Світлана Остапа. Фото: facebook / Svitlana Ostapa
Росія скоїла 762 злочини проти медіа та журналістів
Наприкінці року ми традиційно підбиваємо підсумки. Пропоную почати розмову з теми безпеки. Безпеки медійників, які їздять на фронт і які працюють в тилу. Що ви можете сказати про безпеку медіа і безпеку журналістів у 2024 році?
Ситуація з безпекою медіа і журналістів на третьому році повномасштабного вторгнення стабільно погана. Є такі дані від Інституту масової інформації станом на листопад: Росія скоїла 762 злочини проти медіа та журналістів. Це відбулося фактично за два роки і дев'ять місяців. 30 наших колег журналістів перебувають зараз у полоні. І також станом на осінь цього року 329 українських медіа закрилися з початку повномасштабної війни через захоплення території, обстріли або фінансові чи кадрові проблеми. Деякі медіа закриваються, тому що левова частка штату йдуть на фронт.
Це справді величезний виклик. І ті демографічні проблеми, які відбуваються в країні, також впливають і на медіа. Чи є серед тих медіа, які закрилися в часи війни, все ж позитивні історії, наприклад, врятованих медіа, які, приміром, переїхали, змінили прописку і продовжили працювати?
Є понад 10 таких медіа. Частина медіа переїхали на Західну Україну і продовжують свою роботу. Тому, так, такі приклади є.
Страхування працівників українських медіа стало практикою
Очевидно, що фахівці, які працюють на фронті, добре знають правила поводження в тих умовах, мають належні засоби захисту, шоломи і бронежилети.
Суспільне має філії по всій лінії розмежування з агресором. Це – Чернігів, Суми, Харків, Херсон, Запоріжжя, Миколаїв. Це наші працівники, які постійно виїжджають на нуль. Є й інші незалежні медіа, які там працюють. Наприклад, "Кордон. Медіа" в Сумській області, які виїжджають на лінію розмежування. Всі кореспонденти і оператори, котрі їздять на фронт, проходять безпекові та медичні курси. Вони забезпечені різними засобами захисту, дякуючи нашим громадським організаціям і донорам. Зараз вони також забезпечені і страхуванням. Це вже стало практикою. А у 2014 році, коли війна вже почалася, але не така повномасштабна, в Україні не було страхових компаній, які могли б забезпечити такий пакет страхування. А іноземні компанії вимагали дуже великих коштів.
Ми досліджували практику іноземних медіа. Там жодне медіа не відпустить працівника в небезпечне місце, якщо він не застрахований. У нас у ті роки це не можливо було зробити. Пробував і парламент це зробити, але тоді це не вийшло. А зараз цей механізм більш-менш відпрацьований.
Безпека фіксерів в їхніх руках
З іноземними медіа, акредитованими в Україні, працюють українські провідники, перекладачі, водії, фіксери. І для цього часто залучають місцевих жителів. І, на жаль, часто ці люди досить безправні. Їх відпускають на лінію фронту без страховки, вони працюють без легального оформлення. І у випадку поранення чи інших проблем ці люди залишаються без підтримки.
Це правда. На жаль, західні медіа, які працюють з такими людьми, не хочуть брати на себе відповідальність страхувати їх і всім забезпечувати. Були навіть такі випадки, коли людина виїжджала з іноземцями без бронежилета і була поранена. Тут відповідальність на самих фіксерах. Вони звичайно можуть працювати за менші гроші, але бути захищеними, а можуть за більші гроші працювати в таких умовах. Я дивилася документальний фільм про фіксерів, і я схиляю голову перед їхньою сміливістю і тим, що вони роблять для України. Тому що, якби не вони, іноземні медіа не змогли б потрапити в ті точки, в які їх привозять, домовляючись з військовими. І в результаті світ би не побачив тих кадрів, які були зняті цими закордонними журналістами. Але безпека фіксерів в їхніх руках. Це двосторонній рух, і вони теж мають про це дбати.
Кількість акредитованих журналістів, які хочуть потрапити на лінію фронту, зменшилася вдвічі
Ці роки війни, завдяки роботі великої кількості журналістів, добре задукоментовані. Окремі епізоди можна бачити фактично в режимі прямого ефіру. Як ви оцінюєте роботу зарубіжних медіа на фронті в 2024-му? Чи достатньо вони говорили про Україну? Адже нині часто можна чути тезу про те, що Україна нібито поступово зникає зі шпальт світових видань.
Такого глобального моніторингу у нас немає. Але судячи з кількості тих груп, які приїжджають, порівняно з 2022 роком знімальних груп і кореспондентів стало менше. Навіть кількість акредитованих журналістів, які хочуть потрапити на лінію фронту, зменшилася вдвічі. 2022 року їх було 13 тисяч. Зараз – близько 6 тисяч. Водночас великі медійні корпорації – такі, як Deutsche Welle, відкривають в Україні не просто корпункти, вони вже тут реєструються. Зараз BBC Media Action, наприклад, готує тут реєстрацію свого офісу. Такі великі корпорації вирішили, що так їм буде краще.
