Українська військова організація: як діяла перша спецслужба українських націоналістів?

Українська військова організація: як діяла перша спецслужба українських націоналістів?

Львів. Ніч проти 9 лютого 1924 року. Польська поліція прийшла з обшуком до учасниці  підпільної Української військової організації Ольги Басараб.  У квартирі, яку Ольга знімала разом з подругою, знайшли документи цієї організації та агітаційну літературу. Обох жінок звинуватили в шпигунстві. Ольга Басараб, незважаючи на численні катування, не видала нікого з інших агентів. Пізніше польські спецслужби у своєму звіті напишуть, що Українська військова організація має одну з наймасштабніших розвідувальних  мереж у Європі.    

 

0:00 0:00
10
1x
Програма:
Ведучі:

Розвідувальна референтура — перша спецслужба українських націоналістів

Українська військова організація виникає 1920 року на західноукраїнських землях. У цей час більшість територій України опинилася під владою Польщі та більшовицької Росії. Частина населення тоді вирішила продовжити боротьбу за українську державність і робити це підпільно.  Учасниками Української військової організації були ветерани  різних військових формувань, передусім, Січових стрільців Армії УНР та Української Галицької армії. Очолив УВО полковник Євген Коновалець, колишній лідер корпусу січових стрільців. 

При Українській військовій організації була створена розвідувальна референтура. Її називають першою історичною формою спецслужби руху українських націоналістів. І саме УВО стала головним осередком, на базі якого вже 1929 року створили Організацію українських націоналістів.

Головною ідеєю Української військової організації було досягнення соборності та самостійності України. Євген Коновалець намагався поширити діяльність організації на територію усіх українських земель і у такий спосіб продовжити боротьбу за здобуття державності.

Свою роботу члени УВО розбудовують нелегально, вдаючись до суворої конспірації.  Дослідник історії української розвідки Олександр Скрипник розповідає, що "розділення України негативно вплинуло на діяльність старшин української галицької армії, січових стрільців. Більшовицька Росія загарбала левову частку України. Залишки території поділили Польща, Чехословаччина, Румунія. І вони, по суті, жили по інший бік кордону у нелегальних умовах. Українська військова організація розбудовувалася як підпільна, нелегальна мережа на українських теренах під польською владою. Це Галичина, Східна Галичина. Старшинам доводилося вибудовувати свою роботу, вдаючись до суворих методів конспірації. Коновалець — військовик, який розумівся на цих питаннях.  Тож вони створили свої структури і представництва у різних країнах Європи. Це була і Німеччина, і Чехословаччина, і  Франція, і Швейцарія.  Діяли представники Української військової організації і на території Литви".

"Самородки таємного фронту"

Розвідка УВО працює за кількома напрямками. Головним був збір інформації про Збройні сили та інші силові структури Польщі, яка розглядалася як основний противник. Також розвідка боролася з представниками польської адміністрації і тими, кого вважала колаборантами. На них члени організації здійснювали замахи. Крім того, УВО проводила і контррозвідувальну діяльність. 

На території Галичини учасники Української військової організації збирали, купували і зберігали зброю. Також вони проводили масові акції, такі, як бойкоти присяг українців на вірність Польщі, перепису населення, проведення виборів до польського сейму на українських землях, набору до польського війська та інші. 

Керівники УВО з друзями й рідними. Зліва направо: Ярослав Чиж, Парасковія Чмола, Василь Кучабський, Таїсія Юрієва, Іван Чмола, Євген Коновалець. Ворохта, суч. Івано-Франківська обл., 1921 рік. Фото: Історична правді

Українська військова організація поєднала в собі різні покоління учасників: старших, що вже мали військовий досвід, і молодь. Кожен новий член УВО мав скласти присягу на вірність організації. Як правило, присягу давали у відлюдному місці у вузькому колі осіб. Ті, хто присягали, піднімали вгору три середні пальці правої руки, а ліву – клали на зброю. І виголошували різні тексти промов. Зазвичай, у присязі йшлося про безвідмовне виконання наказів керівництва УВО та про підписання собі смертного вироку у разі зради.

У 1920-х роках членами Української військової організації стають чимало майбутніх відомих учасників національно-визвольного руху. Зокрема, Роман Шухевич долучився до УВО у віці 16 років, Степан Бандера у віці 19 років.

