Як за місяць без інтернету організували перший живий ланцюг на річницю Акту Злуки — спогади очевидця

Як за місяць без інтернету організували перший живий ланцюг на річницю Акту Злуки — спогади очевидця

Понад 100 років тому просто у потягу вирішили долю мільйонів українців, об’єднавши Галичину та Наддніпрянщину в єдину соборну державу. А залізничний вагон, у якому переміщувалася Директорія, став єдиною у світі столицею на колесах. Які події наблизили проголошення Акту Злуки українських земель на Софійській площі у Києві 22 січня 1919 року та організовували перший живий ланцюг в 1990 році розповіли в ефірі радіо "Культура" в проєкті Вахтанга Кіпіані історики Олег Павлишин, Іван Хома та народний депутат України І скликання Іван Заєць.

0:00 0:00
10
1x

Про передумови проголошення Акту Злуки

Ідея соборності назріла ще у грудні 1918 року. Тоді до містечка Фастів, що за 70 км від Києва, прибула делегація із Галичини. Лонгин Цегельський та Дмитро Левицький, які представляли верхівку нещодавно створеної Західноукраїнської народної республіки покладали великі надії на переговори із директорією.

"На початку грудня Фастів був тим містом, де був штаб антигетьманського повстання. Ще директорія не увійшла до Києва, не прийняла владу у всій Україні, але у Фастові тоді перебували Володимир Мельниченко, Симон Петлюра, діячі директорії ", — розповів Олег Павлишин.

Міні столицею УНР Фастів був лише впродовж одного місяця. Зважаючи на складну політичну ситуацію Симону Петлюрі доводилося постійно пересуватися. Де з’являвся потяг, там і була столиця. У ті часи дуже добре говорила уїдлива приказка: у вагоні директорія — під вагоном територія. Тоді українці навіть не підозрювали, що кордон між Західною та Наддніпрянською Україною ось-ось зникне. Просто у вагоні представники урядів УНР і ЗУНР підписали документ, який назавжди змінив хід історії.

Музей-вагон об'єднання УНР і ЗУНР у Фастові

"Якщо ми говоримо про Західноукраїнську народну республіку, то їй була необхідна допомога: і військова, і матеріальна. Адже вже декілька тижнів тривала польсько-українська війна у Львові і загалом у ЗУНР. Це була ключова потреба. Потрібні були люди, які зможуть організувати Галицьку армію, яка на той час офіційно називалась Українське військо. Для Української народної республіки — це було підтвердження того, що державотворчий процес, розпочатий на Великій Україні поступово охоплює всі українські етнічні землі", — Іван Хома.

Ухвалити договір про злуку українських земель делегати домовилися у Києві 22 січня, що припадало на першу річницю проголошення незалежності Української народної республіки.

Про проголошення Акту Злуки

22 січня 1919 року на Софійській площі зібралися близько 100 тисяч осіб. Столицю прикрасили національними прапорами та транспарантами. Всюди лунала патріотична музика. О 12.00 Акт про возз’єднання України урочисто зачитали народу.

"Це була урочистість, режисером якої був відомий театральний діяч Микола Садовський. Він продумав цей захід. Тоді не було мікрофонів, з головної трибуни читався акт територій про злуку, ухвала Української національної ради, а по кутах люди з добрим голосом дублювали цей Акт, говорили голосно, щоб чула вся площа. Це було справді урочисто, після цього відбувся військовий парад" — відзначив Олег Павлишин.

Відтак, дві республіки, що постали на уламках Російської та Австро-Угорської імперій об’єдналися в єдину українську державу.

"Злука відбувалася реально, бо Українська народна республіка допомагала ЗУНР насамперед грішми, на які утримувалась армія, допомагала продовольством, боєприпасами. Врешті Галицька армія перейшла Збруч і включилася до боротьби з більшовиками. Ця злука, якщо була недосконалою в політико-правовому сенсі, то вона була реальною у взаємопідтримці і взаємодопомозі" — Олег Павлишин.

