Чорнобильська АЕС, наслідки аварії 26 квітня 1986 р. Фото ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного
Ніхто не вірив, що це така серйозна небезпека
В Україні свого часу почали споруджувати багато атомних електростанцій...
Ольга Кошарна: Так, дуже активно в Україні розроблялися родовища в Кіровоградській області. Радянський Союз використовував уран з Кіровоградщини для виготовлення першої ядерної зброї. Потужності АЕС, особливо західної частини України, йшли переважно на експорт. В планах Радянського Союзу було побудувати 9 атомних електростанцій на території України. Перший блок був збудований – і це була невдала конструкція – на ЧАЕС в 1977 році. Планувалося до 1990-го року збудувати 16 енергоблоків на п'яти станціях. І навіть після аварії на ЧАЕС шість блоків таки добудували до 1991-го року: три на Запорізькій і по одному на Південноукраїнській, Хмельницькій, Рівненській АЕС.
У чому була невдалість проєкту?
Ольга Кошарна: Це був проєкт масштабований з маленького графіт-уранового реактора для напрацювання плутонію. Науковці його масштабували, але не провели достатньо досліджень щодо поведінки реактора, бо там відбуваються зовсім інші нейтронно-фізичні процеси, зовсім інша гідравліка. Проєкт був дешевий був, адже уповільнювач-графіт був без корпуса, тобто з графітових блоків з'єднувався і без металевого корпуса, як решта реакторів в світі.
Як могли таке допустити?
Ольга Кошарна: Це була ейфорія і філософія така, впевненість, що людина керує всім навколишнім середовищем, що радянська наука найкраща в світі. Але якщо перечитати документи КДБ на сайті Інституту національної пам'яті, то він якраз доповідав вищому керівництву Радянського Союзу, що і от це не так, і те не так. Але треба ж було запустити реактор до Дня енергетика 22 грудня, до Нового року, бо треба премію отримати. Перші ознаки, що щось не так з цим реактором були в 1975 році на Ленінградській АЕС, оці явища, які доводили, що щось не те. Потім в Литві на Ігналінській АЕС теж, і на першому енергоблоці на ЧАЕС у 1983 році.
Коли ми говоримо про історію спорудження атомних електростанцій, як прораховуються впливи такого будівництва на майбутнє з точки зору екології, сталого розвитку і чи прораховували при спорудженні Чорнобильської АЕС?
Євген Хлобистов: Певні умови витримувалися, але щоб прораховувати аварійні ситуації з їх майбутнім впливом на довкілля, на людину через багато років – звісно, ні. Тому що в той час ніхто не вірив, що це така серйозна небезпека. Дійсно, була ейфорія стосовно того, що ми всі будуємо майбутнє, пов'язане з атомною енергетикою. Щодо сьогодення, то є ціла низка заходів, оцінок впливу на довкілля, є експертиза безпеки об'єктів. Тобто сьогодні це враховується. Чи можна сказати, наскільки для нас є дешевою атомна енергія? Це велике питання, тому що ніхто поки не закладав у вартість побудови атомної станції вартість повного життєвого циклу: до демонтажа з повною ліквідацією цієї станції. Якщо б ми це порахували, то, мабуть, кіловат коштував би трошки інакше. Більше половини енергогенерації пов'язано з атомною енергетикою і сьогодні ми маємо цим користуватися і якось жити в цій ситуації.
Якими були перші наслідки, як відчула їх природа?
Євген Хлобистов: Вплив був дійсно фантастичний і карколомний, бо ми побачили зміну ландшафтів, зміну можливості використання цих територій, окрім зони відчуження і радіоактивного забруднення. Величезні території України спочатку було виведено з господарського обігу, потім вони перетворились в своєрідний заповідник без втручання людини. Всі негативні впливи, пов'язані із забрудненням та мутаціями серед живих істот були недовговічними і все закінчилося за декілька років. Там більше мутантів не було. А далі була та сама екосистема, яка мала б там бути без втручання людини за винятком декількох локацій, де рівень забруднення був достатньо високий і ми тоді спостерігали повернення до такого природного циклу через приблизно 15-20 років. Але сьогодні майже вся зона відчуження повернулася у свій природній цикл життя, і це дуже цікаво. Я думаю, що після війни ми зможемо створити там певну дослідницьку базу: як можуть виглядати ці ландшафти без втручання людини. На мою думку її взагалі не треба чіпати, її треба залишити так, як вона є і це буде прекрасний полігон для екологічних досліджень дуже широкого профілю.
