. Бо юдейський календар – Місячний. Тому він може припадати на різні дати. Тобто, за єврейським календарем – це фіксована дата. Але вона може припадати на різні числа нашого календаря.
В'ячеслав Горшков. Фото: uacrisis.org
Коли тобі кажуть: "тримайся", логічно виникає запитання: "за що?"
Як змінилося наше суспільство за роки великої війни? Чи змінилося ставлення до релігії? Чи багато українців почали вважати себе вірянами?
Загалом, це звичне явище. Якщо відбуваються якісь трагічні події, відбувається сплеск релігійності. Зазвичай, він не тривалий. Бо є певні закони розвитку суспільства. І форми релігійності теж змінюються. Я б не сказав, що люди стали більш релігійними. Мені здається, що люди почали краще розуміти релігійних людей. Тобто нерелігійні спільноти краще розуміють релігійні спільноти. Бо дуже важко, коли ти перебуваєш на межі відчаю. І коли тобі кажуть: "тримайся", логічно виникає запитання: "за що?". На що мені спиратися? І саме релігійні спільноти пропонують певний шлях, пропонують багатство своєї традиції, і це може бути допоміжним. Не обов'язково людина почне відвідувати ту чи іншу релігійну громаду, але сенси, які містять релігійні традиції, можуть бути корисними для людей всіх поглядів.
"Зараз військові зрозуміли, наскільки цінними є капелани – люди, які захищають Україну без зброї"
Хотілося б поговорити і про релігію на війні. Зрозуміло, що в Силах оборони України є люди різних віросповідань, різних конфесій. Але є серед них є і атеїсти. І всіх їх об'єднує одне – це захист України. Яка вона, релігія на війні?
З 2022 року фактично відбулося становлення військового капеланства. Тобто, це вже не просто волонтери, які час від часу навідуються до військових, якось їм допомагають, вітають зі святами, привозять подарунки. Це люди, які завжди поруч з військовими, де б вони не перебували. На нулі, так на нулі. І зараз військові зрозуміли, наскільки цінними є капелани, люди, які захищають Україну без зброї. Але вони забезпечують міцність духу, віру в Перемогу, духовну підтримку для наших захисників, які щодня дивляться в обличчя смерті. Їхня робота вкрай важлива. Не потрібно думати, що це заміна якихось замполітів. Капелани спираються на серйозний релігійний досвід та релігійні традиції. Наприклад, за останній час було знято три фільми про військових капеланів. Два з них вже вийшли, на вихід третього я дуже чекаю. Я був на допрем'єрному показі, і він мені дуже сподобався. Зараз формується капеланське Братство, там де люди різних поглядів, різних релігій працюють разом. Вони сприймають один одного, як брати, незалежно від того, чи вони юдеї, чи мусульмани, чи православні, чи протестанти, чи католики. Капелани вміють підтримати не лише військових свого віросповідання. Вони мають поклик підтримувати всіх. У тому числі атеїстів, якщо вони цього потребують.
"Загалом зараз посади капеланів заповнені десь наполовину"
Чи достатньо охочих йти в капелани? Скільки вже існують ці посади?
Фактично з 2022 року наша служба готує мандати на право здійснення військової капеланської діяльності. Щодо необхідної кількості, все відбувається хвилями. Уявіть собі, військові потребують понад 1000 капеланів. У церкві не можуть одразу дати таку кількість фахових служителів. Інколи виникають проблеми з документами. Бо людина може бути гарним пастором, готовим до капеланського служіння, але, наприклад, вона здобувала освіту за кордоном в якомусь гарному, скажімо, католицькому університеті. Тому треба дочекатися, поки Міністерство освіти визнає цей диплом. Або навпаки, людина здобула непогану освіту в Україні, але цей навчальний заклад не був ліцензований. І знову виникає проблема визнання дипломів.
Бо капелан – це офіцер. А стати офіцером може людина, яка має диплом, не нижчий бакалавра. Зараз відбувається в цьому питанні певна співпраця з Міністерством освіти. Я думаю, що невдовзі будуть ухвалені певні нормативно-правові акти, які допоможуть швидше визнавати деякі дипломи і залучати більше капеланів. А загалом зараз посади капеланів заповнені десь наполовину.
2024 року до Православної церкви України перейшли понад 200 громад
Повномасштабне вторгнення ще й стимулювало перехід певних громад до Православної церкви України. Як ви оцінюєте цей процес? Чим він був примітний?
У принципі, 2024 року не відбулося такої кількості переходів, як в 2022 і 2023 роках. Тоді відбулося понад півтори тисячі переходів. А в 2024 – трохи більше, ніж 200. Хоча торік року було майже 500. Цей процес пов'язаний з хвилею: були громади УПЦ, які на момент створення Православної церкви України були готові стати частиною церкви, яка отримала Томос. Деякі зробили цей крок швидко, для інших – це складне питання. Скандальні ситуації, які іноді відбувалися навколо деяких переходів, не пришвидшили цей процес. Хоча різні бувають ситуації, різні бувають причини цих складнощів.
Питання не в тому, щоб усі перейшли до ПЦУ, бо в релігійному питанні не можна керуватися якимось примусом. Зараз головна проблема для української держави – унеможливити вплив Росії. Росія і до революції 1917 року, і під час влади більшовиків і совєтів, і зараз активно використовує церкву для просування своїх імперських наративів.
