!["Ти [Романтика]" — історичний альбом-мюзикл про письменників "Розстріляного відродження"](/images/news/big/news_1709757105_65e8d2b16408e.jpg)
Обкладинка альбому "Ти [Романтика]". Джерело зображення: MYR_UKRAINE / INSTAGRAM
Марія О'Райлі: "Завдяки цьому альбому ви можете подорожувати в часі"
— Велику увагу до себе привернула прем'єра реп-опера "Ти [Романтика]", яку створив проєкт МУР і зараз у нас вже є людина, з якою можна про це говорити. Марія О'Райлі, основна режисерка монтажу роликів МУР. "Ти [Романтика]" ви теж зробили, так?
Марія О'Райлі: Лірик-відео, яке всі бачать на Youtube, – це моя робота. Це перший етап, напевно, швидкого ознайомлення з нашим альбомом, невеликий фільм з лірик-відео, коли слова на екрані з'являються різним чином. Загалом же альбом концептуальний. Він налічує в собі 17 треків – від самого початку історії "Розстріляного відродження", так би мовити, й до кінця. Йдеться про період приблизно від 1918-го до 1932-1933-го і так далі. Всі треки пов'язані між собою, вони плавно переходять один в інший, і деякі треки розповідають про події, які відбуваються одночасно. В нас є, наприклад, трек "Записка Хвильового", де стається самогубство Хвильового, і після цього починається "Партія веде", де є репліка Тичини про те, що "ховаємо Хвильового, вже й труну принесли" і так далі. Тобто, по суті, завдяки цьому альбому ви можете дійсно подорожувати в часі, і якщо з першого треку закрити очі і зануритися в це, то ми проведемо вас всім шляхом "Розстріляного відродження": від того, як вони були на бенкетах, і Коцюбинський позіхав, а Вороний читав свої куплети, до того, як Хвильовий вчиняє самогубство та що відбувається далі.
— Що для вас ця епоха?
Марія О'Райлі: Це чіткий пласт, який можна помістити в концептуальний альбом. Бо у Сашка було бажання зробити концептуальний альбом, який, так би мовити, розказав би повноцінну історію.
Юрій Гуржи: "Мені дуже сподобався сам формат"
— Юрію, чи ви послухали реп-оперу "Ти [Романтика]" і чи у вас теж виникло це відчуття, особливо коли дійшло до Сосюри, цієї мелодійної частини, що слухаєте якусь алюзію на твій "Даб шансон?"
Юрій Гуржи: Я не можу бути тут об'єктивним, звісно, бо я працював зі схожим матеріалом і ставлюся з великою повагою до колег, особливо тих, які працюють з чимось схожим. Мені дуже сподобався сам формат. Саме вибором цього формату ти вже виходиш в якусь свою категорію. Я бачу, в якому захваті багато наших спільних знайомих і тішуся з приводу того, що це проєкт про поезію, якій вже майже 100 років. Це якось актуально, це обговорюють, сперечаються, це клас.
Олександр Хоменко: "Ми надихалися мюзиклом "Гамільтон"
Олександр Хоменко: Ми надихалися більше американським мюзиклом "Гамільтон". І, до речі, багато коментарів у нас несеться "Боже, нарешті український "Гамільтон". Це для нас величезний комплімент. Найкращий спосіб сприйняти "Ти [Романтика]" – це подивитися на Youtube 40-хвилинне відео, де тексти також відіграють власну роль. Марія монтувала це таким чином, щоб, умовно, "медалі й ордени тиснуть на Тичину", і дійсно це слово тисне. Тобто це такий балет слів, який можна б сказати.
— Давайте тепер перейдемо до того, на чому ви тримали свою історію? Ваш список літератури? Ваше поле дослідження?
Олександр Хоменко: У нас є Соломія Козолуп, яка займається тим, що дуже багато часу проводить якраз в архівах і в бібліотеках. Себто людина вишукує весь інтернет після першої сторінки в Google. Ми її навіть між собою називаємо "совушка". І для нас, як для молоді, це дуже мило, майже як архаїчний музей, коли одна з колег МУР записує відео, як вона дійсно з папочками, сканами сидить. Йдеться, умовно, від газет (за 33-й рік у нас у Шевченківському корпусі видають) до якихось листів, матеріалів. Вона дуже фанатична.
