Співробітництво міст з навколишніми селами у країні має величезний потенціал завдяки фінансуванню з державного фонду регіонального розвитку. Зрозуміло, що міста та села надзвичайно міцно пов’язані між собою і не можуть на повну функціонувати одне без одного. На сьогодні бідність сільського населення є вищою, ніж у містах. І насправді, дивним, з огляду на статистичні дані, є те, що у нас тривалість життя є нижчою, ніж у містах. Адже, як правило, селяни живуть довше в інших країнах. У нас навпаки. На це є різні причини, але ключова відмінність полягає в тому, що змінилася структура сільськогосподарського виробництва. З’явилися такі люди, які не знайшли себе у бізнесі, не мають доходів, і мають психологічні проблеми у вигляді депресії, зловживанні алкоголем і, як наслідок, ранні смерті. Може саме тому місто має віддавати борги селу, через залучення до процесу розвитку бо без цього аж ніяк. Про це промовисто свідчать результати дослідження, проведеного у межах проекту під назвою «Партнерство між міськими та сільськими громадами як ефективний інструмент економічного розвитку», який реалізується інститутом громадянського суспільства за підтримки програми "U-LEAD" з Європою. Його мета – підтримка співпраці та партнерства між містами та сільськими громадами для стимулювання проектів місцевого економічного розвитку. Відтак децентралізація та створення ОТГ навколо міст і селищ відкриває можливість для прискорення розвитку сільських територій у таких ОТГ. Зволікання міст обласного значення із процесом об’єднання з навколишніми сільськими ТГ почасти призвело до ситуації, за якою навколо облцентрів та міст обласного значення утворюються ОТГ, що по суті, обмежують розвиток міста в ширину. Адміністративні межі між містами та сільськими радами у багатьох випадках не сприяють ані розвитку, ані розв’язанню соціальних питань у прилеглих територіях. Український законодавець створив правову базу для започаткування партнерств. Був ухвалений закон України "Про співробітництво територіальних громад", а Урядом визначено співробітництво міст і сільських територій пріоритетом державного регіонального розвитку на період до наступного 2020 року.
Відомо, що український законодавець в принципі створив правову базу для започаткування партнерств. Мова про Закон України «Про співробітництво територіальних громад». І також про визначене Урядом співробітництво міст і сільських територій пріоритетом державного регіонального розвитку на період до наступного 2020 року. Отже, що таке ці партнерства і чому вони є пріоритетом державної стратегії?
Анатолій Ткачук: Справа у тому, що сьогодні більшість економіки сконцентрована у містах. Найбільша додана вартість формується у містах. І там розміщено більшість бізнесу. Поряд з тим, коли ми подивимося структуру експорту, сільське господарство має перше місце по суті сільського господарства в експорті України. Більше 10 % ВВП це – сільське господарство. Навіть слаборозвинуті країни мають меншу частку у ВВП сільськогосподарського виробництва. Тобто, здавалося б, села, як кажуть, мають бути у шоколаді. Але насправді усе не так. Тому що структура аграрного виробництва у нас є такою бразильською, латифундистською. І тому у сільських територіях немає місця для зайнятості більшості селян. І коли ми подивимося на українські регіони, то що ми побачимо? 80 % сільського населення взагалі проживає в зоні доступності до міста приблизно 30 хвилин автомобілем. І там ще життя якось існує. Якщо ми дивимося далі – 45 хвилин, а далі годину, то там катастрофічний обвал. І демографія є дуже поганою, економіки практично немає ніякої. Тому зараз ми підійшли до віковічної мрії КПРС, що «город должен отдать долги селу», що, по суті, міста мають стати тим локомотивом розвитку і поширити свій вплив на сільські території. Не вибрати із сільських територій залишки населення, а навпаки, втягнути ці сільські території у диверсифіковане виробництво, економіку. І саме тому державна стратегія регіонального розвитку 2020 передбачає такі ключові елементи по поширення позитивного впливу міст на розвиток регіонів, розвиток сільських територій. І ще одне. Українські міста по суті є слабкими. Якщо порівняти з містами Європейськими. Тому що у нас ВВП мізерне. Воно у 10 разів менше на душу населення, ніж в інших країнах. Промисловість відстала, економіка слабенька, продуктивність праці слабенька. І тому щоб конкурувати на європейському ринку за ресурси міста мають бути сильнішими. Як вони можуть стати сильнішими? Тільки коли вони будуть працювати із громадами, чи містами другого ярусу, які знаходяться недалеко біля міста і таким чином більше сконцентрується людський капітал, у нас буде більше території, і ми будемо більш привабливими для бізнесу.
