Письменник Джордж Орвелл. Колаж: Ніка Назаренко / Суспільне Культура
Нині, з позиції 2024 року, Орвелл іще актуальний?
Думаю, так, і це показують події у світі. Цікаво, що коли, наприклад, обрали Трампа, Орвелл одразу злетів у списках Amazon. І коли стається якась лажа насамперед на рівні Західного світу, де Орвелл не заборонений (бо в Білорусі, приміром, він уже заборонений), люди починають купувати його книжки, щоб подивитися: а куди, можливо, ми прямуємо? Мені дуже подобається фраза Марґарет Етвуд: "Я письменниця, а отже, я маю попереджати людство, якщо людство крокує просто в яму". Орвелл дуже точно й водночас метафорично описав оцю яму, яка може бути на нашому шляху. І коли люди передчувають, що яма десь поруч, вони починають купувати й перечитувати Орвелла. Кожна неоднозначна подія, коли до влади приходять, наприклад, антидемократичні кола, як у випадку Трампа, вона змушує людей згадувати: Великий Брат завжди десь тут.
Завжди хочеться тоді використовувати цей прикметник — орвеллівський.
Є слово "орвеллізм", в англійській мові воно закріплене у словниках і вживається, коли політична пропаганда спотворює смисли на свою користь.
Варто зазначити, що Орвелл у часи Другої світової працював на "Бі-Бі-Сі" у відділі пропаганди, яка відповідала за Індію. Сам він як син британського громадянина народився десь у Бірмі й працював 5 років у британській поліції на кордоні Бірми і Непалу.
Так, це була поліція Бірми, і він дуже від того страждав, про це лишилася книжка "Дні в Бірмі". Першим його протестом було зробити собі татуювання на кісточках пальців. Не всі знають, але Орвелл був татуйований, це були якісь цяточки, схожі на грейпфрути. Вони насправді бірманського походження, і це місцеве вірування: якщо маєш такі цяточки, не загинеш від кулі. Таким чином він намагався навіть через своє тіло солідаризуватися із мешканцями, бо почувався колонізатором. Його дідусь, до речі, був рабовласником, тож нічого дивного.
До речі, татуювання допомогло: він не від кулі помер, а від туберкульозу.
Снайпер у нього поцілив під час війни в Іспанії, до того ж у шию, що дуже небезпечно.
У горло?
Так, у горло.
Рік Орвелл не міг говорити через це поранення. Він поїхав в Іспанію як доброволець боротися з франкістським режимом на боці комуністів.
Там був оцей інтернаціональний полк, де він уперше побачив людей, які справді вірять у сталінізм, і його це страшенно перелякало. Тобто він зіткнувся з цим у реальності. Це, до речі, типова західна історія, коли люди ідеалізують оці прокомуністичні рухи, владу народу й усе таке, воно їх чарує (той же Сартр сильно цим захоплювався), а потім стикаються наживо з людьми, які побували в цій м'ясорубці — і повірили, досі вірять у це, і віддано несуть прапор диктатури, — тоді приходить розуміння, що це не працює, і відбувається дорослішання західного чоловіка.
Отже, Орвелл був не таким однозначним. Їхати в Іспанію, боротися з франкістським режимом на боці комуністів, щоб потім менше ніж за 15 років розносити комуністичний режим у "Фермі тварин", — це треба мати і волю, і сміливість інтелектуальну, і чесність зізнатися в тому, що ти десь помилявся, а водночас — і авантюрний склад характеру. Яким був Орвелл, на твою думку, як людина? Бо його письменство випливає з його біографії.
Він справді часто був дуже радикальним, авантюрним. Мав великі проблеми з батьками, не сприймав їх. Як він казав, "у мене вдома панує збіднілий снобізм". Батьки походили з багатих родів, однак обоє — зі збіднілих. Грошей майже не лишилося. Його таки впхали в цю школу Кипріяна, де він дуже страждав від конфліктів з однолітками, які, очевидно, бачили в ньому чужака. Є смішний випадок, як одного разу він надіслав інспектору, мало не в поліцію, якомусь міському чиновнику, листівку з днем народження і доклав до неї мертвого щура. І потім Орвелл, юний, але вже дуже сміливий у поводженні з владою, мало не загримів через це у в'язницю.
