Фото: ФБ-сторінка артиста
Сергій Мартинюк – людина із змістовною громадянською позицією. Політолог за освітою, письменник, лідер гурту "Фіолет", ідеолог і організатор такого важливого для України фестивалю, як "Бандерштат". Нещодавно стало відомо, що Сергій приєднався до лав Збройних Сил України. Анна Заклецька і Денис Денисенко спіймали його вже у тренувальному таборі, де Колос проходить військову підготовку. Запитали про мотиви такого рішення, перспективи поєднання служби і творчості, – та дізнались про провали в інформаційній війні щодо мобілізації і необхідність самому шукати себе у війську (бо перечекати не вдасться).
Привіт, Сергію! Дуже раді, що тобі вдалося вийти з нами на зв’язок – за що окрема подяка твоєму командирові. Ти зараз десь на тренуваннях?
Так, в мене сьогодні перший день навчань, хоча я вже тиждень в одному з таємних тренувальних центрів на Черкащині. Але ми чекали, поки збереться необхідна кількість людей, щоб укомплектувати групу. І сьогодні перший офіційний день навчань. Поки що це теоретична програма, начитка лекцій. Це на перший тиждень. Наступні три ми будемо вивчати танки, автомати, гранатомети і все таке.
Будемо сподіватись, що наша розмова в перший день навчання – це хороший знак. І ми передаємо тобі сонячне проміння і тепло, щоб все вдавалось тобі якомога легше і залишало тебе при цьому здоровим, цілим і стресостійким.
А для мене це ще й гарний символ того, що я не пориваю із своїм колишнім життям. Символічно, що саме сьогодні я даю інтерв’ю Радіо Промінь.
Як ти вважаєш, чи не стане на заваді твоє перебування в лавах ЗСУ творчому і фестивально-організаційному життю – тому що ним ти також дуже багато користі Україні приносиш? Чи вдасться тобі це поєднувати?
В армії жартують, що довше ніж на годину нічого планувати не можна. Тому я хотів би, звісно, думати, що все буде ок, що моє майбутнє командування дозволятиме і адекватно концертувати, і збори проводити, і творчістю займатися. Але поки я, справді, не хочу забігати наперед. Бо це було рішення, яке вимагало в мене певної жертовності відносно моєї основної справи, як мінімум на найближчі кілька місяців. Тому наразі я зосереджений на цьому, а далі як складеться. Сподіваюсь, що складеться.
А це для тебе було рішення раптове чи ти давно думав над тим, щоб це зробити і дійшов нарешті до якоїсь точки конкретної, щоб сказати собі: ось зараз – воно?
Насправді це був достатньо меркантильний побутовий розрахунок, можна сказати. Я дочекався моменту, поки дружина вже більш-менш налагодила графіки з донечкою, якій у травні виповнилось два роки. І справді відчула, що стало легше. Я Катрусю попереджав ще півроку тому, що я вже шукаю варіанти мобілізації. Я спілкувався з низкою бригад, підрозділів, цілеспрямовано цим займався. Я собі планував якісь посади, якісь сценарії, – але в мене в університеті не було офіцерської кафедри, тому не склалося так, як я хотів. Але склалося інакше. Тому – підсумовуючи, – я достатньо виважено до цього підійшов: заручився підтримкою сім’ї, дружини, друзів і колег по команді. Тому проблем жодних.
Я чітко вже давно для себе це рішення прийняв, тому зараз – може, це трошки жорстко прозвучить, але менш з тим, – переходжу у власність Української держави.
Нам здається, як творча особистість ти був у розпорядженні Української держави вже давно. Лише гітара змінилася на зброю. Але ти як і словом воював – в хорошому сенсі, маємо на увазі, що культуру ніс, – так і не змінив статус в цьому сенсі. А що б ти міг порадити нашим слухачам, які зараз теж думають і вагаються щодо мобілізації? З чого почати? Куди звертатись? Де знайти той підрозділ, в якому можна було би себе реалізувати по максимуму? Чи просто чекати повістку – щоб тебе призначили інші люди?
Ну, скажімо так. Українська держава наразі програє інформаційну війну – в плані комунікацій з українцями, зокрема. Зараз у пересічного українця війна виключно зводиться до уявлення про окоп, про штурми, про смерть – все. Натомість ми маємо розуміти, що армія – це величезний організм. Є логістичні сили, є крайньо-тилові. Але про тилові я не буду зараз говорити, бо мені здається, що в крайньо-тилових підрозділах мають все-таки працювати наші ветерани, поранені. Як це у нашому навчальному центрі відбувається, де 99% командування, інструкторів – це все хлопці, які пройшли серйозні бойові дії, і також із пораненнями. І вони тут корисні максимально. Так і має бути.
Фото: ФБ-сторінка артиста
А що треба робити? Знайти собі підрозділ, що означає проробити певну роботу. Є величезний обсяг робіт у війську. От я нещодавно спілкувався з хлопцями із 5-ї штурмової бригади. І вони говорять: Ми нічим не гірші від 3-ї штурмової, але в них все класно з медіа, з піаром – а в нас немає таких класних медійників. Це означає, що потенційно будь-який піарник чи рекламник, який хоче мобілізуватись, може прийти з медіапланом для конкретного підрозділу: ось я хочу займатись цим і цим, вести ваші сторінки в соцмережах тощо. Я зараз дуже умовно говорю, бо звісно що на піарниках і медійниках армія не тримається. Я це до того, що армія – це не тільки окопи і смерть, а це ще й забезпечення фронту безпосередньо. І кожен в цій великій інфраструктурі може знайти собі зараз місце – я впевнений у цьому.
Просто потрібно шукати. Варіантів підрозділів дуже багато, вакансій теж. Не вистачає механіків, водіїв, логістів, бухгалтерів навіть не завжди вистачає. Тому якщо ви розумієте, що не готові бути штурмовиком – це не значить, що в армії вам не місце. Ось я, наприклад, не відчуваю, що зможу бути штурмовиком. Нас хоч і вчать не на піхотинців, але з чітким розумінням того, що незалежно від того, в якому ви будете підрозділі і чим займатись, ви повинні знати, вміти і за потреби скористатись своїми практичними навичками піхотинця, який захищатиме позицію чи за потреби піде в наступ. Треба вміти орієнтуватися на місцевості, знати як поводитися – самому чи з групами людей. Тому потрібно шукати.
Звісно, якщо ви сидите й чекаєте – може, пронесе – то є велика ймовірність, що по-перше, не пронесе, а по друге, все складеться не так, як ви хотіли. Тому ініціативу треба самим проявляти, бути діяльними в цьому плані.
Наша Аня минулого літа навчалась на пілота дрона – з думкою, що якщо раптом треба буде (а вона мама трьох дітей), то вже буде знати, з якого боку до цього апарата підійти і зможе ним скористатись. Тому підтримуємо тебе в тому, що застосунок собі можна знайти за будь-яких обставин. І поки є час, принаймні, вчитися чомусь, що може виявитись корисним – такмеду, управлінню дронами, громадянській обороні. Дякуємо тобі за змістовну розмову і бажаємо успішного навчання. Хай все складається якнайкраще для тебе, для перемоги України – і будь нам, будь ласка, живий, здоровий і щасливий. І хай в твоїй родині також все буде якнайкраще!