У такому випадку вбачається із аналізу, із законодавчої бази, із того, що ви сказали, що ми все маємо для швидкого розвитку такого партнерства. Але насправді ситуація із запровадженням співробітництва має не досить динамічний характер. Чому так відбувається і що є ключовою перепоною для реалізації програм?
Анатолій Ткачук: Ключова перепона – це психологія. Тому що існують усталені міфи, що село думає, що місто хоче їх ковтнути, забрати землю і всю решту. Вони із землі тієї нічого не мають. Але бояться, що місто забере землю. А місто у свою чергу каже: навіщо нам село? Нам самим не вистачає ресурсу, ми маємо поділитися ще із селом! І ця психологія не дозволяє почати діалоги, а без діалогу ніяке співробітництво не буде запущене, тому що Закон – це в першу чергу текст, який є на папері, який має стимулюючу формулу. От в Україні закон має стимулюючу формулу, тому що там написано: якщо ви співпрацюєте, ви можете подаватися на фінансування з Державного фонду регіонального розвитку. Своїх проектів. Стимулююча формула є, але психологія у багатьох випадках не дає вийти на цю формулу. От учора ми говорили на Конференції про те, що часом потрібен вплив зовні, щоб підштовхнути людей, щоб сісти за один стіл, щоб хтось був якимось модератором. І почати діалог. Тільки почнеться діалог, тоді буде робота.
Пані Ірино, на якому рівні у Вас співробітництво між сільськими і міськими ОТГ?
Ірина Грищенко: Наша громада має гарне географічне розташування. Ми знаходимося за 7 кілометрів від районного центру міста Сміла і за 18 км від обласного центру, міста Черкаси. Тобто тут такий потенціал робочий, наші мешканці проживають у нас в громаді, а можуть працювати і працюють у цих містах. Ми часто звертаємося по допомогу і вже були такі прецеденти, до речі, ми підписали договір у галузі освіти, стосовно інклюзивної освіти. Тому що в громадах кадровий потенціал низький. І дуже важко знайти професіонала, такого як логопед, дефектолог, щоб працював з нашими дітьми. Тож ми заключили договір із Смілянським інклюзивно-ресурсним центром, який іде нам на поступки, ми виплачуємо їм з бюджету кошти на ці послуги. Тобто, дефектолог, логопед приїжджає до наших дітей і займається у садочку-школі.
У вас основний напрямок співпраці це – освітній. А які можливості взагалі, чи якісь перспективи ви вбачаєте у співпраці з великим містом у майбутньому?
Ірина Грищенко: Ми завжди стоїмо на тих позиціях, щоб і бізнес заходив у громади. Була панель цікава – як залучити бізнес у громаду. А бізнес знаходиться у великих містах. Тобто, ми вже певні кроки маємо, знаємо як це зробити. Тепер справа тільки за тим, щоб сідати за стіл переговорів і вирішувати це питання. Натомість, що ми можемо як громада запропонувати містянам? У нас дуже класна територія Ірдинь – селище міського типу. Це наш старостат, який ми приєднали. Дуже гарна природа. І третій рік поспіль проводяться спортивні змагання, до речі, Всеукраїнського значення, але місцевого рівня. І два роки поспіль проходять мотогонки. Саме Ірдинські болота приваблюють таких відчайдух на такі змагання. Тобто, ми містянам можемо запропонувати такий от активний відпочинок субота-неділя.
Пані Ірино, а от у напрямку укладання договорів, адже для започаткування такої співпраці ОТГ має укласти відповідні договори. Чи складно укладати такі договори і з якими, можливо, труднощами доводиться зіштовхуватись?
Ірина Грищенко: Ні, абсолютно нескладно. Ми маємо такий договір із сусідньою громадою щодо пожежної безпеки (у нас одна пожежна команда на дві громади). Тому досвід уже є і я взагалі вважаю, що тільки стіл переговорів і питань немає ніяких. Законодавчо усе для цього є.
У нас на Тернопільщині не місто Тернопіль ігнорує об’єднання із селами, а самі села, навіть межуючи з містом. Тікають від Тернополя і об’єднуються з іншими дальніми селами. Таким прикладом є утворення так званої Білицької ОТГ. Хоча ця ОТГ є абсолютно неспроможною і безперспективною. А створюється лише на догоду сільських голів.
