Дональд Трамп і Джо Байден. Фото: AP/Patrick Semansky
При Трампі будь-який віцепрезидент буде "губитися"
Вибори у Сполучених Штатах і номінування Трампом Джеймса Девіда Венса на віцепрезидента. Хто це, що це за людина? Тому що зараз дуже активні обговорення в соцмережах про те, що Трамп номінував людину, яка може викликати ще більше питань, ніж він сам. Наскільки це так?
Це дійсно так, і тут треба бути дуже прямолінійним. Ми знаємо, що Трамп може змінити свою позицію. За останні місяці ми декілька разів бачили, що він навіть по питанню України міняв свою позицію, свої підходи, погляди. Я б сказав, що він був на величезних навіть "гойдалках" — від повного несприйняття підтримки нашої держави, до заяв на кшталт "я буду бомбити Москву і Пекін". Тому Трамп може бути гнучким. Трамп може мінятися. А якщо ми подивимось на Венса, то він як був проти підтримки України, як був проти будь-якої підтримки нашої держави, так і продовжує бути. Навіть запропонований Трампом республіканський законопроєкт щодо підтримки України Венс все рівно як сенатор не підтримав, він за нього не проголосував. Тому ми маємо ситуацію, що на відміну від Трампа, який може бути як проукраїнським, так і антиукраїнським, Венс якраз і буде більш стабільною людиною у своїх поглядах. Але, на жаль, для нас більш стабільною в негативну сторону. Тобто, все-таки, нам не варто чекати, що віцепрезидент хоча б на якийсь момент можливо стане проукраїнським. Єдине що, давайте згадаємо Трампа на першому терміні його президентства. Будь-який віцепрезидент при Дональді Трампі явно буде "губитися", як кажуть в народі. Тобто, він буде не такий помітний на тлі монументальної і в чомусь навіть монструозної фігури президента Трампа. Тому насправді, так, Венс для нас загрозливий, він не є проукраїнським політиком, але чи буде він реально впливати на ухвалення рішень — це дуже велике питання. Бо видається, що Трамп не дуже захоче ділитися владою.
Hillbilly — це певний соціально-культурний феномен
Розкажіть трішки про самого Джей Ді Венса. Звідки він, хто він такий і що це за книга "Hillbilly Elegy", яку він написав ("Гілбільська елегія. Спогади про родину та культуру в стані кризи")?
Почнемо з далеку. Hillbilly — це певний соціально-культурний феномен. Він дуже близький за настроєм до більш відомих в українських реаліях "реднеків". Реднеки — це, в основному, сільські жителі південних Штатів з дуже своєрідною говіркою.
Вживали слово "селюки", так?
Так. Це один з варіантів перекладу "реднеків". А якщо дослівно перекладати — це "червоні шиї". Тобто люди, які працюють в полі, фізично, відповідно у них постійна засмага. Вони якраз свого часу складали і досі складають значну частину електорату Трампа. Бо це люди, як часто їх коротко описують, які люблять свою країну, Біблію, свою зброю і свого президента. І, в принципі, оцей невеликий, але дуже чіткий набір цінностей, який вирізняє їх з-поміж усієї іншої Америки. Переважно "реднеки" є так званими "голубими комірцями", тобто людьми робітничих професій.
Hillbilly — це схожа субкультура, але вона поширюється в першу чергу на більш західні Штати. Тобто як термін "Hillbilly" виник уже стосуючись переселенців і колоністів в Аппалачських горах і великих гірських масивах на заході Штатів. І якщо "реднеки" у масовій культурі сприймаються як більш соціально-активні, як більш соціалізовані, то "Hillbilly" — як трохи відірвані від реальності, від сучасності, від контексту. А від того вони можуть знаватися трохи більш дивакуватими. Але при цьому вони абсолютно чітко стоять на своїй позиції, завжди максимально вперті та завжди максимально в себе на думці. Тобто це такий собі образ ще більш далекої сільської Америки, але вже не південних Штатів, а рухаючись далі до великих скелястих гір. Тому образи достатньо схожі, але все-таки в певних точкових позиціях вони різняться. І тому "Hillbilly Elegy" — це, по суті, відозва до цієї частини американського населення, для якої основна цінність у тому, щоб їх всі залишили в спокої. І щоб цей сучасний, страшний і часто незрозумілий світ не наступав на їх порядки і на їх бажання жити так, як вони хочуть.
