Мирослава Керик. Фото: Світлани Мялик
І обовʼязок, і кара
Пані Мирославо, президент Польщі Анджей Дуда вже підписав зміни до закону про допомогу українським вимушеним переселенцям у Польщі. Оновлень дуже багато. Зокрема, з 1 липня цього року вже не буде виплат "300+" ― одноразової виплати на допомогу біженцям. Також не буде діяти піврічна програма "40+", яка допомагала прожити перед тим, як знайти роботу. Третя зміна ― це те, що тепер "800+", яку отримують українські родини на дітей, буде прив'язана ця виплата до того, що українські діти мають навчатися в польських школах. Як в Українському домі оцінюють ці зміни?
Ми в Українському домі слідкували за роботою над зміною законодавства і коментували їх, коли була така можливість. Дуже важливими пунктами, які ми власне критикували, була відміна "40+" та прив'язання "800+" до шкільного обов'язку. Ми як організація допомагаємо поселенню людей і бачимо ці найбільш вразливі групи ― старших осіб, осіб з інвалідністю, які можуть знайти місце проживання, тому що господарі мають цю доплату. Якщо цієї доплати не буде, ці люди втратять помешкання, тому господарів теж можна зрозуміти: якщо ти комусь даєш квартиру, то потрібно платити за послуги.
Тож для нас було дуже важливо, щоб це не відміняли, ми усілякими способами намагалися переконати владу на різних етапах праці над цим законом.
Уряд аргументував, що є зловживання. Звичайно, що можливо є, але ми в нашій праці не бачили цього. До нас люди не звертались щодо зловживання. До нас зголошували зловживання, якщо йдеться про колективні місця поселення.
Тож ми дуже боїмося, що що якщо ці доплати відмінять, то просто багато людей може лишитися бездомними або будуть змушені поїхати додому, а більша частина з них походить або з окупованих територій, або з тих, які зараз під обстрілами. Тому ці люди насправді не мають уже куди повернутися і теж будуть в небезпеці. Проте, на жаль, наші аргументи не були достатньо переконаними.
Так само ми теж були проти прив'язки "800+" до шкільного обовʼязку. Ми вважали, що добре, що вводиться обов'язок, тому що наші діти четвертий рік вчаться онлайні. Ми бачимо, з якими проблемами ці діти борються, з чим вони стикаються: самотність, психологічні проблеми. Вирвані з попереднього середовища, вони не входять в суспільство тут, не мають друзів, вони самотні.
Зокрема, ми говоримо про підлітків, які теж мають проблеми з тим, як вчитися. Вони втратили вміння вчитися, працювати в групі. Тобто вони втрачають ті соціальні навички, які дуже важливі, не тільки для навчання в школі, але й для навчання життя в суспільстві. Вони цього не мають, вони це втратили, тому що вони не були в школі. В тому сенсі ми погодились з тим, що польський уряд хоче ввести шкільний обов'язок. Але ми не були згодні на привʼязку "800+", тому що це наче й обов'язок, і відразу кара.
"Якщо не буде "800+", українці втрачають фактично кошти на прожиття"
Це такий примус вже виходить, так? І я так розумію, що це тільки для українських дітей у Польщі, для інших мігрантів такого немає?
Так, це був один з наших аргументів. Адже такі зміни підкреслюють нерівне ставлення, тому що стосуються тільки українських біженців. Всі інші іноземці, які мають Карту перебування, будуть автоматично мати "800+", якщо будуть працювати. Це також підкреслює й польське управління соціального страхування, проте, на жаль, до цього аргументу не прислухалися.
Ми зі свого боку заперечували щодо цих змін й з практичної точки зору, бо бачили, як часто втрачається цей 800+, навіть якщо хтось перетне кордон. І якщо люди втрачають PESEL Ukr, то його, можливо, трошки швидше вдасться повернути, але щоб повернути потім виплати "800+", треба пройти довгу процедуру.
Крім того, більшість біженців з України ― це матері, які тут самотньо виховують дітей. Вони мають, зазвичай, найнижчу зарплату, яка є, тобто три тисячі злотих в середньому, згідно з даними Національного банку. Вони в більшості витрачають це на квартиру і їжу. Тож якщо вони втрачають 800+, вони втрачають фактично кошти на прожиття. Для них дуже важливо, щоб ці гроші були, щоб можна було утримувати дитину у школі чи взагалі утримувати цю дитину.
