Успенський собор Києво-Печерської лаври і його 950-літня історія, як аргумент проти "руського міра"

Успенський собор Києво-Печерської лаври і його 950-літня історія, як аргумент проти "руського міра"

Важливість пам'яток часів України-Русі 11-12 століть в тому, що це та наша історія, яку намагаються вкрасти. Це історія і Софії Київської, і Києво-Печерської лаври. На цьому наголосив в ефірі Радіо Культура заступник генерального директора з наукової роботи Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Костянтин Крайній. Разом із т.в.о. міністра культури та інформаційної політики України Ростиславом Карандєєвим він розмірковував над тим, чому сьогодні важливо говорити про Успенський собор Києво-Печерської лаври і його 950-ліття? Що дає статус ЮНЕСКО в Списку всесвітньої спадщини? 

0:00 0:00
10
1x

Ілюстративне фото commons.wikimedia.org

— Чому сьогодні важливо говорити про Успенський собор Києво-Печерської лаври і його 950-ліття?

Костянтин Крайній: Я думаю, що сьогодні важливо говорити про всі наші пам'ятки. І давні, і не дуже давні. Однак, важливість пам'яток часів України-Русі 11-12 століть в тому, що це та наша історія, яку у нас намагаються вкрасти. Це історія і Софії Київської, і Києво-Печерської лаври, і наших інших давніх міст – Чернігова, Переяслава, Галича тощо. Успенський собор - один з найдавніших храмів України. Його велика історія була записана в літописах, в Києво-Печерському патерику, і вона показує зв'язок наших українських земель від 11 століття як з Візантією, так і з Скандинавськими країнами. В сказаннях про Успенський собор об'єдналася історія давньої Швеції, звідки походив варяг Шимон, який, тікаючи з батьківщини до Києва, побачив видіння на морі про те, що він має віддати коштовні речі, золотий пояс зі статуї Христа, золотий вінець на користь храму, який буде побудований в Києві. Згодом на побудову храму прийшли майстри з Константинополя. Таким чином в одному сказанні об'єдналися наші давні зв'язки із найвеличнішою країною тих часів Візантійською імперією, і з молодими країнами північної і західної Європи.  Ця історія вплетена в історію Києво-Печерської лаври і її головного храму, головної святині. Попри те, що в лаврі є печери, самі ченці Успенський собор вважали головною святинею.

— А з якого моменту "аргументовано" у нас намагаються вкрасти нашу історію?

Костянтин Крайній: Ми можемо казати про експансію Московії на землі України починаючи від 15-16 століть, коли московити намагалися аргументувати своє положення про Москву, як Третій Рим. І їм дуже заважав Київ, який стояв на перепоні їхніх ідеологічних планів. Спочатку переважно це були військові втручання. Недаремно в Києво-Печерській лаврі є надгробний пам'ятник Костянтину Острозькому, який переміг московське військо під Оршею в 1514 році. Це одна з експансію в часи Середньовіччя. 
А вже в кінці 17 століття, підкоривши насамперед київську митрополію і фактично захопивши владу, починається вже боротьба ідеологічна. Звідси і походять певні ідеологеми про верховність та історію московитів, які якщо і згадувалася, то хіба, як якісь далекі провінційні землі часів України-Русі. Бо центр України-Русі - це Київ, Чернігів, Переяслав, звідки походить сама назва Русь. Вони ж її у нас забрали. І в своїх роботах, вже починаючи з 18-19 століть, почали викорчовувати всю українську історію. 

На фото: Костянтин Крайній у студії Радіо Культура

Українська історія, крім славних часів княжої доби, має ще подальшу славну історію - і Київського князівства, і Великого князівства Литовського, і козацтво, яке перейняло на себе зокрема і відповідальність за наші пам'ятки і культуру. Козацька старшина опікувалася і релігійним життям, і культурним життям. Мазепинське бароко представлене теж в Києво-Печерській лаврі, насамперед в Успенському соборі, який на початку 18 століття відновив гетьман Мазепа в барокових формах.

— Після великої пожежі?

