Тарас Кремінь у студії Українського Радіо
Українська мова справді стала реальною зброєю
— Пілотний проєкт мовних курсів для військових уже стартував для захисників, які перебувають у 150 навчальному центрі командування сил територіальної оборони ЗСУ. Розкажіть насамперед про цей проєкт та його ініціаторів.
Цього року виповнюється 5 років відтоді, як набув чинності Закон України "Про забезпечення і функціонування української мови як державної". Серед статей цього надзвичайно важливого історичного документа є стаття, яка передбачає застосування державної мови у ЗСУ та інших військових формуваннях. Це стаття 15, так само, як і 13, 14 та багато інших, крім тих, які набували чинності поступово протягом 2019-2024 років. З початком повномасштабного вторгнення ми звернули увагу на те, що українська мова стала наскрізною в усіх сферах суспільного життя на території України. І для військових, особливо тих, які прийняли на себе основний бій на Півдні, на Сході, біля Києва тощо, саме українська мова стала реальним чинником поняття "свій-чужий". Тому ми розуміємо, що українська мова збільшує свої можливості в різних сферах, і вона справді стала реальною зброєю. Я неодноразово чув про те, що військові, мовляв, в побуті між собою спілкуються недержавною мовою. Також я чув критику на адресу окремих підрозділів. На це я завжди відповідав – якщо ви справді готові допомогти військовим, допоможіть їм опанувати мову.
Я, як уповноважений, спонукаю місцеву владу, вимагаю від уряду затвердження державної програми, переконую громадські організації організувати мовні локації, мовні курси, розмовні курси тощо. І, зрештою, запропонував зробити перші мовні курси для військових. Я хочу подякувати командуванню сил територіальної оборони, безпосередньо 150 навчальному центру, в якому служать мої колеги, за те, що вони представили таку ідею. Хочу також подякувати ГО "Єдині", яка продемонструвала високий рівень організаторських здібностей, за те, що вони запропонували свої можливості. Разом з ними ми проводили і День української мови та писемності, і відкрили мовні локації в усіх куточках України. А до Міжнародного дня рідної мови ми відкрили такі курси. І вже найближчим часом ми побачимо перших випускників.
Ці курси нестандартні. Це зразок інформальної освіти (самоосвіти – ред.). Там не буде начитки лекцій, не буде контрольних робіт, самостійних робіт, тестувань. Це – введення до ділового українського мовлення, знайомство з особливостями військової термінології, особливостями застосування української мови в діловодстві й документообігу, підготовка вузькопрофільних документів, знайомство з неологізмами, якими збагачується українська мова з початком повномасштабного вторгнення, як, наприклад, "байрактарити". І, насамкінець, це можливість долучитися і до тієї когорти офіцерів старшого або молодшого складу, які хотіли б підготуватися до складання іспиту на рівень володіння українською мовою як державною. З метою подальшого працевлаштування, обіймання тих чи інших посад в структурі або сил ТРО, або ЗСУ. Я сподіваюся, що такі курси ми зможемо організувати в кожній області. Я думаю, що кожен командир розуміє, наскільки важливе застосування української мови в офіційних і визначених законом сферах. Не забуваймо про те, що і родини військовослужбовців, і ветерани – надзвичайно важливі. Вони зміцнюють українську націю.
Ми пам’ятаємо, як відбувалося "зближення" української та російської мов
— Тобто, масштабування цього проєкту – попереду, і багато чого залежатиме від місцевих органів самоврядування. Ви часто зустрічаєтеся з військовими, багато спілкуєтеся з ними. Чи чули від них запит на мовне вдосконалення знання військової термінології, оформлення документів, зокрема, технічної документації або ж загалом документообігу? Адже до 2000 років навіть в офіційних документах було багато русизмів.
Український правопис затверджений 2019 року. Він кодифікований. Над його вдосконаленням працює НАНУ України. Національна комісія зі стандартів державної мови, яка була затверджена у 2019 році, займається перспективою вдосконалення української мови, її стандартів і правил. На початку 1990-х років ми користувалися не тільки законодавством, яке дісталося нам у спадок від тоталітарної країни, а й правописом, який був затверджений за радянських часів. Скрипниківка (правопис української мови, складений впродовж 1925-28 років, затверджений наркомом освіти УРСР Миколою Скрипником 6 вересня 1928 – ред.) була у переліку заборонених видів кодифікованих документів. Ми пам’ятаємо, яким чином відбувалося "зближення" української та російської мов.
Навіть словник української мови в 11-ти томах називали російським словником, бо там справді було дуже багато слів викинуто. І це один з прикладів, як зауважила в своїй монографії українська мовознавця Лариса Масенко, лінгвоциду української мови. Водночас ми бачимо, що росіянізми трапляються не тільки в статутах ЗСУ тощо, а й в офіційних документах, якими в тому числі послуговується нинішня Верховна Рада. Норми і правила, затверджені правописом 2019 року, не імплементовані до чинного законодавства через те, що частина термінів використовується в Конституції, де, на думку експертів, так само присутні росіянізми. Ми на цю тему говорили з очільником Верховної Ради Русланом Стефанчуком, спілкувалися на цю тему з народними депутатами – керівниками профільних комітетів щодо. Тож завдання і пріоритети на завтра є.
