Ілюстративне фото з відкритих джерел
"Говорячи про перше засідання оновленої Єврокомісії, я доволі не оптимістичний"
Сьогодні-завтра (18-19 грудня) відбудеться перший саміт Євросоюзу за нового складу Єврокомісії. Завтра до цього саміту приєднається президент України Володимир Зеленський, якого у своїй резиденції прийматиме генеральний секретар НАТО Марк Рютте. Будуть активні обговорення ситуації в Україні, зокрема, на порядку денному питання миротворчої місії. Чи є участь Володимира Зеленського новим рівнем інтеграції до Євросоюзу, новим рівнем перемовин з ЄС щодо російсько-української війни на тлі не надто прогнозованої поведінки Дональда Трампа? У Львові відбулася зустріч нашого президента з прем'єр-міністром Польщі Дональдом Туском, який заявив, що західний світ повинен підтримати Україну для досягнення справедливого миру і не спекулювати про її можливу поразку. Знову ми чуємо загальні фрази, які, з одного боку, важливі, але, з іншого боку, чим вони підкріплені?
Вчергове президент Зеленський наголошує на тому, що нам потрібен справедливий мир. А постійне повторення цього меседжу свідчить про те, що не всі поділяють наше національне послання союзникам. Не всі країни Європейського Союзу мислять такими категоріями. Більшість із них мислить категоріями інтересів. Тобто, дипломатією інтересів. Ми хочемо дипломатію справедливості, а зустрічаємося з дипломатією інтересів. А інтереси проявляються в дуже чіткій формі: Україні слід змиритися з територіальними поступками, потрібно йти з Путіним на переговори тощо.
Україна може недоотримати зброї. Говорять про те, що має зрозуміти президент Зеленський. Але ніхто не говорить про те, що має зрозуміти президент Путін. З одного боку, ми вимагаємо справедливості, і маємо на це право, але, з іншого боку, ми не маємо власної спроможності забезпечити цю справедливість у військовому плані. Відповідно, ми закликаємо наших союзників бути максимально єдиними з нами.
Наприклад, є країни, які всіляко нас підтримують, і вони могли б робити це надалі, якби в Європейському Союзі була єдність. Наприклад, Нідерланди. Колишній прем'єр-міністр Нідерландів Марк Рютте – сьогодні генсек НАТО. Він один із тих, хто чітко висловлює позицію подальшої підтримки України. Більше того, на тлі того, що Дональд Трамп може зменшувати допомогу Україні у військовому плані Рютте говорить, що "функцію допомоги Україні ми переберемо на НАТО". Тобто, вона умовно ляже на Європейський союз. Але ми бачимо конфлікт, нерозуміння очікувань. У різних сторін різні очікування. У нас є свої очікування, у європейців свої. І це дає змогу Путіну продовжувати далі війну, дає можливість говорити про слабкість Європи, про слабкість НАТО. І це, очевидно, додає йому сили, і він не буде думати про певні поступки і про компроміси, поки у нього нібито добре на фронті.
Тому говорячи про перше засідання оновленої Єврокомісії, я доволі не оптимістичний. Я не думаю, що йдеться про якість прориви, йдеться про підтримання того треку, який працював раніше. Україна виконує свої зобов'язання щодо європейських стандартів, щоб бути членом Європейського Союзу. Рішення щодо членства України в ЄС нібито виглядає як позитивне з боку всіх країн. Політичне рішення про те, що Україна може бути членом Європейського союзу, ухвалене. Але коли це станеться, невідомо.
Варто використовувати будь-які наявні майданчики донесення позиції України
Чи той це майданчик саміту ЄС для донесення наших меседжів, якщо не всі готові їх чути? І чи тим майданчиком був Львів для зустрічі Зеленського і Туска?
Ми повинні використовувати будь-які наявні майданчики. Президент Зеленський в цьому плані абсолютно правильно робить, коли використовує будь-яку нагоду донесення позиції України. Щодо громадської думки в Європі. Якщо про Україну європейські медіа не говорять, європейці будуть думати, що у нас все добре. Тому що медіа завжди говорять лише про проблеми, вкрай рідко про якісь успішні проєкти. Якщо про Україну говорять, значить, вона на порядку денному ще стоїть. А якщо ми не показуємо Україну, не використовуємо майданчики, значить у нас все нібито добре.
Щодо Львова. Я не думаю, що тут є якийсь глибокий символізм. Мабуть, всього-на-всього просто збіглися графіки. Можливо, пан Туск не мав можливості приїхати до Києва. Львів – це місто, яке пов'язує Польщу з Україною дуже близько. Я думаю, що це правильна і важлива зустріч. Але, знову ж таки, ми рухаємося двома різними треками. І вони поки що не перетинаються, як дві паралельні колії. Адже колії перетинаються лише в одному випадку, коли сходяться на одній великій станції. Тому, де буде ця велика станція, де зійдуться ці треки, де наші інтереси щодо справедливого миру об'єднаються з інтересами і розумінням справедливості європейських партнерів, поки невідомо.
Президент України Володимир Зеленський під час спільної пресконференції з прем'єр-міністром Польщі Дональдом Туском у Львові, 17 грудня 2024 року. Фото: Офіс президента України
"Чим можуть захистити себе Орбан або Фіцо, якщо російські війська дійдуть до Ужгорода? Нічим!"
Туск говорив, що розмови про підтримку України і надання нам зброї йтимуть з країнами Балтії і скандинавськими країнами. Але він робить обмовку: за згодою НАТО. Коли члени НАТО щось ухвалюють, потрібне консенсусне рішення. З іншого боку, деякі країни самі передають нам зброю з власної волі. Як діятиме НАТО надалі щодо постачання зброї Україні? Як діятиме НАТО щодо окремих членів, які самостійно можуть ухвалювати рішення?
