Росія прийде туди, де говорять російською — Орися Демська

Росія прийде туди, де говорять російською — Орися Демська

Війна на початках дуже жорстко викреслила російську мову, але потім ми почали фіксувати тренди повернення до неї, констатує мовознавиця, доктор філологічних наук Орися Демська. Найгірша історія в цьому відкаті, що саме російськомовних українців якнайбільше розстрілює російська армія, додає Орися Демська. "Росія нікуди не дінеться. Вона прийде туди, де говорять російською. І вона вбиватиме тих, хто розмовляє російською мовою, але не хоче бути росіянином", – наголошує мовознавиця. В ефірі Радіо Культура вона проаналізувала і політичну, і економічну силу мови. Щонайменше з початку 21-го століття існує ринок мовних товарів та послуг. "І нашим неволодінням українською мовою, небажанням розмовляти ми послаблюємо себе економічно", – зазначає Орися Демська. 

0:00 0:00
10
1x

Орися Демська. Автор фото Микита Завілінський 

"Українська мова зі стану мови, яку захищають, мусить щораз більше переходити до мови проактивної"

— Сучасні тенденції розвитку української мови. Які вони? 

Дякую за цей кут зору. Він далеко не простий. Чи я сьогодні тут дам відповідь? Швидше, ні. Насамперед, справді дуже важлива історія пам'ятати про те, звідки ми вийшли. І тут я буду покликатися на Остапа Українця з його "підпільною гуманітаркою", де він власне про суржик говорить. Він дуже добре описує цю природу теперішнього суржику, його феномен. І там він, зокрема, говорить про те, що ті люди, які повертають собі українську мову, до свого репертуару мов додають ще одну мову, яка десь там глибоко в пращурах була. Чи одразу можна говорити якісно, красиво, без помилок? Тут я можу розчарувати всіх. Навіть людина, яка все своє свідоме життя розмовляла українською мовою, має дипломи, і якщо це родинна мова, мова спільноти, то вона ніколи не буде бездоганною. І в тім сила мови. 

— Не слабкість, а сила мови. Так? 

На помилках вчаться. Саме життя є досвідом проб і помилок. У західній освітній традиції вважається, що найвищу оцінку варто ставити тоді, коли дитина зробила помилку і сама її виправила. Ми помиляємося зазвичай в слабкій позиції. І коли ми верифікуємо помилку в своїй слабкій позиції, коли ми її опрацьовуємо, то ця позиція стає сильною. Я ніяк не закликаю бути безграмотними. Зрозуміло, що треба читати книжки, треба дивитися хороші фільми в українському дубляжі чи українською мовою. У нас справді цей культурний продукт дуже якісний, а книжковий ринок наш в останні роки просто розквіт. Але дорога дається тому, хто йде. Тож говоримо, робимо помилки і виправляємо ці помилки. Але тут є інший момент. Ми, як спільнота, ставимося до  мова гіпертрофовано сакрально. Тобто людина ще рота не встигла відкрити, а ми вже починаємо, що "ти неправильно наголосив, неправильно вимовив, не таке, а таке слово". Ми моментально людині демонструємо її ще невправність. І це погано. Наступна тенденція, про яку я хочу говорити і про яку зазвичай не говорять колеги-мовознавці, це те, що українська мова зі стану мови, яку захищають, мусить щораз більше переходити до мови проактивної. І цьому якнайбільше помагає її статус державної. Бо якщо це державна мова, то це мова домінантна в цьому суспільстві. І тут для української мови є два завдання. З одного боку, треба побудувати державний стандарт. Тобто ми маємо мати одну форму, яка є уніфікована. Бо якщо держава комунікує з громадянами державною мовою, то ця комунікація має бути рівною з усіма громадянами. Так само громадяни мають послуговуватися тим самим мовним інструментом державної мови. 

— Тобто це не та сама літературна мова. Ми говоримо про спрощення, так? 