Анатолій Ткачук: Є різні ситуації на Тернопільщині. Так, біля Тернополя є утворені потужні ОТГ, наприклад, Байковецька. Але вони дуже активно працюють із Тернополем. І діти із сільської ОТГ вчаться у Тернопільських школах, перебувають у Тернопільських дитсадках. Тому що це вигідно обом сторонам і вони між собою прекрасно співпрацюють. Завжди є те, що називається психологією недовіри, що місто нас ковтає. І тому ми створимось біля міста і будемо жити щасливо, тому що наша економіка орієнтується і розвивається завдяки тому, що поруч місто. Але це сьогодні, а у середній дальній перспективі усе стане на круги своя, тому що постане питання, що люди, які у вас живуть, а працюють у сусідньому місті, сплачують податок на доходи фізичних осіб у тому місті. Але у вас школа є гіршою ніж міська, але місто не візьме ваших дітей у свою школу, тому що гроші ходять за дитиною. І свої гроші на утримання ваших дітей місто давати не буде. І це ми зараз бачимо по багатьох обласних центрах. Тому треба дивитися не просто з точки зору своєї посади, що я ще побуду головою ОТГ кілька ще років, а з точки зору такого розвитку. І взагалі, я хочу сказати, що не обов’язково місту розростатися далеко ушир. Якщо ми створюємо мережі міст і громад, навколишніх сіл, і розумно співпрацюємо, це дає не менш гарний ефект. І міста, котрі починають рахувати, вони розуміють таку річ, що у більшості таких міст є так звана реверсна субвенція, тобто місто, яке має більше ПДПО на душу населення, ніж у середньому по Україні, з нього вилучається частина цих грошей. І точно, коли місто приєднує до себе сусідню громаду, у нього це вилучення зменшується. А ця громада отримує більші сервіси, ніж би вона отримувала через пряму дотацію вирівнювання. Тому тут також важливо цей баланс дивитися. І я скажу, що сьогодні ми класно попрацювали з обласним центром і громадами біля обласного центру, і дійшли гарної думки, що дуже важливо зараз упорядкувати статистику, щоб розуміти кількість людей в одних і других. Дуже добре зрозуміти міграцію, яка відбувається між сільськими та міськими територіями. І на основі цих цифр вибудувати взаємовідносини, в першу чергу з грошима. Тому що без цього ми завжди будемо знаходитися у ситуації, що хтось комусь недовіряє. Що стосується неспроможних громад, які створені, то частина громад десь до 20% взагалі є слабкими. Можливо, сьогодні вони ще якось існують, але через свою дуже погану демографію за 5-6 років вони точно будуть неспроможними. Тобто основна причина – демографічна, тому що основний ресурс це – люди. Не земля, не гори, ріки і моря, а люди. Тому задача кожної громади спрямована на те, щоб залучити у свою громаду нових людей, жителів, можливо з інших громад, з інших територій. Це посилить економічну спроможність. Ну і створювати умови, щоб народжувалися. Але народжуваність – це дуже тривалий процес. Поки ці люди, що народяться у наступному році, увіллються в економіку... Тому зараз ключова боротьба між громадами буде не за бюджет, а за людей.
Пані Ірино, дуже слушна ремарка від пана Анатолія. Як щодо демографічної ситуації і, як наслідок, економічної ситуації у вашій ОТГ?
Ірина Грищенко: Існують проблеми, як і в усій Україні. Молодь виїжджає закордон на заробітки. Це зараз дуже відчутно. Але проживають на території нашої громади працюють у містах і повертаються. Діти ходять до школи, до садочків. І ми залучаємо в громаду фахівців, які на постійній основі у нас працюють. Так само ми залучили три сімейних лікаря. У нас зараз такого потенціалу, вакантних посад немає. Тобто, надали фахівцям усі умови, пішли на деякі пільги і люди працюють, люди задоволені.
А от на прикладі запитання, яке поставив наш слухач, чи охоче у вас співпрацюють сільські та міські громади, на прикладі Черкащини, і які найпопулярніші сфери співробітництва територіальних громад, якщо вам відомі такі?
Ірина Грищенко:Такі співробітництва мені не відомі. І я скажу одне, що села, які знаходяться близько біля міста обласного значення, не дуже співпрацюють. Села мешканці бояться. Так, є психологічний бар’єр.
Запитання до вас обох: як на вашу думку, поліпшити цю ситуацію? Просвітницькі кампанії, телевізійні кампанії, радіокампанії, аби мешканці цих областей, ОТГ, дізнавалися і про доступність об’єднання, і про його перспективи, і відповідно, поліпшення, як наслідок їх економічного і соціального статусу.
Ірина Грищенко: Мабуть так, саме перед це просвітницька робота. Це те, щоб люди знали що буде, якщо буде таке співробітництво, або таке об’єднання, які перспективи людей чекають.
Анатолій Ткачук: Ну, ще биття зміцнює свідомість. Поруч є місто – обласний центр. І вони зробили дуже просту річ, що ми не беремо у школу у перший клас дітей сімей, які не прописані у нашому місті.
Це ж не законно!
