Ілюстративне фото: facebook/chustuilutsk
"Не уявляю життя без сортування"
У світі щороку в липні проходить кампанія "Липень без пластика" (Plastic Free July). Це челендж, впродовж якого люди, які перейнялися цією проблемою, намагаються 30 днів прожити без пакетів та іншого пластикового паковання. І для мільйонів людей, виявляється, це стає своєрідним викликом. Я знаю, що ви теж вже давно в цій темі. Як ви пережили період ковіду і чи змінилось щось у вас з початком війни?
Євгенія Аратовська: Я в цій темі вже 10 років, вже не уявляю своє життя без сортування. Коли почався ковід, ми зрозуміли, що треба обережніше комунікувати про це. Бо, по-перше, перша цінність – це здоров'я людини. І бізнес, який опинився в таких самих умовах, ми не могли критикувати надто жорстко. Але ми знайшли альтернативу. Ми запропонували рестораціям, службам доставки повертати цей пластик на переробку в "Україну без сміття" завдяки сервісу "УБС Кур'єр". Тобто наша автівка приїжджає до людини, людина платить невеликі гроші, і ми вивозимо пластик на переробку або утилізацію. І тоді дуже багато ресторацій, кафе, перевізників доставок до нас приєдналися. Тому кожен раз, коли ми починаємо комунікацію, ми думаємо, кого вона зачепить, щоб все таки бізнес працював, але працював відповідальніше.
Для збору поворотної тари потрібне саме системне рішення
Чому у нас не прижилася тема оборотної тари?
Євгенія Аратовська: Це системне питання, яке не вирішується просто на рівні виробника. Треба певне об'єднання всіх гравців, тому що збір поворотної тари передбачає певні фінансові вкладення. Якщо це фандомати (автомати для збору ПЕТ-пляшок – ред.), то їх треба купувати, програмувати, обслуговувати. Це одна система поворотної тари і тоді цей фінансовий тягар має лягти на всіх виробників. Якщо це вибір однієї компанії, то вона сплачує більше, її товари зростають у вартості і вона в конкуренції не перемагає. Тому тут потрібне саме системне рішення на рівні міністерства, на рівні Верховної Ради.
Уся муніципальна система сортування виглядає як імітація
А як у нас із побутовим пластиком? Люди скрізь мають можливість його викинути у спеціальний контейнер?
Євгенія Аратовська: Все дуже сумно. Поки що вся наша муніципальна система сортування виглядає як імітація сортування. Тому що, на жаль, ми пішли не з будування системи, правил, інструментів фінансових, ми пішли від тиску громадськості. От хочемо сортування і органи місцевого самоврядування (ОМС) поставили контейнери. Вони за це не сплачують, перевізник має за власний кошт їх забирати. І у перевізника немає фінансового інтересу це робити окремою автівкою, окремо пересортовувати.
Вони хоч не змішують його потім з усім сміттям?
Євгенія Аратовська: Невідомо, все залежить від перевізника. Я знаю перевізників, які працюють у невеликих громадах, які дійсно пересортовують, намагаються таким чином трошки компенсувати витрати на налагодження роздільного збору. Різні є інструменти на рівні ОМС, але вони не системні, і вони не передбачають плати за те, що викидаєш. Це основний принцип у Євросоюзі – плати за те, що викидаєш. Якщо ти викидаєш, не сортуєш – плати більше. А от за все сортування вже несуть відповідальність фінансово виробники. Не людина, а компанії-виробники.
Звалища ще не підібралися до наших будинків
А чим людство платить і ще заплатить за оцю кількість пластику?
Євгенія Аратовська: Це відкладена проблема. Ми сьогодні її поки що спостерігаємо на кадрах, коли бачимо засмічені океани, звалища, які горять. Але звалища ще не підібралися до наших будинків. Це ще не схоже на кадри фільму "Висотка", де люди вже не помічають сміття, коли починається апокаліпсис. Вже так все погано, що вони розуміють, що з цього не виберуться. Мені б не хотілося, щоб ми дійшли до цієї точки. Тому це роблять європейські країни. Вони просто превентивно створюють системи, щоб зібрати це. Вони усвідомлюють вплив у довготривалій перспективі. Мені б дуже хотілося, щоб і в нас були прийняті системні рішення просто для людей, а не для того, щоб хтось вирішив свої фінансові інтереси. Але це поки що не відбувається. Є великий оптимізм, що ставши членом Євросоюзу, ми не зможемо уникнути такої долі, ми будемо налагоджувати роздільний збір.