"Ядерний" електорат Трампа
Чи можемо ми говорити, що це "ядерний" електорат Трампа? І що означає ця впертість, що це за погляди?
Там багато різних позицій. Це і антимігрантські погляди, й ізоляціонізм, і протест проти абортів, і навіть протест проти видання конкретних книжок. Бо ми бачимо, що в тих штатах, де є частина "ядерної електорату" Трампа, наприклад, у тій же Флориді, активно підтримують питання перегляду складу шкільних бібліотек, які доступні для дітей. Це ті люди, які не підтримують втручання Америки до жодних великих геополітичних процесів. Бо насправді воно їм, прямо скажемо, не потрібно. Це виходить за рамки цієї ізоляції, їх культурного світобачення. Їх культурне світобачення часто обмежується навіть не їхнім штатом, а їхнім округом. Треба сказати, що майже 80% тих людей не виїжджали за межі власного штату. Близько 50% не виїжджали навіть за межі власного округу. Тобто для них оця велика картинка американської геополітики — це щось дуже далеке і непотрібне. Тому ви абсолютно точно вгадали, це якраз є значна частина того "ядерного" трампівського електорату. Це якраз ті люди, які привели його до влади в 16-му році, і це значна частина тих людей, які заради нього штурмували Капітолій 6 січня 2021 року.
Дональд Трамп. Фото: AP Photo/José Luis Villegas, Pool, File
Венс — це історія про звичайного хлопця
Що ще такого у Джей Ді Венсі? Я бачила такі оцінки, що 39 років — це молодість, і це така спроба ще більше "притопити" Байдена з урахуванням його віку.
Абсолютно вірно. Крім того, що це молодість, він ще до частини електорату аполює тим, що він має бойовий досвід, він служив у морській піхоті. Плюс ми знаємо, що соціокультурно Америка — це про людей, які створили самі себе. Половина кіно, половини американської літератури, і навіть та сама "американська мрія" про те, що людина створила сама себе, переборола свої проблеми, розвивалася і прийшла до якогось власного успіху. І Венс якраз апелює до цієї частини американського населення. Бо якщо ми подивимось на Байдена, то так, Байден дуже давно в політиці, мав дуже багато власних криз, але зараз Байден уже вважається частиною істеблішменту. Так само як і Трамп вважається вже не анти-істеблішмент кандидатом. Він частина бізнес-кіл, він частина політичного кола, тобто він уже еліта. В той час як Венс — це історія про звичайного хлопця. Про хлопця з провінції, який не мав нічого, але мав дисципліну і бажання чогось досягти. Абсолютно класична американська кіношна історія. Тому тут зіграє не лише молодість, не лише радикалізм, тут зіграє те, що він апелює до трохи іншого культурного пласту. Він апелює до тих людей, яким не подобається елітарність політики, які хочуть бачити там звичайних людей.
"Страждалець за Америку" Трамп
Після замаху на Трампа, який стався на мітингу в Пенсильванії, його образ заграв новими барвами — це барви борця. Чи означає це, що старий образ Трампа вже вичерпався?
Мені здається, що Трамп визначився зі своїм образом. Раніше його політтехнологи між собою називали його "помаранчевий Ісус". Тому що він дійсно відображав певне месіанство, що, мовляв, лише я зможу врятувати цю чудову країну, лише я знаю, що для неї найкращі, я зроблю Америку знову великою, а всі, хто хочуть мене зупинити, вони не мене зупиняють, вони зупиняють велич Америки. Тобто месіанство у Трампа було постійно. А зараз, коли він буквально отримав "право крові" говорити про те, що його намагалися вбити за його ідеї, тепер оцей образ проповідника, образ "страждальця за Америку", "мученика за свої ідеї" — це буде найкраще, що він може використати в своїй кампанії. Мені здається, це тепер буде, по суті, єдиний його посил. Для нього завдання спростилося максимально.
Політичний процес в американській демократії із перших десятиліть був агресивним
Схожі історичні приклади ми можемо навести? Чи були якісь кампанії з таким же ступенем напруженості, як ця?
