Ілюстративний колаж з відкритих джерел
Українське кіно 2024 року встояло
Яким для України був кінематографічний 2024 рік?
2024 рік для українського кіно був не таким поганим, як очікувалося. У 2023 році прогнози колег були невтішні, оскільки і політика Держкіно не дуже сприяла розвитку кінематографу, і повномасштабне вторгнення багато чого змінило в розвитку кіно в гіршу сторону. Коли гинуть режисери монтажу, актори, сценаристи – це безповоротні втрати. Водночас 2024 рік почався вдало. Український фільм "Двадцять днів у Маріуполі" отримав "Оскар". Це дуже драматична документальна стрічка. Сам режисер Мстислав Чернов сказав, що краще б він ніколи не знімав це кіно, проте воно отримало "Оскар" і це велике досягнення для українського кінематографу. А за кілька тижнів на найбільшому американському фестивалі зарубіжного кіно стрічка українського режисера Слави Леонтьєва і американця Брендана Белломо "Порцелянова війна" отримала гран-прі в американській документалістиці. Тому рік почався непогано і українське кіно проявляло певну стабільність. Ми мали зимові прем’єри, ми мали прем’єри восени і ми мали міжсезоння фільмів. Фактично вийшов добрий десяток фільмів. Українське кіно в кінотеатрах не зникало і при цьому ще відбувалися фестивалі. Українське кіно встояло і в подальшому воно також буде. Попри повномасштабне вторгнення не відбулося зламу.
"Зараз у нас розквіт документального кіно"
Можна сказати, що українське документальне кіно обростає м’язами, оскільки збирає великі зали в кінотеатрах?
Документальне кіно – це ще ніша, але те, що в нас в прокаті йдуть документальні фільми – є вже великим досягненням. У попередні роки документального кіно майже не було в прокаті. На нього ходило дуже мало людей. Сьогодні ми маємо велику кількість документальних фільмів у прокаті. І це дуже різні фільми: від дуже мистецьких до дуже фестивальних. Наприклад, стрічка "Мирні люди" Оксани Карпович – дуже жорстоке свідчення абсолютності зла росіян і вона є прокаті і збирає свою аудиторію. І паралельно фільм "Яремчук" про Назарія Яремчука – дуже нетфліксівський документальний фільм, котрий має шалений успіх. Тому в нас зараз дійсно розквіт документального кіно.
"З ігровим кіно ситуація гірша"
Що можна сказати про ігрове кіно в Україні?
З ігровим кіно ситуація звісно гірша. Було питання із замороженням фінансування. Частина кінематографістів бойкотувала Держкіно у свій час. Водночас вийшла низка ігрових фільмів у цьому році. Наприклад фільм "Як там Катя?" Крістіни Тинькевич 2022 року, який дістався до прокату в 2024 році. Це чудова жіноча історія про жінку, лікарку швидкої допомоги, яка потрапляє в досить складну корупційну ситуацію і яка має рятувати життя власної доньки. Це дуже соціальне кіно. Також дебютний фільм Анни Бурячкової "Назавжди-назавжди" – сувора і водночас мрійлива підліткова історія про підлітків 90-их. "Редакція" Романа Бондарчука – драма про регіональну журналістику та життя подалі від Києва.
"Будинок "Слово" – яскравий приклад того, як можемо зняти дуже красиву історичну драму
Чому фільм "Будинок "Слово" сколихнув неймовірну цікавість особливо молодої аудиторії до періоду "Розстріляного Відродження"?
Це мабуть одна з найкращих за останні десятиріччя історичних драм. Жанр історичної драми завжди був слабким місцем для українського кіно, оскільки це дуже дорогий жанр і потребує певної сценарної спеціалізації. А "Будинок "Слово"" – це яскравий приклад того, як ми можемо зняти дуже красиву історичну драму. Тарас Томенко 10 років виношував цей проєкт. Томенко створює історичну драму про тих людей, яких ми знаємо ще зі шкільних підручників, але він їх позбавляє бронзи хрестоматії. Ми вчимо пафосні речі Миколи Хвильового, а Томенко показує нам просту людину з ПТСР, яка пройшла війну. Так само про скандальну і епатажну натуру Михайля Семенка дуже мало інформації в літературі, а Тарас Томенко оживлює цих літераторів і показує нам.
"Західну аудиторію цікавлять документальні фільми про війну"
Наскільки актуальна теми війни в сучасному українському кіно?
Ми, на жаль, потрапили в цю пастку. Свого часу в неї потрапили країни колишньої Югославії. Ми стали кіном про війну у світі. Це данина часу. Західну аудиторію цікавлять документальні фільми про війну. Якщо говорити про нашу участь в "Оскарі", то це був "Будинок зі скалок" – історія про дитячий будинок на лінії зіткнення, це "20 днів у Маріуполі" – історія про окупацію та геноцид, який відбувався у Маріуполі, це "Порцелянова війна" – історія про митців-керамістів, які стали учасниками цієї війни. Це нормально, так повинно бути, оскільки ми країна у війні. Проте ми повинні готуватися створювати ще якийсь продукт, аби показати світу, що ми не лише про війну. Наприклад, комедія "Люксембург, Люксембург" – це історія про наші 90-ті, про наше життя в провінції, про наших звичайних людей, мрії та прагнення.
