Богдан Бенюк у студії Радіо Культура
У нас квитки розкуповують за 3 місяці наперед
За минулий 37-й сезон Театр на Подолі випустив 7 прем’єр
Я, як директор, прийшов до вас із усіма паперами і документами! У мене є навіть порівняльні таблиці, скільки глядачів відвідало театр в першому півріччі, в 2023-му році, в 2024-му до завершення 37-го сезону. Якщо майже 30 тисяч глядачів приходило до нас в залу в першому півріччі 2023-го року, то в 2024-му кількість глядачів уже перевалила за 40 тисяч. А у нас, зауважте, зала маленька. Тобто ми не можемо похвалитися такою кількість глядачів, як, приміром, театр Франка. Ми втричі менші! Але за фінансами ми йдемо в рівень із національним театром. Квитки на спектаклі у нас розкуповуються за 2-3 місяці наперед. Ми вже на 2 місяці наперед викладаємо всій репертуар. Таким чином ми бачимо, що глядач хоче потрапити на виставу.
Яка ваша вистава нині найхітовіша?
Це вистави Давида Петросяна "Цар Едіп" та "Процес", Івана Уривського "Леся Українка". У нас дуже широкий репертуар. Ми не встигаємо навіть прокрутити вистави по кілька разів за місяць. Це також Іванова вистава "Хазяїн" – адаптована вистава, дуже цікавий сучасний погляд на нашу класику. Перелицьовувати і оживляти класику – це дуже добрий, як на мене, хіт. Оце оживляння класики почав ще Віталій Малахов, засновник нашого театру, котрий поставив "Сто тисяч", яка йде по сьогоднішній день. І понад 200 разів уже пройшла. Ця вистава, на диво, носить якийсь позитив і неймовірне відчуття точності сьогоднішнього дня. Ця вистава не для того, щоб діти прийшли подивитися шкільну програму, як завжди у нас робилося. А приходить доросла неймовіра класна публіка, яка дивиться на ці неймовірні переплетіння, вигадані Віталієм Малаховим, на те, як він її неймовірно оживив і перетворив на сьогодення. На те, які тонкі хірургічні культурні операції можна робити із класикою.
Ми це робимо і зі світовою класикою. У нас щомісяця кілька разів йде Шекспір. 38-и сезон ми будемо починати 7 серпня, і будемо починати із вистав Віталія Малахова. Їх залишилося небагато – лише 4 вистави. Це "Велика дума про Мино Мазайла", "Сто тисяч" , "Хіба ревуть воли, як ясла повні", "Сірі Бджоли" за Андрієм Курковим."Сто тисяч" буде йти 2 дні поспіль, вони відкривають цей 38 сезон. Ми сподіваємося, що цей сезон буде перекривати мрії 36 і 37 сезонів.
"Найважливіше для мене зараз – зберегти трупу, яка є"
Якщо згадувати моє призначення в листопаді 2022 року, в той час помінялося багато керівників. Під час військового стану були ці призначення. І моє призначення стало абсолютно звичним, бо рік після смерті Малахова в театрі не було художнього керівника. В театрі ходили різні думки, були різні претенденти. Але трупа переймалася, вона мала свою думку. І переважною більшістю голосів у середині колективу виголошувалося моє прізвище. Це призначення не стало для мене чимось незвичним, адже я й до цього займався подібною роботою, очолюючи театральну компанію "Бенюк і Хостікоєв". Тобто тут не було нічого нового і незвичного. І я влився в цю роботу, прийшовши на посаду. Найважливіше для мене зараз – зберегти трупу, яка є. А не брати свою мітлу і починати щось вимітати, вигадувати, що це так, а це не так. Дуже мудра у нас, українців, є фраза – "прийшов, не нашкодь". Принаймні, якщо ти не вмієш зробити краще, не нашкодь і не зроби гірше. Я цієї думки і дотримуюся по сьогоднішній день. Тому до трупи додалося кілька людей, хтось поїхав за кордон, хтось пішов у декрет. Це нормальний життєвий процес. А хтось пішов на фронт, ще й вибачаючись при цьому, що на їхні ролі мені доведеться заводити нових людей. Я їм відповідаю, що прямо в кабінеті готовий стати перед ними на коліна. Театр це та сама родина. Хтось переживає, хтось боїться, хтось їде сам. Це ціла гамма почуттів. І в театрі все відбувається, які і в житті.
Ми розуміємо, що наш театр ожив і отримав карт-бланш від режисерів, які зробили нам хороші вистави. І ми сподіваємося, що ці режисери зроблять ще такі ж хороші вистави. Принаймні, коли вони і вдруге і втретє, і Давид Петросян, і Іван Уривський приходять, щоб поставити у нас виставу, ми розуміємо, що їм тут добре. Приємно, що вони зрозуміли, що їм тут добре, при нашій камерності у 250 глядачів. Це зовсім інший театральний простір. У національних театрах зовсім інша кількість глядачів, інші режисерські польоти фантазії. У нас зовсім інші справи. Наше приміщення, маючи оцей магніт, спонукає режисерів спробувати у цьому просторі зробити якесь великі психологічні дослідження. Давид Петросян у виставі "Процес" також виступає, як майстер психологічного прокреслення відчуттів. Він дотримується цього і в своїх інших роботах. Ця його любов до психологічного театру мені дуже подобається.