Наскільки реальною може бути така ідея?
Євген Хлобистов: Я думаю, що вона реальна, тому що вже багато років пройшло після Чорнобильської аварії. Світ змінюється, змінюються технології, можливості забезпечення безпеки дослідників. І на сьогодні там немає такої карколомної небезпечної ситуації, щоб туди не можна було зайти, проводити досліди. Нині це абсолютно реальна ідея. Наразі в нас головна ідея – це безпека України і її державності. Якщо ми це подолаємо, то тоді можемо будь-які проєкти реалізовувати на цій території.
Зараз є багато планів
Як взагалі відреагував світ, які уроки він виніс для себе?
Ольга Кошарна: Після аварії на американській АЕС Три-Майл-Айленді (одна з найбільших аварій в історії ядерної енергетики, що сталася 28 березня 1979 року, розташованій на річці Саскуеханна, неподалік від Гаррісберга) наслідки були неспівставні з ЧАЕС, це припинило розвиток ядерної енергетики в США на 20 років. Щодо Чорнобильської аварії, то після шоку в МАГАТЕ стали розроблятися міжнародні правові документи, міжнародні конвенції з ядерної безпеки, об'єднана конвенція про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та радіоактивними відходами, конвенція про фізичний захист ядерних установок, конвенція про раннє оповіщення про радіаційну аварію, які створили міжнародно-правові рамки з ядерної безпеки. І, відповідно, до деяких конвенцій, кожна держава, що приєдналась до цих конвенцій, має готувати національну доповідь і раз на три роки ця доповідь презентується на раді сторін Конвенції. В МАГАТЕ об'єднувалися найкращі експерти світу, з'явилися професійні оцінки щодо експлуатаційної безпеки в кожній державі, що експлуатує АЕС. Є місія щодо того, як працює регулююча державна система, є місія щодо оцінки фізичного захисту ядерних установок. Міжнародна команда експертів приїжджає, якийсь час перебуває на АЕС і потім готує звіт з рекомендациями для уряду держави і операторів АЕС, що робити. Була створена Всесвітня асоціація операторів АЕС. Аварія на Фукусімі вже не призупинила так розвиток ядерної енергетики. Зараз є багато планів, наприклад Польща, яка жодної АЕС не мала, крім дослідницького реактора, зараз планує шість тисяч мегават побудувати. Вони планують розвивати ядерну енергетику з приватними інвестиціями, малі та середні модульні реактори на майданчиках закритих теплових електростанцій на вугіллі, бо Польща до 80% виробляла електроенергії на вугільних теплових електростанціях. Є прогрес із урахуванням сучасних норм з ядерної безпеки, які розробляє МАГАТЕ, але щоб вони мали законну силу, кожна країна має імплементувати їх в національне законодавство. Тобто це позитивно вплинуло.
За час незалежності України всі 15 енергоблоків пройшли глибоку модернізацію
Як працює сьогодні українська енергетика і зокрема українська атомна енергетика, наскільки у цілому стан наших реакторів придатний для того, щоб їх експлуатувати?
Ольга Кошарна: В радянські часи був проєктний термін експлуатації 30 років. Але не у кожної держави, яка експлуатує АЕС, є навіть такий термін. За українським законодавством кожні 10 років експлуатуючі організації мають переглядати і робити оновлений звіт з аналізу безпеки. Термін експлуатації водяних реакторів під тиском визначається міцністю корпусу реактора. Це теж вимірюється, оцінюється. За час незалежності України всі 15 енергоблоків пройшли глибоку модернізацію і це оцінювалося перед тим, як ми підписували угоду про асоціацію. Це було важливо і ми пройшли цей тест. Партнерські місії, місії МАГАТЕ теж оцінювали рівень безпеки українських АЕС. Після Фукусіми, наприклад, на Запорізький АЕС також були оцінені сейсмічні умови, промодельовано, що буде, якщо землетрус можливий в цьому місці. Щодо терміну – це індивідуально, відповідно до кожного реактора. Найстаріші у нас реактори – це перший і другий рівненський першого покоління. В 2030-му році буде перегляд, переоцінка безпеки і будуть вирішувати, чи продовжувати термін, чи ні. Щодо безпеки, то це підтверджено міжнародними місіями, що вона достатня і відповідає сучасним нормам.
