У нас нарешті з'явились права – Ліщина про ратифікацію Римського статуту

У нас нарешті з'явились права – Ліщина про ратифікацію Римського статуту

Це дуже правильний крок, бо в нас нарешті з'явились права. Так прокоментував ратифікацію Верховною Радою Римського статуту юрист, адвокат, заступник міністра юстиції України - уповноважений з питань Європейського суду з прав людини у Мінюсті у 2016-2021 роках Іван Ліщина. В інтерв'ю Українському Радіо правник зауважив, що певні елементи переслідування за порушенням міжнародного гуманітарного права в нашому законодавстві були. Проте направляти до Міжнародного кримінального суду, наприклад, своїх прокурорів, суддів чи мати своїх представників у секретаріаті ми не могли.  Крім того, нагадує юрист, у 2022 році Росія вийшла з Європейської конвенції з прав людини. Відповідно звертатися до Європейського суду з позовами до агресора ми можемо тільки, якщо його злочин був вчинений до цього періоду.  А цей трибунал якраз і був "створений як додатковий механізм переслідування за воєнні злочини", – додав Ліщина. 

0:00 0:00
10
1x

Міжнародний кримінальний суд у Гаазі. Фото: facebook/InternationalCriminalCourt

"МСК є нащадком кількох спеціалізованих міжнародних трибуналів"

Верховна Рада України ратифікувала Римський статут Міжнародного кримінального суду. Що означає сам факт його ратифікації?  

Міжнародний кримінальний суд, як ідея, є нащадком кількох спеціалізованих міжнародних судів, трибуналів, які стосувалися якихось конкретних подій і їхнього розгляду з точки зору порушення міжнародного гуманітарного права і вчинення міжнародних воєнних злочинів. Ми знаємо про Нюрнберзький трибунал, про Токійський трибунал щодо японських злочинців. Знаємо про Югославський трибунал, Руандійський трибунал, що стосувався подій в Руанді в 90-х роках. І для того, щоб не створювати кожен раз новий трибунал під нову серію злочинів, які можуть бути вчинені, був створений спеціалізований трибунал, який працює безпосередньо по таких міжнародних злочинах. Його учасниками, якщо не помиляюсь, є понад 150 країн. Тобто ми далеко не перші, хто його ратифікував. І це дуже правильно був зроблений крок, бо з 2014 року ми були в якомусь незрозумілому становищі. Ми в односторонньому порядку дозволили юрисдикцію трибуналу цього суду щодо злочинів, які вчиняються в ході воєнної агресії з боку Російської Федерації. Але в той же час ніяких прав ми, як країна учасник Римського статуту (направляти суддів, мати своїх представників в секретаріаті, своїх прокурорів), не мали. А зараз, нарешті, в нас така можливість з'явилась.

Не ратифікація Римського статуту була помилкою

Чи можна вважати, що це була помилка?

Абсолютно так і є. Це була помилка. Вона була політично забарвлена і про це казали практично всі юристи-міжнародники, які були якимось чином дотичні до цієї теми. 

Але ж ми на той момент ні з ким не воювали, у нас не було якихось зримих конфліктів. Нам, в принципі, не було чого боятися. Тоді чим пояснюється це боягузтво? 

Я кажу не про період з моменту підписання (20 січня 2000 року - ред.), я кажу про період з 2014 року, коли ми визнали юрисдикцію трибуналу. Тобто ідея була така, що ми хотіли показати в той момент, що дії Російської Федерації насправді – це не внутрішній політичний конфлікт, це не цивільна війна, а це реальний міжнародний конфлікт, в якому російські військові, представники російських спецслужб вчиняють злочини, які передбачені Римським статутом. Тобто ми сказали суду, що у вас є юрисдикція, ви можете розслідувати. Але при цьому ми не ратифікували і це була абсолютна помилка. Я не буду нічого говорити про період до 2014 року. Можливо, нам і не треба було тоді це так сильно. Хоча багато інших країн, які не збирались брати участь у якихось військових діях, це зробили. А ми ні.  Я розумію, чому Росія або Америка не ратифікують. Тут мені все зрозуміло, абсолютно. Чому ми не ратифікували, мені не зрозуміло.

До речі, чому Америка не ратифікує?

