Фото: пресслужба Укрзалізниці
"Жінки мають почуватися безпечніше, тому квитки у жіночі купе продаватимуть онлайн"
"Поточне рішення Укрзалізниці має на меті допомогти жінкам почуватися комфортніше та безпечніше. Вже півтора року ми працювали над історією з жіночими купе. Ми робили перший підхід до цього ще в 2021 році. Тоді було ухвалене рішення не експериментувати. Зараз ми наблизилися до експерименту, тому що є одна суттєва зміна, порівняно з тим, що було в Укрзалізниці в 2021 році. Тоді у нас не було власного застосунку. Експеримент з жіночими купе вже проводився у 2010 році в Укрзалізниці. Тоді він не мав успіху через те, що квитки продавалися виключно в касах. Зараз ми маємо ставку на диджиталізацію. Три з чотирьох квитків на залізницю сьогодні продаються онлайн. Відтак, логічно спробувати цей експеримент саме в найбільш прозорому каналі. Там, де точно не будуть додаткові люди стояти в чергах в каси, а купуватимуть безпосередньо в застосунку, де ми зможемо маркувати, відповідно, жіночі та нежіночі купе", — зазначає начальник управління комунікацією та клієнтського досвіду філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" Олександр Шевченко.
"Жіночі купе — це тимчасовий крок, проблема має вирішуватися комплексно"
Жіночі купе — це тимчасовий крок, в Укрзалізниці не бачать його в довгостроковій перспективі, зауважує Шевченко. "Ставлення жінок до чоловіків від чоловіків до жінок — це питання освітнє і виховне. Наша задача — безпекова. Щоб її виконати, необхідно виконати кілька складових. Перше — це патрулювання, друге — відеоспостереження у вагонах, третє — тривожні кнопки, четверте – освіта, правильне навчання для наших провідників, які вміють чітко і швидко реагувати на всі кейси, які можуть траплятися. І п'яте — невідворотне покарання, яке важливе у співпраці. Тому що є історія з викликами поліції, яка через дві години випускає кривдника, і все продовжується по колу. Тож має бути кара. Тому ми віримо в комплекс заходів і зараз переходимо до етапу з жіночими купе як експеримент, який посилить цей комплекс. Тому що об'єктивно поставити камери спостереження на всі вагони, нам зараз не вдасться. Зараз це 15% вагонів. Те ж саме стосується тривожних кнопок", — пояснює представник Укрзалізниці.
"Влітку запустять перші експериментальні купе"
"Дату впровадження жіночих купе поки не ставили, наступний етап — це консультації з громадськими організаціями та юристами. Ми будемо залучати їх до прозорого, відкритого діалогу, тому що є кілька відкритих питань. Ми хочемо їх дослідити, і після цього вже переходити до рішення. По-друге, нам треба допрацювати технологію продажу квитків. Тобто те, як в застосунку буде маркуватися вибір для пасажира. Що він буде бачити, коли він заходить, як він буде фільтрувати рейси тощо. І третє — це нормативна база. Наприклад, поняття трансгендерів ніяк не прописані в правилах перевезення залізничним транспортом України. Відповідно, ці історії треба правильно верифікувати. Перший етап — це обговорення, де ми окреслюємо пул пасажирів жіночих купе. Далі ми верифікуємо це в правилах, вносимо в застосунок технологічно і тоді вже обираємо рейси, на яких пілотуємо. Я думаю, це горизонт декількох місяців, щоб не виглядало, що це супер довгострокова історія. Але обережно скажу, що влітку ми маємо це запустити", — розповідає Шевченко.
