Сергій Кривонос. Фото: facebook/sgkryvonos
Національно-патріотичне виховання населення було провалене
Ми вибороли незалежність, а незалежність треба захищати, бо це базове поняття і кожен наступний президент до цього докладався. Були і провали й ми, наприклад, не закінчили ракетні програми перед рашистським вторгненням – це спадкова хвороба всіх українських влад?
Не буває на війні багато снарядів, багато патронів. Не буває багато підготовлених, навчених, мотивованих людей, які здатні воювати. Я вже не кажу про найбільший провал навіть не в технічному відношенні, а найбільший провал усіх президентів України, усіх попередників Зеленського і Зеленського включно, – це небажання влади опрацьовувати питання національно-патріотичного виховання населення. На жаль, це взагалі було відсутнє. І замість того, щоб об'єднувати націю, замість того, щоб провести величезний обсяг робіт, у тому числі щодо об'єднання націй під лоном єдиної церкви, це не було зроблено. От подивіться, наскільки простіше питання в ті самій Польщі, де, за різними оцінками, від 60% до 70% населення є католиками за своїм віросповіданням. Те, що Порошенко почав робити вже під кінець свого керування, я скажу так, що це вже було занадто пізно. Але це було зроблено, це дуже добре. Давайте згадаємо, скільки біди принесла православна церква московського патріархату ще в 2014 році, що стосувалося бажання зірвати мобілізаційні процеси в 14-му році. І тоді ніякої реакції не було. Наразі війна і куди вже далі, вже ворог відкритий і ворог, який знищує українство, в тому числі церкви московського патріархату на території України, і між тим вони все одно мовчать. Можливо, треба розставити крапки над "І". А як же ми можемо розставити ці крапки, коли половина народних обранців, обраних певною кількістю українців, і це не 73% від загальних кількості голосуючих, а 73% від тих, хто прийшли, ходить у московські церкви. Тому вони і затягують процес заборони московської церкви. Бо ті священники, які їх сповідують, вони ж їм і розповідають, що не треба цього робити. Тому настав час українському суспільству розставляти крапки над "І".
Чого тягнути "віслюка за вуха"?
До слова, можна зазначати, що збір підписів депутатів завершується. Їх повинно бути 226, така була домовленість між спікером Верховної Ради Русланом Стефанчуком і фракціями. Якщо буде 226 підписів, то законопроєкт про заборону УПЦ МП буде винесено на голосування в другому читанні до сесійної зали. За моїми даними, збір підписів завершується.
Ви вірите в це чудо? Що заважало це зробити протягом однієї години? Реально, ніщо ж не заважає. У нас під час війни багато речей треба робити прямо, як "пиріжки пекти". Зразу. Гарячі взяли, з'їли. Чого тягнути "віслюка за вуха"? Навіщо це? Ці речі мусять бути або ти "За", або ти "Проти". У нас найпростіший приклад, коли народні обранці 24 лютого 2022 року мусили розглянути законопроєкт, поданий президентом Зеленський, щодо оголошення стану війни. Ми знаємо, що відповідно до керівних документів Верховної Ради всі законопроєкти, які подає президент, є позачерговими і розглядається достатньо швидко. Дивіться, минуло вже 2 роки і 4 місяці, а цей законопроєкт не розглянуто. У нас не оголошено стан війни. Не те, що не оголошено, у нас навіть це не розглянуто. Ставлю питання, а народні обранці, які не виконують цієї функціональні обов'язки, за що отримують гроші українських платників податків, якщо вони не хочуть в простих речах виконати свій функціонал?
Сергій Кривонос. Фото: facebook/sgkryvonos
"Можна казати про Сирського, Залужного, про інших головкомів. Але вони не чарівники"
Що може бути далі?
