Ілюстративне фото: facebook/viktor.liashko
"Реабілітація надається незалежно від статусу особи, а залежно від потреби, яка є"
Реабілітація від держави. Які є види, кому і в яких випадках потрібна та чи інша реабілітація?
Олена Кульчицька: Хочу розпочати з доволі розлогого пояснення, як в нас будувалася система реабілітації і що в ній відбувається зараз. У зв'язку з тим, що є певне історичне розподілення цих видів реабілітації, досить складно пересічній людині зорієнтуватися, на що вона має право, в якому порядку, чому і куди треба звертатися за отриманням відповідної реабілітаційної допомоги. Первинно у нас реабілітація розвивалася в рамках реабілітації осіб з інвалідністю. У 2005 році був ухвалений закон, який передбачав комплексний підхід до реабілітації, що включало в себе фізичну, психологічну, соціальну, трудову, професійну, фізкультурно-спортивно і будь-які інші види реабілітації. І держава рухалась шляхом, щоби створити комплексні установи, де б всі ці види реабілітації надавалися в одному закладі. Але тут були певні моменти, які не дозволяли такій реабілітації бути повністю ефективною. Процедура встановлення інвалідності доволі тривала в часі і в деяких випадках вже може бути втрачено цей реабілітаційний потенціал в зв'язку з тим, що з людиною не проводились реабілітаційні заходи вчасно. Тому у 2020 році був ухвалений закон про реабілітацію у сфері охорони здоров'я, який, власне, передбачає те, що реабілітація, як вид реабілітаційної допомоги в сфері медичної допомоги людям, надається незалежно від статусу особи, а залежно від потреби, яка є. І сьогодні ми бачимо такі приклади, коли фахівців з реабілітації запрошують навіть в операційні для проведення, наприклад, правильної ампутації, для проведення правильної операції після важких опіків, щоб потім найбільш ефективно відновити втрачені функції організму. Тому на сьогодні в нас є можливість отримувати реабілітаційну допомогу, яка раніше в законі називалася фізичною реабілітацією у сфері охорони здоров'я. Вона фінансується коштом Національної служби здоров'я України (НСЗУ), тобто за рахунок коштів держбюджету, є безоплатною для будь-якої людини. А для того, щоб її отримати, треба скерування або від лікуючого лікаря, або від сімейного, якщо це вже, наприклад, довготривалий процес реабілітації.
Війна змушує прискорювати розвиток системи реабілітації в сфері охорони здоров'я
Тобто повторне безкоштовне продовження реабілітації можливе, якщо після поранення чи просто операції потрібно більше часу і більше ніж один курс?
Олена Кульчицька: Тут треба сказати, що в нас наразі лише третій рік функціонує цей пакет реабілітаційної допомоги і тому він щороку змінюється і вдосконалюється, реагуючи на виклики. Війна дуже швидкими темпами змушує прискорювати процеси розвитку системи реабілітації в сфері охорони здоров'я. У нас сьогодні функціонують вже 300 закладів, які уклали договори з НСЗУ про надання реабілітаційної допомоги в стаціонарних умовах. У них функціонують мультидисциплінарні реабілітаційні команди. Ці заклади надають допомогу різної якості і ефективності, бо існує брак фахівців у цій сфері. Тривалий час цих фахівців готували, але через те, що не було реабілітаційних відділень, реабілітаційних закладів в такій кількості, в якій є зараз на них запит, то вони знаходили собі роботу в інших сферах і не очікували на те, що їх будуть брати на роботу в заклади охорони здоров'я. Я веду мову про таких фахівців, які зараз надзвичайно затребувані – це фізичні терапевти, ерготерапевти, терапевти мови і мовлення, ця професія в нас тільки з'являється. Це протезисти-ортезисти, яких у нас традиційно готували в рамках інженерних спеціальностей, а в цьому році відбувається перший прийом на навчання в заклади вищої освіти для здобуття магістерського рівня з протезування-ортезування, як спеціальності в галузі сфери охорони здоров'я. Таких фахівців без сумнів бракує. Звичайно, ми намагаємося швидкими темпами надавати можливість підвищувати кваліфікацію, проводити додаткові навчання, отримувати додаткові компетентності і знання, але зрозуміло, що цей процес не є блискавичним.
Кожен пролікований випадок повністю оплачується державою
Наша слухачка запитує: "безкоштовна реабілітація, медична, соціальна допомога – це за яку не отримує платню надавач послуг чи послуга громадянину за рахунок бюджету?"
