Гліб Вишлінський. Фото: Радіо Культура
"Мирний" бюджет України приблизно співставний з воєнним"
– У анонімних телеграм-каналах пишуть, що начебто Україна "живе в борг". А насправді – за чий рахунок нині живе Україна?
Якщо живе, то великою мірою дійсно 2023-й рік – це життя за рахунок наших міжнародних партнерів. Їх би дуже хотілося назвати, як у часи Другої світової війни, союзниками. Але до союзників вони трохи не дійшли насправді. Хотілося б, щоб вони були повноцінними союзниками. Але поки що вони бояться. Бояться ескалації, тому це, скоріше, партнери.
Як воно виглядає в грошах? По суті, в Україні є два бюджети. Один – це бюджет нормального мирного часу, можливо, з обрізаними якимись видатками на розвиток будівництва і так далі, який фінансувався 2023-го року фактично міжнародними партнерами. Якщо сортувати їх в порядку зменшення, то це Європейський Союз, Сполучені Штати Америки, Японія, Велика Британія, Німеччина, Міжнародний валютний фонд.
– Що це за бюджетні видатки?
Це все, що не війна. А ще бюджет – це все, що війна і це за рахунок податків.
– Тому що зовнішні партнери не дають грошей на воєнні речі?
Вони не дають, тому що це така собі "понятійна домовленість", і вона більш-менш збалансована. Тобто дійсно, якщо українці нормально сплачують податки, а не намагаються їх мінімізувати під час війни, то вони йдуть на потреби ЗСУ, а це насамперед грошове забезпечення. Меншою мірою матеріальне забезпечення, тобто пальне, одяг, харчування тощо. Трохи закупівля зброї була минулого року. В основному нам її давали партнери, насамперед, США. Це те, що йде за рахунок податків. А фактично весь "мирний" бюджет, який приблизно співставний за обсягами з воєнним, йшов від міжнародних партнерів. Це було понад 42 млрд доларів.
Гроші від США – "це все були гранти"
– Це чимала сума. Очевидно через це побутує думку, що це "життя в борг", за "чужий рахунок" і тому подібне. За цю міжнародну підтримку потрібно буде розплачуватися?
Це дуже хороше запитання. Ми, як громадянське суспільство, сам уряд, максимально боремося за те, щоб було більше грантів. Нещодавно прем'єр Словаччини Роберт Фіцо стверджував, що нібито "Україна під великим впливом Сполучених Штатів", він якось це ще більш по-радянськи сформулював. Але насправді ті гроші, які ми отримували від США минулого року для бюджету (понад 10 млрд доларів, плюс зброя) – це все були гранти. Тобто ми не маємо повертати ці гроші в майбутньому. Від Європейського Союзу – це найбільша сума, і в минулому році, і в цьому – це кредити. Але вони, по-перше, під нульовий відсоток. Тобто ці кредити субсидуються самим Євросоюзом. По-друге, вони на 35 років і перші 10 років ми за них не платимо.
Тут варто згадати історію Великої Британії, яка так само свого часу дуже довго вибивала допомогу від США. Але Британія "розгрібала" потім ці борги більше 10 років. Після закінчення Другої Світової війни там були навіть картки на продукти. У нас такої ситуації на сьогоднішній день немає. Саме через готовність наших партнерів давати гроші або як гранти, або в гіршому випадку як безвідсоткові кредити. А велика частина безвідсоткових кредитів, по суті, з часом списується. Ми розуміємо, що всюди інфляція, навіть у євро є інфляція. І якщо ми почнемо повертати через 10 років, і після того ще 25 років повертатимемо з моменту, як почнемо, то велику частину цього просто з'їсть інфляція. Тобто, ми будемо повертати менше. Не кажучи вже про те, що коли ми станемо членом Євросоюзу, то нам, можливо, ці гроші потім дадуть як на структурний розвиток. Уже як країні, яка вступає або стала членом, і воно перекриється.
"Політики хотіли сподобатися виборцям"
– Те, що Україна не може сама себе підтримувати в часи війни без зовнішньої допомоги – наскільки це загалом нормально з позиції історії інших країн?