"Від натискання тривожної кнопки і виклику провідника до можливості висадити кривдника"
Шевченко пояснює принцип роботи тривожної кнопки: "Це кнопка на панелі в купе, якщо ми говоримо за нові вагони та модернізовані вагони. Там є панель керування сервісами в купе, де є кондиціонер, режим освітлення, індикатор зайнятості туалетів. І там же є кнопка виклику провідника та кнопка сигналізації на двері купе. Вона виглядає, як кнопка з дзвіночком. Вона запалює лампочку в купе провідника, який має протягом хвилини зреагувати на цей сигнал і підійти до відповідного купе". Представник Укрзалізниці наголошує, що якщо провіднику сигналізують про якийсь конфлікт, то є визначений протокол дій. "Якщо наш провідник отримує сигнал про домагання, то, перше, що він робить — розсаджує пасажирів. Насамперед ми хочемо уникнути продовження конфлікту. Це більше про дипломатію, ніж про фізичну силу. Втім провідник ніколи не один в поїзді. Зазвичай на вагон два провідники, також є начальник поїзда. Якщо ситуація виходить з-під контролю провідника, він завжди має кого покликати на допомогу. Після цього провідник має розібратися, поговорити з заявником, і вони разом ухвалюють рішення щодо виклику поліції. Потім на найближчу станцію начальник поїзда викликає поліцію. Якщо ми знаходимось на довгому перегоні, в екстреному випадку ми можемо зупинити поїзд, але за інструкцією це найближча станція на шляху прямування поїзда. Потім залізничники додатково з правоохоронцями відпрацьовують механізм, щоб розуміти, що відбувається далі з цими людьми. Тому що не хотілося, щоб ця історія була циклічна", — каже він.
Як працює відеоспостереження в поїздах?
"Камера необхідна для реактивного реагування. Це вже про дослідження злочину або про незаконне проникнення до купе. Тому що камери завжди стоять в загальній, спільній зоні вагона — тамбурній частині та коридорі. І відповідно ми можемо побачити, в яке купе хто заходить, з чим він туди заходить тощо. Це важливо з точки зору виявлення крадіжок та розслідування. Тому ці записи ми зберігаємо, адже вони потім можуть знадобитися. Відеоспостереження як таке не рятує, наприклад, від домагань всередині купе. Це про дослідження того, хто зайшов в це саме купе, звідки він туди зайшов, і у котрій годині. Цю картинку провідник бачить у себе на екрані", — резюмує Олександр Шевченко.
"Жодної дискримінації чоловіків"
"Дискримінація означає обмеження доступу певної групи до влади і ресурсів. Яким чином наявність жіночих купе обмежує доступ чоловіків до влади і ресурсів? Я не бачу тут ніякої дискримінації чоловіків. За статистикою, більшість людей, які коять насильство — це чоловіки, більшість людей, які страждають від насильства – це жінки. Саме тому ми говоримо про гендерно зумовлене насильство, тому що ми бачимо чітке розділення за статтю. І це спонукає нас подумати про те, що, можливо, є проблема не в так званій агресії, яка начебто властива людині, а в гендерних питаннях — в жіночій і чоловічій ідентичності і в тому, як ми виховуємо хлопчиків і дівчат", — зауважує Тамара Злобіна.
"Публічні простори для жінок — починаючи з ліфта і закінчуючи потягом — не є безпечними"
Громадський транспорт є простором, де можливе насильство з великою ймовірністю. Жінки про це знають, а от чоловіки часто не здогадуються, наголошує експертка з гендерних питань. "Останніми днями в соцмережах дуже багато жінок, на жаль, поділилися своїми прикрими історіями. Йдеться про весь спектр гендерного насильства і сексуалізованого насильства, починаючи від якихось масних доторків, масних натяків, небажаних розмов, нав'язливих залицянь, намагання схилити жінку до якогось контакту і закінчуючи вже прямим фізичним насильством, доторками, обмацуванням, присилуванням до фізичного контакту аж до побиття і зґвалтування. Такого, на жаль, є дуже і дуже багато. І це трапляється всюди. Публічні простори для жінок — починаючи з ліфта і закінчуючи потягом — не є безпечними. І найгірше в цій ситуації, що суспільство часто не вміє, а інколи і не хоче захищати жінку і стає на сторону кривдника. Ще складнішою для жінок цю ситуацію роблять два аспекти. По-перше, жінки в середньому загалом фізично слабші, ніж чоловіки. І обернутися і дати по обличчю чоловіку, який без дозволу ляскає тебе по сідниці, жінка не може. Так, жінка може звернутися по допомогу до людей навколо, піти до провідника і сказати, що ось цей пасажир торкнувся моєї сідниці. Однак в дуже багатьох випадках провідник не стає на сторону постраждалої жінки, а починає навпаки вигороджувати кривдника різними словами — "ви просто йому сподобалися, він так до вас залицяється, що вам не подобається, порадійте, що ви подобаєтесь чоловікам". Або навіть якщо провідник стане на сторону жінки і прийде розбиратися, то цей чоловік може сказати — "я нічого такого не робив, жінка вигадала, я зовсім до неї не ліз і її не торкався". І ця безкарність для кривдників і велика кількість перешкод, з якими стикаються жінки, якщо вони хочуть отримати якийсь захист чи добитися справедливості, й робить це гендерне насильство настільки поширеним, а водночас невидимим. Тому що жінка, яка їде в купе, до якої пристав якийсь п'яний чоловік і нав'язливо до неї залицяється, знає, що якщо вона зараз почне робити скандал чи піде до провідника, то це, швидше за все, нічого не дасть. А може, ще й навпаки викликати більше агресії у цього п'яного чоловіка, і він може її побити. І жінки в таких випадках опиняються в пастці, і це дуже складна комплексна проблема", — пояснює Злобіна.
