"Шкільні оцінки для дитини є стресом на рівні повітряних тривог" — Світлана Ройз про правильну адаптацію до школи

"Шкільні оцінки для дитини є стресом на рівні повітряних тривог"  — Світлана Ройз про правильну адаптацію до школи

"Перше вересня і підготовка до нього — це завжди стресово", — стверджує в ефірі Радіо Культура дитяча та сімейна психологиня Світлана Ройз. Тому важливо заздалегідь сформувати певні навички та звички, які значно полегшують етап адаптації дитини: перш за все режим сну — привчати дитину лягати і прокидатися, як під час відвідування школи. Надзвичайно важливо, щоб перші вчитель чи вчителька відповідали психотипу родичів та щоб не було страху відвідування шкільного туалету, бо він не такий, як вдома. Варто також нагадати дитині про "правило трусиків" та про те, що багато дітей із різних сімей та різними уподобаннями будуть вчитися в одному класі. Не зайвим буде ввести у взаємини з дитиною свої сімейні ритуали, правила та секрети, які допоможуть дитині та батькам успішно пережити шкільну адаптацію.  

 

0:00 0:00
10
1x

Фото: НУШ

Режим! Привчити дитину вчасно і правильно лягати і вставати 

Це завжди період стресу, і зрозуміло, що батьки тривожаться, особливо зараз, у воєнний час. Ми можемо говорити не тільки про першачків, а і п'ятикласників, які йдуть в нову систему до великої кількості вчителів. 

Якщо ми цього не робили раніше — тоді потрібно привчити дитину  лягати і вставати в той же час, коли вона буде прокидатися до школи. Це дуже важливо, бо режим налаштовується, він створює відчуття безпеки, він не тільки для того, щоб дитина висипалася і в неї були сили навчатися. Будь-яка ритмізація додає відчуття безпеки. Для того, щоб режим встановився, зазвичай потрібно десь сім тижнів. Але давайте хоча б зараз починати. 

Відвідування окуліста та здача аналізів

Багато офтальмологів скаржаться, що саме за ці роки у дітей дуже знизилися показники зору. Сходіть з дитиною до окуліста! Не нехтуйте тим, щоби здавати аналізи, бо якщо у дитини низький рівень гемоглобіну, чи феритину, чи вітаміну Д — це буде означати, що вона буде млявою, вона може не впоратися із навантаженням. Нам буде здаватися, що вона просто мало старається, чи вона лінується. А насправді їй може бракувати фізичних сил.

Підготувати дитину до того, що в школі будуть звертатися до неї за прізвищем

Далі неочевидні ознаки, з якими ми маємо щось зробити, наприклад, в дитячому садочку до дитини зверталися за ім'ям, а в школі до неї будуть звертатися за прізвищем. І бувають такі випадки, коли діти не реагують, коли, до них так звертаються. 

Проблема туалету в школі

Коли дитина йде до школи, неочевидна складність — це туалет, і було б добре сходити з дитиною до школи, щоби переконатися, що туалет саме того формату, до якого вона звикла вдома. Не всі школи обладнані, на жаль, сучасними туалетами. Якщо туалет буде для дитини невідомим, вона буде відмовлятися від того, щоб туди ходити. І це додатковий стресор. 

Шкільний дзвінок

Переконайтеся, як звучить дзвоник шкільний. Я дуже прошу зараз всіх викладачів і директорів змінювати мелодику дзвоника: він має бути не різким, бо ми знаємо, що наш аудіальний канал депривований, він насичений неблагозвучними різкими звуками, і це теж може бути додатковим стресором. Якщо там все ж таки різкий дзвоник, нехай дитина його почує не 1 вересня, щоб вона не злякалась.

"Правило трусиків" і заборонені відео

Нам обов'язково потрібно домовитися про правила, яких дотримується дитина. Ми розповідаємо про "правило трусиків", ми розповідаємо про відео, яке можуть показувати один одному діти. "Правило трусиків": ми знаємо, що зона інтимна там, де трусики, чи зона купальника — вона має бути недоторканою. 

