Ілюстративне фото з відкритих джерел
Плагіат в Україні йде на спад, але загострюється проблема написання на замовлення
― Верховна Рада ухвалила в першому читанні законопроєкт 10392 про академічну доброчесність. Пане Сергію, чи ви бачили цей законопроєкт?
Сергій Квіт: Я був у робочій групі. Такого закону немає ніде у світі, він абсолютно унікальний і пов’язаний із тим, що в Україні не працює репутаційний чинник. В усьому світі кожна інституція дбає про свою репутацію, інакше вона зникає з ринку. У нас репутаційний капітал не працює. А в Києво-Могилянській академії працює, і це виражається в тому, що кожного року ми не видаємо дипломи якійсь кількості людей саме за плагіат. Коли проходить акредитація у котромусь закладі вищої освіти і там кажуть, мовляв, "ми регулярно перевіряємо роботи всіх наших дипломників і ніколи не було плагіату" ― такого не може бути. Цього навчального року ми звільнили першу людину за ghostwriting (тіньове/примарне авторство ― ред.). Проблема в тому, що законодавство, яке ми мали, давало можливість адвокатам руйнувати будь-яку справу в суді за формальними процедурними ознаками. Коли я працював у Національному агентстві із забезпечення якості вищої освіти, ми одночасно мали 16 судів, було дуже непросто. Усе тонуло в судах. І виникла ідея, здається, у 2019 році, створити закон, який подавав би повністю понятійний апарат ― що ми маємо на увазі під різними видами недоброчесності. Зараз плагіат в Україні йде на спад, наскільки я розумію, але виходить на перше місце проблема ghostwriting, тобто написання на замовлення. На Заході це також велика проблема. Цікаво, як із цим корелюється штучний інтелект, адже його цілком можна використовувати, в тому числі й для наукової роботи.
Ми консультувалися з багатьма міжнародними експертами. Головна роль цього законопроєкту ― запровадити поняття, які б створювали однозначну ситуацію в суді, а також створити весь контекст, який у нас не був сформований історично. У радянський час плагіат не був засобом будування академічної кар’єри, це сталося вже після здобуття Україною незалежності. Це не означає, що Радянський Союз був доброчесним ― ghostwriting також стояв на першому місці. Тобто молодий науковець, щоб почати робити кар’єру, повинен був допомогти своєму науковому босу зі статтею або дисертацією. Радянський Союз багато крав за кордоном, до речі, автомат Калашнікова ― це Sturm Gewehr 44 (штурмова гвинтівка 1944 року, німецький автоматичний карабін ― ред.), який навіть встиг потрапити у фольклор УПА. Тобто Радянський Союз не був доброчесним, але питання плагіату вийшло на перше місце в Україні у 1990-х роках. Зараз плагіат не так широко застосовується, але проблема недоброчесності лишається.
.jpg)
Сергій Квіт. Фото: facebook.com/serhiy.kvit
Мета закону ― встановити культуру академічної доброчесності
― Що передбачає та кого стосується законопроєкт 10392?
Юлія Гришина: Справді, аналогів у світі немає. І для нашої країни такий закон однозначно потрібний. Дуже добре, що він з’явився і вже проголосований у першому читанні, до речі, безпрецедентною кількістю голосів ― 304. Усі фракції підтримали, а така одностайність буває рідко. Зараз народні депутати вносять правки, і ми будемо готувати законопроєкт до другого читання. Цей законопроєкт поширюється на освітню, наукову та творчу діяльність, тобто він стосуватиметься тих людей, які займаються такою діяльністю. Йдеться про вчителів, школярів, студентів, викладачів, науковців, професорів тощо. Глобальна мета законопроєкту ― встановлення культури академічної доброчесності в країні, звернення уваги суспільства до певних правил, тобто щоб був дороговказ. Крім того, метою є забезпечення якісної освітньої та наукової діяльності, яка буде використовувати наявні досягнення та відкриття науки і техніки у межах культури академічної доброчесності ― із посиланням на інших авторів, із забороною видавати результати діяльності інших людей за свої. У законі буде прописано цілу низку правопорушень у цій сфері, щоб людям було зрозуміло ― від школи і далі на різних етапах навчання та наукової діяльності. Можливо, колись ми прийдемо до того, що такий закон нам не буде потрібен.