Костянтин Крайній: Не можна довести, яка саме частина лаври згоріла. І вона була відновлена вже після Мазепи. Пожежа трапилася в 1718 році. В працях істориків 19 століття і в радянські часи намагалися розповідати, що барокова лавра постала потім - в 1720-30 роках.

— А насправді?

Костянтин Крайній: Насправді більшість пам'яток набули своїх барокових рис саме в часи гетьманування Мазепи. З кінця 17 і до першого десятиліття 18 століття.

— Зараз на території Києво-Печерської лаври триває виставка, пов'язана з історією Успенського собору. Ви здійснюєте велику ідеологічну роботу в часи, коли у нас знову хочуть вкрасти історію.

Костянтин Крайній: Пік святкувань припав на 28 серпня, на День Успіння Богородиці. Саме на честь цього свята названий головний храм Києво-Печерської лаври. Хоча протягом століть він називався Велика Печерська церква. Успенський собор – це назва з радянських путівників. Якби киянина в 18-19 столітті запитали, де знаходиться Успенський собор, він би відповів, що на Подолі. Бо храм, відомий нині, як церква Богородиці Пирогощої, навіть на листівках початку 20 століття називалася Успенський собор. А головний храм Києво-Печерської лаври називався Велика Печерська церква. Головні храми найбільших монастирів Візантії завжди звалися Велика церква. Назви змінювалися, нині ми звикли до назви Успенський собор, хоча я сподіваюся, що стара назва повернеться. Тим паче, коли відновлювали храм в 1998-2000 роках  після вибуху 3 листопада 1941 року, було вирішено, що він буде відновлений в своєму найкращому бароковому вигляді – таким, який він постав в першій половині 18 століття. А тоді він називався Велика Печерська церква. Наша виставка "І постала церква Велика на пагорбах Печерських" розповідає про перші століття існування собору. Це переважно археологічні знахідки, фрагменти фресок, смальта, з якої були зроблені мозаїки в самому храмі, давня цегла. Серед унікальних речей – барельєф Богородиці Оранти, зроблений в 15 столітті за найраннішим образом Оранти у вівтарі храму.

— Ви ще проводите лекцію-пожорож "Велика Печерська церква очима прочанина". Люди проходять шлях паломників, які йшли у 18-19 століттях вклонитися чудотворній іконі Успіння Пресвятої Богородиці. Яка доля цієї ікони?

Костянтин Крайній: На жаль, вона досить сумна. Пов'язана вона насамперед із нищівною більшовицькою політикою Москви стосовно українських святинь. Ікона знаходилася в храмі до 20-х років 20 століття, коли вона була вперше пограбована, і з неї був знятий дорогоцінний оклад. Сама ікона ще певний час була в храмі. Найімовірніше, вона разом з іншими святинями була знищена вибухом 1941 року. Сам вибух – також наслідок політики більшовицького уряду. Собор був знищений через кілька місяців після німецької окупації, що дає підстави деяким історикам вважати, що це було зроблено німцями. Після вибуху залишилася тільки 1/7 частина собору.

— Цю частину залишили при відбудові? 

Костянтин Крайній: Проєктом відбудови було передбачено, що та частина собору, яка залишилася, стане складовою частиною відтвореного собору. Тобто зараз ми можемо побачити, що частина стін собору - 11 століття, є фрагменти 17, 18 століття. Це пам'ятка, яка несе в собі шари багатьох століть від 11 до кінця 20 століть.

— Що дає статус ЮНЕСКО в Списку всесвітньої спадщини? 

Костянтин Крайній: Це дуже важливо для нас. Звісно, більше з моральної точки зору. Однак визнання світовою спільнотою того, що наші пам'ятки перебувають під загрозою – це дуже важливо.

— До нашої розмови долучається т.в.о. міністра культури та інформаційної політики Ростислав Карандєєв. 20 об'єктів культурної спадщини внесено в перелік пам'яток, які перебувають під загрозою, перелік посиленого захисту ЮНЕСКО, це рішення було ухвалене 15 вересня. Чому це рішення важливе для нас сьогодні?

