Капітан Василь Сорока перебував на борту катера "Бердянськ", який у Керченській протоці у листопаді минулого року захопила Росія. Він був серед 24 українців, які майже рік провели в російському ув’язненні. У травні Міжнародний трибунал ООН із морського права зобов’язав Росію негайно звільнити українських моряків. Зрештою 7 вересня вони повернулися на батьківщину в "рамках взаємного звільнення Україною і Росією утримуваних осіб". Про допомогу держави, про обмін і те, як він відбувся, Українському радіо розповів Віктор Сорока, батько капітана Василя Сороки.
— Умови звільнення. На вашу думку, чи оптимальним для нас був такий спосіб вирішення проблеми?
Про деталі обміну ми безпосередньо точно і не знаємо. Одна з версій, яку нам озвучили, — це те, що на хлопців ще продовжується кримінальне провадження, їх готують до суду, відпустили їх під особисту гарантію Денисової. Але для нас це все неважливо, нам важливо, що хлопці живі і здорові повернулися додому.
24 українських моряків і 11 політв'язнів зустрічають в аеропорту, 7 вересня, фото - president.gov. ua
— За час перебування моряків в ув'язненні в Росії, чи відчувалась підтримка з боку держави?
Претензій до держави не маю. Це було вперше за період українсько-російської війни, що держава так допомагала сім’ям полонених і матеріально, і психологічно.
— Хто саме повідомив про звільнення хлопців? Як це було?
Ті люди, які займалися обміном, попередили. Але враховуючи той факт, що 30-го числа ми також приїжджали на зустріч, ми вже просто до останнього чекали, щоб отримати інформацію з серйозніших джерел. Аби впевнитись, що це правда.
— А якою була реакція на хибне повідомлення раніше?
Розчарування. Всі поверталися додому. Біль від думки, що черговий раз хтось нас намагався обманути.
— Українські моряки перебували в ув’язненні майже рік. За цей час, чи була у вас можливість відвідати сина? Чи були якісь, можливо, складнощі під час відвідин?
Я невиїзний, оскільки з 2014 року я є волонтером і часто був на Донбасі. Мене попереджали, ще раніше, щоб я нікуди не виїжджав з України, навіть на територію Білорусі. Інші батьки їздили на судові засідання кожного разу, а останній раз поїхала навіть моя дружина з моєю сестрою.
— Але особистої зустрічі не було?
Особисту зустріч не дозволяли.
— Вашому синові робили операцію, яку спочатку відтерміновували. Чи надана допомога була кваліфікованою і достатньою?
Синові дістали вісім уламків з вирваних сухожиль, руку намагалися відновити. Але чи буде потрібна зараз операція? Буде відомо після обстежень, які зараз проводяться. Думаю, Василю дадуть час на реабілітацію і, якщо щось буде не так, прийматиметься рішення, що робити далі.
— Що далі? Які зараз плани у моряків?
Що стосується безпосередньо військовополонених — хлопці проходять обстеження, працюють з психологами. Це наша маленька перемога, а що буде далі – ніхто не знає, яку ціну Україна за це заплатить.
— А чи є намір у Василя повертатися до роботи?
Він офіцер, він планує далі служити. Але в цього процесу, що триває, своя специфіка. Люди, які повернулися з полону, мають проходити детектор брехні. Тому сподіваємось, що все буде добре, хоча ситуація мені не подобається.
Не подобається те, що відбувається з Україною. Є відчуття, що нас поступово готують до широкомасштабної капітуляції. Від нас відмовилась Європа і відмовляється Америка. Я думаю, що десь якісь домовленості уже є, що нас уже продали. Але ми здаватися не будемо. Знаю одне: і Василь, і хлопці готові до служби. Що буде далі? Побачимо.
Розмовляла Христина Шпук
На фото - Віктор Сорока, facebook.com/viktor.soroka