Олена Кульчицька: Це дуже хороше запитання, тому що дійсно нічого безоплатного не буває. Це безоплатно з позиції пацієнта чи отримувача допомоги, він дійсно не повинен нічого платити за такі послуги. Але заклад, уклавши договір з НЗСУ, наприклад, у сфері Мінсоцполітики теж такий заклад функціонує і надає реабілітаційну допомогу, не має права вимагати від пацієнта додаткової оплати за надані послуги, бо кожен конкретний пролікований випадок йому повністю оплачується.
Якщо права на реабілітацію порушені, наприклад, вимагають гроші, то куди звертатися, як діяти в такому випадку?
Олена Кульчицька: Якщо ми говоримо про реабілітацію у сфері охорони здоров'я, то є гаряча лінія НСЗУ, куди можна подавати скарги. А якщо це реабілітація у сфері Мінсоцполітики, де ми також фінансуємо різні види реабілітації осіб з інвалідністю, то тут цю програму адмініструє Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, він і оплачує закладам за надані послуги, і скарги можна надавати до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
Ви згадали про 300 закладів, які стаціонарно можуть надавати послуги з реабілітації. Чи може людина сама обрати заклад і чи достатньо для цього направлення від лікаря?
Олена Кульчицька: Якщо йдеться про реабілітацію у сфері охорони здоров'я, тобто коли людині треба, наприклад, відновлювати тільки втрачені функції організму, то це все можна отримувати виключно в закладах охорони здоров'я, реабілітаційних закладах, і це дійсно потребує направлення від сімейного лікаря. Якщо ж ми говоримо вже про наступні етапи, довготривалу реабілітацію, коли людина потребує набуття, наприклад, різних соціально-побутових навичок, то цього не забезпечують заклади охорони здоров'я. Це все ми намагаємося надавати у закладах Міністерства соціальної політики. Наприклад, у нас на базі нашого Вінницького центру комплексної реабілітації "Поділля" побудований такий майданчик, навчені фахівці. І там можна отримати ці послуги.
Олена Кульчицька. Фото: facebook/vasyl.voskoboinyk
"Ми займаємося суто невидимими пораненнями"
У Києві створюють вже сьомий "Центр досконалості" на базі реабілітаційного центру "Лісова поляна", де зможуть пройти навчання фахівці мультидисциплінарних реабілітаційних команд. Що це за напрямок роботи і як, на його прикладі, мають працювати подібні заклади?
Ксенія Возніцина: Загалом по Україні зараз є 7 центрів. 6 з них – це високоспеціалізовані заклади саме з фізичної реабілітації, коли є поранення, тяжкі черепно-мозкові травми. Тобто суто фізичне поранення і його має відновлювати команда реабілітаційної медицини. Це 6 центрів в різних містах України. А наш 7-й – це центр психічного здоров'я. Ми не займаємося відновленням фізичних функцій, якщо це поранення, ми займаємося суто невидимими пораненнями. В нашому закладі 200-220 пацієнтів. І це хлопці і дівчата, які зовні виглядають абсолютно здоровими, жодних фізичних поранень в них немає, але це або психологічні травми, або наслідки легкої черепно-мозкової травми, так званої контузії. І третій наш напрям – це робота з людьми, які постраждали від полону і тортур.
Супровід і підтримка може бути потрібна майже всім, хто служить в армії
Але ці симптоми потрібно бачити. Часто буває, що ззовні їх не видно, але проблема є. Чи всім потрібна така реабілітація? І як загалом це відбувається на етапі, коли потрібно визначити, чи необхідна така психологічна реабілітація військовослужбовцеві?
Ксенія Возніцина: Я б тут говорила не про реабілітацію, бо реабілітація – це складний медичний процес. У нас вони проходять і ми їм призначаємо саме лікування, а не реабілітацію. Це визначають медики, наприклад, бойових частин, які направляють до нас свій особовий склад. Якщо медик частини, психолог чи психіатр бойового підрозділу бачить певні розлади в людини і це вже досягає якогось серйозного рівня, то він скеровує її до нас. Бо просто супровід і підтримка дійсно може бути потрібна багатьом людям, майже всім, хто служить в армії. Але це супровід і підтримка. А коли йдеться про госпіталізацію, стаціонар, реабілітацію або лікування, то це вже в людини настав певний хворобливий стан. Коли поєднуються, наприклад, важкий психологічний стан, тривожний чи депресивний розлад із так званою контузією. Коли є складні випадки коморбідності, коли це потребує стаціонарного втручання, роботи великої команди (психотерапевта, психолога, психіатра, невролога, фізичного терапевта і додаткових наших всіх активностей), тоді це визначається медиком частини або її психологічною службою.
В команду фізичної реабілітації обов'язково входить психолог
Якщо на етапі фізичної реабілітації з'ясовується, що потрібне ще психологічне лікування. Воно відбувається паралельно з фізичною реабілітацією чи це окремі процеси?