Коли я казала про відео, які діти можуть демонструвати, то до шкіл йдуть дуже різні діти, і ми знаємо, і це для нас не секрет, що перший досвід переглядання порно в українських школах — вісім років. Ми маємо попередити дитину про те, що існує дуже багато відео, відеопродукції — є те, що зовсім зроблено не для дітей. І якщо хтось пропонує подивитись щось страшне — бо діти діляться і жахастиками, і на жаль, продукцією, яку ми б не  хотіли, щоб вони дивилися — будь ласка, умій відмовити. І ми з дітьми маємо тренувати вміння сказати "ні". А якщо тобі хтось запропонує ось це? Що ти скажеш? Ми знаємо своїх дітей: хтось вміє відмовляти, хтось буде соромитися, бо перші місяці — це адаптація соціальна. 

Найкраще знайомство із однокласниками — позашкільне свято

Якщо у дитини немає друзів, чи мало друзів серед майбутніх однокласників, чи він взагалі іде в школу в іншому районі — було б взагалі прекрасно в перші тижні навчання запропонувати батькам створити якесь позашкільне свято, щоб діти зустрілися в неформальній атмосфері і могли просто разом погратися. 

Оцінки — стрес

Першачки — це все ж таки діти, вони йдуть до школи з різною мотивацією, і ми можемо запитати у нашої дитини — це зазвичай роблять психологи, коли дитина йде до школи — а навіщо ти взагалі йдеш до школи? Правильна та ідеальна, звичайно, відповідь: "я йду вчитися". Але таке буде не завжди. Ми можемо почути про те, що я йду для того, щоб у мене були тільки дванадцятки. І якщо ми тільки таке чуємо, нам обов'язково потрібно дитині сказати, що я взагалі не вимагаю від тебе того, щоб у тебе були дванадцятки. 

Ми робили ігрове опитування школярів, де діти одним словом мали сказати, що для них було підтримкою під час навчання і що було стресором. Я була дуже засмучена, коли прочитала результати нашого дослідження. Діти назвали оцінки шкільні стресором на рівні вибухів і повітряних тривог. В деяких школах виставленням оцінок нехтують, на жаль. Але будь-яка зовнішня мотивація — ми до неї ставимося дуже обережно, бо дитина має відчувати підтримку. І якщо в школі батьки казали про себе, що вони були відмінниками, у мене був червоний диплом — ми з цим теж обережні, і ми маємо сказати дитині, що ми будемо раді, якщо у тебе будуть прекрасні оцінки чи багато сонечок, але мені точно важливо, щоб тобі було цікаво і безпечно. 

Дитина буде втомлюватися

Рука дитини має готуватися до письма. Дитина буде втомлюватися. Перші тижні мають бути ігровими, але все ж навантаження буде більше. Якщо дитина вам каже, що в неї болить рука, то ми маємо її підтримати, ми маємо їй показати вправи, заспокоїти, сказати, що твоя рука звикає до навантаження, ти звикаєш до навантаження. 

Похвала чи… підтримка 

Коли ми переживаємо травматичні події, наша самооцінка дуже вразлива, і я сподіваюсь, що величезна кількість вчителів пройшли травмообізнані семінари, більшість шкільних психологів готові теж. Але, на всяк випадок, ми пам'ятаємо, що весь час, особливо в перші тижні навчання, ми маємо підтримувати самооцінку дитини, ми маємо знайти, за що її похвалити. Коли ми хвалимо дитину — і це теж є така неочевидна річ – ми можемо просто сказати, що ти, наприклад, молодець. І це підсадить її на те, що дитина буде залежати від похвали "я молодець, я молодець!" Ми звертаємо увагу на саме дію, яку дитина зробила. Наприклад, я дивлюсь на малюнок дитини, я можу сказати "молодець, ти ніби художниця чи художник". А можу сказати: "це сонечко намальовано так, наче воно сяє з листка. Напевно ти дуже старалася". Правда різне відчуття? Це такий секрет похвали і підтримки. Перше — це похвала, а друге — це підтримка. І ця підтримка буде спонукати дитину, щоб вона ще і ще намагалася більше щось робити.

Гучне шумове навантаження 

Коли до школи йдуть діти, ми ж знаємо, що родини різнорідні, що є діти єдині в родині, є діти, у яких старші чи молодші брати, сестри. Якщо до школи йде єдина дитина, яка ще й не була в садочку дитячому, для неї шумове гучне навантаження може теж бути стресором, бо діти, які виросли в багатодітних родинах, звикли до того, що щось кричиться, щось штовхається. Для дитини єдиної, коли хтось проходить повз неї, чи торкається її, чи гучно говорить — це може бути ознакою агресії, і ми до цього уважні, і ми просто її попереджаємо. Якщо дитина каже, що на неї кричать чи до неї агресивно ставляться — ми до цього завжди дуже уважні, але намагаємося з'ясувати, чи це об'єктивне, чи суб'єктивне відчуття. І саме зараз, якщо дитина звикла до тиші… Ви ж уявляєте, що відбувається на перервах, ну і взагалі в класі дітей шести-семи років? Ми зараз намагаємося з нею грати в якісь гучні музичні інструменти чи трохи гучніше говорити. І про "гучніше говорити", особливо для тих дітей, які не були в дитячому садочку. 