— Тобто для того, щоб розказати історію в "Ти [Романтика]", ви використали те, що є в бібліотеках та інтернеті?
Олександр Хоменко: Наприклад, спогади сина Миколи Куліша про будинок "Слово". В нього є така книжечка, де він розповідає про те, як він дружив десятирічним хлопчиком із Миколою Хвильовим. І багато описує побут, як там він відбувався. Писав багато спогадів й Тельнюк, вони дружили потім.
Творці проєкту МУР – (зліва направо) Марія ОʼРайлі, Микола Шмундир, Соломія Козолуп, Олександр Хоменко й Віктор Ткаченко. Фото: MYR_UKRAINE / INSTAGRAM
Олександр Стукало: "Це створення спільного культурного шару"
— Зараз до нас приєднається Олександр Стукало, перекладач і редактор. Сашко, чи ти слухав "Ти [Романтика]"? І чи ти бачиш, що твоя редакторська робота нарешті втілена в такий хороший масовий продукт?
Олександр Стукало: Я бачу це все побічно і пунктирно, тому що прямих якихось цих паралелей, перегуків або послідовництв, мені здається, не було з того, що я почув, послухавши цей проєкт. Але, безумовно, це ж все створення спільного культурного шару. І Ярина Цимбал, і ті люди, які після того, як ми запалили суспільний інтерес до 20–х і до літератури 20–х, з'явилися на цій ниві, всі ті люди, які потім почали щось робити, кудись рухатися, взагалі активізовувати цю тему, – це все, власне, з 2015-2016-го років, відколи ми почали цим активно займатися, відколи ми заронили ці зернята інтересу в суспільство. І до 24-го воно вже дає нам якісь паростки у вигляді очікуваних, неочікуваних, молодіжних, ініціативних людей. І я думаю, що "Ти [Романтика]" — це один з таких побічних паростків.
Олександр Хоменко: Я думаю, що це так чи інакше спільний культурний пласт. Я вам дуже вдячний за працю, тому що, знаєте, ніколи не здогадаєшся, звідки пішло те, що ти прочитав чи надихнувся. Тому що я, наприклад, сидів колись у кав'ярні з Романом Алімаскіним і він мені розповідає дуже цікавий факт про те, як Багряний приїжджав у гості у будинок "Слово". І, можливо, він це прочитав з ваших матеріалів, і тому дійсно ці люди, які цим цікавляться, до того, як це стає мейнстрімом, до того, як це стає популярним, так чи інакше закладають ґрунт. Навіть якщо особисто ми з вами не читали якісь речі, я не був ознайомлений з матеріалами, мені здається, що це все одно стоїть стіною. Як Василь Симоненко писав, що "поет з мене такий собі, але бувають і гірші, але ми потрібні, ми закладемо ґрунт, на якому виросте гігант". Ми не гігант, ми теж ґрунт, звісно. Тож це спільний наш пласт, який ми з вами робимо, ми всі разом впадемо чорноземом для того, щоб якась людина ще через десять років поставила це в Америці, з туром про "Розстріляне Відродження".