Насправді, було дуже багато кампаній, в яких напруження сягало просто максимуму. Але до замахів доходило достатньо рідко. Був замах на Авраама Лінкольна, коли він тільки починав свою кампанію переобрання. Це закінчилося для нього фатально. Ще президенти Гарфілд та Мак-Кінлі. Вони також були вбиті. Стріляли в Теодора Рузвельта. Хоча на той момент він уже кілька років був на посаді і був достатньо популярним, але вбивці також намагалися до нього дістатися, коли він, якраз переходячи на наступний політичний цикл, намагався створити свою партію і якраз тоді виступав на мітингу. Ближчі до нас випадки — це, звісно, загальновідоме вбивство Джона Кеннеді і спроба вбивства Рональда Рейгана. Але так, якщо ми звернемося до прикладів 18-го, 19-го, початку 20-го століття, то на той момент таке політичне насилля було більш поширеним, більш активним. Якщо ми навіть згадаємо засідання Конгресу того часу, то лише на 60-й рік існування американської демократії конгресменам заборонили проносити шаблі, пістолі і іншу зброю до зали Конгресу. А раніше це було достатньо популярна забава — один в одного штрикати чимось гострим, а потім цілити один в одного зброю. Тому загалом політичний процес в американській демократії із перших десятиліть існування цієї демократії був, м'яко кажучи, достатньо агресивним.
Пенсильванія — один зі штатів, які можуть визначити результат виборів
Що відомо про ситуацію, яка відбувається навколо замаху на Трампа? І чи має штат Пенсильванія якесь символічне значення в цьому сенсі?
Насправді Пенсильванія важлива. Це один із тих штатів, які можуть визначити результат виборів. Це один з так званих swing states, які, в принципі, важливі для цього голосування (тобто, ці американські штати можуть голосувати як за республіканського, так і демократичного кандидата у президенти — ред.) І там були підрахунки, що голос одного пенсильванця важить приблизно стільки ж, скільки голос 6-ти або навіть 8-и каліфорнійців, або 10-ти нью-йоркців. Тому так, Пенсильванія є дуже важливою. Вона один із тих штатів, які є унікальними для цих виборів. Я б не шукав тут якогось потаємного смислу, що тільки у Пенсильванії і тільки з Трампом таке могло статися. Але політичні пристрасті в Пенсильванії чи не найбільші. Але тут ще є така банальна дуже причина. У Пенсильванію, як і в іншій swing state, вливається в рази більше грошей, ніж в багато інших штатів. Тобто реклами політичних кампаній, політичних виступів і всього іншого, пов'язаного конкретно з Пенсильванією, зараз врази більше, ніж в багатьох інших штатах. І це могло стати однією з причин, чому саме там стався цей напад.
Олександр Краєв. Фото з фейсбук-сторінки
"Це найкраще, що могли зробити демократи"
Дуже багато людей пише про те, що цей замах був інспірований, що одним замахом Трамп зробив собі повністю кампанію і так далі. Наскільки тут спрацюють відповідні служби і буде проведено розслідування, яке зніме оці підозри і конспірологічні теорії?
Зараз ведеться повноцінне розслідування. Ми бачимо, що демократи закликають, аби воно було максимально публічним. Щоб керівники місцевої поліції, керівники спеціальної служби із захисту офіційних осіб, керівники особистої охорони Трампа свідчили перед Конгресом. І відкрито розказали, як велася підготовка, як взагалі сталося так, що людина з автоматичною зброєю могла підібратися на 150 метрів до кандидата? Як сталося так, що вони проігнорували, по суті, заяви людей? Тому що ми знаємо, що люди, які перебували на цьому мітингу, неодноразово зверталися до охорони і звертали увагу на те, що на даху хтось є, і ця людина явно озброєна. Тобто питань дуже багато, зокрема щодо того, чому не реагували системи безпеки. Тому це питання буде розбиратися, і це найкраще, що могли зробити демократи. Тобто підтримати ці розслідування, підтримати публічність цього процесу. Загалом ситуація виглядає таким чином, що скоріш за все ми будемо знати, хто в цьому винен. Але скоріш за все це буде хтось із безпекових структур. Тому що на даному етапі очевидно і явно, що мала місце проблема саме щодо безпеки, щодо охорони Трампа. Всі інші домисли і спроби знайти якусь внутрішню конспірологію, без додаткових деталей, поки що залишаються лише конспірологією.