Так. Якщо ми літературну мову урівнюємо з державним стандартом, то це якнайкращий інструмент руйнування мови зсередини. Літературна мова чи мова українська назагал – це усе багатство тієї мови. Це великі синонімічні ряди, метафори, образність, це все те надбання української мови, яке ми маємо від Котляревського до сьогоднішнього дня. А державний стандарт – це лише маленький сегмент української мови, дуже чітко уніфікований. Так, трохи спрощений. Тому що державний стандарт є основою для того, щоб людина, яка хоче набути українського громадянства, могла скласти іспит зі стандартної державної мови і набути громадянство. Бо вивчити всю українську мову їй життя на вистачить. Тому не можна урівнювати українську мову з сегментом державної мови. Ми можемо говорити, що є літературна мова, модерна українська мова, але є наукова мова, офіційно-ділова, і державний стандарт, який обслуговує функціонування держави на мовному рівні. І це критично важливо. 

"Росія нікуди не дінеться. Вона прийде туди, де говорять російською"

— Поняття розвитку української мови виходить далеко за межі цього державного стандарту. Але як бути, якщо людина продовжує говорити російською, бо боїться зробити помилку? Треба починати говорити? 

Уже давно треба було почати говорити. На рівні освіти середньої школи, на жаль, тенденції різні. Війна на початках дуже жорстко викреслила російську мову. Але потім ми почали фіксувати тренди повернення до неї. І це відповідальність батьків, керівництва шкіл, університетів.

— Тобто, ми знову відкочуємося назад? Чому такі гойдалки?

Найгірша історія в цьому відкаті, що саме російськомовних українців якнайбільше розстрілює російська армія. Тобто, я не знаю, як розмовляти з батьками, які кажуть про обмеження, безвідповідально наражаючи дітей на наступне вбивство. Бо Росія нікуди не дінеться. Вона прийде туди, де говорять російською. І вона вбиватиме тих, хто розмовляє російською мовою, але не хоче бути росіянином. 

—  Як змінилася риторика на основі мови?

Ми, українці, звичні до того, що ми можемо сказати владі, що вона має робити. Це для нас природні речі. Коли ми пробуємо говорити щось можновладцям сусідньої держави, то це смішно, вони ніколи не слухали "посполитих". Тому "я розмовляю російською, не треба мене визволяти, забирайтеся звідси" – це голос волаючого в пустелі. Це в Україні можна прийти на Банкову чи на Грушевського і сказати, що нам подобається, а що ні. Але туди на Схід – це просто дитячість. 

Політична і економічна  сила мови

— Що потрібно зараз робити для дітей, які хочуть знати мову?

Ми живемо в світі і він не чорно-білий. Він багатоколірний. Сила мови – це ще одна з новітніх тенденцій розвитку мов у світі. Це коли ми говоримо вже не про рецепцію мови, а економічну чи політичну силу мови. Політично сильна мова присутня в міжнародних інституціях. Наприклад, як українська в ООН або коли Україна стане 25-м членом Європейського Союзу. Якщо ми гармонізуємо мовне законодавство України і Європи, то українська мова має великий шанс стати 25-ю офіційною мовою ЄС. Тут ми говоримо про політичну силу мови. Є економічна сила мови. Щонайменше з початку 21-го століття існує ринок мовних товарів і послуг. На цьому ринку вся освітня історія: вивчення мови як іноземної, туризм, креативні індустрії і так далі. І це товар, на який попит і пропозиція. Сьогодні людина, яка вирішує вивчати іноземну мову, вона інвестує в себе. І тоді мова вступає в конкуренцію. Тобто нам вже треба думати, щоб ми не опинилися в кінці конкурентного ряду.

Орися Демська у студії Радіо Культура

Так, якщо порівнювати українську мову з англійською чи німецькою, а це мови колишніх імперій, то це нерелевантне порівняння. Ми ніколи не були імперією. Але коли українську порівнювати з норвезькою, чеською чи польською, то тут ми спроможні конкурувати і повинні це робити. Ба більше, якщо ми подивимося на Центрально-Східну Європу, то ми найбільші тут. І нашим неволодінням українською мовою, небажанням розмовляти ми послаблюємо себе економічно. Тому що будь-хто, хто після війни прийде відбудовувати Україну, буде обирати, яку мову для локальної комунікації вивчати. Ринок мовних товарів і послуг англійської мови в 2016 році – 56 мільярдів доларів. А така річ, як локалізація комп'ютерної гри? Хто грає, той знає, що є ігри, де є українська мова, а де нема. А це знову ж гроші.

