Будемо боротися, щоб країну-вбивцю Росію вигнали із Паралімпіади — Сушкевич

Будемо боротися, щоб країну-вбивцю Росію вигнали із Паралімпіади  — Сушкевич

На зимових змаганнях у Пекіні українська паралімпійська делегація домоглася, щоб російську команду вигнали прямо із Паралімпіади, тому так само ми боротимемося за те, щоб представників країни-вбивці не було на літній Паралімпіаді-2024 у Парижі у будь-якому статусі. Про це Радіо Культура заявив президент Національного паралімпійського комітету України Валерій Сушкевич. На сьогодні 111 українських спортсменів вже здобули 97 ліцензій у 13-ти паралімпійських видах спорту. Але кваліфікаційні змагання ще тривають. "На Паралімпіаді буде 22 види спорту і у 17-ти із них Україна братиме участь", – додав Сушкевич. Тож загалом представляти Україну на Паралімпіаді у Парижі цьогоріч реально зможуть близько 200 спортсменів, і щонайменше двоє із них – ветерани війни. 

0:00 0:00
10
1x
Програма:

Паралімпійська збірна України з волейболу сидячи перемогла на міжнародному кваліфікаційному турнірі, що з 27 березня до 10 квітня 2024 року проходив у Китаї та здобула путівку на Паралімпіаду в Парижі. Фото: paralympic.org.ua

 Сток-Мандевільські спортивні ігри започаткували Паралімпійські спортивні змагання

Менше 100 днів залишається до цьогорічної Паралімпіади в Парижі, де виступатиме і українська збірна. Коли взагалі виник цей рух, зокрема, і в Україні?

Він не почався одночасно зі світовим рухом. Світовий рух, і я хотів би звернути на це увагу, виник фактично як постфактум результатів Другої світової війни. Тобто, відомий німецький нейрохірург Людвіг Гуттманн, який у 1939-му році, рятуючись від фашистів, емігрував до Британії і почав працювати із англійськими воїнами, які зазнали тяжких травм хребта. І у нього були певні успіхи із точки зору хірургії і травматології. Є версія, що він сам вирішив якось подумати про залучення спортивної діяльності для своїх пацієнтів. Але останні дослідження говорять про те, що саме британський уряд за наслідками Другої світової війни, на прохання Військово-повітряних сил Великої Британії, де було багато льотчиків із травмам хребта, у 1943-му році звернувся до Людвіга Гуттманна із проханням винайти можливість реабілітації для важкопоранених воїнів після травм хребта і спробувати їх повернути до повноцінного життя в суспільстві. І тоді у госпіталі у Сток-Мандевіллі, де працював Гуттманн, почалася феноменальна діяльність, пов'язана із тим, як філософію спорту інтегрувати і об'єднати із тим, що стосується зусиль самої людини, щоб досягти результату в реабілітації і потім на рівні свідомості повертати до життя. І поступово виникла ця ідея, як складова роботи з пацієнтом – це реабілітація військових і поранених під час війни через спортивні заняття спочатку, а потім спортивні змагання. І побачили, що це має потужний вплив і потужний реабілітаційний результат, результат відновлення і повернення до життя. І тоді у липні 1948 року прямо на території госпіталя відбулися перші Сток-Мандевільські спортивні ігри, які започаткували ці спортивні змагання. Коли цей рух і цю філософію спорту, інтегровану у середовище людей, які мають ураження, почали використовувати інші фахівці, то цей рух став дуже популярним і дуже швидко розвивався. 

Тобто, реабілітація людей з інвалідністю через спорт – це наслідок Другої світової? 

Абсолютно точно.

"Повернення до життя"

 А коли була тоді перша Паралімпіада? 

Перша Паралімпіада була у 1960 році. Це досить швидко. Розумієте, ви ходите, ви рухаєтесь, ви бачите, ви усе можете. І ви маєте право, якщо ви маєте талант і здібності, реалізувати себе у спорті як людина. Я на візку. У мене ураження спини, ураження обох ніг і уражена одна із рук. Але здібності, талант і прояв людини у суспільстві – це один із проявів і досягнень людської цивілізації і це спорт. Тому ще одним неймовірним досягненням людської цивілізації стало право людини, яка має будь-які ураження, на спорт. Не зважаючи на те, що вона має втрачені якісь функції. Знаєте, мої колеги із НАТО, коли побачили наш паралімпійський реабілітаційний центр, сказали, що у вас тут відбувається "back to life" –  повернення до життя. Повернення до життя тих хлопців, які прийшли з війни. Вони побачили нашу роботу в нашому паралімпійському центрі у 2014 році.

Спорт – неймовірна сила для усвідомлення своїх можливостей

 Очевидно, це повернення не тільки у фізичному сенсі, а й у психологічному – спорт дає мету.

