Ігор Пошивайло та Євгеній Агарков у студії Радіо Культура
Українці пам’ятають про Революцію Гідності
― Яке ставлення українців до цих подій десятирічної давнини?
Як ми пам’ятаємо Майдан? Пам’ятаємо по-різному. Це залежить від історичної дистанції. Чи пам’ятаємо ми як суб’єкти тих подій, чи ми вже можемо говорити без емоцій і начебто з боку. Минуло лишень 10 років. Тому і досі у кожного з нас власна інтерпретація деталей Революції Гідності. Але загальна картинка вимальовується досить чітка. Відповідно до соцопитувань, українці пам’ятають про Революцію Гідності. А після повномасштабного вторгнення РФ актуальність подій на Майдані стає ще гострішою. Навіть ті українці, котрі були розчаровані кілька років щодо виконання вимог, які ставив Майдан перед владою, сьогодні актуалізують ті події і кажуть, що вони були дуже важливими не лише для загального цивілізаційного розвитку України, а навіть для формування готовності до спротиву та відсічі збройній агресії Росії. І сьогодні ми позиціонуємо Героїв Небесної Сотні як перших героїв російсько-української війни. Бо не лише історики чи журналісти метафорично говорять, що то був перший успішний бій на Майдані. З боку правоохоронців є вже певні докази того, що Росія вчинила перший акт агресії проти України ще в листопаді 2013 року під час Майдану. Була чітко запланована операція зі знищення української незалежності та подальшого вторгнення в Україну.
― Майдан був нібито спецоперацією РФ, щоб потім піти у Крим і на Донбас, чи він виник всередині нашої країни?
Не Майдан був спецоперацією. Майдан ― це реакція українського суспільства на ту загрозу, яку Росія цілеспрямовано формувала десятки років. Особливо коли прийшов до влади кремлівський диктатор. І ми бачимо, що кожна наша сучасна революція, починаючи з Революції на граніті, виникала саме через те, що попередня не була доведена до кінця. А в Кремлі створювали власні плани окупації України відповідно до нашої готовності до спротиву. Під час Помаранчевого Майдану не вдалося втягнути Україну під вплив РФ, просунути тодішнього російського ставленика Януковича, але подальші події дали шанс. Тому Майдан ― це цілком закономірний і досить потужний сигнал української нації, що Україна ніколи не дасть себе завоювати, що її цивілізаційний вектор сформований у бік Європейського Союзу та правової вільної незалежної держави. Звісно, то був сигнал для путінського режиму.
Путінська пропаганда провалилася
― Чи стає більш зрозумілим посил, яким Росія виправдовувала напад на Україну, що протистояння на Майдані стало нібито початком так званої "громадянської війни"? Як ви зараз це аналізуєте?
Мені здається, що навпаки ― ця путінська пропаганда провалилася. Бо всі українці розуміли, що ніякої громадянської війни в Україні немає і що Майдан ― це такий український шлях боротьби за власну незалежність. Соціологічні дослідження свідчать, що навіть та частина українського суспільства, яка перебувала на сході та півдні під впливом російської пропаганди, виступала за вшанування Героїв Небесної Сотні. Вони розуміли, що їхні співгромадяни вийшли на Майдан заради майбутнього України, не за політиків. І в цьому контексті понад 72% опитаних ще до великої війни українців підтримували вшанування пам’яті. Навіть ті, хто прямо і безпосередньо не підтримував Майдан, розуміли, що насправді Майдан був важливою націєтворчою подією. В Україні сформувалася політична нація, змужніло громадянське суспільство, виник волонтерський рух, який потім трансформувався у добровольчі батальйони. І вдалося зупинити "рускій мір" на сході України. Тому причини, передумови і роль Майдану в контексті теперішніх подій цілком очевидні.
― Музей як місце пам’яті Майдану, куди можна прийти, згадати, покласти квіти, помолитися ― і досі не зібраний воєдино. Як вирішується це питання зараз?
Так, це проблема меморіалізації місць, де відбувалася Революція Гідності, зокрема ми говоримо про колишню Інститутську вулицю ― Алею Героїв Небесної Сотні. Той стихійний народний меморіал, що виник у різноманітних формах, справді на сьогодні має вигляд багатьох різних об’єктів, немає цілісного сучасного сприйняття і немає стовідсоткового впливу на нові підростаючі покоління. Бо для учасників тих подій та їхніх родин ця автентична територія вже самодостатня. Є місця, де покладають квіти, є капличка для молитви. Але звісно, Україна потребує сучасного простору, який був би меморіалом не самого злочину, а пам’ятником подвигу активістів Революції Гідності, загиблих майданівців ― Героїв Небесної Сотні. Готовність спорудити новий меморіал, перший проєкт якого було визначено шляхом міжнародного архітектурного конкурсу, майже стовідсоткова. Закуплено всі матеріали, відведено три земельні ділянки на відповідній території у центрі столиці, але ця територія і досі перебуває під арештом через незавершеність справ Майдану. Прокурори і деякі адвокати родин героїв стверджують, що можливо з’являтимуться нові докази для винесення вироків у судах. Це питання суперечливе, бо одні наполягають, що важливо спорудити меморіал вже сьогодні, а інші кажуть, що треба почекати, поки будуть винесені перші вироки і відбудеться акт правосуддя.