Я тут можу зацитувати Марка Рютте. Його нещодавно запитали, що робитиме НАТО, якщо Дональд Трамп взагалі скасує допомогу Україні. Він сказав: "Ми будемо і надалі лобіювати цей трек. Ми будемо далі переконувати Дональда Трампа, що перемога України – це й перемога Сполучених Штатів Америки". Тобто ми маємо свого партнера, який відкрито про це заявляє. Можу сказати з впевненістю на 100%, що в кулуарах Пан Рютте заявляє те саме. Його слова не розходяться з тим, що є в публічній сфері.
Але очевидно, як генсек НАТО, він не є лобістом тільки України. Він є менеджером, амбасадором понад 30 країн, які є членами НАТО. Він повинен зважати на інтереси всіх. Але при цьому переконувати такі країни, як Угорщина чи Словаччина, що перемога Путіна – це є поразка Угорщини і Словаччини. Чим можуть захистити себе Орбан чи Фіцо, якщо російські війська дійдуть до Ужгорода? Нічим! НАТО навряд чи буде захищатися так, як роблять це Збройні Сили України. Є дуже багато конфліктних і контраверсійних моментів всередині самого НАТО.
Говорити про консенсус зараз доволі складно. Він може виправлятися лише політичними змінами в тих країнах, які виступають проти підтримки України. Наприклад, якщо мова йде про Угорщину, ми можемо сподіватися лише на те, що зі зміною політичного режиму, може змінитися позиція і самої країни. Те ж стосується і Словаччини. Тому допоки Фіцо відчуває підтримку Орбана і сподівається, що вони отримають ще й підтримку від Німеччини, якщо до влади прийдуть праворадикали, ситуація може виглядати для Європи ще більш критичною.
Тобто участь України в саміті ЄС – це політична євроінтеграція? Це політичний крок, який може показати світу, мовляв, дивіться, Україна – наша, вона частина Євросоюзу?
Насправді саме політичні рішення є подальшими драйверами механічних кроків. Без політичного рішення не буде тієї ж імплементації угоди між Україною та Європейським Союзом. Без політичного рішення не буде інтеграції українського законодавства в європейське. Після повномасштабного вторгнення політична підтримка України дуже зросла. І тоді було ухвалене те рішення, на яке ми дуже сподівалися, що Україна буде членом Європейського Союзу. Можливо навіть за швидким треком. Але з виконанням певних умов. Є певні умови, є певні стандарти, які ми маємо виконати. В демократичних інституціях політичне рішення завжди є двигуном всіх подальших кроків. А політичне рішення – це консенсус еліт, консенсус голосів: опозиційних і владних. В авторитарних державах немає політичного рішення, немає консенсусу, є рішення лише однієї людини.
Використовують Україну для, наприклад, підсилення власної позиції у внутрішній політиці
Одним з можливих питань обговорення буде відправка в Україну миротворчих сил. Це питання обговорював президент Франції Макрон під час візиту до Варшави. Чи має право на існування ця ідея? Адже багато фахівців звертають увагу на те, що миротворча операція залежить від укладення миру.
Миротворча місія, як ідея, має право на життя. Але поки вона далека від реалізації. Ми можемо її обговорювати, але повинні розуміти, що її неможливо реалізувати саме зараз, в часи інтенсивних боїв. І навіть якби війна зупинилася на лінії географічних координат, це теж не означає, що вже завтра прийде миротворча місія. Миротворча місія може працювати в Україні не лише зі згоди союзників, а й зі згоди Росії теж. Так працюють миротворчі місії. Їх не будуть відправляти, якщо є тільки одностороннє погодження. Тому що інша сторона буде сприймати це, як ворожий акт. І в демократичних державах це будуть розуміти. Відправлення військ тієї чи іншої держави в миротворчу місію погоджуються на двох рівнях національними парламентами, а також Генеральною асамблеєю і Радбезом ООН. Тобто є кілька пунктів, які демократичні інституції мають виконати, для того, щоб миротворча місія запрацювала. Тому зараз це свідчить швидше про інформаційну кампанію, про розуміння того, яка країна готова, а яка не готова до цього.
Або ж може означати, що політичні еліти тієї чи іншої країни працюють наввипередки, щоб зафіксувати свою позицію про неможливість відправлення військ у миротворчу місію до України. Щоб опозиція в тій країні їх не критикувала навіть за обговорення цієї теми. Лідери країн відмовляються від цієї теми, щоб опозиція не взяла її на озброєння і не підточувала рейтинг влади. В Німеччині будуть вибори, в Польщі будуть вибори. Кожна зі сторін міряє позицію рейтингами. На жаль, ці рейтинги вони використовують для власного розуміння, і використовують Україну, як певний меседж для, наприклад, критики опонента або для підсилення власної позиції у внутрішній політиці. Як бачимо, наприклад, знову порушується перед виборами питання Волинської трагедії в Польщі.
Тарас Семенюк. Фото: facebook / Taras Semenyuk
Ми не залишимося без підтримки, але вона не триватиме вічно
Новий єврокомісар з питань оборони Андрюс Кубілюс пропонує закласти 100 млрд євро на оборону, як превентивне рішення на випадок нападу Російської Федерації.
Очевидно, йдеться про окремий фонд НАТО, про фонд, який наповнюється за рахунок арештованих російських активів. Схоже на те, що ми не залишимося без підтримки, ми будемо мати її однозначно. Не від Сполучених Штатів Америки, як це було минулого року, а напевно іншими альтернативними шляхами. Але це не означає, що це може тривати вічно. Ми маємо це чітко розуміти. Наша власна сила є в нас самих. Ми повинні розвивати власну економіку. Бути максимально швидкими в досягненні результатів саме в нашій країні.
