Любов Цибульська. Фото: lvivmediaforum.com
"Дипломати "Глобального Півдня" говорять: "нам потрібне зерно, цей "конфлікт" впливає на нас економічно, і ми хочемо це припинити"
"За останній місяць мені вдалося побувати у Швеції, виступити в Стокгольмі, на острові Готланд, де відбувався політичний тиждень — щорічна конференція, яка збирає усіх ключових політиків і представників громадянського суспільства. А перед цим провела 10 днів у Сполучених Штатах, зокрема в Вашингтоні та Нью-Йорку. Зустрічалася з конгресменами, сенаторами, у Держдепі, Пентагоні. І потім у Нью-Йорку – з місіями країн так званого "Глобального Півдня". Сприймають Україну по-різному і дивлячись де. Все ж таки, західний світ переважно на нашому боці. Однак треба розуміти, що в цих країнах відбуваються свої події і увага до України поступово зменшувалася. В Штатах починаються виборчі перегони (2024 року в США відбудуться президентські вибори – ред.), які тільки прискорюватимуться і чим далі, тим менше їх цікавитиме Україна. Те саме відбувається і в інших країнах", — зазначає Любов Цибульська. Втім, за її словами, в країнах "Глобального Півдня" — це Латинська Америка, Африка, Тихоокеанський басейн — про Україну знають менше і підтримують, на жаль, менше теж. "Те, що вдалося почути — закінчуйте, давайте вже мирні переговори, ми втомилися, це дуже довго триває". І це звучить від дипломатів країн "Глобального Півдня". Вони говорять — "нам потрібне зерно, цей "конфлікт" впливає на нас економічно, і ми хочемо це припинити". Тому треба дуже активно працювати з цими країнами. Ми бачимо зараз ці всі так звані "мирні ініціативи" й президента Бразилії, коли була стаття його радника, де озвучувався такий "мирний" план, й Південної Африки. Очевидно, всі ці країни хоч претендують на регіональне лідерство і фасилітація (англ. facilitation — допомога, полегшення, сприяння) "конфлікту", як вони це називають, в їхніх політичних інтересах, але нам усі ці "мирні" сценарії не підходять", — каже експертка.
"Західним партнерам України бракує підходу, який застосували в Другій світовій війні, коли вирішили, що "ми маємо зробити все можливе і неможливе, аби зупинити Гітлера"
Росія зараз поширює за кордоном наратив, що це нібито Україна хоче продовжувати війну, а Росія вже готова сідати за стіл переговорів. Ми чудово знаємо, що насправді Росії не потрібні мирні переговори. Ця імітація переговорів потрібна, аби Росія здобула більше часу, щоб мобілізувала більше людей, виготовила більше ракет і напала на нас знову. Це, на жаль, багато країн не розуміють, і треба їм пояснювати, переконана Цибульська. "Тому я і мої колеги фокусувалися на формулі миру нашого президента і на адвокації зброї. Це не лише академічні кола, які просувають тезу, що війна має припинитися, і тоді вже будемо домовлятися про території і все решта. Насправді ця думка лунала і від політиків. І ми бачимо, що питання підтримки України інструменталізується політичними силами, особливо напередодні виборів. І очевидно, що в Сполучених Штатах буде багато розмов про Україну в їхніх виборчих перегонах. У нас багато друзів, багато адвокатів, і вкрай важливо пояснити нашим партнерам, що зараз бракує такого стратегічного підходу до цього питання. Підходу, який застосували в Другій світовій війні, коли вирішили, що "все, ми маємо зібратися і зробити все можливе і неможливе, аби зупинити Гітлера". Зараз ось цього бракує. Треба зібратися і перемогти Росію у цій війні. Для цього нам потрібно достатньо зброї", — коментує вона.
"Після заколоту в Росії Пригожина американської підтримки України побільшало"
У Штатах зараз багато дискусій щодо України. Тих, хто проти надання нам допомоги, варто поділити на три категорії. Перша — це ізоляціоністи, які вважають, що Сполученим Штатам взагалі не варто втручатися в справи інших країн, бо треба займатися внутрішньою політикою і фокусуватись на собі. Друга категорія — це ті, які вважають, що Китай є справжньою загрозою, а не Росія. "І от ми зараз підтримуємо Україну, віддамо їй зброю, дамо їй гроші, а потім Китай нападе на Тайвань, а там у нас більше стратегічних інтересів. Що ж ми будемо тоді робити? Перечекаймо цей конфлікт і готуймося до війни з Китаєм". І треті — це ті, які говорять про те, що у нас корупція і нам не можна довіряти гроші. Їм треба постійно надавати докази, як ми використовуємо їхню підтримку, докази того, що ми боремося з корупцією. Звісно, один з аргументів, який досі присутній в міжнародному дискурсі щодо України, — це ядерна загроза. Що все це може дійти до ядерної війни, тому давайте не будемо ескалювати аж занадто сильно.
Однак Цибульська зауважує: за її спостереженнями, спроба заколоту Євгена Пригожина в Росії великою мірою зіграла нам на руку, тому що змінились наративи (24 червня цього року стався озброєний заколот у Росії. Бойовики так званої "ПВК Вагнера" Євгена Пригожина захопили два обласних центри РФ і підійшли до Москви. Столицю Росії Пригожин не став брати, але після його путчу більшість західних аналітиків констатувала слабкість путінського режиму – ред.) "Якщо перед цим вважалося, що Росія є монолітною, єдиною і повністю зібраною в один кулак, то зараз приходить розуміння, що відбуваються певні процеси в Росії, які послабили чинного російського президента, російську владу. І тепер, із того, що я почула вже після пригожинських подій, підтримки України побільшало. Тому що є розуміння, що Росія слабша, ніж здавалася", — пояснює експертка.