За спогадами сучасників, сам полковник Євген Коновалець дуже любив і добре розумів молодь. У конфлікті між молодими й старшими він зазвичай заявляв: "Я там, де молоді. Без молоді не може бути революції".

Учасники Української військової організації приділяли величезну увагу професійній самоосвіті, — розповідає доктор історичних наук, фахівець з історії спецслужб Дмитро Вєдєнєєв. Вони вивчали історію,  форми і методи роботи різних спецслужб. 

"В одному з провідних друкованих органів організації під назвою "Сурма" постійно друкувалися такі статті. Також у виданні ділилися знаннями, які здобули учасники УВО у протиборстві з польськими спецслужбами і поліцією. Наприклад, як поводити себе на допиті, як оточити себе конспірацією. Навіть останній командувач Української повстанської армії Василь Кук у 1937 році випустив своєрідний посібник з конспірації, закамуфльований в обкладинку під назвою "Пашні буряки". Це були самородки таємного фронту, при тому, що в цілому ці підрозділи об'єктивно поступалися регулярним спецслужбам. Тим не менш, вони виявляли винахідливість, помножену на ідеологічну мотивованість”. 

Фото: УІНП

Газету "Сурма" Українська військова організація виготовляла у Литві. А поширювали — на західноукраїнських землях. Нелегально. У виданні  друкували  політичну аналітику, ідеологічні статті, а також документували підпільні операції членів УВО.

Для поширення "Сурми" використовували кодове слово, — розповідає завідувач відділу Музею історії України  Олександр Кучерук. 

"Друкувалося видання на спеціальному, тоненькому місцевому папері. Потім  газета скручувалася в  трубки і нелегально пересилалася чи перевозилася в Україну. І кодове слово було – "трубка". Так і казали, щоб не вживати назву «Сурма»: "Прийшла "трубка". Причому коли тираж вже доходив до 5 тисяч, то писали, що мало, потребуємо ще. Згодом тираж сягав  10 тисяч. Матеріали цієї газети поділялися на чисто пропагандивні, на кшталт "хай живе Україна", та на інструктивні. Наприклад, там була серія матеріалів, як вести бої в місті: як влаштовувати засідки, яку зброю краще використати і так далі. Також розповідалося, як себе убезпечити від польської поліції. На основі цих  матеріалів потім кілька книжечок вийшло.  Наприклад, видалася брошурка про конспірацію, а вона друкувалася перед цим в "Сурмі".

"Одна із наймогутніших розвідчих сіток у Європі"

Оскільки Українська військова організація діяла підпільно, її агенти  дотримувалися правил конспірації. Вони використовували поштові скриньки, через які передавали інформацію. Дані шифрували. Кожен агент був знайомий лише зі своїм керівником. Так робили навмисно, щоб у випадку затримання не наражати на небезпеку інших учасників розвідувальних мереж. Щоб навіть під тортурами вони не виказали інших агентів.

Натомість польські спецслужби намагалися відстежувати діяльність розвідки української військової організації і з’ясувати, що це за мережа. Вони були вражені її масштабами. Дослідник Олександр Скрипник розповідає про аналітичний документ із польського генштабу, присвячений розвідці УВО. "В ньому розвідувальну мережу української військової організації називали однією із найрозгалуженіших і наймогутніших розвідчих сіток у Європі. Поляки навіть не сподівалися на таке. В 1924 році після масових арештів затримано велику кількість діячів українського руху опору. Затримали там і Ольгу Басараб. У неї на квартирі після обшуку знайшли документи. Жінка утримувала одну з поштових скриньок. Вона нікого не виказала, але через додаткові шляхи польська поліція вийшла на інших українських діячів. Тоді заарештували Андрія Мельника та інших. Коли поляки активно почали робити обшуки, то  побачили, наскільки ця мережа була поширеною і яку потужну силу вона мала". 

"Поштова скринька"

Українська військова організація мала велику кількість агентів. Однією з них і була Ольга Басараб. Про характер доручень, які вона виконувала, майже немає свідчень, оскільки усі завдання Української військової організації були суворою таємницею. В умовах конспірації вона співпрацювала з референтом розвідки Осипом Думіним. А для прикриття заробляла на життя в бюро нафтової фірми і приватними лекціями з мов.

