Ілюстративне фото з відкритих джерел
Книга – найкращий друг у бомбосховищі
Що відбувається в українському книговидавництві сьогодні?
Тут є багато версій. У мене зараз народилася нова версія, що книга – найкращий друг у бомбосховищі і взагалі при часткових блекаутах. Тому що мобільний зв'язок не завжди є, а книжка може бути ліками від самотності на будь-якому етапі. А щодо книговидання, то тут як все в Україні – "З журбою радість обнялась". Звісно, це погано, що в нас розбомбили велику частину України і знищили повністю. Але паралельно ми нарешті закрили кордон для російської книги. І виявилось, що другий чинник, як ми і говорили весь цей час, що в української книжки є неймовірний потенціал для зростання, тому що 90% нашого ринку тоді тримала російська книжка. І якщо навіть у тебе розбомбили 20% книгарень, але якщо у тебе звільнили 90% ринку, то без варіантів ти зростаєш. І на диво українська книга зросла, коли з початку великого вторгнення припинилась книжкова окупація України Росією.
Наші автори виявилися не готовими до різкого зростання книжкового ринку
Книжка сьогодні – це ж не тільки автор, який її написав, а й редактор, папір, обкладинки, друг і так далі. З чим сьогодні стикаються книговидавці?
Це матеріальне виробництво. Тут ми залежимо і від електрики, і від бензину, і від бомбардувань і блекаутів. Тому що, коли вимикають світло, верстати теж стоять. Це, звісно, не може добре впливати на весь процес, і за все це треба платити. Але той шмат ринку, який ми отримали сьогодні, дозволяє українським видавцям і друкарям, навіть у цих жахливих умовах, заповнити ринок книжками. Звісно, це переважно перекладні книжки, тому що наші автори виявилися не готовими до такого різкого зростання. У нас просто мало письменників, як це не дивно звучить. Їх повинно бути більше. Взагалі, у світі таких книжок, які перекладаються всіма мовами, в середньому 3-4% із національних. Тобто те, що до нас доходить англійського, це 3-4% від того, що виходить у них свого.
"Ми мріємо, щоб нас не помічали"
Книговидавничий бізнес під час повномасштабної війни діяв самотужки, покладаючись на себе, чи були якісь державні програми, підтримка, елементарна популяризація книжки?
Держава в Україні – ворог книговидання вже не перший рік. І на жаль, тут нічого не змінилося. Ми мріємо, щоб нас не помічали. Це було б ідеально, щоб нас не помічали. Був один-єдиний виняток, коли прем'єром був Юрій Єхануров, віцепрем'єром В'ячеслав Кириленко, ми з ними дуже тісно працювали, і тоді нам вдалося розблокувати закупівлі для бібліотек і запустити державну програму "Українська книга".
А гроші на 18 років?
Тут взагалі прекрасно, тому що гроші-то дали, а тепер всі чиновники сидять і думають, "як же так, повз мене знов гроші пройдуть".
Але "ковідна тисяча" спрацювала, мені здається, на галузь дуже непогано. Чи ні?
Прекрасно спрацювала, але це ж вийшло без участі чиновників. А чиновник як звик? Щоб до нього ходили, кланялися, просили. І тепер сидить наш Інститут книги і дуже глибоко замислився, як же зробити так, щоб всі до нас ходили за дозволом чи забороною, але щоб ходили. Тут йдеться вже навіть не про корупцію, а про якісь фантомні болі.
Це якийсь державний "батьківський контроль" над книговиданням. Це колись попустить?
Не знаю. Децентралізація у нас, начебто, була оголошена. Зараз важко про це говорити. Але, в принципі, так, як це планувалося, звісно, повинно попустити. Розумієте, у нас маленький дефіцитний ринок, ми сидимо і ділимо 2 копійки. Для довідки нашим слухачам, кожна нормальна держава на рік видає близько 100 тисяч назв в книжок. А у нас 17 в кращі роки було. Зараз, здається, ще менше. Але це факт. Нам ще є куди зростати.
Книжка не може бути дешевою
Наш слухач пише: "Дав народові почитати книжку Капранових "Забудь-річка", і вона, вочевидь, так всім сподобалася, що не повернули. А книжка, між іншим, недешева". По чому сьогодні книжка?
"Забудь-річка", до речі, якраз досить дешева. Але книжка не може бути дешевою. Дешева книжка означає, що ми продаємо папір. Була відносно дешева книжка в старі часи, українські видавці намагалися конкурувати з російською книжкою за рахунок того, що наша буде дешевше. Але ти ж не можеш взяти папір з повітря. І ти не доплачуєш всім, хто робить інтелектуальну складову. В книжці головне ж не формат, не якість друку, а головне – це інтелект, ідеї і зміст, який туди закладено. Тому, чим менше ми платимо за цю інтелектуальну складову, тим більше там паперу. Якщо ми готові купувати фактично папір, то, так, вона буде дешевша, але не критично дешевша.
Нових гравців аж забагато
Недавно була аналітика одного з книговидавництв, яке прогнозує, що наступного року книжка зросте на 20-30%. Як часто і наскільки доводилося піднімати ціни за час повномасштабної війни? І загалом, чи з'явилися в цьому бізнесі нові гравці, чи це сталий ринок?
Оскільки за ці 2 роки українці були вимушені зайняти 90% ринку, то, звісно, є перерозподіли. Нових гравців аж забагато. Від лідерів відходять менеджери, організовують нові видавництва. Вони сьогодні просто, як гриби, зростають. І чому би їм не зростати, якщо у нас незадоволений попит. Інше питання, що тільки так здається, що це легко видавати книжки. Насправді процес дуже складний, там багато підводних каменів.