А одного разу таки загримів, причому навмисне. Це період його життя у Лондоні й Парижі, оці історії, які теж лягли в основу книжки, "У злиднях Парижа і Лондона". Він одного разу вирішив написати про буцегарню — і зрозумів, що може написати, тільки якщо там побуває. Він випив пляшку віскі й пінту пива, сп'янів трохи, звісно, і почав влаштовувати дебош. Його забрала поліція, але через те, що він усе ж поважна людина, батьки поважні, йому дали всього 48 годин в'язниці. Орвелла це вкрай засмутило, але твір він усе одно написав.
Фактично перший журналіст-розслідувач, який на собі намагається випробувати те, що розслідує.
Він працював вантажником, просто був волоцюгою. У Лондоні він узагалі не мав роботи, буквально їв зі смітників. І все для того, щоб відчути, як живе трудовий народ. Тобто була інтенція зануритися буквально на дно, як Генрі Міллер. Тільки Генрі Міллер справді не мав грошей і не міг заробити, хоча дуже старався. А Орвелл це робив свідомо.
Починалося все зі школи. Ти вже згадала, що він там страждав — настільки, що, за свідченнями його друзів, які я читав, "1984" — це світ його школи, він описує свій досвід.
Там і фізичні покарання були — кімнати, куди відводять і карають, що його дуже принижувало. Однак це не завадило Орвеллу отримати стипендію і потім потрапити в Ітон — дуже дорогий приватний заклад для дуже аристократичних або дуже розумних. Він потрапив "для дуже розумних".
Тобто вчився він добре, незважаючи на оці жахіття, які потім описував.
Так, він вчився чудово. Знав сім мов, деякі з них мертві. Утім, казав: "Я так само швидко їх вчу, як потім забуваю, і зараз не пам'ятаю майже жодної мови". Мав прекрасні перспективи вступити в університет, однак відмовився від цього свідомо, чим страшенно розчарував батьків. Вони так йому цього і не пробачили.
Богдано, ти цитувала Марґарет Етвуд, а я люблю цитувати Орвелла, коли питають, що таке свобода слова. Мовляв, це можливість говорити все, що я захочу. Приміром, якщо я вважаю, що земля пласка, то свобода слова — це казати, що земля пласка. Орвелл дуже критично ставився до такої тези. І якраз у "1984" він описує це через формулу, яка, на мою думку, ніким не перевершена. Свобода слова — це можливість сказати, що 2 плюс 2 є 4. Тобто вказувати на очевидні речі, що вони очевидні — це і є свобода слова, іншими словами, формула Етвуд. Казати: якщо ви йдете до прірви, то мусите про це попередити вголос, а не метафорично.
Показово, що там, де Орвелл описує правила newspeak, новомови, він каже, що зникло слово "наука" зі словників. Тобто, серед усього іншого, зникло слово "наука". Фізика, базові принципи, яким неможливо протистояти, втрачають значення. Коли головного героя Вінстона починають піддавати тортурам, його мучитель каже: якщо я захочу, літатиму по кімнаті, як мильна бульбашка. Я сам визначаю закони природи сьогодні. Й оцей жах від того, що навіть базові речі, аксіоматичні, можна так підважувати, Орвелла непокоїв завжди.
Хотів би зараз поговорити не так про Орвелла, як про його концепцію. Я людина, народжена ще в ХХ столітті, і читав його тоді ж, це здавалося правильним концептом — Радянський Союз утілював ідеї контролю, зображені у "1984". Однак існувала у ХХ сторіччі інша книжка про тотальний контроль над людством — "Який чудесний світ новий!" Олдоса Гакслі 1932 року, теж перекладена українською. Що цікаво, Олдос Гакслі в Ітоні, який ти згадувала, був викладачем у молодого Джорджа Орвелла. Ідея книжки "Який чудесний світ новий!" полягала в тому, що контроль людства відбуватиметься не через примус і страх, як у "1984", а через задоволення. Гакслі передбачав, що люди самі контролюватимуть себе через можливість мати доступ до задоволень. І нині, з позиції ХХІ століття — інтернет, телебачення, наркотики, панування індустрії розваг — мені здається, що Гакслі був прозорливішим.
