Фото: glavcom.ua
Основні події відбувалися руками росіян
– Як виникла ідея такої книги?
Наталка Позняк-Хоменко: Автором ідеї насправді була колега з Українського інституту національної пам'яті Зоя Бойченко, яка з 2016 року, як волонтерка, їздила на схід. І там вона знайомилася з багатьма людьми. Тоді було багато представників, які воювали на українському боці. А відправною точкою до створення цієї книги стала загибель комбата батальйону "Луганськ-1" Сергія з позивним "Сєдой".
В 2014 році був створений міф, що на Донбасі начебто всі за Росію. І начебто тоді всі раптом стали ополченцями. І що це "ракова пухлина", яку треба відрізати і кинути Росії. І ми тоді вирішили розповісти про Донбас вустами тих, хто за нього воює. Робота над книгою затяглася на 2 роки. Героями цієї книги мають бути люди, які з 2014 року і по сьогодні воюють за Україну. Почали ми роботу у 2020 році, знайти таких людей було складно, війна на той час перейшла у позиційну стадію і багато хто вже повернувся до мирного життя. Треба було туди їздити і шукати таких людей. В кінці 2021 року вже було 12 історій. Ще кілька було на стадії домовленості. Ми тоді видали електронний варіант і вирішили продовжити роботу. Останнє інтерв'ю я записала 20 лютого 2022 року. А 24 лютого робота була призупинена.
Було тоді багато міфів і про те, як підбурювали людей, коли люди, які у 2012 році ходили з українськими прапорами під час Євро-2012 і кричали "Слава Україні", як вони раптом через 2 роки змінилися. Це спеціальні психологічні накрутки і механізми. І там було спрацьовано все дуже чітко. Було підбурено людські страхи…
– Ми ж знаємо ці всі міфи!
Один із героїв цієї книги Віталій Прийменко розповідав, що в 90-х роках він видавав газету "Бандерівець" і роздавав її в електричках. І вона розходилася, як гарячі пиріжки. У людей була цікавість до цієї теми. А тут саме ім'я Бандери зі страхом зачепили, показали картинки із Майдану.
Другий міф – показували, що весь Донбас проти. Розстріл під Волновахою, коли наших людей із 51 бригади здали місцеві. Вони стали першими жертвами цього протистояння. Але я не думала, що це все готувалося раніше і що ще в березні завозили сотнями з Росії людей, розселяли по гуртожитках. Місцева влада була до цього долучена. Але основні події відбувалися руками росіян. Пані Олена була свідком цих подій.
На фото Наталка Позняк-Хоменко презентує книжку
50 особливо активних російських організаторів, які створювали всі заворушення
– Чому називається "Без ротації"?
Для багатьох героїв книги, коли я питала, коли для вас закінчиться війна, вони відповіли, що війна закінчиться тільки перемогою. Ми хочемо повернутися у свій дім…
– І тільки тоді дозволять собі ротацію…
Це умовна назва. Мені закидували, що у військових є ротація, не може бути, щоби не було ротації. Вони не весь час там на передовій. Так, можна поїхати з передової, але не можна поїхати з війни. Ці люди 10 років без ротації воюють за свою землю і за свій український Донбас.
– Як ви долучилися до цього проєкту?
Олена Мокренчук: Ця пропозиція мені була цікава тим, що з'явилася можливість розповісти все так, як це уявляється і те, як воно все було насправді. Коли говорили, що там на Донбасі сєпари – погані люди, а насправді сепаратисти – це ті, хто говорили, що давайте здамо Донбас і давайте ми залишимо у спокої Крим. Це заклики до від'єднання частини території. А на сході і в Криму були саме російські військові. Це були спеціальні структури, які маскувалися під цивільне населення і робили якісь речі. Поки ми були на Майдані, ми цього не розуміли. Одночасно з розстрілами на Майдані в Криму захоплено Совмін (Рада міністрів Автономної республіки Крим – ред.). І одна з перших моїх поїздок була саме туди. І там ми вперше зустрічаємо російських організаторів, які робили бандформування, які гастролювали Кримом. Заворушення відбувалися з різницею в кілька годин то в Сімферополі, то в Бахчисараї. Вони думали, що ми їхні. І в Бельбеку ми так само їх зустрічаємо. Я їх потім зустрічала в Миколаєві, Маріуполі і інших містах України. Їх було насправді небагато – людей 50 особливо активних, які створювали заворушення. Чому їм вдалося на Донбасі, а не вдалося в Харкові чи Одесі? Це велике питання.