Євгенія Аратовська. Фото: facebook/Aratovska
Проблема в органі контролю
Перед повномасштабним вторгненням росіян у нас почав діяти закон про обмеження обігу пластикових пакетів. І зараз у магазинах їх справді набагато менше. Є різні альтернативи. Але часто люди приходять зі своїми пластиковими пакетами. Наскільки їх багато ще залишилося і як зараз можна оцінити ефективність цього закону?
Євгенія Аратовська: Проблема цього закону полягає виключно в тому, що органом контролю обрали Держпродспоживслужбу, яка не має вагомих інструментів, як поліція, щоб зайти, провести маленький аудит і зробити припис. Тобто орган контролю вибрано було невідповідно. Тому в деяких супермаркетах, місцях продажу все одно пакети є. Причому вони не біорозкладні, є сітки. Тобто кожен супермаркет по-своєму ризикує. І так як штрафи незначні, то ці суми можна покрити з прибутку. І, мабуть, хтось робить це свідомо. Але є приклади лідерських компаній рітейлу, які дійсно пішли тільки у біорозкладні пакети. У нас з'явилися виробники біорозкладних пакетів.
Але зараз у магазинах, заміть поличок з пакетами, висять величезні стійки із екоторбами. А це флізелін, який теж не розкладається. Чи не йдемо ми шляхом імітації?
Євгенія Аратовська: Шкода, що рітейл обрав саме флізелінові сумки, бо вони не є еко. Краще б обирали натуральний текстиль.
Будівельні відходи і стихійні звалища
Наскільки вплинула на вирішення цих проблем повномасштабна війна? Пластику стало більше, менше чи ця тема зараз взагалі не на порядку денному?
Євгенія Аратовська: Тут мова більше йде не зовсім про пластик. Але тут є кілька складових. З одного боку, багато українців виїхали за кордон і наші темпи накопичення сміття зменшилися. До війни вони становили 11-12 млн тонн. Зараз міністерство оцінює цей обсяг у 9 млн тонн на рік. І є декілька напрямків проблеми. Перша проблема – це накопичення будівельних відходів. Це відходи руйнації, це знищені ворогом будинки. І проблема цих відходів полягає в тому, що всередині ж не тільки бетон і цемент. Всередині дуже багато речей людей. А там є і пластики, і текстиль, і меблі, електроніка, техніка, ліки, можливо, й небезпечні відходи, як термометри. Тобто все це перемішується, і в результаті може складатися ситуація, що і цемент чи бетон цей не можна буде переробити і використати знову в будівельних цілях. З іншого боку, є райони, які сьогодні позбавлені можливості вивозити сміття. Це місця, де ще люди живуть, але там ведуться активні бойові дії. Там накопичуються стихійні звалища. Також ми чуємо про те, що на окупованих територіях, на території Донецька, Луганська, взагалі припинили надавати послугу вивезення сміття. Відбулося або рейдерство бізнесу, або люди самі свідомо виїхали і припинили цю діяльність, немає кому налагодити цей вивіз. Тому ці стихійні звалища на окупованих територіях просто накопичуються на вулицях. Ще одна проблема – ворог починає завозити до нас відходи з Ростовської області. Те, що він мав везти на свої полігони, він везе до нас. Тому що за це не треба платити і це буде наша проблема в майбутньому.
Паковання займає близько 30% нашого смітника
Давайте повернемося до теми пакетів і всього іншого пакування з пластику. Яка його частка в загальній кількості сміття, яке ми продукуємо?
Софія Сидоренко: Дякую за актуальне питання, бо воно нагадує нам про те, наскільки важливо робити дослідження морфології відходів. По-простому, ми мусимо аналізувати те, що потрапляє в наші відходи, і базуючись на цих даних, будувати нашу стратегію управління цими відходами. Пам'ятаючи про те, що першим кроком є запобігання утворенню. І коли ми проводимо якраз дослідження морфології відходів, то ми бачимо, що паковання займає близько 30% нашого смітника. Може бути часом більше, часом менше. Відповідно, ми розуміємо, що це чимала частка і чимала частка цінного ресурсу, який може перероблятися. Я говорю про матеріальну переробку. А та частина, яка не переробляється, мусить бути законодавчо контрольовано не утворена. Тобто виробники такого паковання мусять бути зобов'язані змінити своє паковання на таке, яке можна або повторно використати, або повторно переробити.
30% – це весь пластик, так? І якого сміття в нас найбільше?
Софія Сидоренко: 30% – це в середньому. Тобто це може бути від 15-20% до 40% і навіть 50%. І ми говоримо повністю про все паковання, в якому частка пластикового становить щонайменше половину. Єдине тут потрібно розуміти, як ми все-таки рахуємо. Чи ми рахуємо кількісно, чи ми по вазі. Тому що, наприклад, скляна тара буде набагато важча, хоч її може бути кількісно менше. А якщо ми говоримо про одиниці паковання, то пластикового паковання, безумовно, буде набагато більше, але воно буде просто легше у вазі. Але тут виникає інша проблема. Маючи легку вагу, це паковання дуже легко потрапляє у довкілля. Ви бачили, напевно, літаючі поліетиленові пакетики.