А чи є у нас альтернативи в енергетиці і які?
Євген Хлобистов: Якщо ми збережемо ту модель економіки, яка в нас була до повномасштабного вторгнення, то реальних альтернатив у нас на сьогодні немає, тому що більше половини генерації забезпечують атомні станції. Генерація через теплові станції – не альтернатива. Ми вже сьогодні говорили про досвід Польщі, чому вона намагається побудувати атомну станцію. Тому що це величезні викиди в навколишнє середовище, це не сучасні технології. Якщо довести теплову станцію до екологічно безпечного рівня, це буде коштувати дуже дорого і тоді собівартість кіловата такої енергії не буде мати конкурентної ціни на ринку. Щодо інших варіантів відновлювальної енергетики. Її можливо розвивати, але за умов, що ми тоді відмовляємось від важкої індустрії, від хімічної та металургійної промисловості. Поки ми знаходимось в ситуації війни, а завтра повоєнного відновлення, проблем національної безпеки і стану України, як фронтиру між західною цивілізацією вже сьогодні і, на жаль, небезпечним сусідом зі сходу, який буде залишатися, ми все одно маємо дбати про військово-промисловий комплекс. І за цих умов нам не відмовитись від базової важкої індустрії і тоді ми все одно будемо орієнтуватись на генерацію з атомних станцій. Але для відновлюваної енергетики залишається локальна генерація. Якщо є місцеві потреби в генерації певного обсягу через сонячні батареї, вітряні станції, термальну енергію, то це може виконувати локальні функції підтримки. Або якщо ці місцевості віддалені від потужних енергосистем.
Поки війна – жоден інвестор сюди не прийде з будь-яким великим інвестиційним проєктом
Ми багато чуємо про спорудження нових енергоблоків на Хмельницькій атомній електростанції. Ваше ставлення до цих рухів, до цих подій?
Ольга Кошарна: Не на часі зараз. Ця гігантоманія – це спадок Радянського Союзу. Один енергоблок коштує від 5 до 7 млрд доларів. Один! Де взяти гроші на це? Енергоатом майже банкрут, бо за підсумком 2023-го року чистий збиток становив 8,9 млрд грн. Зараз не варто реалізовувати такі гігантські проєкти. Треба розвивати генерацію малу, наприклад, з використанням місцевих ресурсів: відходів сільськогосподарського виробництва, біогазову генерацію. Ухвалювати рішення, що робити, після війни, але точно невеликі енергоблоки. Я підтримую розвиток малих середніх модульних реакторів. І це такий тренд зараз у всьому світі, чемпіон – Канада, яка на рівні уряду ухвалила програму, вибрала три різні технології і вони реалізуються, перший блок буде введений в експлуатацію 2029 року. В нас є час, коли інші країни побудують, щоб порівняти. Українське законодавство дозволяє будувати тільки референтні, тобто опробовані технології. У нас буде час побачити, як працює реактор в Канаді або в іншому місті.
Євген Хлобистов: Сьогодні не на часі. Приблизно 70% наших бюджетних потреб сьогодні покриваються за рахунок зовнішніх інвестицій, зовнішньої допомоги. Сьогодні безпекове питання стоїть на першому місці. І розраховувати на такі довгі проєкти будівництва атомного реактора – це не один рік, це довгий і дуже дорогий процес. І на сьогодні виділяти на це гроші чи шукати на це гроші в умовах настільки складної безпекової ситуації, коли ми не можемо сказати, що на будь-якому об'єкті атомної енергетики сьогодні забезпечення безпеки, що туди не будуть прилітати ні ракети, ні інші засоби ураження. Тому не на часі абсолютно. В нас сьогодні є величезна проблема з тим, що ми вже втратили частину потужностей, які в нас були до 2014-го року і до 2022-го року. І чи є сенс їх відновлювати, в якому вигляді їх відновлювати і скільки для цього нам потрібно електроенергії? І коли ми будемо розуміти майбутній енергобаланс і майбутні обсяги необхідної енергогенерації, тоді будемо ухвалювати рішення і скоріш за все це не буде рішення на користь великих енергоблоків. Поки війна – жоден інвестор сюди не прийде з будь-яким великим інвестиційним проєктом.