Звісно, зберігаються заповідники тотального контролю, як-от Північна Корея і Росія, але глобально люди віддають контроль над собою добровільно. Ми самі всюди залишаємо свої імейли, дозволяємо, щоб реклама на нас таргетувалася адресно, дозволяємо захоплювати себе ідеям із телебачення, радіо, комп'ютерних ігор та інтернету, бездумно процвиндрюємо свій час гортанням соціальних мереж, які нічого не дають, а тільки збирають інформацію про те, чого ми хочемо, чим цікавимося — і нам потім нав'язують товари й послуги, які нам насправді не потрібні. Ми добровільно погоджуємося і віддаємо контроль над собою. Тому моє питання — чи не вважаєш ти, що орвеллівська модель тотального контролю пасувала для ХХ сторіччя, а для ХХІ вона застаріла?
Цілком можливо, і тому Гакслі мене лякає значно більше. У своєму есеї "You and the Atom Bomb" Орвелл писав, що ми віддамо свободу, бо будемо боятися. І він пов'язував це насамперед із ядерною зброєю і з тотальним страхом. Він казав, що не буде великої ядерної війни, однак ніколи більше не буде миру, бо люди, які не можуть застосувати ядерну зброю, будуть і далі воювати різними способами, непомітними, наприклад, економічними, і це буде постійно.
Гакслі вбачав у цьому протистоянні також ендорфіновий стрижень. Ми дуже легко підсідаємо на прості задоволення — і про що, як на мене, ідеться обом авторам? Неможливість правдивого діалогу і правдивої людської взаємодії. Хай людина боїться чи насолоджується, це означає, що людські стосунки — справжні, істинні, де можемо говорити те, що думаємо, будувати глибокі взаємини, — будуть зруйновані. І світ тотального задоволення, де тобі постійно добре, і світ, де ти всього боїшся — це світ без реальної людської взаємодії. Є певні кнопочки, і ти починаєш тиснути на них — як оці щури, над якими проводили експерименти, даючи наркотики, і вони дотискали кнопку до повної загибелі. Тобто немає ніяких механізмів самозбереження.
Мені здається, в обох авторів ідея, що самозбереження не працює і свобода не є аксіоматичною, не є даною, не є природним станом речей, тож за неї постійно треба боротися, лежить в основі. Мені концепція Гакслі ближча, бо він мене лякає значно сильніше, ніж Орвелл. Коли є пряме протистояння, я розумію: тут добро, тут зло, тут треба боротися, навіть якщо загинеш у боротьбі. А в Гакслі це настільки спокусливий світ, там же мінусів не так і багато насправді. Люди раніше помирають, неможливо укласти нормальний шлюб, але загалом…
Кастове суспільство також.
Так, але загалом усі непогано почуваються, здається, вони щасливі. Там спокус буде значно більше, і вони будуть значно менш поверхові. Й оце розуміння, хто тут є зло і проти кого ми боремося, буде значно складніше виокремлювати і знаходити, як і сили в собі на цю боротьбу. Тому так, я думаю, що нині весь великий капіталістичний світ — а Гакслі попереджав про те, що буде, коли капіталізм ніяк не контролювати, — переходить до гакслівської історії. Окремі острівці тоталітаризму лишаються на рівні Орвелла, однак маємо сподівання, що колись вони зміняться.
Тобто Орвелл тобі дає більше надії? Якщо намалювати картинки, то світ Гакслі дуже яскравий, наркотичний. До речі, Гакслі написав книжку "Двері сприйняття", яка стала назвою легендарної групи "The Doors". Натомість у Орвелла чорно-білий світ. Екранізація "1984" теж витримана у тьмяних тонах. Але ти кажеш, що Гакслі тебе лякає більше.
Значно більше. Це історія про те, що за задоволення треба платити, і це дуже страшно. Ця епоха бітниківської розхлябаності, експериментів з ЛСД, вільної любові, хіпі й усього такого, коли здається, світ прекрасний, новий і сповнений задоволень — але потім завжди настає епоха відкату, коли розумієш, що за все доведеться платити. І нерозуміння, що за такі штуки, як швидкі ендорфіни, треба платити, — це те, на що дуже легко купитися, підсісти. Реклама насправді може змусити людей робити страшні речі.