Анатолій Ткачук: Чому? Взагалі у кожному законі є варіант його розв’язання. Тому що місто за свій бюджет фондує утримання школи. І персоналу. Тобто, ви заробляєте гроші, і замість того, щоб ці гроші пішли на вашу дитину, вони ідуть на дитину іншого. Тому вони кажуть: аби ви із сусіднього села платите нам оцю різницю, і ми беремо, або ви ідете безкоштовно коли реєструєтесь у нас. Що це дає? Це – реєстрація у місті, збільшується чисельність населення і це зменшує реверсне вилучення. І місто таким чином отримує більший ресурс для того, щоб вкласти у свої школи, у свої дитячі садочки. І це починає людей із сіл поруч стимулювати, що, стоп, ми все ж одна сім’я, ми знаходимося поруч. Тому давайте ми знайдемо інструментарій, як використати потенціал міста для того щоб і місту було добре, і нам було добре. У нас є дуже цікаві приклади. Місто обласного значення, але досить невелике, закупило хороше обладнання для ранньої діагностики хвороб. Тобто потужностей цього обладнання вистачає не тільки на це місто, а й на усі околиці. Тому сам Бог велів, щоб його ефективно використати з тими околицями, з громадами, які поруч знаходяться, укласти відповідні договори, щоб жінки могли пройти мамограму і там інші дослідження і виявити хвороби на ранній стадії, коли їх можна ще вилікувати. І коли цей процес запускається, відбувається зближення, а як тільки відбувається зближення, падають бар’єри, і ми стаємо сильнішими. Ще один приклад, коли місцеве самоврядування відповідає за безпечне середовище. Ну, і багато хто ставить у себе камери. І от стоять у вас 20 камер у центрі села, чи у центрі міста. Ці злочинці, що грабують кіоск, або квартиру, вони точно під цю камеру не потраплять, тому що сховаються під маскою тощо. І у вас буде фіксація, що хтось пошкодив чи вкрав щось, але хто це – невідомо. Коли ж ці таки камери стоять у 5-10 селах по окрузі, то десь ця людина точно попаде у кадр. І тоді без маски просто її ідентифікувати. Тобто, таким чином ми отримуємо безпечне середовище, тобто у кожного у селі буде стояти система нагляду, але це не буде працювати. Коли ж вона буде включена у єдиний центр, це зразу перехід на нову якість. Але це інтелектуальна робота і до цього треба дозріти.
Скажіть будь ласка, чому при створеннях ОТГ не проводиться повний аудит? Бо без аудиту об’єднання дає можливість приховати попереднє розкрадання, тобто корупцію.
Анатолій Ткачук: Я, як тільки чую, що спершу давайте проведемо аудит, а потім будемо щось робити, то це шлях у нікуди. Але ми маємо класний досвід, коли утворилося об’єднання громади, після утворення там одразу і рівень орендної плати зріс, і з’явилися ті землі, з яких ніколи не платилося, але це відбувається у процесі.
Ірина Грищенко: Додам. І ми ще виплачуємо якісь пільги з місцевого бюджету, то ми дуже скрупульозно підходимо саме до того, чи потрібно надавати ці пільги певним людям.
Анатолій Ткачук: Тому що немає навіть кому проводити місцевий аудит, якщо ви не об’єдналися. Хто буде замовник і як це буде зроблено? Тобто, це говорять ті, які не знають як працює система.
Пані Ірино, до вас запитання: що необхідно знати щоб підготувати проекти партнерства?
Ірина Грищенко: Ну, знати, по-перше, що дасть це громаді насамперед, які вигоди будуть? По-друге, обговорити це на громадських консультаціях з мешканцями, тому що одноосібно сільський голова не може ухвалювати такі рішення. Доводити це, ну і безпосередні зустрічі із партнерами, з якими укладаєш договір, на яких умовах, щоб це було взаємовигідно.
А пріоритетні напрямки визначаються попередньо, чи в процесі?
Ірина Грищенко: Я думаю, що треба попередньо це знати. Стратегічне планування громад вже є, є план у якому руслі бачення своєї громади.
На завершення розмови ходу дізнатися попередні висновки, які можна зробити з реалізації цієї програми?
Анатолій Ткачук: Перше, відпрацювалися механізми від старту до договору про співробітництво. Це дуже круто. Друге. Люди, які втягнулися у процес, вони зрозуміли як готувати проект, як знайти проблему, ідентифікувати причину, що породила проблему і визначити інтереси двох чи більше сторін для того, щоб зробити цей проект. Це головне, і я думаю, що тільки буде оголошено зараз конкурс на реалізацію державних програм регіонального розвитку, наші партнерства подадуть дуже непогані проекти.