Ростислав Карандєєв: ЮНЕСКО не може забезпечити захист пам'яток власними силами, накрити їх куполом чи поставити ППО. Мова йде про юридичний статус, який допомагає нам, як країні, виборювати свої інтереси. Вони досить широкі. Як на етапі збереження, а саме залучення міжнародної спільноти і матеріальних ресурсів, так і на етапі формування певного відношення міжнародної спільноти до об'єктів, які реально можуть постраждати внаслідок військової агресії. Зазвичай до таких переліків потрапляють дуже старі пам'ятки, які руйнуються через вік, час, природні явища. Але сьогодні, крім природних катаклізмів, ми маємо ще одну загрозу – російську агресію. Тому вкрай важливо, щоб ми могли належним чином документувати юридичні аргументи і здійснювати збір доказів агресії Росії проти культурної спадщини України. Такі статуси нам дуже і дуже допоможуть. Росія зрештою буде нести відповідальність за свої злочини, тому підтримка світових інституцій для нас є запорукою того, що наші позови проти Росії будуть підтримані міжнародною спільнотою.

—  Чи дає статус механізм дієвого захисту? Чи йдеться лише про привернення уваги?

Ростислав Карандєєв: Так, він привертає увагу. Але більш актуально. Цей статус нам не дасть додаткового ресурсу від ЮНЕСКО. Але ми можемо розраховувати на фінансову підтримку з боку донорських організацій, які особливо уважно ставляться до пам'яток, які перебувають під загрозою. Це дозволить реалізувати нам програми із захисту цих пам'яток, на які не вистачає коштів із державного ресурсу. Загальна увага до цих об'єктів є свідченням і загальної уваги міжнародної спільноти до ситуації в цілому до ситуації з охороною культурної спадщини в Україні. Нам дуже важливою підтримка віту після того, як ми виставимо юридичні рахунки агресору. Крок ЮНЕСКО є свідченням того, що така позиція ЮНЕСКО збережеться і надалі. Вона не буде пом'якшена щодо держави агресора, а навпаки, буде посилена за результатами завершення воєнних дій.

Ростислав Карандєєв. Фото: Міністерство культури та інформаційної політики України

— Чи може цей статус бути певним застереженням для країни-агресора?

Ростислав Карандєєв: Є Гаазька конвенція про захист культурних цінностей під час воєнних дій, яка чітко зазнає, що є речі, які мають бути святими для кожної цивілізованої людини навіть під час збройного конфлікту. Мені складно сказати, як це рішення вплине на політику російського військового керівництва в контексті того, щоб упередити їхні дії щодо можливої руйнації. Мені здається, що це рішення орієнтоване не стільки на Росію, яка нехтує нормами міжнародного права, а на наших партнерів. Для тих, хто з нами співпрацює, як символ консолідації і підтримки України. Додатковий ресурс, який може відкритися для України, теж дуже важливий. Це не лише фінанси, це залучення фахівців, реставраторів, проведення різних освітніх процесів для наших спеціалістів в сфері реставрації.

— Чи є пам'ятки, які теж потребують такого захисту?

Ростислав Карандєєв: Ми зараз ініціюємо внесення до переліку таких пам'яток історичний центр Одеси, Львова, Чернігова. Ці ансамблі варті того, щоб їх взяти під особливий захист, в тому числі, інструментами ЮНЕСКО. Також ризик знищення є не лише перед об'єктами матеріальної спадщини. Йдеться про унікальні практики українського мистецького творення, декоративно-прикладного мистецтва, ужиткового мистецтва, народні танці, народна музика, пісні, гончарство тощо.

— Розкажіть, будь ласка, про процес оцифровування пам'яток в Києво-Печерській лаврі. 

Костянтин Крайній: Єдиною можливістю зберегти рухому і нерухому пам'ятку є повне її оцифровування. За допомогою сучасних засобів можна створити її повну цифрову копію. Саме таке 3d сканування найважливіших пам'яток Києво-Печерської лаври триває вже кілька місяців. В інших заповідниках і установах фахівці теж працюють над цим. Нам сьогодні важливо зберегти і всьому світові показати пам'ятки, які є доказом нашої історії, нашого минулого.