Повертаюся до малих і середніх атомних реакторів...
Ольга Кошарна: Зараз світовий тренд такий: власники технологій великих реакторів розробляють малі. Біля 80 проєктів різних. В чому переваги? Вони виготовляються на заводі, привозяться, цей монтаж здійснюється на місці, а не так, що великий реактор треба зварювати з трьох частин. Маленькі потужності замість 1000 мегават можна 10 по 100: збудував один стовп, під'єднав до мережі, він працює, вже є гроші за електроенергію, що вироблена, будуємо наступний. Тобто капітальне вкладення менше на етапі будівництва, бо до 70% на великих реакторах – це капітальне вкладення на етапі будівництва. Тобто вони більш маневрені, балансувати можна, наприклад, зупинити його значно швидше можна і безпечніше, ніж великий реактор, коли, наприклад, не треба електроенергії. Щодо планів, то все буде визначатися економікою, структура економіки може змінитися після війни. В нас є системний оператор, який моделює кожний рік, мікс генерації в енергосистемі. І зараз у нас дефіцит маневрених потужностей.
Наскільки реально будувати такі малі реактори в Україні?
Ольга Кошарна: Деякі неможливо відновити і треба будувати щось нове, але на майданчиках ТЕС.
Чи може мала енергетика стати підтримкою під час нестачі генерування?
Євген Хлобистов: Так, звісно може. На сьогодні є чимало варіантів розвитку малої енергетики. Це не тільки відновлювальні джерела. Сьогодні розглядаються і невеличкі генеруючі станції на тепловій енергії. Можна розвивати, але дуже обережно сьогодні і малу гідроенергетику, бо тут є чимало питань. Є і реальні безпечні проєкти з малої гідроенергетики. І тому ми це можемо розвивати, як альтернативу. Якщо ми кажемо про малі і середні станції, то вони не потребують величезних ресурсів, а, по-друге, виконують регулюючу функцію на конкретній території. А в нас зараз виникає проблема з виключенням, з блекаутом, тому що в нас не вистачає генерації на всій території України.
Які види гідроенергетики найкращі?
Євген Хлобистов: Залежно від конкретної території і конкретних ресурсів. Сонячна енергетика нібито найбільш безпечна, але вона потребує великих територій, щоб розміщувати сонячні панелі. Вітроенергетика теж не є ідеальною, тому що потребує певних кліматичних особливостей, там, де в Північному морі стоять потужні вітростанції, там, де немає населення, там, де сприятлива ситуація стосовно вітрів – вони генерують величезну кількість електроенергії. Але у нас ситуація буде трошки іншою. І тому в нас розвивати конкретні види альтернативної або відновлювальної енергетики треба дуже конкретно до конкретного місця, де і що там можна ефективно розвивати.
Українська енергетика у цілому в майбутньому: це атомні електростанції, відновлювані джерела енергії, чи це розумний баланс? Як його досягти?
Ольга Кошарна: Це симбіоз атомної енергетики з відновлюваною енергетикою на відновлюваних джерелах. Але треба мати ще накопичувачі промислові і для пікових годин треба маневрені потужності на газу: газотурбінні або газопоршневі, які працюють на ринку допоміжних послуг. Інакше неможливо збалансувати енергосистему.
Євген Хлобистов: Нам потрібно розвивати все в комплексі особливо сьогодні після тих проблем, які ми маємо з енергогенеруючими об'єктами, коли зруйновані теплові станції, коли в нас на сьогодні не функціонує в енергосистемі Запорізька атомна станція. Енергетика майбутнього – це енергетика збалансованих інтересів і можливостей. І тут є чимало варіантів. Сонячна генерація на сьогодні може відіграти свою позитивну роль саме маленьким домогосподарствам. Там вони можуть допомагати генерувати певну кількість енергії, але переходити повністю на сонячну, або вітряну, або на енергію землі, земного тепла, мабуть, на сьогодні це нереальна задача. Ми все одно будемо рухатись в межах балансу між атомною енергією, тепловою енергією, регулюючою функцією гідроенергії великої і іншими допоміжними формами генерації.