Реформа місцевого самоврядування базується на Європейських стандартах, зокрема на Європейській Хартії місцевого самоврядування. Вона передбачає нові можливості для об'єднаних громад, серед яких і ефективне управління освітніми закладами. Зараз у громад з'явилася можливість виділяти більше коштів на школи та дитячі садочки, робити там ремонти, а також брати участь в різних міжнародних проєктах. Та чи змінилася за останні роки стратегія розвитку якості самої освіти? Україна ратифікувала багато стандартів Ради Європи, серед них згадано Європейська хартія місцевого самоврядування, і рамкова конвенція про захист національних меншин, Європейська хартія регіональних мов, або мов меншин. Чи відповідають українські реформи цим стандартам, саме в галузі освіти, зокрема для представників національних спільнот на місцях? Оскільки маємо в студії представників Міністерства освіти, безумовно, найголовніше питання, яке актуальне для всіх абсолютно громадян України - як планується починати загалом новий навчальний рік? Все-таки он-лайн освіта триватиме, чи повернемось до традиційних навчальних процесів?
КОНОНЕНКО: Планується починати. Це безумовно. Тобто навчальний рік розпочнеться 1 вересня, яке передбачено нашими законами. Як він почнеться в реаліях - це буде залежати від епідемічної ситуації. Якщо ми говоримо про міністерство, то ми розглядаємо різні варіанти. Йдеться і про дистанційне навчання. Йдеться і про навчання у традиційному плані, як воно завжди було. А також розглядається - і цьому зараз ми будемо приділяти найбільше уваги - так зване змішане навчання. Тому що, якщо ми говоримо про сьогоднішній день, то діє постанова Кабінету Міністрів, де записано, що не можуть в закладах, зокрема загальної середньої освіти, перебувати більше 10 дітей. Це значить, що можливі різні варіанти, коли буде організована робота позмінна, по групах. Так як, наприклад, це робиться в інших країнах, зокрема в Франції такий досвід є. Окремі предмети можуть вивчатися по-різному. Розробляється багато підходів, але конкретно це все буде вирішувати школа, тобто заклад загальної середньої освіти залежно від кількості дітей, кількості педагогів. Від умов, які будуть створені тощо.
Виходить що ми кілька років йшли до укрупнення шкіл, створення опорних шкіл, а тепер коли маємо такі вимоги до кількості дітей у класах, то фактично знову набувають актуальності малі школи. Чи все ж це будуть класи у великих школах?
КОНОНЕНКО: Насправді ми йшли правильно, просто така ситуація з пандемією. Просто треба буде використовувати різні приміщення, в тому числі приміщеннях вільні. І, можливо, заклади які не використовуються на цей час. Тобто треба більш гнучко до цього підійти.
Кілька років відбувалася реформа освіти, нова українська школа впроваджувалася. Які особливості мали ці процеси в школах з викладанням мовами національних меншин?
КОНОНЕНКО: Коли задумувалася нова українська школа і нові підходи, це почалося з розроблення нових державних стандартів освіти. І першим у 2018 році був затверджений державний стандарт початкової освіти. І зараз вже другий клас закінчує навчання за цим стандартом ЄС. Питання доступності і забезпечення якісної освіти для всіх дітей, в тому числі представників національних меншин, було враховано. Тобто, коли оновлювалися державні стандарти, освітні програми, навчальні програми з окремих предметів, ніхто не забував про те, що у нас існує навчання різними мовами в країні. І ці програми теж оновлювалися. Це було одним з пріоритетів реформи теж.
Пані Олено, Ви якраз працювали у парламенті в той час, коли розроблялись всі ці законопроєкти, пов'язані з освітньою реформою і з реформою місцевого самоврядування. Давайте поговоримо про те які можливості у сфері освіти відкриває децентралізація, зокрема для національних меншин. Наприклад, чи можуть зацікавлені громадяни спільно звернутися до місцевої влади, з проханням змінити навчальні програми. Де межі цих впливів і як їх реалізувати на практиці?