Все починається з банального списування у школі
― Як ми з’ясували з паном Сергієм, цей закон покликаний тим, що в Україні не працює інститут репутації. З іншого боку, плагіат зараз не є топбідою академічного середовища, а справжня біда ― це написання академічних дослідницьких робіт на замовлення. Розкажіть, яким чином це прописано в законопроєкті.
Юлія Гришина: Щодо інституту репутації, гадаю, все залежить від людини. Наприклад, я як доктор наук і професор все життя писала свої роботи. Це роки мого життя та діяльності, і для мене моя репутація як науковця це фактично найцінніше, що в мене є. У мене батько професор історії, я виховувалась у цьому. Коли я писала кандидатську дисертацію, не так багато уваги звертали на питання академічної доброчесності, не було спеціальних програм для перевірки на плагіат. Але з часом, коли незалежна Україна почала розвивати європейські цінності, ми заговорили про це, ввелися відповідні норми до Закону про вищу освіту. Звісно, є люди, для яких репутаційний момент не такий цінний. Є багато випадків, коли пишуть роботи на замовлення, це справді проблема.
Законопроєкт прописує конкретні види порушень, які чітко кваліфікуються як порушення академічної доброчесності, та встановлює види відповідальності за ці порушення. Окрім того, робиться акцент на вибудовуванні цілої системи цінностей академічної доброчесності ― від дитячого садочка до університету. Ще в дитсадку та школі дітям треба розповідати, що роботи потрібно виконувати самостійно. Тому що банальне списування, з якого ми починаємо своє навчання, це початок, і далі все продовжується. Цю систему цінностей потрібно вибудовувати.
Ми сподіваємося, що нам вдалося створити єдиний комплексний нормативний акт, де все буде прописано. Зараз у нас ці норми розкидані по різних законах. Не діє система доведення до кінця ситуації, коли буде виявлено плагіат і до особи буде застосована певна відповідальність ― позбавлення наукового ступеня, вченого звання тощо. Хто це повинен робити? У нас дуже часто цей процес блокується рішеннями судів. А в законопроєкті ця система прописана повністю від початку до кінця: що може вважатися порушеннями та які заходи до порушника можна вживати.
Юристи прийшли до поняття "відчуження авторства"
Сергій Квіт: Взагалі кажучи, закон не може створити культуру, але може назвати речі своїми іменами та передбачити відповідальність. Крім того, закон може мати просвітницьку функцію, тому що є багато речей, які треба назвати, повідомити. Те, що стосується академічного письма ― як можна писати, а як не можна, це важливі речі. Закон усе це кодифікує, а також кодифікує відповідальність. Коли ми говоримо про репутаційний чинник, тут головне ― інституційний підхід. Тобто як реагує саме інституція, яку культуру вона плекає, чи взагалі думає про якусь внутрішню культуру. І майбутній закон створює ці рамки, пояснює, як це працює у світі, а також дає можливість супроводу будь-якого порушення. Потенційно у нас може бути якась інституція, яка створює умови для роботи "ферми дипломів" або "фабрики дисертацій". І тут є відповідальність цієї інституції, вченої ради, а також персональна відповідальність здобувача освіти або науково-педагогічного працівника. Усе це вибудовується логічно і не дає можливості доводити до абсурду обвинувачення в судах. Те, що ми приймаємо такий закон, це вимушений крок, але іншого шляху ми не маємо. У нас забагато закладів вищої освіти, і не всі вони якісні.