"Підтримка України — це інвестиція Заходу у власну безпеку"
Дуже важливо розуміти, що підтримка України — це не є благодійність. Тобто це фактично інвестиція у власну безпеку, наголошує Цибульська. "Росія роками залякувала увесь світ своїми "Кинджалами" і казала, що не можна їх виявити і збити. Тепер виявилось, що система Patriot чудово їх збиває. Тобто насправді ця зброя є страшною, аж поки її не використано. Коли вона використана, то вона вже стає менш страшною. І тому ми чули подекуди в Сполучених Штатах від дипломатів — "ми чудово розуміємо, що це інвестиція. Якби нам довелося воювати з Росією, це було б значно дорожче для нас"", — зауважує експертка.
"Переважна більшість і демократів, і республіканців на боці України"
Україну підтримують як республіканці, так і демократи, і це високі показники. Звісно, серед республіканців є категорія, яку заведено називати "трампісти". І якщо Трамп стане президентом або хтось дуже подібний до Трампа, то є велика ймовірність, що підтримки буде менше і взагалі буде зовсім інша розмова. Люди, які кажуть про те, що Китай — справжня й більша загроза більша, є серед і республіканців, і демократів. Це стосується й людей, які кажуть, що "ми забагато фокусуємося на Україні, це все ж таки не наша війна, а європейська". Ще є теза, що "європейці недостатньо включилися, це в них на континенті відбувається війна, чому Центральна Європа не долучається до вирішення цього питання активніше, чому це мають бути Штати". Але переважно більшість на нашому боці, і вони розуміють і загрозу, і цінності, за які ми воюємо, і це дуже важливо, вважає Цибульська.
"Американці розуміють, що таке Росія"
"Насправді американці масово підтримують нас, тому що вони розуміють, за що ми боремося. І їм не треба пояснювати аж так, як іноді здається, якісь очевидні речі про росіян. Вони знають, що таке Росія. Натомість, наприклад, в країнах "Глобального Півдня", зокрема Індонезії, Росія примудряється просувати наративи, які не мають взагалі нічого спільного з реальністю", — додає радниця Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки.
"Українці за кордоном є послами нашої країни, вони мають не забувати, що мова — це інструмент"
"У країнах, де є велика українська діаспора, вона часто займає дуже чітку позицію і намагається працювати з місцевою публікою. Окрім діаспори, це і біженці, які переїхали внаслідок агресії, і трудові й освітні мігранти, які не є діаспорою, але тимчасово перебувають в певній країні, бо там працюють за трудовими контрактами. І це наші амбасадори України. Я говорила з норвезькими колегами, і вони мені підтверджували, що насправді українці, які виїхали в Норвегію, дуже добре комунікують війну, дуже добре пояснюють, і вони гарно вливаються в суспільство. Видно, що вони не їдуть туди за оплатою, за грішми, за тим, щоб просто сидіти без роботи і отримувати платню. Тому коли ми говоримо про тих людей, які їдуть за кордон і говорять, що вони з України, дуже важливо їм нагадувати про те, що вони є нашими послами. І, відповідно, якою ми спілкуємося російською, то це тільки підсилює наратив Росії, про те, що ми один народ і що вони мають право на нас. На жаль, у Варшаві я побачила дуже багато українців, які забувають про те, що мова — це так само інструмент", — розповідає Цибульська.
"Хорошиє русскіє" не зацікавлені в розвалі Росії"
"Я не спілкувалася з росіянами, перебуваючи в цих поїздках, але я почула від дипломатів і в Вашингтоні, і в Нью-Йорку, що так звані російські ліберали, які виїхали з Росії та намагаються якимось чином нібито чинити опір режиму, дуже активні там. Але є нюанс. Вони всі посварені й не об'єднані. І переважно їх хвилює не стільки повалення Путіна, а образ "хороших русских". Тобто що про них думають і як відбілити репутацію. Вони насправді масово не хочуть, щоб Росія розвалилася. Тобто це той наратив, який панує в Україні. І ми всі не приховуємо, що це може бути кінцева мета наша. Крім того, вони борються за зняття санкцій проти деяких російських олігархів", — наголошує експертка.
Російський балет або умовний Достоєвський чи Толстой
"Саме через такі методи, як російський балет або умовний Достоєвський чи Толстой, Росія транслює себе як велику культурну, освічену імперію, яка нібито має право на те, щоб вирішити долю менших країн навколо неї та навіть окупувати їх, має нібито історичне право. Насправді це те, що називається "м'яка сила". Вона працює значно ефективніше, ніж політика та військові методи. Те, що Росія роками цим займалася, і українці насправді про це говорили, на жаль, не потрапляло в фокус уваги багатьох наших колег. Ми говорили про те, що Дні російського авангарду в Луврі — це насправді інструмент гібридного впливу. Зокрема, тому що Росія привласнює дуже багатьох митців, які належали до інших країн та інших національностей, які часто тікали з Росії.
Треба показувати наміри Росії щодо України протягом століть, зокрема розказувати і про Голодомор, і про Розстріляне відродження. І ось зараз є той момент, коли про це можна говорити, бо нас чують. Я думаю, що дуже важко досі достукатися до академічних кіл. Тому що там елементарно домінують росіяни. Це складно. Для цього нам треба знати мови та вміти інтегруватися в ці кола. І тут у нас багато домашньої роботи — як для держави та державних інституцій, так і для громадянського суспільства. Ми всі повинні розуміти, що нам потрібна ціла плеяда людей, які будуть їхати й адвокатувати нас різними мовами в різних куточках світу", — резюмує Любов Цибульська.