Цілком імовірно, що Ольга Басараб і не володіла жодною зайвою інформацією, якою би могли скористатися польські спецслужби після її затримання. Адже Українська військова організація будувала агентурну мережу в такий спосіб, щоб її учасники мали мінімальні контакти. Історик Олександр Кучерук зазначає, що "Ольга Басараб  знала небагато. І вона не могла нічого розказати. Це така система зв'язків, коли агент контактував тільки з однією людиною. Учасники нічого і нікого більше не знали. Ольга Басараб винаймала цю кімнату удвох з дівчиною на прізвище Савицька. Молоді дівчата, незаміжні. До них приходили хлопці, чайку випити, побалакати. Хтось приносив шоколадку, хтось квіти і так далі. І от польській поліції стало відомо, що є якась Савицька, імені не було відомо, яку треба арештувати, бо вона належала до комуністичного підпілля, до КПЗУ. Поліція приходить до помешкання Басараб, саме там шукали  Савицьку, вони її арештовують, роблять в кімнаті обшук. І в білизні, між простирадлами знаходять якісь папери. А це були таємні папери з польської армії. Звичайно, що це було незаконно. Ну і одразу: де взяла? Виявляється, що серед отих  хлопців, які приходили в гості, були специ із розвідки.  "Ой, тут прийде Микола, ти йому віддай цю книжку". "Та нема питань". От це і була своєрідна "поштова скринька". Використовувалися різні способи передачі інформації. Наприклад, була така "поштова скринька" в книжковій крамниці. Люди приходять, книжки роздивляються, купують. Раз-два - і відбувалося отримання чи передача документів. Цю молоду, жіночку також використали як "поштову скриньку".

Затриману Ольгу Басараб жорстоко катували. Але у протоколі, який зафіксувала польська поліція, було чітко написано: "Я відмовляюся від усяких зізнань". І підпис — "Ольга Басараб". Пізніше її знайшли повішеною на гратах у камері. Розтин показав численні гематоми, зламані пальці та ребра, сліди катування електричним струмом.

Є кілька версій, чому вона загинула, — каже історик Олександр Кучерук.

"Коли її там тримали, то на допитах сильно били. Є дві версії, чому Басараб померла. Перша — її просто забили. А згідно з другою версією, жінка наклала на себе руки, тому що не могла більше терпіти знущань. Але, напевно, там була загроза, так би мовити, як жінці. Тому що у спецслужб, що ведуть допити, це типовий метод. Курах, один із учасників цих подій, якого пізніше арештували, розповідав про свій допит. Його поставили перед фактом : "Якщо ти не розкажеш правду, то зараз твою жінку і дочку в казарму заведемо". І він все розказав". 

"Зрада ідеї для зрадника погано закінчується"

Зраду членам УВО не пробачали. Маючи надзвичайно розгалужену агентурну мережу, лідери організації пильнували за її учасниками. У деяких містах і країнах були так звані законсервовані агенти — ті, які включалися в роботу, коли на це був запит. 

Але були й такі випадки, коли агенти зраджували, — розповідає Олександр Кучерук"Був  один такий галичанин, який багато років жив в Москві. Оженився, народилися діти, досяг високої посади, був одним із керівників тодішнього Міністерства залізниці. І причому на такому рівні, що в нього була секретарка і персональна машина. І зараз це про щось говорить, а тоді це було взагалі. Проходить якийсь час і приходить йому команда вступати в дію. А він робить вигляд, що не почув. Другий раз, він знову проігнорував. А потім приїхав кілер і застрелив його. Отак, коли відбувається зрада ідеї, то для зрадника це погано закінчується".

Українська військова організація мала велику мережу агентів не лише на території Галичини, а й далеко за її межами. Із 1923-го року лідери УВО починають налагоджувати співпрацю з противниками тогочасної Польщі і Радянського Союзу. Зокрема, з німецькими і литовськими спецслужбами. 