Я бачив перекладений українською комікс за книжкою "1984". І, здається, це найкраща ілюстрація того, що Гакслі переміг: навіть роман про жахіття, який треба читати вдумливо, спокійно, переживаючи, розмальований картинками, переданий у зручному попформаті. Не те щоб я був пуристом і неприхильником коміксів, це теж прекрасний жанр, але, чесно кажучи, незвично бачити саме таку форму донесення ідей Джорджа Орвелла.
Для мене ілюстрація того, що Гакслі переміг Орвелла — це реклама Macintosh, представлена як боротьба із Великим Братом. Одна з перших реклам першого Macintosh, персонального комп'ютера, де дівчина біжить до екрана, всі навколо в сірому, і вона розбиває цього Великого Брата. Ідея така: якщо ти хочеш протистояти владній системі, купи наш комп'ютер. І тепер в усіх ці Маки, людей поглинула ця історія, і так Гакслі переміг усіх за допомогою Орвелла.
Я не бачив цієї реклами.
Абсолютно легендарна. Джобс її придумав. Це те, що продавало мільйони комп'ютерів.
Тобто образ Великого Брата використовується в рекламі уже для того, щоб контролювати.
Щоб консюмеризм переміг — і консюмеризм переміг.
Орвелл писав практично все життя. Але маємо три великі тексти, які перевидаються і до яких постійно звертаються. Це "1984", "Ферма тварин" і "Данина Каталонії". Щодо решти його малої прози, заміток про перебування у Парижі, у Бірмі, Лондоні й усього іншого, то загалом я не бачу навіть в іноземних джерелах посилань на них. Тому є спокуса вважати, що Орвелл став популярним через тему, яку зачепив, а не через форму і стиль письма. Чи він справді хороший письменник, якщо ми говоримо про письменництво як ремісництво?
До речі, могло дійти не три великі тексти, а лише два: це смішно і водночас страшно перегукується з нашим життям. Коли він писав "Ферму тварин", у його квартиру в Лондоні влучила "Фау-1". Орвелл тоді працював на газету "Tribune", і в обідніх перервах ходив розбирати буквально звалище, яке лишилося від квартири. Слава Богу, нікого не було вдома в той момент. І він порпався тиждень за тижнем, поки не знайшов цей рукопис. Диво насправді, що "Ферма тварин" уціліла, бо тодішні вороги-нацисти намагалися її фізично знищити. Це так іронічно перегукується з нашим часом.
Якщо говорити про якість тексту, Орвелл, безумовно, хороший письменник. Він дуже добре володіє мовою, у нього прекрасна, серйозна, дуже академічна навченість, і водночас він чудовий репортажист і журналіст, який викшталтовувався буквально в реальній ситуації. "Данина Каталонії" — про його солдатські будні, він служив на Андалузькому фронті. Я читала і ранні, і пізніші його твори: видно, як він росте і наскільки він ощадливо точний у словах. Це не автор, до якого треба йти по барокові прийоми, пишні метафори. Він справді писав у дусі нової журналістики — дуже точно, дуже яскраво, але водночас ніколи не приховуючи особистого ставлення. Його колонки, що виходили під грифом "Як мені завгодно", — напрочуд точні спостереження. Це завжди яскрава, іноді полемічна позиція, але при цьому довершено викладена на рівні форми, і предметом може бути будь-що. Орвелл міг будь-яку історію розказати цікаво, і я думаю, це йому дуже допомагало.
Якщо ми вже перейшли на "Ферму тварин": от є переклади "Ферма тварин" і "Колгосп тварин", і ніби "колгосп" більше передає дух того, про що йдеться в тексті. Тварини захоплюють владу на фермі, встановлюють свій режим, що підозріло нагадує радянський, і висновують кілька правил, найвідоміше з яких — "усі тварини рівні, але деякі рівніші". Як ти вважаєш, доречно перекладати як "Колгосп тварин"? Бо в оригіналі все-таки "Animal Farm", тобто "Ферма тварин".