Тут насправді дуже очевидний вибір. Це ж не війна умовно двох феодалів, де в одного є якась маленька територія на 100 тисяч людей, і в іншого є територія на 100 тисяч людей. І армія, відповідно. У нас є одна країна, в якій за останніми оцінками Інституту демографії для підконтрольної території України є 31,6 мільйона населення. І є територія РФ із населенням 140 мільйонів. Насправді Росія готувалася до цієї війни і фінансово теж. Бо, якщо подивитися на період між 2014 і 2022 роком, то у нас реальні доходи громадян зростали швидше, ніж зростав реальний ВВП, тобто те, що виробляла економіка. Тому що ми підвищували мінімальну заробітну платню, ми індексували пенсії, пропорційне зростання зарплати теж було. А все тому, що політики хотіли в умовах демократії сподобатися виборцям.
– Це популізм, я правильно розумію?
Це частково демократія, якої немає в Росії. Частково популізм. Це не жахливий популізм. В Аргентині був жахливий популізм і в нас був на початку 90-х, коли друкували і роздавали гроші, яких немає. Ми просто замість того, щоб складати щось "під подушку", ми витрачали тут і зараз. Але і в борги особливо не залазили. У нас державний борг насправді скорочувався і ми вийшли з дуже здоровим для Європи показником боргу – менше 50% ВВП.
– Тобто Україна до 24 лютого 2022 року – це країна, де з економікою радше все "ок"?
Так. У Росії це все теж було, але по-іншому. Реальний ВВП у Росії між 14-м і 22-м роком зростав приблизно так, як в Україні. Але реальні доходи громадян скорочувалися більшість років. Там було буквально 1 чи 2 роки, коли вони зростали. Ми невеликі експерти в російській економіці і в її перерозподілах на користь олігархів, наближених до Кремля, але об'єктивно вони складали ці гроші в Фонд національного добробуту. І зараз вони їх, власне, використовують, щоб закривати бюджетні дірки, які в них також виникають під час війни. Тому що війна дуже багато коштує для Росії. Але ресурсів у них більше. Тому в нас є вибір разом із нашими міжнародними партнерами. Ми кажемо, що ми тут відстоюємо інтереси демократії і світового порядку. І якщо демократичні країни, а іноді навіть не дуже демократичні, але підтримують світовий порядок, хочуть перемогти, то мають нам допомогти і показати, що той, хто хоче в 21-му сторіччі кудись вторгнутися, буде покараний. Відповідно, нам можна допомагати зброєю, нам можна допомагати грошима. Грошима можна допомагати, зокрема, для того, щоб в країні був просто вищий бойовий дух. І щоб економіка "крутилася" достатньо сильно і могла генерувати достатньо податків, щоб можна було фінансувати свої Збройні сили. Тому, з однієї сторони, я розумію такі докори, що тут люди ходять в кафе, в кіно, купують якісь речі в той час, як в країні війна. Але, з іншої сторони, це набагато краще, ніж у нас не було б цієї підтримки в половину українського бюджету. І нам доводилося би платити грошове забезпечення нашим Збройним силам, ділячи, умовно, одну одиничку на потреби всіх. Це призвело б до реально дуже сильного збідніння.
Втрати від виїзду українців за кордон: "Це не смертельно, але суттєво"
– Скільки ми втрачаємо через те, люди виїхали з України?
Ми робили оцінки. Якщо я не помиляюся, десь до 7-7,5% ВВП щорічно ми втрачаємо. Тобто економіка була б більшою на ці 7 умовних відсотків. Це не смертельно, але це суттєво.
– Нещодавно гортала статистику рестораторів, які оцінювали, що середній чек у ресторанах виріс десь на 30%. Як це може бути в часи війни?
Інфляція. 2022-го року в нас інфляція була 26%. 2023-го року суттєво менша – 5%. Але в 2023-му в нас було зростання реальних зарплат. Тобто зарплати зросли більше, ніж зросла інфляція. А це, власне, свідчення того, що українки поїхали за кордон. Відповідно, робочої сили не вистачає і ті самі ресторатори змушені підвищувати персоналу зарплати. Вони перекладають це в ціну для своїх гостей і це призводить до зростання навіть вищого, ніж темпи інфляції. Тому зростання чеку на 30% не означає, що це зростання в реальному вимірі. Це не потяг до більш шикарного життя. Але з іншого боку, це і не те, що ми бачили під час кризи 2008-2009 років, коли ці чеки різко впали. Тому за рахунок підтримки міжнародних партнерів нам вдалося це споживання трохи зберегти.