Надскладна акредитація
Раніше іноземні журналісти скаржилися на нашу дуже важку процедуру акредитації і отримання дозволів, щоб потрапити на лінію фронту. Крім акредитації, яка надається в Києві, коли вони потрапляли на Донеччину, їм потрібно було отримувати ще якісь додаткові папірці у обласної донецької влади. Тому вони просиджували кілька днів у готелях. І замість того, щоб працювати, вони чекали цих дозволів. Але навіть вже з цими дозволами, їх могли повернути назад на якомусь блокпосту. Адже у нас кожен блокпост – це маленька окрема республіка. Такі ситуації дуже часто розрулювалися в ручному режимі. Але іноді доводилося вирішувати питання з представниками Генштабу або СБУ. Ми розуміємо, що це питання безпеки. І кожен журналіст має пройти перевірку СБУ. Ніхто не скасовував надсилання до нас різних шпигунів тощо. Це все постійний процес, який іноді загострюється. Але цих груп стало менше.
Після кожного загострення інтерес до війни зростає
Влада переживає, що зникає інтерес до війни. І вони весь час запитують, що робити, щоб цю цікавість відновити. Зрозуміло, що цікавість відновлюється, коли у нас якісь загострення. Коли нас обстрілювали цілий місяць в травні, цікавість зростала, і рейтинги наших медіа піднімалися. Після обстрілу Охматдиту, наприклад, також цікавість поверталася. І це такі правила життя. Коли трапляється щось катастрофічне, люди звертаються до медіа. Якщо щось екстраординарне трапляється в наших неординарних умовах, інтерес до війни збільшується.
Суспільне, до речі, в своїй родині суспільних мовників має таку практику: щодня ми надсилаємо свої сюжети іншим суспільним мовникам Європи. Вони беруть ці сюжети і поширюють у себе своїми мовами. І за нашою статистикою, таких показів стає все більше. Якщо в 2022 році за пів року було 22 000 показів, то цього року їх понад 50 000. Звичайно, всі люди втомлюються від війни і негативних новин. Але нині мільйони українців за кордоном, і їх цікавлять ці новини.
Щойно відбувається будь-яка ситуація в різних країнах, кліматична катастрофа, землетрус або війна, радіомовники виходять на перше місце. І наш досвід можна запозичувати в інших країнах.
Наш досвід переймають країни-сусіди. Досвід, як мовити під час війни, переймали вже країни Балтії, Фінляндія запрошувала наших представників поділитися цим досвідом. Вони живуть поруч із Росією і знають, що краще бути підготовленим до всіх негативних сценаріїв.
"Свобода слова в Україні є. І це доведено нашим місцем у світовому рейтингу"
Мене, особливо на початку повномасштабного вторгнення, дуже часто колеги з-за кордону запитували про цензуру під час війни. Мені доводилося довго пояснювати, що в моїй роботі нічого не змінилося. І мені не завжди вірили з першого разу. Вірніше, змінилося багато чого, але там, де йдеться про дотримання стандартів, змін в моїй роботі немає. Якою є свобода слова під час війни?
Свобода слова в Україні є. І це доведено нашим місцем у світовому рейтингу. Щодо обмежень, пов'язаних із війною і воєнним станом, вони також є. Вони не такі страшні, як вас запитували колеги. Це насамперед пов'язано з безпекою. Коли йдеться про безпеку людей, обмеження є. У 2022 році, коли ми зіткнулися з повномасштабним вторгненням і з масованими обстрілами, навіть тут у столиці дуже часто всім хотілося зняти ці результати обстрілів. І відразу викласти в Telegram-канал, щоб показати, що накоїла Росія. І це робили навіть не журналісти, а радники міністра внутрішніх справ. І коли медіа це почали поширювати, їм почали говорити, що так робити не можна. Адже вони таким чином наражали людей на повторні обстріли.
І тоді військові та представники медіа зустрілися на закритій зустрічі і домовилися про правила роботи. Ми говорили їм, що знімати важливо, фіксувати ці злочини потрібно. Тобто ми знімаємо, але зобов'язуємося показувати це не відразу, а через кілька годин, щоб повторно не прилетіло. Такими невеликими кроками ми адаптувалися до цих умов. Так само, ті журналісти, які їздять на фронт, якщо вони знімають на нулі, то спочатку показують військовим. І військові дивляться, чи не потрапляють в це відео ті об'єкти, за якими можна вирахувати дислокацію військ. Щоб не прилетіло туди щось більше, ніж дрон.