Як людина, яка працює з перекладами і редагує насамперед переклади, я завжди за оригінал. "Колгосп" — це вже трошечки інтерпретація. Ми хочемо вбачати дуже прямі паралелі, однак хороші твори достатньо універсальні й надаються до різних інтерпретацій. Тому я би воліла бачити саме "Ферму".
Є легенда, яка ходить українським інтернетом про "Ферму тварин", начебто перший іноземний переклад з англійської був зроблений українською мовою. Я навіть виписував ім'я цього перекладача — Іван Чернятинський. Але українська вікіпедія каже, що це міф і що перший переклад був зроблений німецькою мовою. Що тобі про це відомо?
Чула цю легенду, однак я не дуже певна. Думаю, якби справді було так, то якісь би бодай уривки доходили. Бо коли українські переклади були першими, навіть якщо не лишилось накладу, лишилося б бодай якесь цитування. Тут не видно. Було б добре, якби це був перший переклад, однак я сумніваюся.
Це був другий у світі переклад, наскільки я бачив фактаж. І справді його переклав не Іван Чернятинський — за цим псевдонімом ховався Ігор Шевченко, знаний український візантиніст, професор Гарварду. Що точно відомо, що Орвелл написав передмову до українського перекладу. І ця книжка поширювалася в таборах біженців як одна з мотивацій не повертатися назад до Радянського Союзу. На німецькій частині, контрольованій союзниками, її розповсюджували часто. Але я пригадую, що в Орвелла були проблеми з її виданням. Тобі теж це відомо?
Так. У нього не лише з цією книжкою були проблеми, а з багатьма. Попри те, що Орвелл був очевидним противником Радянського Союзу, його постійно звинувачували в симпатіях. Є свідчення, що за ним стежили 25 останніх років життя. Його тексти дуже уважно читали й цензурували. І попри те, що він навіть дружив із людьми з Департаменту інформації — це такий окремий відділ при МЗС, який займався антикомуністичною діяльністю, протидією комунізму, — він постійно був під підозрою. Йому дуже було непросто.
А я читав у дослідників Орвелла якраз протилежне. Була проблема, що "Ферму тварин" не хотіли видавати (у 1945-му році вона вийшла), щоб не сваритися з Радянським Союзом. Тут дуже багато чого накладається. Не варто забувати, що "холодна війна" — це його термін, уперше вжитий у згаданому тобою есеї "You and the Atom Bomb". Тоді, у 1945-му, Радянський Союз ще здавався союзником Британії, які разом перемогли нацистську Німеччину. І цей пасквіль проти СРСР міг би трохи зіпсувати відносини країн, що й так пізніше були абсолютно зіпсовані.
Тоді багато англійських письменників їздили у Радянський Союз. І Орвелл, до речі, про них писав цей відомий список — 120 із чимось людей, які можуть зрадити, зокрема, що часто їздили в СРСР, типу Бернарда Шоу.
От і підійшли до цієї делікатної теми в біографії Джорджа Орвелла: здавав він своїх колег-письменників чи ні? Є така популярна теорія (як усі теорії змови, що завжди популярні): хороші люди теж роблять погані вчинки. Ніби це не чутки, а доведений факт, що був блакитний зошит, де Орвелл записував характеристики на своїх колег-журналістів і письменників. Були там й антисемітські зауваження, були просоціалістичні, але він ніколи не приховував, що за духом був соціалістом. І, мовляв, він оцей перелік передавав владі у відділ інформації при британському МЗС, таким чином здаючи колег.