В Америки ставлення до міжнародних судів взагалі досить складне. Вони не є учасниками не тільки Міжнародного кримінального суду, а й Міжамериканського суду з прав людини. В ньому Америка не бере участь. Вони вважають, що в них є Верховний суд, американське право, і переваги міжнародного права над американським правом в питаннях прав людини вони не сприймають. У них така позиція. Очевидно, що тут вони побоюються, що цей суд матиме юрисдикцію судити американських військових чи представників спецслужб за дії, які вони вчиняють.

Певні елементи переслідування за порушенням міжнародного гуманітарного права у нас були

Дехто з ваших колег каже, що з 2022 року ми фактично врахували положення Римського статуту в нашому кримінально-процесуальному законодавстві. Але взявши на себе зобов'язання, ми не отримали жодних прав. Чи дійсно це так?

Це два різних твердження, насправді. Перше. Так, ми імплементували в законодавстві положення Римського статуту. Більше того, і до цього, в принципі, ті чи інші елементи переслідування за порушення міжнародного гуманітарного права в Кодексі у нас були. Слава Богу, з цим у нас все було нормально в законодавстві. Застосування було туди-сюди. Справ багато, вони були різні. Але загалом якихось очевидних порушень міжнародного гуманітарного права або не розгляду таких порушень в рамках кримінального процесу в Україні не було. 

Щодо наших зобов'язань. Зобов'язання ми взяли у 2014 році. Там був короткий проміжок часу, протягом якого вчинялися воєнні злочини, які ми дозволили цьому трибуналу розглядати. А потім, здається у 18-му році, ми прибрали це часове обмеження і сказали, що в цього трибуналу і його прокуратури є право розслідувати злочини проти міжнародного гуманітарного права, які вчиняються в ході військової агресії з боку Російської Федерації. Тобто ми сказали, що в нього є повноваження, але при цьому, не ратифікувавши статут, ми не отримали ніяких прав щодо цього ж процесу. 

Трибунал – додатковий механізм переслідування за воєнні злочини

Одна з головних пересторог полягає в тому, що Римський статут нібито несе загрози для українських військових. Правда чи ні?

Технічно трибунал і його прокуратура отримали право розслідувати дії українських військових. Це так. Хоча і до цього вони таке право мали. Але цей трибунал створений як додатковий механізм переслідування за воєнні злочини. Тобто його завдання переслідувати тих, хто з тих чи інших причин не може бути переслідуваний, чи його не хочуть переслідувати в національних правових системах. Іншими словами, якщо український військовий, наприклад, вчинить якісь дії, що порушують міжнародне гуманітарне право, то ці дії має розслідувати українська прокуратура і розглянути суд. І якщо він дійсно вчинив щось, що порушує міжнародне гуманітарне право, то за це його відповідним чином мають покарати українські органи. Ми імплементували вже положення того ж Статуту в українське законодавство і потім по тих самих положеннях його і будуть переслідувати. Є якась вірогідність, що щось таке відбудеться, що українська прокуратура чи взагалі українські правоохоронні органи не будуть це розслідувати. Тоді, напевно, і правильно, щоб міжнародні органи за це взялися. Але таких випадків я не знаю. З іншого боку, ми знаємо про дії, наприклад, росіян. Вони абсолютно зневажливо ставляться до міжнародного гуманітарного права, абсолютно відкритим чином його порушують, як щодо дітей, щодо яких є ордер на арешт Путіна, так і щодо ударів по цивільній інфраструктурі, щодо яких є ордер на арешт Шойгу. Нещодавно ми бачили приклад, де російські морпіхи відрізали голову українському військовому. І ніхто, наскільки я розумію, в Росії не розслідує це. А мали б розслідувати.

А цей факт, до речі, встановлений?

Ми не знаємо. Але уявімо собі на хвилинку, що якщо українські військові починають таке розповсюджувати в інтернеті, то українська прокуратура мала б розслідувати. Це абсолютно очевидне порушення міжнародного гуманітарного права. Російська прокуратура, наскільки я розумію, нічого робить. 

Іван Ліщина. Фото: facebook/minjust.official

"У бізнесів прихисток ще є"

До яких міжнародних судів ми можемо і маємо право звертатися?