"Якщо вони не усунуть цей зв'язок, ми отримаємо право подати до суду…"
Досить дивно, що під час повномасштабного вторгнення такі осередки продовжують діяти на території України. Що з цим робити? Як діяти? Заборонами? Переконаннями? Санкціями?
Нещодавно був ухвалений закон, який вніс зміни до Закону України "Про релігійні організації та свободу совісті". Зараз ми чекаємо відповідних нормативно-правових актів, які забезпечать виконання цього закону. Тільки-но вони будуть ухвалені, розпочнеться певний процес. І розпочнеться він із дослідження. Наша служба, відповідно до цього закону, зобов'язана провести дослідження релігійних організацій України на предмет їхніх зв'язків із релігійним центром у країні-агресорці. Якщо буде виявлений певний зв'язок, то така релігійна організація отримає від нашої служби припис. Це не означає, що вона одразу буде заборонена. Але ми їй скажемо, що у неї є проблеми. Ми побачили, що є такий зв'язок, тож вони можуть надати нам докази, що, приміром, такого зв'язку немає. Якщо ці докази будуть переконливі, питання зніметься. А якщо ні, вони повинні будуть виконати наш припис і усунути цю афіляцію з релігійним центром у країні-агресорці. Якщо вони це усувають, а для цього є багато різних можливостей, то питання також зніметься. Якщо вони не усунуть цей зв'язок, ми отримаємо право подати до суду. Для того, щоб суд розглянув питання припинення діяльності такої релігійної організації.
А на підставі якої інформації буде ухвалюватися відповідне рішення? Чи достатньо буде людей, адже релігійних організацій у нас дуже багато?
За статистикою, понад 35 000.
Тобто охопити всі зразу не реально?
Звісно. Це буде поступовий процес. Це дослідження передбачає можливість проведення релігієзнавчої експертизи. Це означає, що можна залучати різних фахівців. Треба розуміти, що ми дуже серйозно підходимо до цього питання. Оскільки передбачаємо, що можуть бути суди, потрібно буде шукати такі докази, які ми будемо здатні захистити під час судових процесів. Це дуже серйозне питання.
Закон України "Про свободу совісті" дуже ліберальний
Як зараз виглядає релігійна мапа України на третьому році повномасштабного вторгнення? Чи є в Україні регіони, де взагалі немає московського патріархату? Або, навпаки, чи не найбільша його концентрація?
Львівська область сказала, що все, у них московського патріархату не залишилося. Але треба розуміти, що наш Закон "Про свободу совісті" дуже ліберальний. Релігійна громада, релігійна організація першого рівня може існувати, навіть не ставлячи державні органи до відома. Якщо громада хоче отримати статус юридичної особи, лише тоді вона подає документи. Але вона може існувати і без такого статусу.
І тоді неможливо знайти цю громаду фізично?
Так. Ми можемо навіть не знати, що вона існує.
Від чого, на вашу думку, залежить рішення громади вийти з протекторату московської церкви? Чи впливає на це рішення думка самих парафіян?
В першу чергу. Адже вони мають право голосу. Вони можуть зібрати збори і ухвалити відповідне рішення або долучитися до Православної церкви України, або навіть стати незалежними. Такі випадки теж є. Тобто, з якихось причин вони не готові бути в єдності з Православною церквою України і не хочуть бути з УПЦ, яка в єдності з московським патріархатом. Тобто, зараз можливостей дуже багато. І це складний процес. З одного боку, для когось дуже важливе розуміння їхніх певних церковних канонів. З іншого боку, думка каноністів і богословів, які кажуть, що це не пов'язано з порушенням канонів, для них може бути не авторитетною. І вони можуть залишатися на своїй позиції. Тож спектр причин дуже широкий.
Якщо релігійна організація не має навичок ведення діалогу всередині себе, вона не вміє спілкуватися назовні
Свого часу священик УПЦ МП не дозволив відспівати загиблого воїна у селі Смолярі на Волині. Його відспівували практично під воротами храму, бо місцевий піп не дозволив у храмі провести чин поховання. А на Буковині священик УПЦ МП на похороні загиблого воїна закликав здати Донбас і Крим, а також заявляв, що США воюють з Росією. Що робити з такими священиками?
Новий закон дає певні механізми. Наприклад, у діях священиків ми можемо побачити факти пропаганди ідеології руського міра. І це може стати причиною для серйозних рішень і щодо такого священика, і щодо релігійної громади, яку він очолює. Загалом є певна проблема з церквами старих традицій. Порівняймо, скільки років вони існували в умовах імперії, а скільки вони мають досвіду існування в демократичному суспільстві.
Вони ще не позбулися цієї інерції старих стосунків між церквами і державою, які визначалися саме імперським суспільним укладом суспільства. Тоді важливо було побудувати контакти з монархом. І не треба було думати, як побудувати стосунки з суспільством. А зараз умови нові. І вони спонукають релігійні організації до діалогу. До діалогу назовні. Але. Якщо релігійна організація не має навичок ведення діалогу всередині самої себе, вона просто не вміє спілкуватися назовні. Це певна проблема. Потрібно розуміти, що деякі питання будуть розв'язані не швидко. Мають пройти покоління, десятки років для того, щоб якісь серйозні зміни відбулися. І були незворотними.