Внутрішньополітичні, але не антиукраїнські рішення
Це означає, що погіршуються польсько-українські відносини? Як ви це трактуєте? Чи звужується ця допомога? Ми розуміємо, що третій рік війна, в усіх країнах Європи допомога скорочується, тому що не можуть країни постійно багато допомагати Україні. Але зараз їде багато людей, наприклад, з Харкова, які вперше взагалі виїжджають і з 1 липня для них багато яких видів допомоги не буде.
На жаль, так і є. Проте, мені здається, не йдеться про погіршення польсько-українських відносин. Більше треба дивитися на внутрішню ситуацію в Польщі. Зараз у нас були треті вибори. І партія чи коаліція, яка виграла в жовтні минулого року, живе в постійному режимі виборів. Що це означає? Що вони пробують залучити додатково голоси тих, які є критичні, зокрема й щодо допомоги Україні. Політики теж дивляться, які є дослідження стосовно підтримки України. Тож я би сказала, що це дуже політичні рішення, змотивовані тим, що відбуваються вибори, а не тому, що вони антиукраїнські.
Світлана Мялик та Мирослава Керик. Фото: Світлани Мялик
Я думаю, що якщо йдеться про економіку, то уряд бачить, скільки українців, скільки біженців докладаються до бюджету країни і допомога, яка йде зараз на українців, є меншою. Більшість українців працюють, і податки теж з їхніх зарплат ідуть до управління соціального страхування, в українському відповіднику це Пенсійний фонд. Ці дані є, але в публічному просторі, наприклад, праві партії використовують антиукраїнські гасла у уряд йде на цю гру. Тож зараз буде тільки можливість, власне, легальної праці, легалізації перебування на довший період, доступ до ринку праці. Тобто, утримуйте себе самі.
Тож підкреслю ще раз: це внутрішньополітичні рішення і, на жаль, вони не йдуть на користь українським громадянам. Крім того, мені здається, що зміни ухвалені ще до того, як аналізували, як це діє. На початку ми теж критикували, наприклад, "40+", але тільки тому, що допомога не йде до біженців, а йде до господарів. Тобто, що це не дається право самим біженцям вирішувати, чи вони знімуть десь квартиру, вони залежні від власника квартири. Проте з часом ми зрозуміли, що це все ж таки це працює.
На початках ця програма була дуже доречною. Згідно з нею, господар отримав ці кошти, поки українці, які приїхали, не знайшли роботу, не стали на ноги і так далі. Вона дуже помічна була для українців.
Так, я теж вважаю, що вона дуже помічна. Навіть коли потім її обмежили, все одно вона була доступна для дуже вразливих груп. І нам дуже шкода, що цього не буде. Я дуже надіюся, що буде якась система, можливо, в заміну. Але, так чи інакше, я не бачу якихось механізмів, як допомогти, власне, тим найбільш вразливим: тим, які вже не можуть працювати, які себе самі не утримають і які під загрозою того, що вони будуть змушені повертатися в Україну.
Мовний "мʼяч" на стороні України
Пані Мирославо, а як ви вважаєте, чи багато українських вимушених переселенців у зв'язку з цими змінами до закону повернуться назад додому чи поїдуть в інші країни шукати кращої долі?
Зміни, про які ми говоримо, в цілому стосуються дуже невеликої групи, порівняно із всією кількістю біженців. Проте для них потрібна спеціальна підтримка. Можливо, що вони виберуть іншу країну, якщо будуть в стані, якщо дозволить здоров'я. Подивимося, що буде далі, але поки що тим людям, яким виділено допомогу, її виділено до червня наступного року.
Щодо шкільного обовʼязку, то, так чи інакше, він є. Для багатьох це буде викликом, адже є й мовний бар'єр і, мені здається, що польські школи не готові до праці з багатокультурними класами. Вчителі ще не мають цих навиків. Також бракує місця та тих асистентів міжкультурних, які будуть допомагати дітям.
Української мови як іноземної також досі немає в польських школах?
Так й ми зараз далі ведемо адвокаційну кампанію, щоб була українська мова як іноземна в польських школах.
Міносвіти України не розробило стандарт?
Так, зараз польський уряд чекає на український уряд. М'яч на стороні України. І тут дуже нам залежить, щоб Україна цей м'яч прийняла і зробила те, що належить. Ми тут зробили все, що могли, як громадські організації, щоб адвокаційно польський уряд чекав на це. І тоді вже будемо питати, наскільки вони це реалізують. Міністерство підкреслило, що воно не хоче асиміляції, воно хоче інтеграцію, і що український компонент буде. Ми будемо слідкувати, моніторити, наскільки вони виконують це слово.