"Зняти якісне кіно про війну можна лише через роки після її закінчення"
Коли ми щось зробимо в плані ігрового кіно про війну?
У нас є вже кілька фільмів про цю війну. Це фільми не найкращої якості. Якесь ігрове кіно зняте нами буде в кращому разі років за десять по закінченні цієї війни. У світі є так. У 50-их роках була Корейська війна, яка стала найбільшою трагедією корейського народу, оскільки в результаті цієї війни він став розділений на дві держави. І для обох держав це була визвольна війна. Південнокорейський кінематограф був тривалий час залежний від держави, в якої була велика мрія зняти видатну воєнну драму про цю війну. Фільм "38 паралель" вийшов у 2001 році. Тобто минуло 50 років, щоб осмислити і передати цю драму. Ще один приклад – Фінляндії, яка мала війну з Росією 1939-40 років. Перший фільм про цю війну вони зняли у 50-их роках. Потім його перезнімали ще у 80-их і 2000-их, тому що вони розуміли, що перший фільм потребує переосмислення, зміну підходу і формату розуміння. Зараз, перебуваючи у війні, нам складно осмислити в чому ми перебуваємо. Усе це осмислити можна лише тоді, коли мине певний відтинок часу і ми зможемо подивитися на це як на минуле.
.jpg)
Ігор Кромф і Наталія Грабченко у студії Радіо Культура
"2024-й – рік сиквелів. Дуже мало оригінальних ідей"
Якими темами переймається світовий кінематограф 2024 року?
2024 рік – не найкращий рік в кіно. Хороших фільмів було не так багато. Світ досі оговтується від ковіду. Ми в 2022 році через вторгнення забули про пандемію, а проблема була актуальна ще до 2023 року. З іншого боку, є велика криза ідей в Голівуді. Це рік сиквелів, тобто, других частин. Дуже мало оригінальних ідей. Оригінальні ідеї дедалі частіше пропонують жіночі імена, які звучать у кінематографі дедалі частіше і впевненіше. Крім того, для 2024 року характерна велика кількість хорошої анімації. Це і продовження "Думками навиворіт" – культова анімаційна стрічка, яка збирає рекордні збори. "Дикий робот" – історія про дитинство і материнство, "Потік" – історія, яка відроджує мову німого кіно. Ця стрічка може отримати "Оскара".
"Кенселінгу росіян і російської культури у світі так і не відбулося"
Ходять чутки, що російський актор може претендувати цього разу на "Оскар".
Так, російський актор Юра Борисов зіграв у фільмі "Анора". Це американський фільм, але з російськими акторами. Він номінований на "Золотий глобус" за роль другого плану і в нього всі шанси отримати номінацію і перемогти в "Оскарі" за роль другого плану. Юра Борисов – не з тих росіян, які публічно висловилися проти Путіна. Він намагається вдавати, що його це не стосується. При цьому він зіграв у їхньому "великому" фільмі Пушкіна, який вийшов вже після вторгнення. Це приклад того, що кенселінгу росіян і російської культури у світі так і не відбулося. Є якісь переможні моменти, але в цілому цього не відбулося. Найкраще, що з цим можна робити – це вибудовувати свою конкурентність і говорити про себе і про своїх акторів гучніше. Ми можемо створити умови, коли росіяни стануть нецікаві.
У росіян розвивається свій кінематограф, туди вкладаються божевільні гроші. У них дуже багато казок. Вони зняли фільм "Чебурашка", який став рекордсменом за всі роки по зборах. Вони оцим казковим світом постійно намагаються підміняти реальність і розповідати про вічні добрі цінності безконфліктного світу, який ідеально вписується в парадигму їхнього тоталітарного суспільства.
Топ фільмів 2024 року: "Бруталіст", "Емілія Перес", "Фрагменти льоду"
Ваш особистий рейтинг найкращих фільмів 2024 року
Найкращий фільм, який я подивився в цьому році, – це "Бруталіст" Бреді Корбета. Це історія про американську мрію, про конфлікт між митцем і замовником. Другий фільм, який би я виділив – це "Емілія Перес" Жака Одіара. Це мюзикл про наркобарона, який змінює стать, щоб втекти від переслідування. Потім він стає головою громадської організації, яка шукає імена убитих мафією. Окрім прекрасної картинки цей мюзикл говорить про серйозні речі – відновлення імен загиблих.
З українських фільмів для мене в топі "Фрагменти льоду" Марії Стоянової – один із найкращих документальних фільмів в Україні. Він побудований за принципом знайденої плівки. Батько Марії Стоянової був фігуристом і мав відеокамеру. В радянські часи він знімав свої закордонні поїздки, а потім знімав і в пострадянський час. Марія дуже грамотно сконструювала сюжет свого фільму таким чином, що він нам розповідає про трансформацію людини на зламі Радянського Союзу. Про те, як сприймався СРСР людьми, які в ньому жили і як сприймалася національна ідентичність.