Я практик, тому я буду казати якісь непопулярні речі, бо я з цим стикаюся кожен день. Ми звикли, що практично весь час існування України у нас був Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), як якийсь "надсуд", куди можна було звертатися. І нам здається, що якщо щось таке відбувається, то має бути якийсь міжнародний захист. А насправді, концепція міжнародних судів, як спосіб, куди окремі юридичні чи фізичні особи можуть звертатися зі скаргами на дії держав своїх або інших, взагалі з'явилась вже після Другої світової війни і більш-менш розцвіла в 70-і роки XX сторіччя. Тобто це досить нова ідея. І немає якогось "надсуду", до якого можна завжди звернутися і сказати, що якісь поганці, якісь росіяни чи не знаю хто, порушують твоє право. Для того, щоб звернутися до такого суду, необхідно, щоб країна, проти якої ти скаржишся, дозволила такому суду розглядати такі справи проти себе. Росія до 2022 року була членом Європейської конвенції з прав людини і відповідно визнавала юрисдикцію ЄСПЛ. І ми знаємо, що кількість справ проти Росії була завжди найбільша. Україна була друга, третя, четверта, але Росія завжди була перша за кількістю справ. Це, власне, і показує масштаби проблем РФ і невідповідностей дій російської влади міжнародним нормам з захисту прав людини. Але в 22-у році Росія покинула Європейський суд. І тут важко щось вчинити, бо вони покинули. Те, що вони робили до вересня 2022 року, підпадає під дію Європейської конвенції. Там є строки звернення, тому може бути важко його сформулювати. Але якщо в цей період були якісь порушення, від яких постраждала людина на території, яку контролювала РФ, то можна сформулювати скаргу до ЄСПЛ. Після цього періоду Росія не є членом Конвенції і неможливо звертатися з позовами до неї щодо цього періоду.

Окрема історія – це бізнеси. У бізнесів, на щастя, якийсь прихисток ще є. Він полягає у все ще чинній угоді між урядами РФ і України щодо взаємного захисту інвестицій. Тому якщо, наприклад, якийсь бізнес був у Криму або на іншій окупованій території, і у вас його забрали, вкрали, передали комусь іншому, то тут є можливість звертатися до міжнародного арбітражу з відповідними заявами і стягувати з РФ. Тут можуть бути проблеми зі стягненням, бо Росія, скоріш за все, платити не буде. Треба буде знаходити якісь активи поза РФ, які їй належать. Це окрема історія. Але технічно звертатися можна, і я дуже раджу це робити. Єдина проблема, що це дуже дорогий процес.

Міжнародний компенсаційний механізм

Що б ви порадили звичайним людям, наприклад з Бахмуту, які через рашистів втратили все? Вони теж мають право на компенсацію?

Це дві дуже різні речі. Україна є нормальною країною, яка визнає Європейську конвенцію з прав людини, і вона виконує рішення ЄСПЛ. Росія є Росією – це дика країна, вона не є членом Ради Європи наразі, тому звертатися до неї важко. Росія, як я сказав, в 2022 році покинула Європейську конвенцію і наразі не зобов'язана виконувати її переписи. На жаль. Тому таких механізмів наразі немає. Водночас, існує український національний компенсаційний механізм. Він є, він працює. І в початковому стані є міжнародний компенсаційний механізм. Він створюється зараз, здається, в Гаазі під парасолькою Ради Європи. Створюється секретаріат і вони починають вже приймати заяви. Якщо є можливість зібрати відповідні докази і податися, я раджу подаватись, якщо ваша заява підпадає під категорії, які вони вже опублікували. Там ще готують відповідну технічну частину цієї історії. Але коли така можливість буде, то треба подаватися. Але наразі, і це дуже важливо, цей механізм – це тільки перші кроки щодо компенсації. І дуже великі є питання щодо, наприклад, сплати. Коли, за рахунок яких коштів це буде відбуватися, ніхто наразі не знає. І коли ці кошти з'являться, можливо, і умови зміняться. Але подаватися треба і бути готовим до того, що, можливо, треба буде подавати якусь додаткову інформацію, або переробляти свою заяву. Це можливо. Треба розуміти, що таке може статися і умови можуть змінитися.