Давайте спочатку розберемося, кому вигідно наразі піднімати питання про провали військового керівництва Збройних Сил України. Це, в першу чергу, вигідно для того, щоб відвернути увагу української спільноти від провалів політичного керівництва України, що стосується виконання своїх функційних обов'язків, відповідно до чинних законів. Відкриваємо закон про мобілізацію, попередній і чинний, читаємо, що таке мобілізація. Мобілізація – це переведення економіки України на функціонування в умовах особливого періоду або воєнного часу. Це одне завдання. Далі – переведення центральних органів виконавчої влади, місцевих органів самоврядування, установ та підприємств, і найостанніше, військових частин на штати воєнного часу. Про людей, які мусять йти до армії, в самому кінці. Чи зроблено і чому не зроблено безпосередньо оці перші 4 пункти, які я озвучив? Чому досі, відповідно до наявних документів, не опрацьовано президентом України рішення щодо відпрацювання мобілізаційного плану Кабінетом Міністрів, де президент мусить визначити терміни, мету, обсяги проведення мобілізаційного плану, уряд мусить це опрацювати відповідно, а потім президент затвердити. Чому це не зроблено? Чому кожне підприємство України, згідно з мобілізаційним планом, не отримало завдання щодо випуску продукції для забезпечення потреб ЗСУ? Чому ми досі не перерахували певні речі, які мусять бути критично важливими для України? В історичних прикладах, візьмемо Другу світову війну, навіть у Сполучених Штатах із січня 1942-го по осінь 1944-го був запроваджений режим економії ресурсів, які були в розпорядженні в США. А я скажу, що навіть тоді бюджет Сполучені Штаті був значно більший, ніж зараз бюджет України. Багато речей, які бралися під контроль, які мали питання національної безпеки. Я вже не кажу про те, що 16 мільйонів громадян Америки було мобілізовано, але між тим це не дало абсолютно ніякого збою. Навпаки. Якраз завдяки цій війні був величезний економічний підйом і величезна кількість жінок пішли працювати. Саме вони розвивали і забезпечили Америку на війні, а потім продовжували розвивати її вже у повоєнний час. Чому ми не знаємо, як це робили інші й не робимо самі?
Війна – це передусім економічна спроможність держави із забезпечення потреб Збройних сил. Можна казати про Сирського, про Залужного, про інших головкомів, на яких ми очікуємо. Але вони не можуть бути чарівниками і не можуть робити будь-які речі за рахунок просто бажання. Бо будь-які фантазії під час війни завжди спускаються до рівня тренованості. Тому і держава мусить бути тренована. І держава – це завжди питання економіки. Якщо ми хочемо перемогти в цій війні, то ми мусимо розвивати власну економіку і руйнувати ворожу економіку. Ось формула успіху в нашій війні. Все дуже просто. З урахуванням переваги росіян і в людських ресурсах, і в економічних, наше завдання не в лоб суто воювати, як ми зараз це робимо, а все ж таки системно знищувати критичну інфраструктуру Російської Федерації. Невже не зрозуміло, що для Росії найважливіше – це продаж нафти і газу. І те, що за рахунок санкцій напряму Європа це не отримує, вона зараз це отримує через Китай і через Індію, де вже перероблена нафта і газ надходять знов-таки в ці країни. Ми, знаючи про це, чому про це мовчимо?
Наступне. Чому ми досі не зруйнували остаточно всю спроможність не тільки переробляти російську нафту, а навіть її добувати? Це завдання №1 і про це я говорив ще з весни 2022-го року. Це не моя ідея. Це в будь-якій війні ми розуміємо, що "нафта – це кров війни", як казав Черчилль. І ми, якщо хочемо, щоб російська армія зупинилася, ми мусимо знищити їхні нафтові запаси, що стосується пального. Це прості речі, які ми мусимо робити.