Олександр Стукало: Прекрасна ідея. Я дуже її підтримую всіма руками. Спільна ноосфера впливає на нас всіх і де цей вплив виявиться, нам не дано знати. Ми тільки можемо дивитися, де він з'явився. На цю проблему можуть бути різні погляди: можна сидіти 20 років читати джерела і так і не зробити цього проєкту, а можна читати джерела 5 місяців і зробити проєкт. Тут важливо, що нам треба – або шашечки, або їхати. Якщо нам треба їхати, то проєктів має бути більше і всі вони будуть певною мірою недосконалі, всі вони будуть викликати дуже багато запитань від дуже різних категорій слухачів. Але проєктів буде більше і більше. І наступні проєкти будуть робити роботу над помилками, засновуючись на попередніх проєктах. Вони точно стануть кращими, ніж попередні, тому що творці цих проєктів точно прочитають всю критику попередніх проєктів, або можуть принаймні її прочитати, бо вона буде загально доступною і рясною. І можуть уникнути цих помилок, які можливо зробили автори попередніх проєктів. А якщо у нас люди сидять в архівах по 20 років, щоб врахувати всіх, хто писав про певну епоху, то проєкти з'являються один раз на 5 років. Тоді його заборонено критикувати, як це було з українським кіно 15 років тому. Якщо вийшов один український фільм, на нього треба дмухати, хухати і хвалити, а не критикувати. Тому така ситуація, як зараз, коли хлопці та дівчата просто посиділи, почитали і зробили… Молодці, що зробили, наступники зроблять краще.
Ростислав Семків: "Такі речі треба сприймати серцем"
— Ростиславе, а що для вас те, що для тебе те, що з'явився такий проєкт? І що для вас, як людини, якій він сподобався, наявність такої доволі активної критики?
Ростислав Семків: Зрозуміло, що критика може бути справедлива. Я десь когось прочитав, що вона схожа на те, як музиканти говорили Хендріксу, що він не вміє грати на гітарі.
Мені здається, що такі речі треба сприймати серцем. Тобто це дуже такий серйозний емоційний удар. Перш за все це атмосфера, де дуже суголосно працюють і музика, і текст, і зображення. Це атмосфера трагедії і це дуже серйозний поштовх пригадати, ще раз зрозуміти, ще раз подумати і відчути цю ситуацію напруги, цей стан розполовиненості Тичини. Звичайно, він був, і це дуже, як на мене, колоритно показано. Це найперше, таке привертання уваги, бо про Тичину говорять або як про хорошого поета, або як про людину, "від кларнета якої пофарбована дудка зосталась". Але от сама ситуація вибору, невибору, дуже колоритно зроблено цей момент, коли у "Партія веде" в нього забирають цей вірш. Потім вловлено дух Семенка: думаю, Семенко би аплодував просто, почувши оцей епізод з ним пов'язаним. Тому дух епохи дуже вловлений. Також момент із радіо, яке спочатку русифікується, а потім знищується. Тож атмосфера, як на мене, надзвичайно потужна. Вона здатна впливати і саме вона працює найбільше на тих, хто захоплюється. Там досить важливі меседжі. "Треба, щоб усе змінилося, і ми не вибирали тікати як Багряний чи залишатися як Тичина". Тому, як на мене, і меседжі там дуже правильні.
Помилки, звичайно, є, але тут мені вони видаються, чесно, не суттєвими порівняно із загальною потужністю цього проєкту. Я радий, що він був. Звісно, можна міркувати, як можна було б його покращити. Щодо елементів з русизмами, то мені вони виглядали логічними в тому, як писали тоді. Тож насправді, я думаю, ми маємо радіти, що вийшов такий проєкт і в справі повернення чи привернення уваги до "Розстріляного відродження" це дуже важливо.
Олександр Хоменко: Дякую вам, Ростиславе, й аплодую вам за вашу книжку. Ви бачите літературу саме такою, яка вона має бути.
Що далі?
— Олександре, а далі буде чи не буде?
Олександр Хоменко: Далі буде відпочинок. Ви, до речі, питали, ким я надихався, що все-ж-таки, щоб не зійти за невігласів, я пригадав Ігоря Коляду. В нього неймовірний серій книжок "Знамениті українці" і я в ній прочитав 5 чи 6 книг. Нам завжди цікава думка тих людей, які нам збігаються по літературі. І так цікаво сталося, що я обожнюю творчість саме Ростислава Семківа, тому що я прочитав книжку "Пригоди української літератури" і думав, "Господи, ось людина, яка це людина, яка бачить літературу так, як її бачу я, тільки в сто разів глибше і розумніше в силу віку і бекграунду". Коли вийшов альбом, ми хвилювалися й коли побачили повідомлення від пана Семківа, подумали, що це "все".