На початку 1920-х років Українська військова організація почала співпрацювати зі збройними силами Німеччини. Структури обмінювалися розвідувальними даними. Українські військові офіцери проходили навчання у німецькій армії. 1923 року в межах співпраці з абвером, розвідувальною спецслужбою Німеччини, у Мюнхені створили курси для членів УВО. Крім того, до 1928 року в Берліні та Ґданську діяли школи розвідників, диверсантів та резидентів для керівників українських розвідувальних бригад. 

1926 року розвідка УВО провела одну зі своїх найбільш відомих операцій. Українські розвідники здобули  інформацію про план нападу Польщі на Литву і передали їх литовському уряду. Крім того, 1925 року розвідники УВО допомогли литовцям успішно переправити два підводні човни, які Литва купила в Німеччині.  Українці надали інформацію про розташування польських морських сил, і литовські моряки змогли успішно доправити субмарини до Литви. 

Зліва праворуч. Стоять: Євген Коновалець, невідома, Зенон Кузеля, Ольга Кузеля, Ольга Коновалець, Омелян Сеник, Ріко Ярий, Степан Федак-молодший (виконавець замаху на Ю. Пілсудського у 1921 р.). Сидять: невідома, Юліан Головінський, Ольга Яра. Берлін 1927 р. Фото: https://photo-lviv.in.ua/

Польські "екси" та "одноцентовий фонд"

Євген Коновалець співпрацював не лише з Литвою і Німеччиною. Коло його  міжнародних контактів було надзвичайно широким. УВО мало зв’язки з представниками урядів і спецслужб Іспанії, Італії, Франції, Англії та навіть  Японії. Крім того, на початках Коновалець намагався налагодити контакти з радянським урядом у Харкові, і навіть отримував звідти деяку фінансову допомогу, але це тривало дуже короткий час.

Для здійснення своїх завдань Українська військова організація потребувала фінансування. Його отримували з різних джерел. Гроші надходили від української діаспори США і Канади. Також значну допомогу надавала Литва. Крім того, члени Української військової організації організовували експропріаційні акції – так звані "екси". Вони атакували державні установи Польщі, щоб заволодіти коштами, які за умов польської окупації вважали українськими і  спрямовували на фінансування УВО. 

Далі розповідає історик Олександр Кучерук: "Згадаємо процеси, які називалися "ексами", коли нападали на автомобілі, які перевозили гроші, на поштові станції саме для отримання коштів. Це така традиція всіх підпільних організацій. Також була розроблена ціла мережа допомоги з Північно-Американського континенту, особливо зі Сполучених Штатів. Тоді туди їздив і Євген Коновалець. Але, мабуть, найбільше вдалося прихилити американців до цієї справи саме членові Проводу, генералу Миколі Капустянському.  Тоді спеціально було створено в Сполучених Штатах так званий "одноцентовий фонд". З кожного заробленого долара люди брали на себе зобов'язання здавати один цент. Що таке один цент? Якщо зарплата була 5-7 доларів, це були великі гроші. І були спеціальні скарбники. Це все офіційно фіксувалося, здавали, передавали і так далі. Йшли значні кошти. А потім на території Галичини з легальною бізнесу, який проводили українці, ці гроші передавалися на потреби ОУН".

Об’єкт № 1 для радянських спецслужб

Українська військова організація набула величезних масштабів і вже за кілька років виникла потреба створити власну політичну організацію.  Відтак 1929 року за ініціативи Євгена Коновальця була заснована Організація українських націоналістів. Протягом 1929-1931 років УВО і ОУН існували паралельно. Потім УВО перетворилося на військову референтуру ОУН, а вже на початку 1930-х років назва УВО поступово зникає із вжитку. 

Євген Коновалець стає об'єктом номер один для радянських спецслужб. Вони розуміли, що УВО — це організація яка не просто заявляє, що Радянський Союз – це погано, а це серйозна структура, яка може вплинути на настрої у суспільстві і організувати повстання.  