Проте Акт Злуки не проіснував і року. У грудні 1919 представники УНР у Варшаві підписали проєкт декларації, згідно з яким Польща отримувала частину територій Західної України.

"Вирішили, що значна частина політичної еліти з розумінням сприйме, тому що, як би так не було, але в їхньому об’єктивному баченні це буде об’єктивна ситуація. Тобто, що ми за крок до повної поразки в боротьбі за українську державність, і якщо є можливість хоча б зберегти державу образно на метрі квадратному або на якомусь маленькому клаптику, то за це треба братися і реалізовувати", — пояснив Іван Хома, чому пішли на такий крок.

У відповідь президент-диктатор ЗУНР Євген Петрушевич скликав засідання уряду у Відні, де заявив про формальне припинення дії Акту Злуки.

"Якщо говорити про Симона Петлюру і Євгена Петрушевича, які мали певні розбіжності ідеологічного характеру, але вони жодним чином ніколи офіційно не заперечували важливості Злуки Акту об’єднання Української народної республіки і Західноукраїнської народної республіки " — Олег Павлишин.

Про святкування Акту Злуки

Уперше річницю Акту Злуки відзначили у 1990 році символічним живим ланцюгом. Цього дня близько трьох мільйонів громадян УРСР вийшли на вулиці своїх міст та сіл, аби взятися за руки. Живий ланцюг з Івано-Франківська аж до Києва став наймасштабнішим у світовій історії на доленосним для нашої країни.

"Ідея живого ланцюга виникла з того, що після установчого з’їзду Народного руху України, що відбувся у вересні 1989 року нашою провідною думкою, метою і діяльності Народного руху було здобуття незалежності України і створення української національної держави. Тому ми думали, щоб організувати кілька потужних масштабних загальнонаціональних акцій. Серед нас була поширена така думка, що ця ідея належить Михайлу Гориню, який був головою секретаріату партії. Але головна наша ідея полягала в тому, щоб створити таку акцію, щоб привернути українців до сильної державотворчої події, якою відбувся Акт Злуки у 1919 році. Наш розрахунок полягав в тому, щоб вийти масово, винести синьо-жовті прапори і показати, що Україна мала свою державу, що ця держава впала під завойовницькими війнами Росії. Оце була головна ідея — показати українцям, що вони не бездержавний народ, що ми мали свою державу і хочемо мати свою державу", — розповів народний депутат України І скликання Іван Заєць.

Про організацію акції

Іван Заєць згадав, що на той час люди прагнули свободи і демократії та своєї державності, якщо залізти глибоко у підсвідомість. Тому це полегшувало організаційну роботу щодо проведення акції. У кожному регіоні, у кожному місті була якась групка людей, уже структурована, уже організована, до якої треба було провести лише один дротик, один сигнал дати, а вже на місці воно все організовувалося. Організаційну роботу на себе звалив Народний рух України. Проблем було дуже багато. Зокрема, думали, де взяти карти, на які треба нанести дільниці, за якими закріпити ту чи іншу організацію. Рухівець Анатолій Шибіко, який працював у структурах геодезії, дістав ці карти. На цих картах позначали всі етапи і записували ту чи іншу організацію.

Було декілька підходів. Ми були під дуже сильним тиском, тому влада намагалася нівелювати задум. Наприклад, проблема прапорів стояла. Синьо-жовтої тканини не було в магазині. Треба було десь знаходити цю тканину і шити прапори. Друга проблема полягала в тому, а яким чином вивести людей на ці дільниці. Було дуже мало приватного автотранспорту, потрібно було звертатися до автобусних парків або великих підприємств. І це все треба було оплачувати за свої гроші, тоді не було олігархів з торбою грошей. Це все люди оплачували самі, і витрачали і свій час, і своє здоров’я. Все це робилося на індивідуальній основі. Почали тиснути партійні та правоохоронні органи на керівників цих автотранспортних підприємств, щоб не давали автобусів. Але все одно акція була організована. Ця ідея почала організовуватися десь в середині грудня. Тобто на все пішло менше як місяць.