Конкуренція здорова?
Нездорової конкуренції не буває на нашому ринку, ми надто маленькі. В книжках клікабельність працює, але це все дуже мале. Якщо ми порівняємо книжковий ринок з ринком інтернету взагалі, то нема де спекулювати, чесно скажу. І немає потреби спекулювати.
Віталій Капранов. Скриншот із відео Суспільного
Чудес не буває
Хочу запитати про ринок інтелектуального продукту, про тих, хто пише. Ви кажете, що їх мало. Чи можлива у нас ситуація, що видавництво, наприклад, почне підписувати з авторами контракт на 5 романів, як це є на Заході?
Як автор, я би вам сказав, що хотілося б щоб так було, але... А насправді, це бізнес. Ми бачимо потенційний проєкт, який може зацікавити аудиторію, ми аналізуємо його і починаємо вкладати в нього гроші. Гаррі Поттер став Гаррі Поттером, тому що в нього вклали велетенські гроші видавці, в розкрутку. Так, вони влучили. Це феноменальний успіх. Номінальний проєкт дав би просто популярну книжку. А тут дало вибух. Це всього на всього наша робота. Ми повинні обрахувати попит на цю книжку, сформувати відповідну потенційну аудиторію і в кращому разі запустити такий гігантський проект. А в іншому разі ми можемо помилитися, чудес не буває.
Питання охорони прав вбиває ринок аудіокниги
Про наш книговидавничий ринок у мене зараз загалом позитивне враження. Хтось читає книжку, хтось обирає електронний варіант, а хтось дивиться і слухає YouTube. Наскільки ці формати зараз співіснують чи тут в кожного своя ніша?
Те, що стосується слухання, то аудіокниги у нас немає, тому що будь-хто може взяти будь-яку книжку, начитати в YouTube, а потім ти хочеш, щоб хтось купив у тебе те саме тільки за гроші. Пробачте. Тобто питання охорони прав у нас вбиває ринок аудіокниги як такий. З іншого боку, цей ринок не настільки великий. У нас не слухають в YouTube книжки особливо, чесно вам скажу. По факту це якісь тисячі переглядів і все. І як досвідчений видавець, можу сказати, що не факт, що ці всі люди купили б книжку, якби її не прослухали. Не купили б. Тобто, насправді, воно не дуже заважає. Хоча, звісно, неприємно.
Ми здолали піратський друк
А електронні криги?
Електронні книжки так само. Ринок поволі формується. Але оскільки можна читати безплатно в Google, то з цим теж дуже складно. Слава Богу ми здолали піратський друк. Піратського друку сьогодні не існує практично. Було колись, "Петрівка" (книжковий ринок у Києві - ред.) вночі торгувала піратськими накладами. Клепали їх в основному російські друкарні. Харків так само торгував вночі.
"Підручники – це корупція"
Стосовно спеціалізованої літератури, технічної. Студенти навчаються за підручниками, де ще радянська термінологія, все російською мовою і немає ніяких замінників. Чому так?
Підручники – це корупція. Навіть у словнику синонімів тепер на слово "корупція" є слово "підручники". Тому що це державні закупівлі. І чому нема таких підручників, а є такі? Це дуже просто, тому що ті заплатили, а ті ні. У нас немає проблем з тим, щоб написати хороший підручник, науково-популярну книгу. У нас є проблеми з тим, щоб цей підручник став підручником. У нас є Міністерство освіти, є чудовий Інститут удосконалення освіти, здається. Всі дороги ведуть туди, і всі питання до них. Так, через цю корупцію всі студенти скаржаться, що навіть у молодих викладачів – абсолютний "совок" у голові. А що там може бути ще, коли у них всі підручники із 70-х років або скачані з інтернету російські? Що там може бути в голові?
Видавцям потрібна "свіжа кров"
Чи "полюють" видавці на авторів, вивчаючи запити, які є у читачів? Наскільки цей процес зараз розвинутий?
Є такі видавці. Це найбільш просунуті видавці. Їх дуже мало. А взагалі притік "свіжої крові" до видавців відбувається кількома шляхами. По-перше, це імена, які себе вже розкрутили в який спосіб (політика, інтернет, блоги). Деякі видавництва навіть спеціалізуються на виданні зірок Інстаграму. Те, що на слуху те прекрасно продається. По-друге, це різноманітні конкурси, організаторами яких є в тому числі видавці, тому що видавцям потрібна "свіжа кров". І третій – це автори, які приходять і показують свої книжки. Видавець, звісно, ризикує, вкладаючи в невідомого автора. Перша книжка невідомого автора ніколи не окуповується. Але у видавця є серії, які треба підтримувати новими книгами. Є плани. Він ще не готовий автора на 5 книжок купити, але він уже розуміє, що якщо все буде добре, то він залюбки видасть ще 5 книжок цього автора. Тобто тут все, як у всіх.
Популярний автор – це кілька років кропіткої праці
Особисто на вашому прикладі, за останній рік, скільки було таких авторів, які "відсіялися", а скільки "вистрілили"?
У нас взагалі нічого не "вистрілює". У нас автори, які набирають популярності, це кілька років кропіткої праці. Ти береш його, видаєш першу книжку, якось намагаєшся його просунути. Елементарно на виставках розповідаєш про нього. І це кілька років кропіткої праці.