Я вважаю, що спорт можна назвати неймовірною силою повернення людини до усвідомлення своїх можливостей. А можливості людини неймовірні. Будь-якої людини, у будь-якому стані, із будь-якою травмою, із будь-якою інвалідністю. Спорт дає це розуміння. Я математик за фахом. Мій батько вчитель фізики, математики і фізкультури. І тоді в радянські часи він вважав, що моя фізична активність дасть мені рівень компенсаторності моєї в житті таку, що я зможу досягти дуже багато. І коли мене питають про те, що я "став першим народним депутатом на візку", то я відповідаю, що якби я не став дворазовим чемпіоном Союзу у плаванні, то я б ніколи не став народним депутатом. І це правда. 

"Мій рекорд у плаванні брасом на 50 метрів тримався 21 рік"

Крім плавання ви ще чимось займаєтеся? 

Я займався пауерліфтингом, сидячим волейболом, стрільбою. Але найбільші досягнення у мене у плаванні, я багаторазовий чемпіон України у плаванні. Мій рекорд у плаванні брасом на 50 метрів тримався 21 рік не побитий в Україні. А в Радянському Союзі я був дворазовим чемпіоном у паралімпійському плаванні. 

Ви брали участь і в Паралімпіаді? 

Ні. 

1996 року в Атланті нам треба було доводити, що ми не Росія

Коли Україна вперше взяла участь у Паралімпіаді?

1988 року перша команда із 8 українських атлетів брали участь у літній Паралімпіаді у Сеулі. Це було ще у складі збірної Союзу. А саме команда незалежної держави Україна вперше брала участь у Паралімпійських іграх 1996 року в Атланті (США). Ми брали участь у п'яти видах спорту. У нас була зовсім маленька команда – 25 спортсменів. І були перші медалі – 1 золота, 4 срібні і 2 бронзові медалі. Це був просто феноменальний успіх. Але особливістю тієї Паралімпіади було те, що десятки разів організатори паралімпійських ігор в Атланті в 96-му році називали нашу команду "російською" і навіть один раз спробували поставити гімн Росії. Я на візку під'їхав до оргкомітету, махав руками, кулаками і казав, що "ми – не Росія". Нам треба було доводити, що ми – не Росія, ми – українські паралімпійці.

Які люди з інвалідністю можуть претендувати на участь у Паралімпійській збірній, які тут критерії? 

По-перше, на сьогоднішній день спортсмени із інвалідністю беруть участь із різними ураженнями. Це не тільки параплегіки (Параплегія (Paraplegia) — параліч обох нижніх кінцівок – ред.), це люди і з дитячим церебральним паралічем, із ампутаціями, незрячі або дуже слабозорі спортсмени. І це люди, які мають фізичні, ментальні ураження. Це ті категорії людей з інвалідністю, які беруть участь у Паралімпійських іграх. Тут варто сказати, що для того, щоб допустити людину до участі у Паралімпійських змаганнях, а перед ними йдуть чемпіонати світу, Європи, міжнародні змагання, є спеціальна класифікаційна комісія Міжнародного паралімпійського комітету (МПК). Таких комісій є декілька. Одні по зору, другі по опорно-руховому апарату і так далі. Ця комісія складається із міжнародних фахівців у сферах медицини і спорту. І згідно із спеціальним класифікаційним кодексом МПК, вони визначають рівень ураження. Наприклад, я на візку не можу змагатись із людиною, яка має ампутацію однієї ноги. Тобто у нас різні ураження. І якщо брати плавання, то ми із нею неконкурентні. Власне, робота комісій МПК у тому, щоб спортсмени із інвалідністю змагалися в одному класі, який споріднений по ураженням. І тільки тоді вони можуть виходити на змагання. 

Валерій Сушкевич і Вадим Карп’як у студії Радіо Культура

Паралімпійський спорт та Ігри Нескорених

У зв'язку із війною у нас багато поранених, багато ветеранів із інвалідністю. Для них є окремі змагання, наприклад, Ігри Нескорених. Чи переходять ветерани у нашу Паралімпійську збірну, є такі випадки? 

По-перше, хочу сказати, що я із величезною повагою ставлюсь до Invictus Games, до Ігор Нескорених. Такі хлопці є і в інших країнах світу – ветерани, які займаються ветеранським спортом. Не паралімпійським, а ветеранським спортом. І без ноги, і з перебитим хребтом, і з ураженням зору, багато різних уражень, але це спортсмени саме ветеранського спорту. І ще раз кажу, це дуже важливий, дуже необхідний, і за філософією дуже схожий спортивний рух і в національному, і у світовому спорті. У Паралімпійському спорті – це все-таки спорт вищих досягнень і там рівень підготовки, тренувань набагато важчий і складніший. Це вже спорт вищих досягнень, коли людина працює щоденно. У цій ситуації, і я про це сьогодні ставлю свої вимоги, прохання і мотивацію для багатьох наших тренерів, керівників, президентів Федерацій, щоб якомога більше дати можливості для заняття паралімпійським спортом нашим ветеранським спортсменам. Тим, що з Ігор Нескорених. Щоб вони могли показати результати у паралімпійському спорті, де конкуренція і рівень результатів дуже високі. Я, наприклад, дуже мріяв, якби бодай один спортсмен із війни потрапив у паралімпійський спорт України і на Паралімпіаду в Париж. А на Паралімпійські ігри треба завоювати ліцензію. 

