Ілюстративне фото: facebook/navy.mil.gov.ua
Стратегія – це дороговказ
Україна працює над новою Стратегію морської безпеки. На вашу думку, які принципи мають обов'язково бути закладені в цей документ?
Це історія давня. Фахівці багато років говорили, навіть до початку російсько-української війни, про те, що Україні потрібна Морська доктрина. Доктрина, яка визначає не тільки способи захисту нашої держави з моря, а й взагалі морську діяльність України, як морської держави. Тобто діяльність і цивільного флоту, і риболовецького флоту, і те, як держава має захищати своїх моряків у світовому океані. Тим не менше процес тривав дуже довго, дуже повільно. У 2018 році, після захоплення Росією значної частини кораблів ВМС України у Севастополі, військово-морські сили разом з партнерами із європейських держав розробили концепцію розвитку ВМС до 2035 року. В принципі, це був проривний документ, тим не менше широкомасштабне вторгнення внесло в нього свої корективи. А от Стратегію розвитку України як морської держави доручив розробити президент Зеленський у 2019 році, яка б мала передбачати нашу боротьбу, дотримання міжнародного права взагалі і захист наших інтересів відповідно до міжнародного морського права. І, звісно, стратегію деокупації Криму і Причорномор'я від російської окупації. На жаль, через широкомасштабне вторгнення документ теж рухався дуже повільно, тому що на морі реально відбувалися тектонічні зміни. Восени 2022 року дається перше доручення щодо створення стратегії, вимальовуються перші обриси цього документа, але війна на морі змінилася радикально. Змінилась радикально завдяки Силам оборони України і їхній новій тактиці в умовах панування ворога на морі. Про її результати знають, напевно, всі українці. Це наш найбільший успіх в цій війні, коли ми, не маючи військово-морського флоту, вигнали росіян не тільки з західної частини Чорного моря, а й погнали їх далі, змусили ховатися в портах Новоросійська. І це завдяки новим технологіям, морським дронам, дронам взагалі. Тож у 2023 році на РНБО було вирішено вдосконалити, змінити цю концепцію морської стратегії України. І, судячи з усього, ця епопея добігає свого завершення, точніше, до свого початку.
Чи може бути якась закрита частина у цій Стратегії? Чи такі документи зазвичай оприлюднюється в повному обсязі?
Це буде рамковий документ, який не міститиме секретної інформації. Сама Стратегія – це дороговказ. Дороговказ для Кабінету міністрів, Міністерства оборони, Державної прикордонної служби, як далі розвивати свої сили і засоби, і в якому напрямку взагалі рухатись для того, щоб забезпечити безпеку України.
Стратегія морської безпеки розробляється за зразком європейських держав
При підготовці цієї Стратегії ми брали за взірець подібні документи інших морських держав чи широкомасштабна війна і наші успіхи на Чорному морі спричинили обставини, коли Україна сама вже є певним зразком, на який можуть взорувати інші морські країни?
Орієнтуватись, придивлятись – завжди наше. Я більше скажу, на початку визначення стратегії України на морі, до широкомасштабного російського вторгнення, і Рада національної безпеки і оборони, і державне керівництво певною мірою орієнтувалися на морську доктрину РФ.
А чому так?
Так вже вийшло, що найбільш близький, здавалося, океанський сусід розробив такі документи. І багато моряків, командувачів військово-морських сил, говорили, що у росіян є морська доктрина, яка визначає, що вони роблять у Чорному морі, що у світовому океані. Нам треба щось схоже розробити. От зразок. Але виявилось, що це не найкращий зразок для наслідування. І зараз Стратегія морської безпеки розробляється за зразком декількох європейських держав, починаючи від Великої Британії. Але треба зрозуміти, що ми маємо свою специфіку. На когось конкретно орієнтуватись не варто. Тобто, якщо ми враховуємо досвід Великої Британії, то Велика Британія – це острівна держава, володарка морів, держава, яка базується на флоті взагалі. Маю на увазі не тільки військовий, а й морський і цивільний флот. Ми приморська держава все ж таки, маємо вихід до закритого моря. Звісно, маємо вихід і в світовий океан. Тож, значною мірою вивчався і досвід держав Балтії, які, зокрема, граничать з Північним і Балтійським морем – Данії, Бельгії, Нідерландів. Це держави, які перебувають в дуже схожій ситуації.
Частково ми вже є законодавцями моди на міжнародній морській арені
І не тільки географічно, що стосується моря, а й стосовно сусідів по морю – Росії.
Так, безумовно. Поки ми вивчали їхній досвід, настав час вже вивчати їм наш досвід. І наші партнери з Північної Європи дуже зацікавлені у його вивченні. Буквально протягом тижня до мене було декілька звернень, де просять пояснити, як Україні вдалося побороти ворога на морі, який переважав нас потужно. Адже в Європі залишається ще певна така легенда про російський флот і його потугу. І все це треба роз'яснювати нашим партнерам, чому так і що нас змусило вдатись до таких проривних рішень у Чорноморському регіоні. Що зрештою дало результат і частково ми вже виступаємо законодавцями моди на міжнародній морській арені.