На її думку, "корінь гендерного насильства — це наше уявлення про гендерні ролі, про гендерну ідентичність і про те, яка поведінка вважається можливою і прийнятою для чоловіків і для жінок". Відтак токсична маскулінність, яка в Україні дуже поширена, вважає нав'язливі агресивні залицяння чи взагалі ігнорування будь-яких людських кордонів і поведінку з чужим тілом так, як тобі заманеться для чоловіків прийнятий поведінкою. Жінкам від цього справді дуже складно захиститися. Складно захиститися від цього фізично, і майже немає якихось інституційних важелів, які б можна було використати у цьому випадку.
"Все залежить від небайдужості української спільноти"
Жіночі купе — це хороша ідея, щоб зробити транспорт безпечнішим, переконана Злобіна. Однак це частковий захід. "Укрзалізниця тут себе дуже гарно проявила і правильно написала, що це не може бути єдиний спосіб вирішити проблему, що це один з них. Йдеться про відеоспостереження, про тренінги для особового складу, про патруль поліції — це все правильно, це все має робитися. Коли ж ми говоримо про загальний публічний простір, зокрема таксі, ліфти, метро — тут все є доволі складніше. Ми не можемо покладатися виключно на відеокамери чи на поліцію, тому що такі злочини довести дуже складно. Буде слово жінки проти слова чоловіка з одного боку, а з другого боку поліція дуже не любить займатися такими справами через складність доведення. І тут ми маємо колективно працювати як спільнота. Тобто, звичайно, мають бути такі інституційні речі, як відеоспостереження, тривожні кнопки, можливість звернутися до поліції, тренінги для поліції, щоб вони не ігнорували подібні випадки. Але також має бути і готовність суспільства давати відсіч. І це якраз хороше питання до чоловіків, як вони ставляться до гендерного насильства і як вони себе поводять в таких ситуаціях — чи вони відвертають очі і проходять повз, коли таке стається, чи вони будуть виховувати інших чоловіків і пояснювати їм, що так поводити себе не можна, що це неправильно, і зупиняти таких кривдників, вимагати від них вибачитися і взагалі виховувати членів у своїй соціальній групі, таким чином змінюючи соціальні норми і викорінюючи токсичну маскулінність", — каже експертка з гендерних питань.
Питання не лише безпеки, а й комфорту
Злобіна вважає, що за належної комунікації і простоти замовлення опція жіночих купе буде мати шалений попит. "Тому що, окрім питань безпеки, які нагальні, є ще питання комфорту. Нічні поїзди — це зона, де ми спимо, переодягаємося, робимо якісь гігієнічні заходи робимо. І робити це з представницями однієї с тобою статі – це зручніше", — каже вона. До відеоспостереження та тривожних кнопок керівниця ресурсу "Гендер в деталях" пропонує додати інформаційну кампанію, наприклад, постери, на яких би було чітко написано, яка поведінка є неприйнятною і яке покарання слідує за цю поведінку, і що робити, якщо ви стикнулися з такою поведінкою. "Навіть така елементарна річ, як куріння або розпиття алкогольних напоїв в потягах, наразі все ще доволі толерується, але призводить до дискомфорту пасажирів. Можливо, люди, які хочуть щось з цього зробити, також задумаються, що, можливо, не варто, тому що будуть знати, що їхня поведінка не залишиться непоміченою і безкарною", — резюмує вона.