Завдання ліквідувати Коновальця ставить особисто Йосип Сталін. Так починається спецоперація із назвою "Ставка". Радянські спецслужби мали ввести до оточення українського лідера свою людину. І така людина знайшлася. Історик Дмитро Вєдєнєєв розповідає, що "йдеться про Василя Хомяка, 1897 року народження. Це був колишній офіцер Січових стрільців, армії Української народної республіки, якого на початку 1920-их років завербували радянські спецслужби. Він отримав  псевдонім "Лебедь". Потім агентурне імʼя було змінено на псевдонім "82-й". Тривалий час Хомяк під ним і працював. В надрах Радянської спецслужби виникає задум імітації перед Коновальцем, загалом перед проводом ОУН націоналістичного підпілля на території Радянської України. Начебто його емісари хочуть встановити контакти з зарубіжною штаб-квартирою ОУН для взаємодії, підготовки антирадянського повстання, надання допомоги і так далі".  

Коновалець спочатку не дуже довіряв Хомяку, але згодом позиції Хомяка міцнішають. Він заводить знайомства серед оточення проводу ОУН, тим паче, що багатьох цих людей він знав по спільній службі у корпусі Січових стрільців. Пізніше радянські спецслужби вирішують розширити цю спецоперацію. До оточення Коновальця впроваджують агента, який начебто є племінником Хомяка. Звати цього агента Павло Судоплатов. За легендою, він, молода людина, комсомолець, розчарувався у радянській владі і хоче з нею боротися. Дмитро Вєдєнєєв каже, що "Павло Судоплатов  був уродженцем Мелітополя. Його інтенсивно готували. Вісім місяців агент вивчав українську мову, галицький діалект, конспіративну справу, агентурну роботу, стрільбу, рукопашний бій і так далі.  Після війни в Москві з ним зустрічається відомий протопресвітер Гавриїл Костельник. Священик, звичайно, не знав, що це спецслужбіст, вони видавали себе за генералів політпрацівників. Після зустрічі Костельник сказав про Судоплатова, що той українську мову знає краще, ніж сам протопресвітер.  Росіянин, скільки його не вчіть, так мовою не опанує. Хоча Судоплатов був етнічним росіянином. І от була проведена комбінація, зроблено вікно так зване на кордоні з Фінляндією, через яке Судоплатов був виведений до Фінляндії. Там його прийняв місцевий осередок ОУН та дядько, якого імітував Василь Хомяк".  

Смерть від коробки цукерок

Коли Сталін ухвалив рішення про ліквідацію Євгена Коновальця, то у лабораторії виготовили спеціальну бомбу. Її замаскували під коробку цукерок з українським орнаментом. Історик Дмитро Вєдєнєєв розповідає, що "Павло Судоплатов припав до душі Коновальцю. Він покладав на агента великі надії, можливо, і особиста була симпатія. І от врешті 38-мий рік. Як відомо, Коновалець і Судоплатов зустрічаються кафе в Роттердамі. Судоплатов передає полковнику бомбу у вигляді коробки цукерок, яка після переведення у горизонтальний стан активувалася, та швидко залишає кафе. Спецслужбіст переодягається, змінює зовнішність і приблизно через 20 хвилин після того, як він залишив кафе, пролунав вибух. Тіло Коновальця було пошматоване. Причому у поліції по свіжих слідах якихось певних версій не було. Головною версією було зведення рахунків між учасниками самого руху українських націоналістів, тим більше, що вже загострився конфлікт між тими, хто працював в Галичині, і тими, хто перебував у віддалених, безпечних європейських столицях".

Розгромлена вибухом вулиця Колсінгель

Олександр Скрипник додав, що Євген Коновалець був одним із найбільш яскравих лідерів ОУН. Тому його вбивство дещо послабило національно-визвольний рух. Втім, це дало підґрунтя для роздумів про необхідність і надалі посилювати спецслужби українських націоналістів.  

Водночас вбивство Коновальця мало широкий резонанс серед українських націоналістів. Воно  посилило внутрішнє протистояння серед членів ОУН, і призвело до розколу організації. Одну з них очолив Андрій Мельник, а іншу – Степан Бандера. Вони так і стали називатися: "мельниківці" і "бандерівці". Попри це, знищити українську націоналістичну організацію шляхом усунення Коновальця не вдалося, а саме про це мріяла радянська влада. 

Роль Євгена Коновальця в історії української національно-визвольної боротьби є виключною. Адже саме за його ініціативи і безпосередньої участі було створено рух, який в майбутньому стане одним з найуспішніших політичних об'єднань українців в історії ХХ століття. І який не зможуть знищити жодні спецслужби, зокрема, і радянські.