"Скоротіть чиновницький апарат і ви мінімально можете отримати додаткових 200 тисяч чоловіків у лавах ЗСУ"
Наступне. Знову таки до власної економіки. У нас величезна кількість підприємців, які могли б виробляти певні речі, але вони не отримали ніяких завдань відповідно не опрацьованого мобілізаційного плану. Чому це не зроблено? Ми розповідаємо, що у нас не вистачає людей для Збройних Сил. Між тим чиновницький апарат України, з урахуванням навіть втрати території і виїзду частини людей за кордон, чиновницький апарат залишається, який він був безпосередньо на ту кількість людей ще до воєнного часу. Відповідно до закону про мобілізацію, скоротіть чиновницький апарат і ви мінімально можете отримати додаткових 200 тисяч чиновників чоловічої статі, які можуть воювати у лавах Збройних Сил. Чому нам намагаються "повісити локшину", що Національна поліція не може воювати на фронті, коли безпосередньо ці люди якраз вміють тримати зброю? Чому цих людей ми не можемо замінити на тих самих жінок-поліцейських, як це робилось і в інших країнах під час інших війн? Багато речей. Чому? Бо саме поліція забезпечує безпеку влади, не безпеку народу, а безпеку влади. І ми бачимо багато прикладів, коли отакі речі, які прописані в попередніх історіях, не виконуються владою. Чому? Бо владі так, мабуть, зручніше, владі так, мабуть, вигідніше.
Внутрішній потенціал
У нас всередині країни потенціалу більше ніж достатнього. І людського, і економічного. Я вам навіть економічний приклад приведу. За 4 місяці 2024 року населення України викупило готівки доларів і євро на суму 3,2 млрд доларів. За середніми оцінками, взагалі в населення на руках є десь до 100 млрд доларів. Це не мої слова, це слова потужних економістів. Скажіть, чому ми не порушуємо питання розширення військових позик, військових облігацій? У нас, наче, як воно є на папері, але реалізації нема. На 3 млрд доларів ми могли б купити достатньо велику кількість тих самих літаків чи побудувати нові заводи. Нам потрібно, наприклад, побудувати від 7 до 10 патронних заводів, аби забезпечити потребу України в патронах для стрілецької зброї. Не так, що ми на "голодному пайку", а так, щоб ми ще могли створювати запаси. Це тільки по стрілецькій зброї. Це невеликий обсяг завдань, і нам багато хто готовий це побудувати.
Ми розповідаємо про енергетику, але в попередні роки, особливо вже під час великої навали, ми нічого не зробили, аби об'єкти енергетичні захистити. Ми не зробили висновки 2022-го року. Мало того, ми постійно розповідаємо, що ми щось зробимо і на цьому "піаримось". Багато речей, які залежить від нас, і ми не використовуємо. Ці речі для нас є критично важливими.
"Ми глухонімі" в інформаційному просторі Заходу
Скажіть, будь ласка, чому досі в українському інформаційному просторі не зроблено 2 речі? Перша. Жодного каналу за ці всі роки на Заході, де б український журналіст на гарній мові тієї країни розповідав хоча б 5 хвилин на день про реалії російсько-української війни. Показував ті звірства, які здійснюють росіяни по руйнуванню міст і сіл, по руйнуванню економіки. Чому Ізраїль світове суспільство підтримує? Бо вони показують правду. А ми мовчимо. Ми забули золоте правило пропаганди – "правий той, хто говорить перший". Бо другий виправдовується. А ми навіть не виправдовуємося, ми мовчимо взагалі, ми глухонімі в інформаційному просторі. Тому до нашої війни звикають, про нас забувають.
Наступне питання. Якщо ми хочемо, щоб про нас казали, то ми мусимо піднімати рівень боротьби з корупцією. А у нас рівень боротьби з корупцією – це постійно крадуть не мільйонами, а мільярдами. Давайте згадаємо, вкрадені гроші тільки на снаряди – 1,3 млрд. Де вони? Нема. Наступне питання. Де інші гроші, які також вираховуються сотнями мільйонів, чому люди, які здійснили ці заходи, не заарештовані, чому гроші не повернуті? Якщо порахувати кількість грошей, то я ж кажу, що ми могли купити не тільки F-16 і шведські Gripen, ми могли б купити ще величезну кількість продукції. Де ці гроші? Де ті, хто їх вкрав? І хто в цьому винен? І яким чином спецслужби здійснювали контроль за такою бездіяльністю?