"Росія може використати емоційні дискусії в українському суспільстві, аби розколоти його"
Росія моніторить наш інформаційний простір, знаходить точки, які розколюють суспільство, ця тема може будь-чого стосуватися, і далі росіяни дивляться, як це можуть використати або не використати проти нас, каже фахівчиня з протидії дезінформації Оксана Мороз. "Ця дискусія про жіночі купе почалася десь приблизно з 8-9 травня, коли з'явилося перше абсолютно органічне повідомлення в Twitter, де жінка чи дівчина поділилася своїм досвідом некомфортного перебування проїзду в вагоні. У ньому йшлося про потребу провести ніч у купе, де троє чоловіків і вона — єдина жінка. Повідомлення дуже відгукнулося, кількома хвилями пройшлося у соцмережах, тому що, будьмо відвертими, в кожної з нас був той чи інший досвід різної травматичності стосовно проїзду взагалі в громадському транспорті, не тільки в вагонах. І тому люди почали ділитися своїми історіями і, зрештою, це призвело до того, що дискусія відійшла від теми взагалі вирішення питання небезпеки до теми емоційного обговорення. Але питання вагонів чи купе не вирішує проблему взагалі небезпеки. Тобто це дуже комплексне поняття. І тут закладається потенційна можлива основа, якою може скористатися Росія. Тому що тема насильства зараз на часі. Емоційне обговорення створює інформаційний пласт, на який потім можна щось нашаровувати. І чим далі ми віддаляємося від якоїсь раціональної чи обґрунтованої дискусії в бік емоційної, тим більше ми потенційно даємо ворогу козирів на майбутнє", — пояснює Мороз.
Фахівчиня застерігає: "Зараз ця дискусія ніяк не використана ворогом. Ми можемо тільки говорити про те, що з великою долею ймовірності ворог підігріває одну і іншу сторону, тому що, як правило, в інформаційному просторі тема тримається три дні, максимум тиждень. А оскільки вже з 8—9 травня відбувається бурхливе обговорення, то органічно подібні дискусії так довго не живуть".
Мороз припускає, що такі бурхливі дискусії в соцмережах можуть бути використані у ворожій інформаційній практиці, спрямованій проти України. "Якщо, наприклад, буде вкинута якась тема, яка стосується потенційно нехорошої розмови між військовим чи переселенцем і жінкою, яка буде накладена на поточну проблематику, то ворог цим точно скористається. Ба більше, ворог може це змоделювати. І тоді це буде вже більше заподіювати шкоду, наприклад, дискредитуючи військо, переселенців або ще якісь сегменти, з якими ворог постійно працює на розкол".
Правила безпеки в соцмережах
На думку Мороз, "Укрзалізниця" зайняла дуже адекватну позицію у своїй комунікації — що вони розуміють, що потрібне комплексне вирішення проблеми, зокрема шляхом експериментів. Однак фахівчиня з дезінформації радить: "як тільки ми бачимо емоційність обговорення, ми маємо максимально своїм прикладом показувати культуру дискусії, йти не в емоційне звинувачення інших людей — неважливо, чи це були чоловіки, жінки чи абсолютно інші сегменти людей, а йти до того, що ми можемо своїми діями зробити для досягнення цієї цілі".
"Якщо нас тригерять будь-які емоції, особливо, якщо нас лякають, ми маємо зупинитися і дуже детально перевірити інформацію. Другий важливий момент — ворог працює неочевидними інструментами. Тобто ми не побачимо хвалебних од до Путіна чи до когось. Ми побачимо підсилення різних позицій. Наприклад, в таких ситуаціях, як ця. Тобто там, де є дві думки, ворог буде підтримувати обидві для того, щоб роздерти суспільство. І тут не потрібно очікувати якихось відвертих російських меседжів. Ба більше, до тем, де їх навпаки немає, потрібно детальніше відноситися. Третє важливе правило — чи анонімне це джерело, чи ні. Тому що дуже багато, особливо в месенджерах, ми бачимо нібито інсайдерської інформації стосовно тих чи інших питань. Але багато що вкидається саме через анонімні канали, і прикро, коли українці на це реагують. Варто звірятися з тими, хто має профіль на перевірку цієї інформації. Це білі медіа. Так, вони можуть помилятись, але відсоток їхніх помилок в рази менший, ніж інших медіа та людей, які не є фахівцями в цій сфері", — зауважує Мороз.