"Я був на 79-му кілометрі траси на Житомир. Була дуже гарна погода, падав лапатий сніг, тихо було і в 12.00 ми вибудували цей ланцюг. Пам’ятаю, як їхали автомобілі, сигналили, зупинялися і просили прапорців, а в нас самих було мало тих прапорців, але довелося їх віддавати людям, і вони повезли їх на схід України", — розповів Іван Заєць.

Як багато було людей?

Вийшло 770 кілометрів живого ланцюга. У Києві люди стояли плече в плече. Тоді ставилося завдання показати, що українці здатні до єдності, що українці пам’ятають свою історію, що українська історія є дуже багатою, що ми один із державних народів. Акція робилася, щоб вона спрацювала не тільки в той момент, а й щоб спрацювала і на майбутнє.

Офіційні міліцейські дані казали, що на акцію вийшли 450 тисяч людей. У даних Народного руху були цифри про мільйон-півтора. Певно, цю міліцейську цифру треба подвоїти. Тобто вийшли близько мільйона людей. Якщо помножити цю цифру на родинне спілкування, то це вже 5 млн осіб. Адже ті, хто взяв участь в акції обов’язково своїми враженнями поділилися з друзями, родиною, на роботі. Можете уявити, наскільки був потужний вплив цієї акції на свідомість українців.

Про спогади

Іван Заєць поділився кількома спогадами з акції 1990 року.

Ми зібралися на автостанції Святошино і ми вже їхали на свою дільницю в бік Житомира. Перше враження, яке закарбувалося, пам’ятаю, як стояла дівчина гарно вдягнута із довгою стрічкою синьо-жовтою, що була прив’язана другим кінцем до стовпа, а інший кінець вона тримала у своїх руках. Вона очікувала людей, які підійдуть, але щоб позначити, чого вона тут стоїть на трасі, вона зробила таку картину. Мені і зараз в очах стоїть та дівчина з цією стрічкою. Другий момент, це ми під’їжджаємо до якогось пригорку і звідти вилітає машина, на якій два чи три великі синьо-жовті прапори стоять із вікон. На вулиці вітер і ці прапори так сильно тріпочуть на цьому зимовому повітрі і миготять. Досі мені стоять в очах ці прапори. 

Фото: wikimedia.org

Останні новини
Клименко: "Бюджет більше тиловий, ніж військовий"
Клименко: "Бюджет більше тиловий, ніж військовий"
Радіодиктант, "Колос" та "Від суботи до суботи": культові програми Українського Радіо
Радіодиктант, "Колос" та "Від суботи до суботи": культові програми Українського Радіо
Кочетков: "Кедр" за 50 млн $ завдає менше руйнувань, ніж "Калібри", "Кинджали" чи "Циркони"
Кочетков: "Кедр" за 50 млн $ завдає менше руйнувань, ніж "Калібри", "Кинджали" чи "Циркони"
Замість Китаю - ЄС. Хто стає головним споживачем української агропродукції?
Замість Китаю - ЄС. Хто стає головним споживачем української агропродукції?
Достукатися до байдужих: Інна Іщенко та Moisei випустили трек "Колискова"
Достукатися до байдужих: Інна Іщенко та Moisei випустили трек "Колискова"
Новини по темі
Остап Українець, Юлія Вус та Іван Кипібіда про "Коротку історію української літератури"
Улюблене для чотирьох поколінь: історія Радіо Промінь
"Вони були однієї крові". Історія двох родин із Західної України — жертв сталінської депортації
Люди нині відчувають величезний запит на відкриття історії своєї країни, свого коріння, ідентичності — Акім Галімов
Легко про важливе. Суспільне презентує фільм "Як українці українською заговорили"