Росіяни стали майстрами абсурду
Чому росіяни почали звинувачувати Україну в цьому замаху? Напевно всі бачили, як російські пропагандистські телеграм-канали постили якісь снаряди, на яких було написано "за вухо Трампа". І це не іронія. Мені здається, що це абсурд.
Це абсолютний абсурд. Але чого нам дивуватися від того, що росіяни таке застосовують. Росіяни, на жаль, стали майстрами абсурду. Росіяни дійсно використовують будь-яку можливість для того, щоб приплести Україну до всіх смертних гріхів, до всіх проблем, які відбуваються у світі. А тим паче, коли в них є можливість спровокувати конфлікт між Україною і кимось з наших союзників. Коли є можливість натравити на нас хоча б частину електорату нашої союзної або партнерської держави, вони точно цього шансу не упустять. Але тут я маю трохи зразу заспокоїти наших слухачів. Ми це дуже детально відслідковуємо і ми не бачимо того, щоб в Америці якось знайшла відгук ця російська "деза" про те, що, мовляв, тут причетні українські спецслужби, або що це "довга рука" Буданова, Малюка чи когось іншого. Тому, на щастя, для нас ніхто, крім самих росіян, у це не вірить. Але навіть для внутрішнього споживання, для російського контенту, це доволі цікава тема. Хочуть вони нею гратися, хай граються. На щастя, для розумних людей це не працює.
Питання заміни Байдена молодшим кандидатом стає ще більш актуальним
Що в цій ситуації могли би протиставити демократи?
Це дуже складне питання. Насправді це найважчі питання для демократичної кампанії прямо зараз. Бо, насправді, найближчі кілька тижнів реально перебити цей хайп довкола Трампа, довкола спроби його вбивства і довкола його месіанства просто не вийде. Тому зараз інформаційна ініціатива повністю на боці республіканців, а конкретно Дональда Трампа. Він повністю тримає всю увагу на собі. І явно найближчим часом Байден просто не зможе повноцінно повернутися на інформаційний простір цієї кампанії. Зате в нього якраз буде час спланувати свої наступні кроки. І на цьому тлі важливо сказати, що питання заміни Байдена, питання обрання молодшого кандидата, стає ще більш актуальним. Просто тому що, з точки зору політтехнології, це ультимативний козир в цій кампанії. Як ви пам'ятаєте, близько 66% американського населення, в багатьох опитуваннях вони це підтверджували, не хотіли бачити ані Байдена, ані Трампа президентом Америки. Це так звані "дабл-хейтери". І якщо демократи все-таки підуть на заміну на молодшого кандидата, то в них якраз буде шанс схилити на свою сторону цих "дабл-хейтерів". І якраз це вони зможуть протиставити своїм республіканським опонентами, конкретно Дональду Трампу. Це якраз те, чим вони зможуть завалити потенційно цей наратив про незамінність Трампа. Бо вони будуть грати на емоціях людей, яким здається, що еліта їх не чує, що партії сконцентрувалися довкола своїх старих лідерів і перетворюються в культ особистості. А в цьому випадку демократи зіграють буквально на класичному популізмі. Вони скажуть: "почуємо кожного, ось вам новий кандидат, ви хотіли когось нового, ми вам його презентуємо". Програма та ж сама, ідеали ті ж самі, але він молодший, ніж Байден.
Є 3 потенційних політичних спадкоємці Байдена
Хто би це міг бути і звідки взялась ідея про Мішель Обаму, яка час від часу обговорювалася?
Ідея про Мішель Обаму з'явилася ще півтора-два роки тому, насправді це не нова ідея. Тому що наприкінці 2021-го, на початку 2022-го року почалися розмови про те, що вона може замінити Камалу Гарріс. Вона якраз тоді видала свою нову книжку, у неї пройшло чудове інтерв'ю Опри Вінфрі з мільйонами, якщо не сотнями мільйонів переглядів, у неї на Netflix вийшло декілька популярних документальних проєктів. І на той момент вона була на піку своєї популярності. Вона була тим, хто може стати для демократів потенційним новим кандидатом, потенційною заміною для Байдена.