На Донбасі не було корінного населення
– А один із героїв цієї книги відповідає на це питання. Була страшна масована інформаційна атака про те, що ми Росія.
На Донбасі було багато патріотів. У нас до ЗСУ саме з цих територій масово пішли люди в 2015 році. Коли там проходили мітинги Євромайдану, на Донбас приїжджали люди із Запоріжжя, Дніпра, Харкова допомагати. Цього було мало, сили були нерівні. Саме російських військових там було більше. Тому там все вдалося. Був обман місцевого населення. Було чітко видно у перевдягненому населенні кадрових віськових. Вони прийшли, щоби проводити інформаційну обробку нашого населення. Це були спеціальні сплановані дії ворога. І говорити про те, що Донбас покликав росіян?... Не можна про це говорити. Люди так само не розуміли ситуації на той момент в 2014 році. Вони були розгублені. Росіяни цим скористалися. І вони зробили цю спецоперацію.
Наталка Позняк-Хоменко: Чому саме Донбас виявився такою слабкою ланкою? Там не було практично корінного населення, бо пройшовся каток Голодомору, туди тікали від репресій, можна було на шахтах перебути і пересидіти, відбувалася індустріалізація. Люди з Донбасу стали після цього дуже цілеспрямовані. Це був єдиний спосіб вижити. Багато шістдесятників було із Донбасу. І герої із книги, якщо вони за Україну… У них відчуття справедливості дуже загострене. Якщо вони обирають бік України, то будуть йти до кінця. Влада тоді повністю все здала. Все було під Партією Регіонів. Вони співпрацювали із Росією. Коли в Донецьку 13 березня 2014 року проходив проросійський мітинг, то все на 3 км було заставлено автобусами із Росії. Тоді вбили прессекретаря донецької "Свободи" Дмитра Чернявського. Їх супроводжувала міліція. Місцеве населення дивилося, а що скаже влада. І тому переважно мовчало. Тоді протестний рух на Донбасі був дуже потужним.
Фото: uinp.gov.ua
"У вас в жилах тече березовий сік. Їдьте додому, притуліться до своєї берізки і ви будете плакати від щастя. Ця земля вам рідною ніколи не буде."
– Треба розуміти, хто живе на Донбасі… Валерія Новодворська сказала, що велика біда цих людей в тому, що вони так і не визначили для себе поняття Батьківщини. Там ця невизначеність спонукала спецслужби іншої країни розхитувати цю ситуацію.
Олена Мокренчук: Я говорила їм, коли почалися події 2014 року, що ви нещасні, бо вас сюди переселили насильно. Ми розуміємо, чому ви ненавидите цю землю, бо ваших батьків привезли сюди помирати. У вас в жилах тече березовий сік. Їдьте додому, притуліться до своєї берізки і ви будете плакати від щастя. Ця земля вам рідною ніколи не буде. Бо ваше коріння не тут. Ми тут вкорінені. І що б не сталося – Росії тут не буде.
Ці землі були заселені ще задовго до скіфів. В курганах поховані люди ще до скіфського періоду – 9-8 тисячоліття до н.е. Наші хлопці в 2015 році копали бліндаж і випадково наштовхнулися на поховання дівчини-воїна, яка загинула в бою з осколком в черепі кам'яної стріли. Просто мурахи по шкірі йдуть, коли усвідомлюєш, що це тисячоліття історії, коли ми тоді захищали нашу землю накладається на те, що відбувається зараз. І ти розумієш, що нічого не змінилося. Вона захищала землю від нападників зі сходу. Ти розумієш тяглість історії, ти розумієш в чому твоє коріння.