Давид Петросян буде ставити цього сезону у мене дві вистави. "Гедду Габлер" наприкінці року, а потім на травень він буде ставити українську сучасну п’єсу про сьогоднішні дні. Адже ми часто чуємо, що сучасного тексту, крім "Зелені коридори", які також були поставлені в нашому театрі, про наше життя, немає. Тексту, який би ми могли повезти на фестивалі за кордон. У нас війна, і надзвичайно важливо, щоб наші вистави були цікавими для глядача за кордоном. І це мають бути сучасні вистави. Бо, звісно, добре, що ми можемо показати світову класику. І ми це зробили. Це і "Сон літньої ночі", вкрай цікава вистава. Вона була поставлена в міжсезоння з 36-го на 37-й сезон в липні, коли всі пішли у відпустку. А наші актори вирішили зробити виставу. Приїхала Андра Каваляускайте, режисер із Литви. Її дуже любили артисти, тому навіть пожертвували своїм відпочинком і пішли працювати в театр. Місяць працювали, і за півтора місця Андра випустила досить цікаву виставу "Сон літньої ночі". А це завжди була візитівка нашого театру. З цією виставою ми з Віталієм Малаховим їздили на фестивалі. Пам’ятаю, в Единбурзі вона пройшла з великим успіхом. І цією виставою вона сказала, що трупа є здоровою за рівнем бажання працювати. Адже артист – це таке створіння, яке хоче, щоб театральний світ крутився довкола нього. Бо розуміння того, що без тебе театр не буде існувати має бути візитною карткою кожного артиста. Хоч це і помилкова думка. Бо театр буде існувати і далі. Але оця впевненість, що ти надзвичайно потрібен театру, дає очищення ставлення актора до театрального колективу. Що є дуже важливим.
Театр звертався з ініціативою носити ім’я Віталія Малахова, була створена петиція.
Її ще можна підписати, зайшовши на сайт Київради або нашого театру.
Наш театр отримує новий репертуар, який буде в 38-му сезоні
Віталій Малахов, який створив цей театр, зробив новітній театр, він 30 років йшов до цієї мети, до створення свого театру. І театр створено. Зараз Театр на Подолі розвивається за тим сценарієм, який пропонуєте ви, як художній керівник. З одного боку, я бачу ваше прагнення зберегти театр Віталія Малахова наскільки це можливо. Ви тримаєте в репертуар його вистави, і вони усіляко підтримуються. Але далі театр має розвиватися. Сформулюйте, будь ласка, яким чином.
Наш театр отримує новий репертуар, який буде в 38-му сезоні. 13 серпня вже буде перша прем’єра "Шановані безумці" за мотивами п’єси Жана Жироду "Божевільне Шабо". І цю прем’єру готує Сергій Маслобойщиков. Це неймовірно цікавий матеріал. Буде гарна декорація на сцені. І вчора я сидів в залі з Давидом Петросяном, і він сказав, що це – пережитки театральної минувшини, коли вистави граються певну кількість років. Цього, мовляв, треба позбуватися. Вистава має йти 2-3 роки. І треба міняти репертуар. Можливо, це правда. Наш театр, з одного боку, не працює за тими рамками, як театр в Америці, коли після театрального сезону вистава закривається. А у нас репертуарний театр, і вистави іноді живуть досить довго. Якщо актори і режисер слідкують за виставою, це має право відбуватися.
Інша справа – це режисер, про якого забувають, бо право власності на виставу належить театру. Приходять глядачі, називаючи акторський склад, але іноді навіть не згадавши режисера. Таким чином, режисера "душить жаба", як нормальну людину. Так само, як і відпадає традиція на радіо називати авторів пісень. Так само режисери "вмирають" в цій виставі. Адже всі знають, що ця вистава належить театру, а хто її режисер – ні.
Але Петросяну та Уривському гріх нарікати, їх добре знають.
Є багато відомих режисерів. У Львівський театр, наприклад, прийшов Макс Голенко.
Та й Малахова знали. І Данченка знали.
Без сумніву. Але тут дуже важливо, що прийшла ціла когорта з 5-7 режисерів, які зараз роблять просто блискучі роботи. Не може кожен режисер робити кожну виставу екстравагантною. Хвиля здіймається і спадає. І це переживають всі творчі люди. Я б, звісно, хотів би, щоб ця хвиля режисерського сплеску затрималася. Потім з’являться інші режисери, тому що й Іван Уривський, і Давид Петросян, і Максим Голенко ведуть курси молодих режисерів. І вони вже виховують їх у різних навчальних закладах. І це найкраще. Далі буде.
Отже, після Сергія Маслобойщикова у нас поставить свою виставу десь у листопаді Богомазов. Він поставить Федеріко Гарсія Лорку "Як кохався дон Перлімплін з Белісою в саду". Тільки Лорка міг придумати таку назву п’єсі! Далі "Гедду Габлер" буде ставити Давид Петросян, її прем’єра буде в лютому.
Як наші олімпійці беруть висоту, так і наші актори беруть висоту
Це буде оновлений переклад?
Ні. Не оновлений переклад. Заново написаний текст, який відгукується на сьогодення. Бо навіть у тексті "Зелені коридори" Наталки Ворожбит можна прослідкувати лише початок війни, 2022 рік. Але важливо, щоб театр відгукнувся і на 2023, і на 2024 роки. Театр має відгукнутися на ці дати. Не знаю, чи варто очікувати завершення війни, щоб збоку на все подивитися. Не хочу накаркати багато, але не відомо, скільки триватиме війна. На цей процес знищення, який веде Росія проти нас, ми маємо дати процес зародження проти них. В знищенні та народженні має перемогти народження. І це народження у нас переможе.
У травні до нас приїде німецький режисер Андреас фон Шліппе, який поставить "Жінку в чорному". На наступний сезон ми вже теж закладаємо певні речі, й це добре. Квитки продаються на три місяці вперед. І це правильно. Адже деякі глядач приходять перед виставою і чекають, раптом хтось не прийде, і звільниться місце. І це важливо, бо актори розуміють, що їхня праця потрапляє в десяточку. Як наші олімпійці беруть висоту, так і наші актори беруть висоту.