Однак мені доводилося читати в Тімоті Еша (британського історика, який, до речі, нам зараз серйозно допомагає) дуже цікаве зауваження. В одній зі своїх статей для "The Guardian" він вказує на те, що документів, які передав Орвелл, ніхто не бачив, вони досі не розкриті. І це могло означати, що він не здавав, а навпаки, бо при МЗС цей інформаційний відділ працював як протидія радянській пропаганді, тобто британські дипломати займалися цим ще тоді, у 40-х, 50-х роках. Вони розуміли важливість цієї боротьби. Й Орвелл просто передав список осіб, які, на його думку, могли бути дотичні й працювати на Радянський Союз, щоб британське МЗС не запрошувало їх працювати проти СРСР. Бо пізніше Британія серйозно провалилася з цим, якщо трішки знати історію кембриджської п'ятірки: ще у 30-х роках у Кембриджі Радянський Союз завербував п'ятьох прекрасних студентів, аристократів духу, один з яких, Кім Філбі, став потім очільником контррозвідки в Британії, курував співпрацю британської й американської розвідок і займався — радянський агент! — протидією радянським спецслужбам у Британії. Скількох людей він здав і послав на смерть, досі британська розвідка не розкриває. Це жахливі цифри. Британія була наповнена агентами — і тому є версія, що якраз Орвелл таким чином допомагав британцям, а не здавав колег.
Я теж читала, що він приписував: цих людей не можна залучати у контррозвідувальній операції, так це звучало. Водночас Орвелл був достатньо вибірковим у цьому списку. Якщо він не мав сильної підозри, то просто записував, однак нікуди не передавав ці прізвища. Наприклад, він записав Кетрін Хепберн, але не мав ніяких доказів і не мав як пересвідчитися, тож вона лишилася суто в його блокноті. Можливо, ми дізнаємося пізніше. Як на мене, коли в суспільстві дуже багато шпигунів — ми зараз живемо, по суті, в такому суспільстві — то я не можу його звинувачувати, що він просив когось, приміром, не залучати до операцій.
Але як він став таким переконаним антисталіністом, якщо поїхав в Іспанію боротися з Франко на боці комуністичних ідей?
В Орвелла було кілька великих поворотів у житті. Спочатку антиколоніальний поворот у Бірмі, який з ним стався, коли він зрозумів, що колонізаторські амбіції Британії — це страшна річ. Потім він був анархістом певний час, але не дуже довго. Перейшов до соціалізму з комуністичним ухилом, таки поїхав воювати, а далі стикнувся з цими людьми і почув, що вони кажуть. Дізнався про те, що відбувається в Радянському Союзі. Його шокувало, що люди приїхали в Іспанію, де можна не вихваляти, наприклад, Сталіна — однак вони й далі це роблять, маючи страхітливо промиті мізки. Орвелл одразу відійшов від комунізму і до кінця життя визначав себе як соціал-демократ. Йому був близький соціалізм: хоча система називається "Ангсоц" у романі "1984", однак насправді він хотів підкреслити, що за термінами можуть ховатися страшні речі. Завжди був переконаним антисталіністом і всіляко викривав ці злочини.
Наскільки я зрозумів з його біографії, Орвелл в Іспанії побачив боротьбу сталіністів проти троцькістів. І він якраз був на боці троцькістів.
Це Голдштейн, який потенційний Троцький.
Тому його це настільки вразило. Він зрозумів, що Сталін в Іспанії веде війну на два фронти: з одного боку бореться з Франко, а з другого — намагається захопити монопольну владу в середовищі іспанських комуністів, які були роздроблені, рухів було багато. І фізично знищує тих, хто не підтримує Сталіна. Це жахало Орвелла.
У пізніших колонках він писав, що Радянський Союз — це не про те, що влада прийшла до народу, а про те, що прийшли нові еліти, які так само не віддаватимуть владу, як будь-які інші попередні еліти. Тобто ідея, може, була й не така погана — дати владу багатьом, — однак у результаті виявилося, що владу знову захопила маленька оця, умовно кажучи, внутрішня партія.
Я так розумію, есеїстика Орвелла українською мало перекладена.
Так, не перекладена.
А вона хороша. Якраз перечитував невеликий його есей "Політика й англійська мова". Вражений, наскільки він точно описує тодішню ситуацію. Якщо там замість "англійська мова" підставити "українська мова", нічого кардинально не зміниться. Орвелл пише про те, що ми жахливо збіднюємо свою мову на догоду публіці, і це впливає на форму мислення. Тобто через мову збіднюється наше мислення, а збіднене мислення породжує збіднену мову. Він не бачив виходу з цього замкненого кола, лиш як свідомо робити зусилля, щоб мова була чистою, зрозумілою, працювати над цим.