БОЙКО: Реформа децентралізації якраз покликана на те, щоб створити на базовому рівні спроможні самодостатні територіальні громади. Що є найважливішим? Прийняття рішення громадою і реалізація цього рішення. Тобто, якщо ми говоримо про систему освіти - а сьогодні ми говоримо вже про галузеву децентралізацію - ми повинні пам'ятати, що крім повноважень, які надає держава, ще повинні передаватися ресурси. Це, звичайно, державні зобов'язання. Але є й інший аспект, той, який дає сама децентралізація: можливості заробляти гроші і можливості розпоряджатися власними грошима. Тобто, якщо говорити про забезпечення від держави, це державні гарантії. Зокрема, ми знаємо що сьогодні є законопроект 3614, який продовжує бюджетну децентралізацію, а саме з неї починалася у 2014 році реформа. Це - передбачено перехід всіх ОТГ на прямі бюджетні відносини. Це 60% ПДФ будуть залишатися в бюджетах громад, це 100% місцевих податків буде залишатися в місцевих громадах. А що це означає? Це означає, що певні місцеві ресурси саме ОТГ, саме той ресурс, який вони заробили, а не тільки отримали від держави, вони зможуть розпоряджатися ним за власним бажанням.
Відремонтувати школу, грубо кажучи вони можуть. А чи можуть вони змінити програму навчальну за своїх потреб?
БОЙКО: Це державний компонент. Але тим не менше, якщо є питання, які потребують вирішення на місцевому рівні у системі освіти, вони звичайно можуть прийняти рішення. Яке то може бути рішення? Це може бути відкриття паралельно ще одного класу з паралельним навчанням іншою мовою, залежно від того, яка мова є у національної меншини. Це можуть бути додаткові позакласні навчальні години, Якщо є ресурси, є бажання їх створювати. І, до речі, на сьогоднішній день дуже багато ОТГ вже є такими поліетнічними, створеними в межах кількох національних меншин. І цього боятися не потрібно. Це навпаки йдеться про розвиток громади і про соціалізацію, і про те, що громади можуть бути спроможними незалежно від того, чи вони є етнонаціональними, чи вони є суто українськими.
Давайте на практичному прикладі розберемо. Припустимо, десь є школа, де місцеві жителі хочуть відкрити додатковий клас материнською мовою навчання. Що їм потрібно для цього зробити?
КОНОНЕНКО: Повернуся буквально на секунду до попереднього питання. Ми зараз оперуємо поняттям не навчальна програма, а освітня програма. І вона залежить від закладу. Тобто, вона не залежить ні від району, ні від об’єднаної громади, а від закладу. Тобто, фактично заклад освіти - школа, гімназія, ліцей, початкова школа - самостійно обирають освітню програму.
Чим вона від навчальної відрізняється?
КОНОНЕНКО: Навчальна програма - це поняття застосовується до предмета: навчальна програма з фізики, навчальна програма з румунської мови, з російської, з української. А освітня програма це комплексний документ, який крім окремих навчальних програм включає як будуть досягатися результати навчання, що треба зробити для того. Тобто, це більш широке поняття. Воно було введено законом про освіту в 2017 році.
Тепер що стосується другого запитання. Це не пов'язано з децентралізацією. Наше законодавство завжди передбачало, що достатньо певної кількості заяв батьків, які хочуть щоб їхні діти вивчали певну мову. Таких заяв повинно бути не менше 5. Тоді можна створити клас, де буде навчання здійснюватися певною мовою.
Але вони можуть сказати: немає можливості?
КОНОНЕНКО: Вони навряд це скажуть, оскільки у нас є 53 стаття Конституції. Там є 4-та частина, де написано, що представникам національних меншин гарантується право на навчання рідною мовою, чи її вивчення. І, крім того, у нас, як ви вже, до речі, сказали, Україна є учасником міжнародних угод. Найважливішим з них є Конвенція Ради Європи про захист національних меншин і Європейська Хартія регіональних мов, або мов меншин. І от якраз у Хартії, якщо її відкриєте, написано, що Україна бере на себе зобов'язання забезпечити таке навчання для дітей, які принаймні цього бажають. Тобто, висловлені бажання плюс національне законодавство є підставою для того. Я ще хочу зауважити що ми тут поки що ведемо теоретичну розмову. У нас в Україні немає відмов, якщо хтось хоче навчатися своєю рідною мовою, чи вивчати її, у нас немає за останні три роки й більше, звернень, що це не задовольняється.
