Фото: Цензор.нет
Найскладніша група біженців – це мами з дітьми, які виїхали ще на початку 2022 року з міркувань безпеки
Чому питання повернення українців додому залишається важким у вирішенні? Що держава робить у цьому напрямку?
Починаючи з кінця 2022 року ми досліджуємо це питання і проводимо опитування українських біженців за межами України. Одного рішення ми не знайшли. По-перше не існує одного типового біженця. Потрібно розрізняти українців, які вимушено перебувають за межами країни, виходячи з тих мотивів, через які вони насамперед виїжджали і їхнього ставлення до України. Найбільша за кількістю і найскладніша група біженців – це мами з дітьми, які виїхали ще на початку 2022 року з міркувань безпеки. І незалежно від безпекової ситуації на окремій території вони не готові повертатися до України поки не зміниться їхнє сприйняття безпеки в країні. Тут мало що можна зробити, крім перемоги у війні. Є ще ті, хто виїжджав насамперед через економічні причини, так звані квазітрудові мігранти. Ще до повномасштабного вторгнення багато українців працювали за кордоном. На 2018 рік 2,5 млн українських трудових мігрантів перебували за кордоном. Частина жінок, які працювали зокрема в Польщі після початку повномасштабного вторгнення виїхали працювати, але вже на набагато кращих правових умовах, ніж це було раніше і з повним доступом до ринку праці у великій кількості країн. Це можуть бути молоді жінки або жінки, в яких діти вже дорослі і які дивляться перш за все на економічні можливості. В умовах повномасштабної війни говорити про золоті умови та надзвичайні можливості дуже складно.
Важливо запобігти подальшій міграції людей за кордон, котрі зараз евакуюються з Донеччини
Що держава робить у цьому напрямку?
Найбільш перспективною групою навіть не у поверненні, а в тому, щоб запобігти подальшій міграції є люди, котрі зараз виїжджають з території Донеччини, до яких насувається лінія фронту. Йдеться про близько 100 тисяч людей, які є або в процесі евакуації, або очікують на евакуацію. На жаль, я не бачу з боку влади яскравих кроків по створенню кращих умов, ніж просто розміщення людей в центрах тимчасового проживання та оформлення документів ВПО. А все інше це справа самих переміщених осіб. Триває третій рік великої війни і нам дуже не вистачає державно-приватних партнерств, коли ті підприємства, які релокуються з небезпечних територій на більш безпечні разом з місцевою владою створюють містечка відомчого житла з робочими місцями, де людина з досвідом роботи в промисловості може знайти постійну роботу. Ми розуміємо, що багатьом повертатися немає куди. Найгірше з невикористаних можливостей це втратити цих людей, які побувши десь на заході країни поїдуть далі в Німеччину, де їм дадуть хорошу соціальну допомогу, відправлять на курси вивчення німецької, а дітей влаштують до школи. У такому разі з великою імовірністю ці люди будуть втрачені. Мають бути спеціальні програми від уряду для того, щоб створювати робочі місця для внутрішньо переміщених осіб. Це нелегко. Коли СРСР партія сказала і всі державні підприємства об’єдналися на заклик ЦК КПРС, то це працювало краще. Ринкова економіка є значно ефективніша, але тут потрібно більше переговорів і більше гнучких рішень, які в Україні часто стримують правоохоронні органи. Тобто цей напрямок є найважливішим і найпрактичнішим, де можна робити конкретні речі. По-друге, слід запобігти виїзду людей через ситуацію з енергетикою, як це було взимку 2022-2023 років. Ми побачимо цю ситуацію вже станом на вересень, адже багато сімей з дітьми приймають рішення про переїзд в межах навчального року.
Гліб Вишлінський. Фото: Радіо Культура
Європа надаватиме перевагу молодій освіченій робочій силі з України, ніж неосвіченим представникам іншої культури
ЄС розглядає ідею інвестицій в країни, звідки їдуть мігранти. Чи може це спрацювати у випадку з Україною? Чи європейські країни більше зацікавлені в нашій робочій силі?
Тут потрібно чітко розділяти трудових мігрантів та біженців з бідних африканських країн, які часто їдуть нелегально до країн Європи для того, щоб отримати кращий рівень життя, від українських біженців від війни. До повномасштабного вторгнення 2,5 млн українців щодня працювали за кордоном. Зараз ми маємо 5 млн людей – це вдвічі більше. Якась частина українців працювала б у більш розвинених країнах, а якась чудово знаходила б себе в рідній країні. Такої поганої динаміки не було б. У випадку швидкого закінчення війни велика частина українців повернулася б додому. Що стосується ставлення країн, в яких є українські біженці, я не бачу дуже чіткої позиції – вона яка була, така і залишається. Кожна країна використовує ті інструменти, які в неї були на березень 2022 року. В Німеччині була розвинута система інтеграції мігрантів і біженців, яку застосували до українців. Вони відправляють українців на курси вивчення німецької і намагаються максимально використати їхню кваліфікацію та освіту для того, щоб отримати від них максимальну користь для німецької економіки. Не те, щоб вони хотіли зберегти українців, але й виштовхувати їх не збираються. У поляків більш вільна ситуація. До вересня цього року у них навіть не було вимог до українських дітей ходити у місцеві школи. Ця вимога з’явилася лише зараз. Тобто українка могла працювати дистанційно на українську компанію, дитина могла дистанційно вчитися в українській школі. Якоїсь соціальної допомоги немає, сам знаходиш собі джерело доходу. Про це публічно ніхто не говорить, але більшість європейських політиків незалежно від партій, до яких вони належать надаватимуть перевагу молодій освіченій робочій силі з європейської країни України, ніж неосвіченим представникам іншої культури.