Софія Сидоренко. Фото: facebook/ecoschoolua
Сміттєспалювальні заводи – "тонкий лід"
Чи можуть бути ці відходи паливом і наскільки це перспективна тема в масштабах держави?
Євгенія Аратовська: Насправді, це дуже "тонкий лід". Не варто відразу йти саме в цьому напрямку. Тому що поки не налагоджений роздільний збір, поки не досягнуто цільові показники переробки, збору, то дуже легко піти саме в цю модель. Чому? Тому що зі збільшенням тарифу на електроенергію, сьогодні цей тариф стає дуже схожим на "зелений тариф". Багато років тому вся екоспільнота боролася проти цієї зміни, яку хотіли ввести в закон, про те, що сміття можна спалювати за "зеленим тарифом". Тоді заблокували це рішення, Єврокомісія негативно висловилася. І сьогодні знову відкривається ця скриня Пандори. Тому що тариф дуже привабливий, можна туди швидко піти, можна швидко прибрати ці завали сміття, але, на жаль, виникає інша проблема, яку ми не бачимо. Це токсичні викиди. А в нашій країні, вибачте, поки що зарано переходити до технологічного спалювання, яке працює у Копенгагені. Тому що вже є завод "Енергія", він працює, але він досі не обладнаний фільтрами. До речі, сьогодні була новина про те, що Київ планує побудувати аж 2 ТЕЦ. Хочу нагадати, що мова йде не про ТЕЦ, а про звичайні сміттєспалювальні заводи, не кращі за той, який ми вже маємо. Тому варто блокувати ці рішення і не йти за ними, а наголошувати на необхідності сортувати сміття, на програмах, як попередити утворення накопичення сміття і вже потім думати про заводи. І ще одне. У нас в Україні вже є 5 сміттєспалювальних заводів. Це цементні заводи, які потребують альтернативне пальне. За нашими підрахунками, тих неліквідних відходів, які утворюються в побутових відходах, вже достатньо, щоб покрити потребу цих 5 заводів.
Біовідходи – це дійсно альтернативне паливо
Повернімося до побутового рівня. Як можна зменшити власну кількість відходів? Інспекції сміттєвого кошика достатньо?
Софія Сидоренко: Так. Нічого страшного в цьому немає. Поспостерігайте тиждень, що потрапляє у ваш смітник, звідки воно береться, чому воно там з'явилося. Скажу на нашому прикладі. Ми роздільно сортуємо і збираємо органічні відходи, які потім потрапляють на компостну станцію. Наші біовідходи – це великий потенціал, які можна правильно сортувати і з них утворювати альтернативне дійсно паливо – біогаз.
А як зменшити кількість пластику?
Софія Сидоренко: Більшість паковання, яке у нас буде, це будуть пакетики, обгортки і так далі. Давайте пам'ятати, що більшість фруктів і овочів ми можемо купувати взагалі без торбинок. Купуйте капусту, не пакуйте її в поліетилен. Якщо треба все-таки торбинка, то є купа багаторазових, є чудові українські виробники, які продають класні торбинки. Так, їх треба мати з собою. Але треба також нагадувати нашим ритейлерам, щоб вони пропонували своїм клієнтам багаторазові торбинки, бо вони будуть до вас повертатися і будуть їх повертати. По-друге, є чимала кількість крамниць і онлайн, і офлайн, які пропонують товари без паковання.
Економічні стимули і запобіжники
Євгенія Аратовська: Я теж хотіла додати, що мені подобаються різні економічні інструменти. Те, що зараз робить Євросоюз, зокрема Польща. Для того, щоб попереджати утворення пластикового сміття вони роблять певні кроки. Наприклад, якщо пластик певного виробника не переробляється, то компанія платить податок – 80 євроцентів за кожен кілограм. Це 800 євро за тонну, це дуже багато. І таким чином компанія переходить або на тару, яка переробляється, або думає про певні замінники, або просто програє конкурентну боротьбу. Другий приклад – це обмеження обігу паперових стаканчиків, які всередині все ж таки мають нашарування пластику. Поляки зробили податок на кожен стаканчик – 25 грошей, а це 2.50. І я бачу вже, що у Варшаві з'явилося багато біорозкладних стаканчиків одноразових. Там є навіть стаканчики керамічні, які надруковані на 3D-принтері. Тобто Євросоюз вже робить економічні запобіжники, що стримує і ринок, і людей? Це гроші.