.jpg)
Павло Лакійчук. Фото: facebook/Pavlo Lakiichuk
Це стратегія і цивільного флоту України
Яке місце в Стратегії морської безпеки, презентація якої очікується найближчим часом, виділено підводним човнам? Чи потрібні вони нам і щоб ви туди обов'язково вписали?
Це дуже вузьке питання. По-перше, стратегія – це не тільки військовий флот. Це стратегія і цивільного флоту України. До 90-го року Україна, Українська РСР, реально мала потужний цивільний флот – це Чорноморське морське пароплавство, Дунайське морське пароплавство і Азовське пароплавство. І, на жаль, ця потуга зникла. Була розкрадена, розпродана. І зараз українські цивільні моряки переважно ходять у море на під іншими прапорами. Слава Богу, ми частково зберегли систему підготовки кадрів. Це і Одеська морська академія, де, до слова, розмістився і Військово морський факультет, який замінив Севастопольський військово морський інститут. Це і Херсонська морська академія. Тож, фахівців ми готуємо, але так виходить, що ми готуємо їх для когось. Фактично Україна для інших держав готує кадровий потенціал. Це неправильно. Ми маємо користуватись тими знаннями, які мають наші "морські вовки". І це буде мінятися.
Стратегія – це і кораблебудівна, і суднобудівна програма. Адже наш потенціал неймовірний. Навіть враховуючи захоплений Крим, Керченський "Залив", Феодосійське "Море", Севастопольський "Севморзавод", ми маємо надпотужну систему суднобудування у Миколаєві. Так, зараз він на передньому фланзі війни, але, зрештою, треба піднімати українське суднобудування. І, зрозуміло, це військово-морські сили. І тут питання не тільки у підводних човнах чи надводних кораблях. Доречі, коли формувалася концепція ВМС-2035, то була велика дискусія, чи будувати нам океанський флот (фрегати, корвети, тощо) із виходом у Середземне море, у світовий океан, чи будувати такий собі "москітний флот" з малих катерів.
Флот морських дронів – це продовження концепції "москітного рою"
І що тоді вирішили?
Програму розділили на 3 етапи і кожному дісталася своя частка. Було вирішено будувати "москітний флот" на першому етапі для, якщо не панування, то посилення спроможностей у Чорноморсько-Азовському басейні. А на наступних етапах – готуватись до виходу в світовий океан. Але війна, зрозуміло, внесла свою корективу в цей документ. І, можливо, як не дивно, це добре, що відбувся такий стрес і ми побачили, де наші помилки, а де успіхи. І той флот морських дронів, яким зараз українські ВМС кошмарять залишки російського флоту в Чорному морі – це продовження тої ж концепції "москітного рою". Продовження вже на новому технологічному рівні, коли не просто маленькі катери б'ються з ворогом, а це безекіпажні катери. Це зовсім новий крок, який викликає занепокоєння не тільки у росіян, а й у багатьох морських і океанських держав. Вони кажуть: "так, ми вміємо битися з фрегатами, з корветами ворога, ми можемо від них відбитися. А як від цієї "малечі" відбитися, ми не знаємо". І це дуже класно.
Велика увага приділяється протимінному озброєнню, мінним тральщикам в тому числі. Зараз ми маємо сучасні фактично мінні тральщики, отримані від Британії. Від Бельгії, Нідерландів плануються ще отримання протимінних кораблів. І це добре. На жаль, вони поки що не можуть зайти в Чорне море. І зараз Україна напрацьовує комплекс застосування сучасних протимінних засобів, які ми отримуємо від наших партнерів в тому числі. Це роботизовані протимінні системи для підводного пошуку і розмінування, які працюють у тісній взаємодії з цивільними носіями. Це таке собі "гуманітарне розмінування", яке теж є новизною, новим прикладом зовсім нових підходів до розмінування акваторій в умовах війни. Можливо, і післявоєнного періоду. Зараз це все закладається на перспективу.
Що стосується підводних човнів, не буду тримати інтригу. Насправді, Чорне море маленьке, відповідно, великі підводні човни у Чорному морі не потрібні. Так, ми бачимо, що серед сил і засобів ворога найбільшу загрозу складають підводні човни. Вони, на жаль, можуть приховано виходити в акваторію моря.
Нам потрібні надмалі або малі підводні човні
Виходить, що нам теж потрібні підводні човни. Де ми їх теоретично можемо взяти?
Нам особливі підводні човні потрібні – надмалі або малі підводні човні. І я, до речі, нещодавно прочитав у європейських ЗМІ про те, що в Румунії будується надмалий підводний човен для невідомого замовника. Хто той замовник, я не знаю. Можливо, колись ми про це дізнаємось.