2 українських ветерани уже мають ліцензію на Паралімпіаду

 Це як на Олімпіаду?

Абсолютно. Є олімпійська ліцензія і є паралімпійська ліцензія. Тобто ти повинен прийти через горнило кваліфікаційних змагань, показати високі результати. Мало того, до чемпіонатів світу часто не допускають спортсменів, які не показали певний кваліфікаційний рівень. Ти можеш бажати, а тебе просто не пустять на чемпіонат світу. А на чемпіонаті світу і Європи ти повинен показати результат – перша п'ятірка, перша вісімка, там у різних видах по-різному. Або набрати рейтинг за 4 роки перед Паралімпіадою, який дозволяє тобі завоювати ліцензію. І тільки тоді ти потрапиш у Національну паралімпійську збірну тієї країни, де ти був на кваліфікаційних міжнародних змаганнях. 

Але моя і наша мрія трохи справдилася. У нас є 2, а може буде 3 атлети із війни, які потраплять на Паралімпіаду. Два уже мають ліцензію. Це ті паралімпійці, які, незважаючи на інвалідність, пішли на війну. Вони воювали, повернулись із війни. Їхні імена я поки не буду називати, тому що я трошки забобонний у спорті. Але двох воїнів, я думаю, ми будемо мати у нашій Паралімпійській команді. 

Україна вже отримала 97 ліцензій для 111 спортсменів на Паралімпіаду-2024

Скільки загалом ліцензій ми отримали на цьогорічну Паралімпіаду в Парижі? Яка буде делегація від України? 

По-перше, на Паралімпіаді буде 22 види спорту і у 17-ти із них Україна братиме участь. Це на сьогоднішній день. Тобто, кожного місяця, і в минулому році, і в цьому році, проходять спеціальні кваліфікаційні змагання, чемпіонати світу, Європи, де визначається, чи ти здобудеш ліцензію і будеш представляти Україну, чи ні. На цей момент із 17-ти видів спорту ми вже завоювали ліцензії у 13-ти видах спорту і отримали 97 ліцензій. 

Скільки це спортсменів? 

Поки що це 111 спортсменів. Але до початку Паралімпіади, до липня, коли завершиться кваліфікаційний процес, ми плануємо і бачимо, що реально ми можемо отримати ліцензії для приблизно 200 спортсменів, які представлятимуть українську команду на Паралімпіаді в Парижі цього року.

Будемо боротися до останнього, щоб представників країни-вбивці вигнали із Паралімпіади

 Тобто це ще понад 80 спортсменів від того, що є зараз.

Так. Йде сьогодні боротьба за ліцензії, йде боротьба за те, щоб представити Україну. Хочу вам сказати, що є дуже принципова наша позиція і у минулі роки, і зараз. Якщо ми бачимо, що спортсмен або команда їде на Паралімпіаду за олімпійським принципом – "головне участь, а не перемога і не результат", то ми часто навіть відмовлялися від ліцензій. Бо є державні кошти, є відповідальність перед країною, і принциповість українських Паралімпійців у тому, щоб не просто представляти країну, а маючи високу честь представництва України у світовому спорті зробити так, щоб ми перемагали. І ви, мабуть, знаєте, що рівень перемог українських Паралімпійців високий. Для нас це принципово – перемагати в ім'я України, особливо сьогодні. 

І якщо говорити про значимість нашої участі у Паралімпіаді, то хочу нагадати про зимову Паралімпіаду у Пекіні на початку війни. Тоді російська команда та її білоруські сателіти вже були приїхали на Паралімпіаду, і Міжнародний паралімпійський комітет проводив засідання прямо у Пекіні про допуск у нейтральному статусі представництва країни-вбивці. Тобто без прапора, без форми, без нічого. Дозволили. Наступного дня ми, об'єднавши всю паралімпійську спільноту, добились того, що їх вигнали прямо із Паралімпіади у Пекіні. І мені дуже хочеться повторити і вигнати представників країни-вбивці в будь-якому статусі з Парижу, щоб вони не брали участь. 

Але є рішення міжнародної організації, що вони будуть під нейтральним прапором. Чи вдасться і цього року їх вигнати?

Я не вважаю, що їх не вдасться вигнати. Шансів, кажуть, дуже мало. Але якщо ми змогли це зробити у Пекіні, ми будемо боротись за це і в Парижі. До останнього дня перед Паралімпіадою ми будемо боротися за те, щоб їх вигнати.