Гайдеггерівська фраза про мову як дім буття дуже слушна. У "1984" є епізод, де колега каже головному герою: уявляєш, новий словник буде ще тоншим за попередній. І він цим захоплений. Погоджуюся з тобою, що багато в чому це відбувається з українською мовою сьогодні — і не лише через медіа або через наше бажання говорити просто. Оцей крайній пуризм, який часто проповідують у медіа, що українську мову слід очистити абсолютно від усього — синонімів, переносних значень слова, англіцизмів та іноземних запозичень. Мовляв, "виглядаємо" лише з вікна, а "маємо вигляд". Це мені так само виглядає штучним збідненням мови. Коли бачу, як черговий пурист або редакторка пише, мовляв, навіщо нам тут зайві синоніми, я хапаюся за голову, бо вони стають інструментами збіднення оцього головного скальпеля взаємодії зі світом. Тому тут небезпечні і шляхи якоїсь легковажної медійності, і так само крайні пуристичні рухи.
Орвелл у цьому тексті звертає увагу на те, що ми виправдовуємо свою лінь і небажання активно, правильно, свідомо користуватися мовою: мовляв, вона розвивається сама, а ми йдемо за нею. "Політика й англійська мова" перекладений українською, є у вільному доступі в мережі.
Є практика Pidgin English, як і Simple English, коли англійську мову спрощують свідомо — навіть вікіпедія є цією сімпліфікованою мовою. Англійську спрощують для іммігрантів, іноземців, щоб їм простіше було говорити, це мова з мінімальною кількістю часів, із дуже простими граматичними формами, базовим словниковим запасом, щоб нібито швидше опанувати мову. Але проблема в тому, що більшість людей, опанувавши базовий рівень, ніколи не переходить до реальної, глибокої, складної англійської мови. І мене це теж сильно лякає. На що ми готові піти, аби просто було комфортніше жити?
А що ти порадиш з есеїв Орвелла? Хоча б англійською.
Наприклад, мені подобається його есей про радості дитинства — там Орвелл, власне, описує, як він сформувався як Орвелл.
Це після того, що ти розказувала про його школу й дитячі роки?
Там дуже іронічні описи, вже відчувається фірмовий орвеллівський стиль: як дитина з родини, що досі намагається вдавати аристократів, відповідно поводитись і витрачати гроші, раптом усвідомлює, що весь світ, де вона живе, не такий. Тобто це момент, коли дитина вперше підважує те, що їй кажуть, і починає критично мислити. Мене заворожує цей процес формування Орвелла.
Його віддали в оцю школу, якщо я правильно пригадую, у восьмирічному віці. Британська приватна школа — і ця традиція тодішня, яка зберігається й нині, коли маленьких дітей відривають від тата й мами і віддають у пансіон.
Ця практика також свідчить про консервативну ідею, що держава може краще, ніж батьки, виховати пристойних громадян, що у держави є інструменти, яких немає у батьків. І це теж веде до уніфікації. Власне, те, що всі однакові, усі в однакових коротких шортах ходять узимку, і так прийнято й буде прийнято всі наступні покоління — страшна ідея. Тобто це зворотний бік традиції, коли вона перетворюється на репресивний інструмент. Думаю, Орвеллу це дуже боліло. І зі своїм названим сином він ніколи так не чинив.
Здається, він його взяв із першою дружиною, яка невдовзі померла, а незабаром помер і сам Орвелл.
Але встиг одружитися перед смертю зі своєю редакторкою.
Напевно, син залишився із другою дружиною.
Так, із нею, і в 2012 році залишив спогади про свого батька, дуже теплі.
А вони українською раптом не перекладені?
Ні.
Насамкінець — що радиш перечитати з Орвелла?
"Данину Каталонії", оскільки це влучні спостереження, що резонують із нашим часом: як фіксувати, записувати й лишити для наступних поколінь війну не лише на рівні новинних зведень, а й на рівні того, як усе відбувається, як люди жили, що вони їли, як спілкувалися між собою. Тобто це дуже хороший художній репортаж про війну, який буде актуальний сьогодні.