– Ці люди, які захищають землю, вони визначилися з Батьківщиною…
Для багатьох це стало визначальним. Вони, можливо, не стали українцями в тому сенсі, як ми це розуміємо. Вони зрозуміли, що якщо ти тут живеш і народилися тут твої діти, якщо ти хочеш майбутнього для своїх дітей – захищай цю землю. Бо сюди прийшли вбивці, які прийшли тебе вбити і знищити. Це дика орда, яка прийшла знищити все живе і все позитивне, вона руйнує все під нуль. Ми зараз б'ємося не за шматок землі, не за зруйновані будинки, а за ту землю і народ, який повинні захищати.
Наталка Позняк-Хоменко: Росія розмухує міф про Радянський Союз. Звідти прибиралося все погане і створювалася ілюзія раю. Більшість місцевого населення казали, що ми "совецкіє люді". І ми самі бачили, як в декого відбувалася трансформація. Коли бачили, як невідомо хто у Сєвєродонецьку топче українські прапори, щось тоді чіпляло в душі. В більшості люди обирають сторону правди.
Хто під час безвладдя візьме на себе відповідальність воювати за Крим?
– Як розвінчувати брехню ряжених поганих акторів у медіа?
Олена Мокренчук: Знімати сюжети і багато розповідати, писати книжки. У мене є проєкт "Хронологія війни", де ми розкладаємо по поличках, коли що почалося.
Наталка Позняк-Хоменко: Російські війська почали заходити ще 16-18 лютого. А захоплення Верховної ради Криму було 26 лютого. Завданням окупантів було посіяти хаос і забрати Януковича, бо той виконав своє завдання щодо безвладдя. А хто візьме на себе відповідальність почати воювати за Крим?
Олена Мокренчук: Я погоджуюся, це була спецоперація. І розстріл Небесної сотні був першим етапом спецоперації по захопленню Криму. Росіяни використовують особливості людської психіки, коли люди від травмуючої події впадають у ступор і за цей час можна щось зробити. Так сталося в Криму, в Іловайську, Дебальцево, коли захопили Донецький аеропорт. Добре, що ми, як нація, це нарешті зрозуміли. Травмуючою подією став Маріуполь, Ірпінь та Буча, Ізюм. І на даний час ці події не є паралізуючими. Вони нас закликають до битви.
Наталка Позняк-Хоменко: Інформаційні вкиди живучі і негативно впливають на нашу поведінку. Через війну з 2014 року мешканці Донбаса втратили все. Було тоді багато проукраїнських людей, але їм важко було знайти роботу через донецьку або луганську прописку. Треба вмикати критичне мислення. Немає поняття "всі", кожен відповідає за себе.
Олена Мокренчук: Війна в людях проявила найкраще. Війна зробила нас героями, вона проявляє в людині те, що вже було. Та людина, яка була хорошою, тут вона стане ще кращою. Якщо ти проявив себе, як негідник – це теж запам'ятається. Багато воює людей із Донеччини, багато хто повтікав із західної України за кордон. Не треба стигматизувати за територіальною ознакою. Якщо людина має свою мету, вона її виконає будь-де. Кожен повинен бути на своєму місці.
Фото: Олена Мокренчук
– Хто повинен прочитати цю книгу?
Наталка Позняк-Хоменко: Той, у кого є ще запитання і крапля ненависті і сумніву щодо України та Донбасу, хто вважає, що "не все так однозначно", хто досі сумнівається, хто досі сподівається, що його війна омине, що вдасться пересидіти, перечекати. Має бути формула: або ти у війську, або ти для війська. Якщо бути просто збоку, то ми в певний момент не витримаємо і Буча, Ірпінь і Маріуполь може повторитися. Ми поки що не перемогли. Для віри треба ще щось робити.
Олена Мокренчук: Я думаю, що ротації для нас не буде. Бо коли ми звільнимо землю, нам треба буде її ще відбудовувати. Перемога – це не фізична річ. Перемога може розтягнутися в часі. Це те, що ти міг, але зробив більше, ніж міг. Я можу, я переможу. Я зроблю більше, ніж можу. Кожен на своєму місці повинен зробити трошки більше, ніж він може, тоді настане наша перемога.