—  Тобто, ми топчемся на місці? Чому? 

Десь топчемся, а десь рухаємося. Десь ми своє завдання виконали, десь ні. У мовному плані ми сьогодні вже маємо тиждень української мови. Ми маємо книгарні. Сьогодні ми маємо не просто багато видань, ми присутні повноцінно на Франкфуртському ярмаркові книжковому, як повноцінний партнер.

"З війною виникла мета-держава"

— Багато наших дітей зараз за кордоном і дуже часто вони мало приділяють часу українській мові. Чи не буде втрачений зв'язок з Україною, з мовою? Що ви думаєте? 

Це виклик, який виходить за межі мови. З війною виникла, я б це назвала, мета-держава. Європейський простір до війни – це люди, які живуть у певних кордонах, це держави з своїм національним законодавством, це міжнародне законодавство. І тут раптом війна, кілька мільйонів людей опиняються за межами кордонів, але не перестають бути громадянами і не перестають бути залученими у цей світ. І це не діаспора, це не еміграція чи іміграція. Це люди, які, живучи за межами фізичного кордону, залишаються в межах ментальних кордонів. Очевидно, не всі, бо хтось уже інтегрувався. Але хтось таки зберігає свою належність до української політичної нації, до української держави. І мова для нас тримає цей світ, ту мета-державу, яка за фізичними межами. І ці люди, очевидно, збережуть мову. Я б сказала так: усі, хто можуть, зберігайте, бо це стрижень. Але обов'язково додавайте до цього стрижня інші мови чи мови тих країн, в яких ви перебуваєте. Бо відмовитися найпростіше, але назад вороття не буде. Ні Європа, ні цивілізований світ, вже не повернуться до 23 лютого 2022 року. І мова так само. Я бачу спроможність і силу української мови в тому, що десь вона збережеться, а десь залишиться німим спогадом. Це Європа. Ми в багатомовному світі й завдання полягає в тому, щоб зберегти різноманіття. Тому що монокультура, це погано.

— Ви в своїх дописах у соціальних мережах пропонували аудиторії дібрати епітети, образи до поняття українська мова. Чим закінчився цей досвід? 

Я з тої частини України, де або-або дуже сильно працює. І, власне, те, що я казала: "сила – це слабкість, слабкість – це сила". Або-або – це слабкість, яку треба перетворити на силу. Чи наша мова Солов'їна? Ну, мелодійна. Мене засмучує, що це так само, як наш танець, як наша пісня, як Шевченко, Франко і Леся Українка  в радянський час часто були просто припасовані до радянської дійсності. Тому я і зробила трошки провокацію, щоб люди задумалися. Тобто, очевидно, переосмисливши, ми можемо сказати, що вона і Солов'їна, і Калинова. Але проблема в тім, що якщо ми тільки на цьому зупиняємося, то це не мова, яка говорить, не мова, яка диктує правила життя в цім світі. Світ зараз вербальний. І якщо ми тільки будемо вдаватися до краси, мелодійності й так далі, то на ринку мовних товарів і послуг нас не буде. 

— То чим ми маємо впадати в око своєю українською мовою? 

Мені найбільше сподобалося – відвага, хоробрість, сила, міць, "дух, що тіло рве до бою". Але ми не знайдемо однозначної відповіді. І тут я би хотіла запропонувати слухачам себе запитати, а що для мене українська  мова? Це може бути емоція, це може бути метафора, це може бути якесь перенесення, алюзія, як хочете. Це може бути "моя мова". Так, це може бути "моя мова" і мені вже далі байдуже – красива-некрасива, солов'їна-не солов'їна, відважна, сильна. Це моя мова, як моя мама, як моя земля. Іншої немає. Але після того, як ми переживемо, переосмислимо навіть солов'їність і калиновість, то це буде наше рішення, а не запропоноване нам із Кремлівської вежі.