Протягом перших двох місяців 2024 року надійшло майже 400 звернень громадян щодо порушення їхніх законних мовних прав
Водночас, за такими стратегічними завданнями ми не повинні розгубити головного. Ми повинні створити кращі можливості для кожного громадянина і забезпечити право кожного на отримання інформації та послуг державною мовою. З початку 2024 року ми маємо таку статистику: протягом перших двох місяців на нашу адресу надійшло майже 400 звернень громадян з різних куточків України щодо порушення їхніх законних мовних прав. З них – 127 з Києва, 67 – з Одещини, 54 – з Харківщини, 26 – з Дніпропетровщини. Найменше звернень надійшло з тих областей, де точаться бої. Якщо говорити в розрізі по сферах, 92 звернення стосувалися відсутності української версії сайтів інтернет-магазинів. Зауважте, на 11-му році війни досі є інтернет-ресурси, в тому числі, новинного характеру, а також телеграм-канали, окремі групи в соціальних мережах, які продовжують нав’язувати російську мову. На мою думку, це загроза національній безпеці й обороні. Також продовжуються порушення у сфері обслуговування. На жаль, не можуть у нас вивчити працівники деяких супермаркетів, поштових відділень тощо елементарних 10 слів "добрий день, до побачення, прошу" для того, щоб забезпечити законне право громадян України на отримання послуг та інформації державною мовою. Це стосується і зовнішньої реклами в Києві, Харкові, Одесі та багатьох інших міст і містечок.
Є ще й "хронічні" проблеми, які стосуються назв українських судів. З цього приводу я звертався до президента України щодо того, що 85 судів у різних областях України називаються як не "Октябрські" районні суди, так "Красногвардійські", "Орджонікідзевські", "Первомайські", "Комінтернівські", "Ульяновські", "Жовтневі", "Красногвардійські", "Совєтські" тощо. Таким покручам у назвах районних судів має прийти кінець. Відповідно до статті 39 Закону України "Про забезпечення і функціонування української мови як державної" ці назви не відповідають вимогам частини 2, адже вони пов’язані з державою-агресором, комуністичним тоталітарним режимом, імперськими та радянськими ідеологемами. Сподіваюся, що найближчим часом Верховна Рада України візьме до уваги моє звернення і ми змінимо не лише назви судів, а й деяких населених пунктів. Думаю, 2024 рік повинен поставити в цьому питанні велику крапку.
Повернути історію в назви українських сіл, селищ і містечок
— Чи входить до компетенції Верховної Ради зміна назв міст?
Минуло пів року, відколи органи місцевого самоврядування повинні були запропонувати свій варіант назв населеного пункту, як такий, що не відповідає нормам української мови, в тому числі, є ідеологемою країни-агресора. Наприклад, за пів року місцева громада міста Первомайська Миколаївської області, провівши громадські слухання, засідання топонімічних комісій, поспілкувавшись з інтелігенцією і проявивши, на мою думку, легковажність і подекуди байдужість, написала відповідь Верховній Раді: "За результати громадських слухань пропонуємо залишити назву, яка є, або обрати назву Ольвіополь". Первомайськ, як місто, було утворене на території трьох населених пунктів – Богополя, Орлика і Голти. Але чомусь вирішили зупинитися на назві не Орлик, а Ольвіополь. А ця назва має відбиток царського періоду. Мені, як мовознавцю, ближча назва Богопіль. Який варіант обере профільний комітет ВР, я не знаю. Але дуже б хотілося, щоб нові назви відповідали історії, духу козацької доби, ХХ століття і відображали патріотичні настрої. Треба скористатися можливостями, закладеними в чинному законодавстві, значно пожвавленому і поновленому з початку повномасштабного вторгнення і повернути історію в назви українських сіл, селищ і містечок.
Лінгвоцид на тимчасово окупованих територіях
— Ви згадали такий термін, як лінгвоцид. Розкажіть про факти лінгвоциду на тимчасово окупованих територіях.
Після ракетних обстрілів Одеси та Одещини ми побачили величезні втрати і загибелі дітей. Весь світ побачив справжній геноцид українського народу з боку злочинців, яким ми повинні прокласти дорогу до Міжнародного кримінального суду. Лінгвоцид на тимчасово окупованих територіях – це вбивство мови в усіх сферах: школи, зовнішня реклама, інформація, сфера культури тощо. На окуповані території передають шкільні підручники, в яких йдеться про Україну, яку вони продовжують демілітаризувати, над чим сміються всі провідні медіа. Наскільки глибоко в них вп’явся дух самодержавства і меншовартості! Але лінгвоцид поки що не є віданням Кримінального кодексу України. Натомість 161 стаття говорить про питання дискримінації, зокрема, і за мовною ознакою. За цими фактами ми зверталися до офісу генерального прокурора, СБУ, Національної поліції.
Також спільно із робочою групою Міжнародного кримінального суду ми відпрацьовуємо механізми, в який спосіб притягнути країну-агресора до відповідальності. На жаль, лінгвоцид продовжується і зараз, триває навчальний період на тимчасово окупованих територіях, транслюються ворожі медіа, знищуються українські книжки, викрадаються культурні цінності, знищуються школи, бібліотеки, музеї, вивозяться наші діти, місцеве населення потерпає від катувань. Ми не знаємо, що зараз відбувається в Маріуполі, який став своєрідним концтабором у центрі Європи в 21 столітті. Ми сподіваємося на активність наших міжнародних партнерів, які сприятимуть тому, щоб Росія понесла покарання.