Такі елементи цензури є. Але це не суцільна цензура, і це не впливає на свободу слова в Україні. Є звіт Єврокомісії, де до негативних явищ відносять наш Телемарафон на третьому році війни. Нам кажуть, що час із цим завершувати. Але оскільки ця справа була добровільною, то самим учасникам і виробниками Телемарафону вирішувати, припиняти його зараз чи ні. Вважаючи, що в держбюджеті на наступний рік передбачене фінансування Телемарафону, то я так розумію, що він буде тривати до завершення війни.
Мапа рекомендованих медіа
Унікальність ситуації полягає в тому, що цех медійників саморегулюється, самоорганізовується, сам бере зобов'язання, сам себе зобов'язує в чомусь обмежуватися.
Саморегуляція наших медіа – це досить унікальна наша особливість. Тут є кілька важливих моментів. Щодо самоорганізації, хочу навести приклад мапи рекомендованих медіа, яку роблять дві громадські організації – Інститут масової інформації і Детектор медіа. Двічі на рік ця мапа оновлюється. Податися на цю мапу рекомендованих медіа може будь-яке медіа з України, як регіональне, так і загальнонаціональне. Мапа оновилася восени цього року, і туди потрапила вже 205 видань. Є певна методологія, за якою вивчають ці медіа, дивляться, чи вони дотримуються стандартів журналістики, чи є контактна інформація, за якою можна до них звернутися тощо.
Нині серед рекомендованих медіа збільшується кількість регіональних медіа. Це і онлайн медіа, і радіо, і телебачення, і друковані видання. На мапі рекомендованих медіа в основному радіо, телебачення і онлайн. Так само Інститут масової інформації складає білий список медіа, до яких цього разу потрапило 13 медіа. До нього входить також і онлайн платформа Суспільного. Ти можеш бути впевненим, що інформація, яку ти читаєш в цих медіа, перевірена, збалансована тощо. В кожній країні є орган регулювання медіа, який займається ліцензуванням тощо. Є також органи саморегуляції. Деяким органам саморегуляції в країнах старої демократії вже по 100 років.
І зараз створюються органи співрегулювання. Відповідно до Закону про медіа, їх має бути створено 5. Цей процес розпочався торік у жовтні. За рік їх створено 4. Що це за органи? Це щось середнє між регулюванням і саморегулюванням. Щодо співрегулювання, Закон про медіа визначив 14 сфер, в яких мають бути напрацьовані правила мовлення, так звані кодекси мовлення. Це будуть кодекси, наприклад, для мовлення з урахуванням потреб дітей; кодекс, який буде регулювати питання реклами; кодекс, пов'язаний з національною безпекою. Тобто, те, що не виписано законом, що Нацрада не може напряму регулювати, будуть регулювати ці кодекси.
Тобто Україна, незважаючи на війну, намагається робити якісний контент, якісні медіа, стежити за стандартами професії, щоб аудиторія отримувала якісну інформацію. Це дуже важливо. І цим ми відрізняємося від Росії та інших диктатур, де медіа повністю підконтрольні тоталітарній владі. І через це населення отримує абсолютно викривлену картину світу.
Телемарафон, дубль-канали та Fast-канали
Які плюси і мінуси, на вашу думку, нинішнього Телемарафону?
У 2024 році відбулися певні зміни. Якщо на початку Телемарафону новини виробляли шість компаній, чотири комерційних, державний канал Рада і Суспільне, то навесні 2024-го року трапився скандал навіть за участі народних депутатів, який в результаті закінчився тим, що Суспільне нібито вийшло з марафону "Єдині новини". Але воно залишилося в рамках проєкту Телемарафону. Ми робимо на каналі Перший свій Телемарафон. Ми не просимо на це додаткові кошти. І не просили, як інші канали. Таким чином, у Телемарафоні "Єдині новини" залишилося п'ять виробників: державний канал Рада і чотири комерційні канали, які отримують кошти з держбюджету на виготовлення цього інформаційного продукту. З 2023 року почався процес відкриття дубль-каналів. Канал ICTV відкрив ICTV 2. Якщо на ICTV транслюється телемарафон, то на ICTV 2 повернулися всі програми, які існували до війни.
Вже всі медіагрупи відкрили такі канали?
1+1 відкрив такий канал, Інтер теж відкриває. Цей процес продовжився в 2024 році. Також 2024 рік відзначився бумом Fast-каналів.
Що це означає?
Це моноканали, де крутяться кілька серій одного серіалу або кілька випусків однієї програми. Аудиторія це любить. Для каналів це вигідно, тому що це дає додаткову монетизацію. А аудиторія не хоче чекати наступну серію наступного дня, охоче в один день подивитися п'ять серій. Це також пов'язано з тим, що згідно із Законом про медіа, набагато спростилося ліцензування каналів. Тепер не потрібно отримувати ліцензію для таких каналів, вони просто реєструються. Тому таких каналів за останній рік побільшало. Спочатку повномасштабного вторгнення деякі ліцензії анулювалися. Ліцензії позбулися понад 110 каналів.