Якщо говорити про децентралізацію, то фактично ключовою зміною в ході цієї реформи, стосовно освіти, було створення опорних шкіл у громадах. Чи допомагають вони вирішувати питання навчання мовами національних меншин?
КОНОНЕНКО: Якщо дуже коротко сказати, що таке опорна школа, то це школа, де краще обладнання, краще приміщення, кращий педагогічний склад. Тобто, це школа, яка має більше якісних ресурсів для того, щоб надавати якісну освіту. Відповідно, це також стосується і предметів, про які ми сьогодні говоримо. Тобто, наприклад, вивчення мов національних меншин, чи літератур, чи історії. Тому це питання абсолютно ясне. Так, це краще, тому що там більше можливостей, більше ресурсів.
Пані Олено, чи немає певних побоювань при формуванні громад, щодо того, що у маленькому селі з компактним проживанням національних меншин, де була школа, не українською мовою навчання, при формуванні опорної школи і закритті всіх українських чи іншомовних шкіл, не будуть враховані ці інтереси - школа ж одна, то швидше за все українською буде? Чи будуть там враховані інтереси нацменшини?
БОЙКО: Опорна школа, це, по-перше зобов'язання її утримувати. Отже, кошти є дуже важливими для громад. Маленька громада не спроможна утримувати і звичайну школу, не те, що опорну. яка має певні зобов'язання перед іншими. Тому децентралізація якраз покликана до того, щоб отримувати певні ресурси, у тому числі для освітніх закладів. І до другого питання. Ніяким чином децентралізація не загрожує мовам національних меншин і не може загрожувати. Тому що у нас є Закон "Про загальну середню освіту", який унормовує ті питання, які покладені за принципи вивчення мов. По-друге, знову ж таки, якщо ми говоримо про добровільне об'єднання громад, у нас є закон "Про добровільне об'єднання громад", це частина четверта, яка говорить про те, що крім інших аспектів і принципів формування ОТГ, є в тому числі врахування етнічних, культурних та інших історичних аспектів. Це означає, що об'єднання як таке, жодним чином не може загрожувати або знищенню самої такої етнічної громади, або знищенню її мови. І, повертаючись до закону, справа в тім, що в законі чітко визначено градацію як вивчається українська мова в таких громадах. Це три моделі. Перша модель: якщо громада, яка не має іншої країни, то зрозуміло що, вивчається материнська в першу чергу з першого і до 11 класу, а українська вона вже є як варіація.
А змінюється відсоток навчання від молодших до старших класів?
БОЙКО: Залежно від моделі. Друга модель якраз пропонує таку градацію. Це ті національні меншини, які володіють мовою країн Європейського Союзу. Ось там вже відбувається градація - 20% до дев'ятого класу, 40% до 11-го класу,12 - 60% української мови. І ті, які є вже споріднені до української мови, там, звичайно вже відсоток вивчення української мови є вищим. Тому що адаптивність таких дітей до мовного середовища є більш адекватною і простішою. Звичайно чому відбуваються такі підходи? По-перше, для того щоб зберегти материнську мову і для того, щоб національні меншини відчували себе повноцінними громадянами України. А, по-друге, абсолютно правильно говорити, що соціалізація дітей, які володіють материнськими мовами, має бути теж врахована. Це державницькі інтереси, щоб діти, незалежно від національності, мали рівні права і можливості на вищу освіту і отримання будь-якої професії, і працювати на теренах України.
Пане Юрію, наскільки поширена практика таких двомовних, або багатомовних шкіл, де навчаються і української і іншими мовами діти?
КОНОНЕНКО: Для України це нова методика. Тому що лише 10 років тому ми почали цю роботу. Ведемо її разом з офісом верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин і представництвом Ради Європи в Україні. Вона є надзвичайно важливою. А з 2016 року у нас проводиться всеукраїнський експеримент, суть якого така: українська багатомовність в Європейському контексті. І ми намагаємося кращий європейський досвід принести у наші школи.