Має впізнаватися у першому вчителеві знайомий психотип родичів 

Я була би щаслива, якщо б всі діти вже були знайомі зі своїми першими вчителями, першими вчительками, бо якщо психотип вчительки не співпадає зі знайомими психотипами людей — наприклад, вчителька чи вчитель дуже не схожі на маму, чи тата, чи на бабусю, дідуся і тітку, то для дитини, ми ж знаємо, що все незнайоме — небезпечне. І ми маємо показати людей такої статури і які саме так виглядають. І голос — для того, щоб вгамувати маленьких дітей, вчителі можуть говорити гучніше — не агресивно, а просто гучніше. Для деяких дітей це може означати, що на них кричать. І ми маємо сказати, що вчителька не кричить на тебе і не буде кричати на тебе — ми на це дуже сподіваємося, ми за це будемо дбати — а вона гучно розмовляє. Просто для того, щоб дитині було безпечно. Ідеально, якщо дитина вже пройшлася по школі, ідеально, якщо вона бачила, як влаштований клас — це буде просто прекрасно. 

Фото: Світлана Ройз, facebook сторінка

Ритуали в сім'ї 

Якщо дитина довго була з батьками, якщо вона не ходила в садочок, для неї може бути випробуванням пережити 2-4 години без батьків. І ми маємо дитину перед школою зарядити, буквально, як повербанк, нашою силою, нашою присутністю. 

Є ритуали, які ми вводили в родини: 

1. Мама чи тато може поцілувати дитину в долоньку і сказати: "якщо ти скучиш за мною, ти можеш торкнутися своєї щічки, своєї потилиці, свого плечика — це наче я тебе цілую". Такий собі "поцілунок в долоньку". Нам саме цією любов'ю і зворушливістю потрібно наситити дитину, бо це окситоцин, а окситоцин може протидіяти кортизолу — нейрогормону стресу. 

2. Дві косички у дівчинки — одна косичка, це як мама із тобою, а інша — як тато. І ми завжди з тобою — ти можеш просто торкнутися свого волосся. 

3. Зараз маленькі іграшки дозволяють брати в школу дітям, особливо якщо ми враховуємо, що вони йдуть до укриття. Ми можемо купити маленький браслетик-іграшку. Він символізує відчуття: "я тримаю тебе за руку". 

Укриття в школах. Рекомендації для заспокоєння

Коли дитина йде в укриття в школі — треба проговорювати, що існують правила безпеки: "вдома я про тебе піклуюсь. Що ми робимо, коли тривога лунає? Ми йдемо в безпечне наше місце: у когось це ванна, у когось підвал, у когось інша якась частина коридору. В школі є облаштовані спеціальні укриття". Якщо ви ще не гуляли по школі, якщо ви ще не бачили укриття — ідеально, якщо б дитина його побачила. "І в школі, коли лунає сигнал тривоги, ти з вчителем, вчителькою йдеш до укриття". Нам потрібно це промовити. "В укритті ви будете гратися". В укритті — і тут ми дитині маємо дати якісь заспокійливі практики. Наприклад, я на початку війни розробляла проєкт "Дихальні картки". Він є у вільному доступі, його можна завантажити. Це картки, по яких дитина може водити пальчиком і робити вдих і видих. І навіть дитина, яка не вміє читати, розбереться. Ми даємо стратегію подолання стресу, ми "напаковуємо" дитину копінг стратегіями (від англ. coping — долати) — психологічна стратегія та спосіб подолання людиною стресової ситуації. Поняття об'єднує когнітивні, емоційні та поведінкові стратегії, які використовуються, щоб впоратися із запитами буденного життя — ред.) І це може бути дихання. "Якщо ти хвилюєшся, ти що робиш зазвичай? Ти можеш уявити, що я тебе обіймаю". І ми розповідаємо дитині, що ти можеш себе обійняти міцно-міцно, оце наче я тебе руками торкаюсь. Чи ти можеш робити дихальну практику, чи ти можеш потягнутися, чи ти можеш підійти до вчителя і попросити про допомогу. 