Юристи прийшли до поняття "відчуження авторства", цей термін дуже важливий. Раніше британці прописали юридично, як можна цьому запобігати. Питання не в тому, як це можна автоматично викривати. Це неможливо. У нас були такі приклади, коли ми в різні часи зверталися до правоохоронних органів щодо оголошень на стовпах (про написання робіт на замовлення ― ред. ), мовляв, так не може бути. Правоохоронці відповідали, що це не є порушенням ніякого закону. А зараз буде прописано, як ми маємо реагувати на це порушення. Важливо, що ми робимо цей крок.
Написання на замовлення викривати важко, але можливо
― Як можна виявити, що робота написана на замовлення?
Юлія Гришина: Це дуже складне питання. Усюди на стовпах по місту висять оголошення про курсові, дипломні, магістерські та дисертації на замовлення. Ми ввели зміни до закону України про рекламу, де передбачили конкретну норму про те, що заборонено рекламувати такі речі. Що стосується безпосередньо відповідальності осіб, то ми розробляли законопроєкт про відповідальність конкретно за конкретно цей вид порушень ― написання робіт на замовлення. Законопроєкт зареєстровано, але далі він поки не йде, бо маємо величезну кількість запитань, яким чином ми можемо це доводити. Будемо обов’язково його доопрацьовувати, адже коли ми запроваджували відповідальність за булінг, то також говорили, що це неможливо буде довести, але норми вже введені і працюють. Навіть саме обговорення законопроєкту вже впливає на поведінку суб’єктів освітньої діяльності.
Сергій Квіт: Написання на замовлення викривати важко, але це можливо. Наведу приклад. Цьогоріч у КМА один студент був звільнений, і відбулося це дуже цікаво. Я не моніторив особисто весь інтернет, але наші студенти-магістри побачили оголошення про те, що "звертайтеся ― ми вам усе зробимо", і це був наш студент. Було велике обурення інших студентів, тож ми його звільнили. Ці оголошення суперечать нашій культурі. Коли абітурієнти вступають, вони підписують різні зобов’язання. А ще хочу додати, що написання на замовлення ― це дуже великий міжнародний бізнес. Це може відбуватись у найкращих університетах світу. Студент першорядного університету може замовити таку роботу за кордоном, навіть в Україні, і йому з будь-якої країни напишуть цю роботу за гроші. Тобто тут на перше місце виходить питання культури.
Наші західні колеги називають порушенням академічної доброчесності усі види порушень, навіть ті, які не є суто академічною діяльністю. Наприклад, якщо студентів нечесно селять у гуртожиток ― це також порушення. Йдеться про абсолютно все, що відбувається в університеті, а не тільки про плагіат. Важливий момент. Плагіат є таким порушенням, коли необов’язково є постраждала сторона. Може не бути жодної постраждалої сторони, бо йдеться про порушення правил, усталених норм академічної культури. Тобто тут не повинна з’являтися постраждала сторона. Адже ви можете зробити щось не так з текстом автора, якого давно немає, або цей текст було опубліковано тоді, коли ще не набули чинності різні міжнародні угоди про видані книжки, на які ви маєте посилатися. Отже, постраждалої сторони не повинно бути, коли йдеться про плагіат. Це може виникнути, але тут працює інше законодавство, яке стосується інтелектуальної власності.
(1).jpg)
Юлія Гришина. Фото: facebook.com/j.gryshyna
― Коли законопроєкт стане законом і почне працювати?
Юлія Гришина: Відповідно до процедури, у нас буде засідання комітету, де я доповідатиму щодо створення робочої групи з наших експертів, науковців, які будуть доопрацьовувати законопроєкт до другого читання. Це люди, які протягом 3-4 років працювали над законопроєктом. До речі, у моїй практиці це був один із найскладніших законопроєктів. Ми плануємо працювати максимально швидко, і думаю за місяць-два винесемо його на друге читання.
