Сергій Кривонос. Фото: 5 канал
"Шанси уникнути великої війни при здійсненні Україною певних заходів були стовідсотковими"
Чи можна було уникнути повномасштабного нападу РФ на Україну?
Скажу так: шанси уникнути повномасштабної війни при здійсненні певних заходів всередині нашої країни протягом 2019-20-21-го років були абсолютно 100%. І якраз певна бездіяльність нашої влади в напрямку підняття рівня обороноздатності країни призвела до того, що ворог зрозумів, що це не та Україна 2014-2015, 2017-2018 років, а це зовсім інша Україна. І чомусь вони сприйняли, що вже можуть абсолютно безкарно зайти у Київ і взяти нібито участь у своєму параді. З точки зору "можливо чи неможливо", це вже можна відкласти в майбутнє, розбиратися, хто в цьому винен. Звичайно, винні ті, хто нами керували. І навіть те, що в жовтні 2021 року наші стратегічні партнери їм офіційно сказали, що напад на Україну буде, розповіли варіанти нападу. До речі, ці варіанти нам були відомі ще з 2017-го року. І в 2017 році ми провели потужні навчання – командна штабна військова гра, де ці всі варіанти були розкладені по поличках до останньої дрібнички, а дрібничок на війні не буває, де були опрацьовані пропозиції до військово-політичного керівництва України, що треба зробити, аби варіант нападу росіян не спрацював. На жаль, нова влада на це взагалі не звернула увагу і не прочитала цей документ. Але для нас більш важливо, що зараз ми мусимо зробити, щоб все таки не програти у цій війні. Це, мабуть, завдання №1.
Чонгар: "Військові виконували накази"
Для багатьох стало шоком те, що 24-го лютого 2022 року почалось повномасштабне вторгнення, жорстоке бомбардування української території і те, що так швидко ворог підійшов до столиці. Якщо Київ так близько від кордону, то всі президенти, особливо 5-й і 6-й, мали докластися до захисту столиці, це перше. І, по-дороге, немає чіткої відповіді на те, чому так швидко ворог просунувся на південному напрямку. Чому не був замінований Чонгарський перешийок і хто відповідав за Південь – військові чи СБУ?
Що стосується мінування території, то, звичайно, це відповідальність військових.
Чому це не було зроблено? Чи було зроблено?
Я скажу так, протягом 2014-2015 років було проведено настільки потужне мінування Півдня України і будівництво інших інженерних споруд і загороджень, за які, скажу чесно, я був абсолютно спокійний, тому що я бачив, як це будується і яким чином це забезпечується. Це була весна 2014-го року. І коли стався такий потужний провал, то це питання ж не в тому, чому не було заміновано. Тут питання навпаки, чому було розміновано. Військові виконували ті накази, які вони отримали від політиків. Наскільки ці військові могли донести до політиків загрозу цього розмінування – це перше. І, по-друге, чи взагалі політичне керівництво хотіло чути правду чи ступені загрози від військових? Тому завдання №1 – все ж таки розібратися, хто дав команду військовим провести розмінування цих ділянок. Я думаю, що це не є великою таємницю, і при зміні влади, яка рано чи пізно піде, ми зможемо дізнатися ту правду, яку всі чекають.