Ми маємо переконатися, що наша дитина вміє просити про допомогу і може розповісти про свої потреби. 

Дізнайтеся, чи є в школі кулери з водою, чи стоять баки з водою, чи потрібно давати дитині пляшку з водою. Ми привчаємо дитину пити воду, і одна з найпростіших практик для подолання стресу для малюків — це пити воду дуже маленькими ковточками і робити вдих і видих. Ми так стимулюємо блукаючий нерв — це гілка нашої парасимпатичної нервової системи, що відповідає за розслаблення, і дитина буде заспокоюватись. 

Булінг

По-перше, чи взагалі розповідає нам дитина про те, що з нею відбувається — а це саме про довіру. І чи відчуває дитина, коли щось відбувається не так — що ми на її боці. Ми маємо це сказати словами: "що б не відбувалося, я завжди з тобою, я завжди тобі допоможу". І дитина має відчувати, що це практично так і є. Коли дитина йде до школи, ми їй маємо розповісти про те, що до школи йдуть різні діти, які по-різному на все реагують, "ніхто не має права на тебе кричати, брати твої речі, торкатися, принижувати" — ми маємо це сказати дитині чітко. Якщо щось відбувається, що для тебе неприємно, я маю про це знати. Ми завжди у всіх класах на цьому наголошуємо. 

На що ми звертаємо увагу. Коли дитина різко починає приходити зі школи з іншими емоціями. Це нормально, коли дитина після 3-5 днів каже, що я не хочу йти до школи. Бо вона йшла за новим соціальним статусом, за новим досвідом, вона йшла гратися, а тут може бути напруження і тут можуть бути завдання — це нормально. Але якщо ми бачимо, що дитина пригнічена, якщо ми, не дай Боже, бачимо, що у неї є якісь синці, якщо у неї змінюються ігри — ми завжди дуже уважні до ігор дитини, в іграх дітей, особливо до 10 років, вони ще грають в рольові ігри, грають іграшками — ми бачимо, що можуть змінитись сюжети гри, якщо в сюжетах хтось когось б'є, хтось на когось кричить, ми особливо до цього уважні. Ми можемо бути в контакті з вчителем. Якщо вона розповідає про те, що хтось її ображає, чи хтось робить щось для неї неприємне — ми її запитуємо: "скажи, ти впораєшся сам чи сама, чи тобі потрібна допомога?" І коли дитина каже, що впорається сама, ми даємо їй інструменти, ми розповідаємо, як можна реагувати на це щось. Бо перші дні в школі — це таке випробування для всіх, коли діти різних психотипів намагаються посісти своє місце в класі. І перші дні, перші тижні для нас — це зона спостереження. Першачки будуть більш відвертими. 

Практика п'яти пальців

Ми з донькою, якій 10 років, намагаємося щовечора перед сном робити практику, яка називається "п'ять пальців". Вона відкриває долоньку — п'ять пальців — і кожен палець символізує якийсь прояв в нашому житті. 

Великий палець символізує фізичне тіло і вправи. І я її питаю, що "сьогодні — торкаючись великого пальця — ти робила для свого тіла", які, умовно, вправи. Вона каже: "я бігала, танцювала, пила воду" — розповідає те, що з нею відбувалось. 

Вказівний палець: "що сьогодні ти впізнала нове", що було важливе в когнітивній сфері, для сфери інтелекту? 

Середній палець — стан, стан емоцій, "які у тебе сьогодні були емоції, який сьогодні був той стан"? І тут дитина — вона ж потренувалася на перших двох пальчиках — про емоції вже буде розповідати безпечніше. І вона розповідає про те, що "я, може, сумувала, я, може, ображалася, що зі мною було". І тут у нас є можливість поставити питання і дізнатися більше. 

Безіменний палець — це близькість — "з ким сьогодні ти була, чи був хтось близький" — і це про дружбу, це про те, яке є коло спілкування. І ось коли дитина часто каже, що ні з ким не була близька, не було людей в полі близькості — це означає, що ми вже напружуємося і ми вже питаємо у викладачів, що відбувається, чому дитина відчуває себе одинокою. 

І мізинчик — це мрії. Про що вона сьогодні мріяла, чи що зробила для втілення своєї мрії? 

П'ять пальців — ми комплексно дізнался про те, що з дитиною відбувалося.