Ксенія Возніцина: В команду фізичної реабілітації обов'язково входить психолог. Але основа роботи команди з фізичної реабілітаційної медицини, 80-90%, це відновлення втраченої фізичної функції. І, звісно, до цієї команди має підключитися психолог і паралельно вести той чи інший розгляд. Вони це і роблять. Але якщо реабілітаційна команда складається приблизно із 10 людей, то 8-9 із них – це команда реабілітологів, і 1 психолог. І зрозуміло, що йому складно виконати те навантаження і ту функцію. Але справа ще в тому, що людина може не мати жодного фізичного поранення і може навіть не потрапити в таке реабілітаційне відділення. Тому наш Центр забирає людей, які не мають жодного фізичного поранення, а мають тільки певні розлади психіки. Але зазвичай це робиться мультидисциплінарною командою.
Перша лінія допомоги при посттравматичних розладах – це психотерапія
Яка кількість охочих або тих, хто потребує такої допомоги? Скільки можуть прийняти і охопити ці центри?
Ксенія Возніцина: Якщо ми говоримо про Центри досконалості, то їх 6. А реабілітаційних відділень зараз в Україні дуже багато. Практично кожна обласна лікарня, кожна велика кластерна лікарня має невелике реабілітаційне відділення на 20-30 ліжок. Але це ми говоримо про фізичну реабілітацію. З психічним здоров'ям трохи гірше, тому що для допомоги таким людям є багато психіатричних стаціонарів, а вони не є адекватними для людей з травмами війни. Адже йдеться не про класичні психіатричні захворювання, як-то шизофренія чи біполярний розлад, а про стан людини, який виник в результаті травматичного досвіду. Він абсолютно інший, попри те, що це група психіатричних захворювань. Це діагнози, які людина набула внаслідок травмівних подій, внаслідок такого досвіду. І підхід до їх лікування має бути абсолютно інший – мультидисциплінарний, біопсихосоціальний, холістичний, дуже комплексний. І ми в "Лісовій поляні" зараз якраз над цим працюємо, щоб модель такої допомоги розповсюдити в Україні. Ділимося своєю моделлю. Деякі психіатричні стаціонари намагаються це вже імплементувати у себе. Бо головне в лікуванні таких посттравматичних розладів – це не медикаменти, на жаль. Медикаменти є другою, третьою лінією допомоги. Перша лінія допомоги згідно всіх міжнародних настанов – це психотерапія.
Ксенія Возніцина. Фото: facebook/Kseniia Vosnitsyna
Невидимі поранення підступні
Але людина, в якої є проблеми з психікою, має сама зголоситися і взагалі зрозуміти, що в неї проблема і їй потрібне лікування. Як тут усе відбувається?
Ксенія Возніцина: Із цим складніше. Якщо людина бачить фізичне поранення, то в неї не виникає сумнівів, йти до лікаря чи ні. Тут складніше. Бо навіть ті скарги, які людина може надати психологу, психіатру або сімейному лікарю, часто це не все, що лежить на поверхні. Часом виявляються додаткові проблеми при розмові, при консультуванні. Тому, невидимі поранення і підступні. Бо, перше, їх треба визнати самій людині. Визначитись, що дійсно в мене є складнощі. Друге, це помітити і правильно діагностувати фахівцю. Бо тут немає якихось особливих методів, як КТ чи УЗД, щоб щось подивитися і діагностувати. І третє – мати довіру до фахівця, знизити ту стигму, що треба дійсно попрацювати з психікою, як і з будь-яким іншим органом в організмі. Тут багато підводних каменів, коли дуже важко до людини підступитися і визначитися, що робимо.
"Фахівців не буде достатньо ніколи"
Війна загострила проблему кадрів всюди. Наскільки це питання є гостим у вашій сфері?
Ксенія Возніцина: Я відповім на це питання в іншому зовсім розрізі. Фахівців не буде достатньо ніколи. В жодній країні, навіть забезпеченій, ніколи не буде, щоб кожна людина мала свого психотерапевта. Так, фахівці потрібні, бо це, я б сказала, 40-50% успіху. Але решта – це розгалужена мережа підтримки. І це буде стосуватися не високоспеціалізованих фахівців або реабілітаційних центрів, а простої психосоціальної підтримки. Це допомога в громадах, соціальних працівників, це робота з родинами, які приймають людей, що мають певні посттравматичні розлади. Тобто це база, на яку вже потім можуть лягати високоспеціалізовані послуги психотерапевта чи психіатра. Бо далеко не всім, більшості не потрібні психіатри і психотерапевти. А от багато соціальної, психосоціальної підтримки буде потрібно дійсно всім.