Можуть бути різні моделі навчання. Є така модель, коли один вчитель на одному уроці використовує одну, дві або навіть кілька мов. Є навіть досвід, коли, приміром, сьогодні все вивчаємо лише українською, а завтра все вивчаємо румунською. Тобто, абсолютно різні моделі є і вони по-різному використовуються. Є в нас вже заклади, в першу чергу, це Одеська, Чернівецька, Закарпатська області, а також Запорізька область, які беруть активну участь в експерименті, і де є хороший результат. Це і заклади дошкільної освіти, і заклади загальної середньої освіти.
Школи з викладанням мовами нацменшин вимагають відповідно персоналу зі знанням цієї мови. Це проблема, чи не проблема?
КОНОНЕНКО: Це не проблема, бо воно так історично склалося. Це не те, що ось люди приїхали сюди і захотіли, навчатися такою то мовою. Це територія, де люди компактно живуть з представниками національних меншин. І ми не спостерігаємо нестачі кадрів. Зараз є загальна тенденція у тому, що є нестача кадрів кваліфікованих педагогів. Але це не стосується представників національних меншин. Тобто, вчителів, які можуть викладати мовами національних меншин, достатньо. Вони проходять відповідну підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації. Тобто, це питання не стоїть на порядку денному.
Пані Олено, ви не зіштовхувалися з такою проблемою на початку реформи децентралізації?
БОЙКО: Не зіштовхувалася. Проблема якісних кадрів – це проблема, яка не залежить від реформи. Що хочеться побажати депутатам 9-го скликання? Вирішити основну проблему і основну задачу - це нормальне забезпечення для вчителів, незалежно від того, чи це вчителі, які викладають мову, математику чи фізику. Я думаю, для всіх вчителів сьогодні дуже важлива державна підтримка та належне фінансове забезпечення.
Вчителі, значить, є, підтримку бажано, щоб кращу отримали, а підручники мовами національних меншин є?
КОНОНЕНКО: Звичайно, що є, тому що держава забезпечує. Коли ми говоримо про те, що у Конституції записано, що ми гарантуємо право на навчання, то це охоплює і забезпечення підручниками. Ми кожного року друкуємо підручники для певного класу, або двох, чи трьох класів. Наприклад, у цьому році це буде 3-й і 7-й клас. І обов'язково друкуються підручники з мов та літератур національних меншин, а також перекладні підручники на ці мови. Це є обов'язком держави і вона ці зобов'язання виконує. Хоча, слід сказати, що державний бюджет несе значні витрати. Тобто підручник, наприклад, з угорської мови, польської чи румунської він набагато дорожче коштує, ніж підручник з української мови. Оскільки наклад його значно менший. Але це також є зобов'язанням держави забезпечити дітей підручниками тієї мови, яку вони добре розуміють. Бо, звичайно, якщо цього не буде, не буде і якісної освіти.
У деяких школах беруть ініціативу у власні руки, якщо не підручники, то якийсь дидактичні матеріали, зошити, самі укладають і роблять це кількома мовами. Наприклад, така от двомовна школа є у Мамалигівський громаді і там уклали україно-румуно-англомовний зошит з природознавства для п'ятого класу. Таким чином, замість принципу або-або зробили і-і-і. Як це працює ми зараз власне у самого директора цієї школи розпитаємо. Геннадій Іоніцой з нами на зв'язку. Розкажіть про вашу практику як ви створили зошит.
ІОНІЦОЙ: Наша опорна школа знаходиться на кордоні трьох держав Україна, Румунія та Молдова, куди після закінчення поступають наші випускники. Паралельний клас у нас з румунською мовою навчання, і клас з українською мовою навчання. Також у класі з українською мовою вивчається мова нацменшин. В касах з румунською мовою навчання запроваджена білінгвальна освіта - румунська і українська. Тобто, всі предмети - історія, математика в останні терміни надаються і українською мовою. І ось щоб допомогти учням набагато швидше оволодіти другою, або третьою мовами, творча група вчителів школи склала у минулому році трьохмовний словник з природознавства українсько-румунсько-англійський, румунсько-українсько-англійський. Цей словник був схвалений вченою радою інституту післядипломної педагогічної освіти Чернівецької області. І даний словник є дієвим інструментом підготовки дітей до життя у нових умовах міжнародної взаємодії і співробітництва.