Сергій Кривонос. Фото: facebook/nlu.org.ua
"Ми всі мусимо стати воїнами"
Використання підрозділів Територіальної оборони на фронті, де вони часто, не маючи бойового досвіду, несли достатньо великі витрати, виправдане чи ні?
Воно не було виправдане з точки зору професіоналізму. Але було виправдане з точки зору влади. І багато моїх друзів, які пішли у Територіальну оборону, бо вони повірили владі, не просто розчаровані. Вони кажуть, а як так, що ми стали військовослужбовцями Збройних Сил навіть не проходячи медкомісію на придатність? Бо для ТРО це не потрібно було робити. Таких прикладів більше, ніж достатньо. Наразі питання не про Територіальну оборону, наразі питання про підготовку населення Україну в повному обсязі до спроможності захищати Україну. Давайте увімкнемо телевізор або подивимося інші ресурси і побачимо, чи влада проводить навчання населення, що стосується тактичної медицини, військової топографії, елементів вогневої підготовки, радіоелектронної боротьби, вміння керувати безпілотними апаратами? У 2019 році я пропонував відповідну програму "5 кроків", щоб у кожній школі ми мусили навчати дітей у вигляді гри тому самому керуванню БПЛА, користуванню пневматичною зброєю і ще багато речей, які ми мусили робити. Ми це почали робити? Досі ні. Росіянці тільки у 2022 році, розуміючи, що війна затяжна, на базах цивільних вищих навчальних закладів відкрили додатково 50 навчальних кафедр і навчальних центрів з підготовки фахівців. Назвіть мені кількість цивільних ВНЗ, де ми такою цифрою можемо похвалитись. Немає. Розумієте? У нас потенціал, який є, не використовується. От і все. Ми розповідаємо про перемогу, але що ми робимо для нашої перемоги? Коли ми спостерігаємо і віримо, що все зроблять ті, що на війні. Ні. Яка демобілізація? Питання про демобілізацію юридично постане, коли закінчиться війна. Хочете міняти, проводити ротацію, я згоден, це треба робити. Але тоді ви мусите підняти рівень. Спершу вирішити питання, а давайте тих 200 тисяч чиновників все ж таки поставимо до строю. А 200 тисяч – це достатньо велика кількість бригад, які дали б спроможність проводити ротації. Цього ж не зроблено. Поліцейський апарат. Ще іншу величезну кількість людей, які можна було б задіяти. Ми не використовуємо наявний потенціал. Товариство сприяння оборони України і далі навчає автомобілістів, разом із поліцейськими, заробляючи гроші на постійних здачах, але жодного фахівця для Збройних Сил не підготувало. Це стосується тих самих радистів, операторів БПЛА, тактичних медиків, кухарів. Ми багато чого можемо робити, але ми не робимо.
Тому ще раз підкреслюю. Українці, ви мусите зрозуміти, це ваше право, ви самі робите висновки. Вам кажуть, що треба закінчувати війну. Так, треба закінчувати війну, але ми вийшли на той рівень, що в майбутньому кожен українець разом із молоком матері всмоктує вміння тримати в руках зброї, захищати власну Україну. Оце завдання №1. Там, у майбутньому, вже не може бути апріорі, що хтось вміє чи не вміє. Ми всі мусимо стати воїнами. У нас, поки існує РФ у тій основі, в якій вона є, ворог завжди буде під боком і він завжди може завдати удар. Тому, замість якихось незрозумілих ігор, треба мати і вчити людей воєнізованим іграм, які б підняли рівень їх оборонних навичок. Це не мілітаризація. Це спроможність захистити себе, власну родину, будинок, вулицю, власне село чи місто. Це те, що кожен українець мусить робити. І тоді він не буде боятися армії, бо він із самого дитинство і протягом усього життя постійно підтримуватиме себе в потрібній формі, що стосується захисту себе і власної родини.
