Ілюстративне фото: Офіс Ради Європи в Україні
По суті нічого не змінилося ані цього місяця, ані попереднього
― У багатьох ЗМІ та різних пабліках наводили зміст цього документа, що нібито на час війни припиниться дотримання таких положень, як недоторканність житла, таємниця листування, невтручання в особисте й сімейне життя, свобода пересування, право на свободу думки і слова тощо. Чому виник цей інформаційний ажіотаж?
По суті нічого не змінилося ані цього місяця, ані попереднього. Мін’юст правий у тому, що відповідно до закону про воєнний стан, підписаному ще в лютому 2022 року, Україна поінформувала дві основні структури ― Генсека ООН щодо міжнародного пакту про громадянські та політичні права стосовно відступу від певних зобов’язань та Раду Європи про Конвенцію 1950 року. Тобто це відбулося два роки тому. Єдине ― це не було так медійно, тому що раніше, коли російська агресія перебувала на іншому етапі й було окуповано лише Крим і частину Донбасу, ми також запровадили відповідні обмеження, ще у 2015 році. Але тоді це відбулось через заяву Верховної Ради, тому що на той момент не було оголошено воєнного стану. А зараз, за воєнним станом, у додаткових нормативних актах немає потреби. Є закон, і на виконання закону МЗС до ООН та Мін’юст до Ради Європи надсилають відповідні повідомлення. Це вже компетенція органів, які інформують про те, що у нас діє закон про воєнний стані. Усі ці обмеження, про які сьогодні зчинився галас, були запроваджені в Україні 24 лютого 2022 року, відповідно до чинного законодавства. На сьогодні ми нічого нового не обмежуємо, але оскільки у нас воєнний стан продовжується, ці додаткові повідомлення суто бюрократично оновлюються. Підкреслюю, ні для кого в Раді Європи не відбулося жодних новин. Просто хтось десь щось почитав, написав пост у соцмережах ― я розумію, він не є профільним юристом ― і понеслось! Але повторюю ― нічого не змінилось, хоча все це справді впливає на ситуацію. Не треба забувати, що у нас є ще й Конституція, і питання обмеження прав стосується звернення людей проти України до Європейського суду з прав людини. Дійсно, за умов воєнного стану, Україна може обмежувати відповідні конвенційні гарантії. Тобто людина пише до Страсбурга, а там відповідають: "Вибач, шановний, оскільки у вас війна і Україна завчасно повідомила про відступ, твої права обмежені, але це не порушення Конвенції". Є права, від яких відступати не можна. Наприклад, нікого не можна судити без вини, це стаття 7. Не можна катувати, стаття 3. Не можна свавільно обмежувати життя, стаття 2. Тобто якісь конвенційні гарантії закріплені. І до речі, не лише Україна і не лише через війну запроваджувала цей механізм. Хочу нагадати, що коли була пандемія ковіду, більшість країн Ради Європи застосовували цей надзвичайний механізм, який дозволяє відступати від певних гарантій за умов лиха, яке загрожує нації. Вони під час ковіду повідомляли про обмеження на пересування, на втручання в особисте життя тощо. І це сприймалося абсолютно нормально. З точки зору міжнародного права все це не є порушенням. Звісно, не виключено, що хтось може довести, що Україна занадто широко обмежує права під час процедури дерогації. Але тут має статися якась кричуща ситуація, щоб Європейський суд визнав, що навіть за умов відступу від дерогації якісь права заслуговують на рішення суду проти України. Тому наголошую ― не йдеться про якусь фантастичну зраду та додатковий утиск прав і свобод людини. А якщо хтось міркує про вибори, то в межах правового лікнепу скажу: право на участь у президентських виборах Конвенція не захищає, а захищає лише парламентські вибори. Така специфіка документа.
Борис Бабін. Фото: УНІАН
Усі ми розуміємо, що під час воєнного стану обмежуються майнові права, право на доступ до суду. До прикладу, якісь суди у нас не працюють, а якісь переміщено. Це не просто відступ, а дуже ретельна петиція, де сказано не лише, що ми на певний час відмовляємо людям у захисті певних прав, а й зазначено, через які закони це відбувається. Ми кажемо, що є закон про воєнний стан, закон про військово-цивільні адміністрації, закон про військові адміністрації, є новели кримінального кодексу, є норми адміністративного законодавства ― там усе прописано. Тобто не йдеться про якесь свавілля. У нас війна, і під час війни право діє у специфічній формі. Не Україна вигадала цей механізм, його застосовували багато різних країн, повторюся. Під час конфліктів, приміром, Туреччина щодо своїх територій неодноразово писала дерогації до Страсбурга, а Велика Британія щодо Північної Ірландії. Тобто це жива норма, яка часто застосовується різними країнами нашого континенту. Якоїсь проблеми я тут не бачу.
Це не означає, що права скасовані
― Що означає на практиці відступ від зобов’язань за Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод? Це ж не йдеться про те, що на всій території України ці права та свободи скасовані й не дотримуються? Що передбачає саме відступ?
Це не означає, що права скасовані. Майже будь-які права можуть бути обмежені, згідно із чинним законодавством. Таких прав, які не можна обмежити, у людини не так багато. Я вже наводив приклади, приміром, бути катованим ― цього не можна робити за будь-яких обставин. А от вбити людину можна цілком легально, і не лише під час війни ― якщо це самооборона. Тож абсолютна більшість прав підлягає обмеженням. Питання в тому, що є нормальний рівень обмежень під час звичайного стану і додатковий рівень обмежень під час воєнного стану. Класичний приклад ― власність. Згідно із законодавством про мобілізацію, у громадянина можуть забрати транспортний засіб на потреби оборони. Це обмежує право власності? Звісно. Але це законне обмеження під час воєнного стану. Такий приклад додаткових обмежень, і вони будуть діяти, поки діє воєнний стан. Ми заявляємо, що Україна відступає на всій своїй території, але слід наголосити, що є території окуповані, і там за права людини має відповідати в першу чергу держава, що окуповує. Якщо Україна робить дерогацію, це ніяк не знімає обов’язків агресора. Росію як агресора виключили з Європейського суду з прав людини, і сьогодні практично вже неможливо судитися з нею у Страсбурзі, але залишаються ООНівські механізми, міжнародний пакт про громадянські та політичні права. До речі, сьогодні маємо добру новину з Женеви ― є перше з 2014 року рішення комітету з прав людини ООН щодо порушення прав людини в окупованому Криму. Йдеться про дискримінацію, порушення права на справедливий суд. Це дуже показове рішення, воно стане безперечним прецедентом. Це означає, що можна й надалі звертатися до суду проти агресора щодо порушення ним пакту про громадянські та політичні права на окупованих територіях.