А складно, якщо хтось захоче повторити ваш досвід іншими мовами національних меншин скласти теж якийсь такий зошит-посібник? Чи складно все це затверджувати, скільки часу на це йде і скільки ресурсів?
ІОНІЦОЙ: Не думаю, що складно. Папір А4 у всіх сьогодні є. Якщо цей зошит схвалений, то ми маємо право використовувати його на уроках. Дійсно, трохи роботи. По-перше, має бути бажання вчителів, педагогічного колективу. Але у нас великий педагогічний колектив, всі знають румунську мову, українську мову, тому що більшість з них закінчувало Чернівецький Національний університет. І для нас не є це проблемою з робити його.
Це цікава практика і можна було б поширювати серед інших шкіл, для інших громад, було б прийнятно використовувати такий зошит. Вам не відомо, чи вчаться ще якісь школи вашим посібником?
ІОНІЦОЙ: Не можу сказати, чи вчаться ще. Але ми цей зошит використовуємо на уроках.
Часто ми озираємось на досвід інших країн, які раніше за нас пройшли всі ці реформи. Якщо Україна взяла в основу стандарти Ради Європи і дотримується європейських хартій, то про що свідчить досвід інших європейських країн? Як там побудована система освіти на рівні громад? Які є цікаві особливості?
КОНОНЕНКО: Досвід свідчить про те, що дуже важливо дотримуватися балансу між відмінним знанням державної мови, або офіційної, як це в багатьох країнах Європейського Союзу, і знання своєї рідної мови. Тому що насправді тут немає ніякого протиріччя. З одного боку це повинні бути громадяни України, які досконало володіють державною мовою, і для цього стандарти програми, підручники, посібники, цей словник, все робиться для цього. З іншого боку ніхто не повинен забувати своє коріння. І це прекрасно, що представники національних меншин дбають про розвиток своєї культури, своїх традицій, мови, літератури. Все краще, що ми переймаємо спільно з представництвом Ради Європи в Україні, які допомагають забезпечити такий баланс.
Пані Олено, які практики ви використовували, коли формували законодавство в сфері реформи місцевого самоврядування?
БОЙКО: Звичайно, це європейські стандарти. Зрозуміло, що це рамкова Конвенція про захист національних меншин, це Європейська хартія регіональних мов та мов національних меншин, це Європейська хартія місцевого самоврядування. З точки зору децентралізації...
Конкретні практики, можливо інших країн, де проходили раніше, бо ми посилаємося і на польський досвід часто, інших країн Європи.
БОЙКО: Ми вивчали досвіт інших країн і в галузі освіти. Але з точки зору децентралізації, в різних країнах цей досвід дуже різний. І залежить від того, яка державницька модель і побудова повноважень і розподілу цих повноважень на різних вертикалях і горизонталях влади. Тому копіювати досвід якоїсь країни для України не є раціональним. Тому що, ми є унікальними, тому що ми є великими з точки зору території, з точки зору великої кількості національних меншин. Ми маємо вибудувати свою певну модель. Я думаю, що якраз та модель, яка закладена в Законі "Про загальну середню освіту" і має бути тим балансом. Ми маємо знати і державну мову, як громадяни України, і маємо зберегти материнську мову для того, щоб передати свої етнонаціональні, культурні здобутки наступним поколінням. І в цьому є унікальність реформи. Не повторювати її, не копіювати її з інших країн. Хочу зауважити, що сьогодні готуються кілька законопроєктів, тому числі новий законопроєкт "Про місцеве самоврядування і про державні адміністрації", в якому якраз і буде визначено новий розподіл повноважень. У тому числі і у галузі освіти. Але ось ці повноваження якраз будуть виписані в профільних законах. Тобто, хто за що буде відповідати. Хто буде відповідати за середню освіту, зрозуміло місцева громада, ОТГ, тому вона має бути спроможною. Стосовно профільної освіти і вищої освіти, це вже державні функції, і це треба враховувати. Це теж модель, яку ми вибудовуємо і вона є унікальною для України.
Під час підготовки програми були використані матеріали проєктів Ради Європи "Децентралізація і реформа місцевого самоврядування в Україні" та "Захист національних меншин, включаючи ромів та мови меншин в Україні".