Приміщення музею має будуватися на території, яка не є заарештованою. До великої війни вже розпочався процес, відбулися перші етапи проєктно-кошторисних робіт, але війна все зупинила.
"Ми говоримо про створення інфраструктури пам’яті"
― Здається, що вся інформація щодо Майдану зараз губиться в інфопросторі. Чи не втратимо ми цю пам’ять через події, що відбуваються зараз? Ми не бачимо вироків та продовження конкретних розслідувань, не відбувається спорудження музею.
Ми говоримо про створення інфраструктури пам’яті. Щоб пам’ять була потужною і щоб її не змогли знівелювати. Вона починається від дрібного ― від дошки пам’яті, перейменування вулиці, відкриття меморіалу і до створення політики пам’яті. Коли є відповідні сучасній свідомості підручники для шкіл, а вчителі проводять уроки свободи не формально, а з душею і серцем. Коли відбувається акт правосуддя і покарані винні. Коли справді ми можемо сказати, що Майдан відбувся. Але наголошу, що Майдан ― це не лише драматична й трагічна сторінка. Ми не повинні про нього говорити лише з точки зору вчинення злочинів. Йдеться про Майдан, який насправді згуртував українське суспільство, об’єднував і виявляв найкращі риси в українцях. Солідарність, взаємна допомога, готовність до самопожертви, розвиток волонтерських ініціатив та потужного громадянського суспільства. Ми не повинні це забувати. Бо часом політики, а особливо російська пропаганда, зводять усе до факту злочинів та вбивств, говорячи про громадянську війну, державний переворот і фейки. Тому роль музейного закладу дуже важлива. Нам багато хто говорив, що якби не ваш музей, то ситуація з Революцією Гідності напевно була б такою, як з Помаранчевою революцією. Тоді були певні ініціативи створити музей, збирати факти, усні свідчення, але цього так і не відбулося.
Дуже важливий момент. Український інститут національної пам’яті нещодавно замовляв соцопитування, зокрема про форми пам’яті ― які форми пам’яті найближчі для українців. І люди визнали, що для них важливо навіть не перейменування вулиць і створення музеїв, а важливі зміни в країні. Ті, за які стояв Майдан. Проведення реформ, правова держава, люстровані політики, очищена судова система, адміністративні зміни. Новітня сучасна незалежна вільна держава ― це найкраща форма пам’яті. І це потужний аргумент, чи даремні були ті жертви. А ми говоримо, що загиблі майданівці не були жертвами, а були Героями. Радикальні зміни, за які українці виходили на Майдан, є найкращою формою вшанування пам’яті.
― Чи відбулися ті зміни, заради яких наші люди стали Героями Небесної Сотні?
Звісно, зміни відбулися. Якби не Майдан і не Герої Небесної Сотні, ми б не мали вже України. Вони якраз і зберегли незалежність у той важкий момент. І подвиг Небесної Сотні якраз і надихає наших теперішніх воїнів, які тримають українське небо на фронтах російсько-української війни. Відбулося багато важливих реформ, які через війну, на жаль, не доведені до кінця. Але вони відбулися, і за них також стояв Майдан. У нас відбулася адміністративна реформа ― децентралізація, реформа правоохоронної системи, але не відбулася судова реформа, на жаль. Саме тому ми маємо найвищий рівень корупції та досі не здійснено правосуддя щодо покарання винних. Проте відбулося багато позитивного. Країна більше об’єдналася, особливо перед викликом повномасштабної агресії РФ. Багато українців змінили своє ставлення до подій Революції Гідності. Вони усвідомили подвиг тих перших воїнів, які вийшли, розуміючи загрозу тодішніх подій ― приховані плани Кремля підкорити Україну спочатку через корумпований проросійський уряд та президента. Усвідомлення цих речей, аналіз причин і наслідків, навіть хронологія Майдану допомагають українцям краще пам’ятати.
― Сьогодні вшанування проходить під гаслом "Залишаймося гідними своїх героїв!". Чому воно важливе?
Тому що ми актуалізуємо подвиг наших героїв і закликаємо суспільство не забувати у вирі війни про Героїв Небесної Сотні як перших героїв російсько-української війни. А також про сьогоднішніх героїв, які мужньо захищають нашу державність та наше майбутнє. Навколо стільки горя і втрат, що війна часом перетворюється на певну статистику, особливо для тих регіонів, які звикають до цих колосальних жертв. Або для тих, хто вдома на диванах живе в паралельній реальності. Тому це заклик, щоб ми не забували про події десятирічної давнини, жили цим подвигом і робили нашу пам’ять активною. Підхоплювали естафету наших героїв, допомагали реалізувати ту кінцеву мету, за яку вони віддали власне життя ― захистити Україну, відбудувати і зробити процвітаючою державою. Вкрай важливо починати з дітей, щоб вони справді знали нашу історію. Коли наші герої будуть для них не забронзовілими пам’ятниками з далекого минулого і не поєднаного з їхніми долями майбутнього, а будуть важливою складовою їхнього життя. Тоді діти виростатимуть свідомими громадянами, готовими захищати власну країну.