Зараз говорять про інших людей. І, по суті, називають 3 прізвища. Перша — це, звісно, Камала Гарріс. Це найочевидніший вибір. Якщо президент не може, то треба замінити його на віцепрезидента. Хоча в Харріс є, звісно, свої питання і проблеми, в неї дуже великий антирейтинг, вона максимально не популярна серед американського населення.
А чому вона непопулярна?
Бо вона нічого не робила. Тут усе дуже просто. Якби Байден не був одним з найбільш активних віцепрезидентів 21-го століття, то до його віцепрезидентства не було б такого запиту. А тут виходить, що в одного з найбільш активних віцепрезидентів, який потім став президентом, одна із найпасивніших віцепрезиденток, яка не робить нічого. Хоча були відомі плани адміністрації, що вона має займатися реформою поліції, судовою реформою, внутрішньо-політичними питаннями, особливо коли це стосується мігрантів і південного кордону. Але жодної активності не було. Тому така заміна буде для демократів небезпечна.
Називаючи ще 2 прізвище — це Ґевін Ньюсом, губернатор Каліфорнії. Він по суті молодша версія Байдена, його політика абсолютно та ж, його погляди на внутрішню і зовнішню політику абсолютно ідентичні байденівським. І насправді це одна з більш очевидних замін, яка дійсно може спрацювати.
І третій претендент — це Піт Буттіджедж. Він є одним з досвідчених політиків партії, має досвід і місцевої політики, і федерального рівня. Він є особистим посланником президента в межах уряду. Він закінчив Гарвардську школу права, декілька турів служив в Афганістані та Іраку, знає 8 мов. Тобто, він ідеально репрезентує Демократичну партію. Але поки що ніхто із цих кандидатів серйозно не заявив про те, що він готовий замінити Байдена. Тут важливо зазначити, що ніхто зараз публічно не скаже, що він хоче замінити Байдена. Бо це величезний ризик. Якщо раптом Байден залишається в перегонах, а тим паче, якщо перемагає, то в цієї людини просто не буде політичного майбутнього в адміністрації Байдена. Тому всі чекають. Всі вичікують, допоки Байден сам зніметься, і тоді почнеться нова боротьба за владу.
Політичний хід і впертість Байдена
Що можна сказати про самого Байдена? Те, що він не знімає свою кандидатуру і наразі тримається до останнього — це такий політичний хід, впертість, віра в перемогу?
Це може бути політичним ходом, такий варіант розглядається. Просто, чим довше Байден відтягує своє зняття, тим менше залишається часу в республіканців, щоб відреагувати. Чим пізніше демократи замінять свого кандидата, тим менше часу буде у республіканців, щоб "накопати" бруд на опонента, почати проти нього кампанію "чорного піару" і взагалі винайти щось, щоб підсилити власного кандидата. Тому, можливо, впертість Байдена якраз обумовлюється абсолютно логічними, політтехнологічними кроками. Але, на жаль, поки що жодного підтвердження цієї теорії немає.
Джо Байден. Фото: Office of the Speaker of the United States House of Representatives
Національний інтерес
Де в цьому розкладі Україна? Наскільки певні панічні настрої варті уваги і чи варто так думати?
Розчаровуватися точно не треба. Точно треба розуміти, що незважаючи на всі заяви, незважаючи на позиції тих чи інших політиків, є абсолютно непереборна штука, яка називається "національний інтерес". І ці національні інтереси, так чи інакше, будуть керувати тим, що робитимуть навіть найбільші україноскептики у новій владі, демократичній чи республіканській. Питання лише в тому, що для того, щоб убезпечити нас від будь-яких ідеологічних моментів, нам потрібно максимально активно працювати з професіоналами. Тобто, по лінії Міністерства оборони, по лінії Державного департаменту, по лінії бізнесів, які займаються якраз підтримкою української оборони, по лінії дипломатії people-to-people, експертної, журналістської, культурної і гуманітарної дипломатії. І тоді, якщо буде створено такий комплексний підхід до цього процесу, якщо співпраця наша з американцями буде побудована не просто на політичних уподобаннях того чи іншого президента, а на необхідності, на розумінні взаємної вигоди, близькості інтересів і спільних загроз, то який би там не був антиукраїнський Венс, який би не був непередбачуваний Трамп, їм доведеться працювати на користь України, їм доведеться мати з нами продуктивні відносини. Тому що це, в першу чергу, відповідатиме національним інтересам Сполучених Штатів.
