Ілюстративне зображення із сайту Pixabay
Не що відбувалося, а як ви справлялися?
— У ситуації широкомасштабної війни, в якій ми два роки перебуваємо, коли і масштаб більший, і більша територія України, і більшу кількість людей це зачепило дуже особисто, наскільки є сенс, наприклад, говорити про класичні підсумки року, які ми останніми роками навчилися підбивати? Адже багато хто для себе це робив для того, щоб зрозуміти, які плани на наступний рік, що вдалося, що не вдалося в минулому. Здається, що зараз стан невизначеності та короткотермінового планування мав змінити ці всі підходи.
За мирних часів були підсумки року, адже люди займалися смартмоделюванням цілей і дивилися, що вдалося, а що ні. У будь-якому разі люди розповідали про те, що в них вдалося, і обмінювалися "погладжуваннями" в Фейсбуці та в інших соцмережах. Це було дуже яскраво. Зараз довгочасне планування не в усіх працює. Взагалі це важко, бо впливають дуже багато зовнішніх чинників, які ми не можемо контролювати. Тобто, горизонт планування точно змінився. Хтось може планувати залежно від свого місця перебування, від того, чи близько до бойових дій, чи більш у глибокому тилу. Тому хтось планує на день, хтось на тиждень, хтось на кілька місяців із "планом Б". Але я взагалі люблю підсумки. Тому що наш мозок потребує структури. Є такий термін — структурний голод. І його важливо задовольнити — структурувати свій час, структурувати свої дії, структурувати свої якості, структурувати взагалі, що відбувається. І найголовніше — акцент не на тому, що відбувалося. Акцент у підсумках цих років у тому, як ви справлялися?
Коли людина переживає втрату
— Є абсолютно різні люди з абсолютно різними досвідами. Вони можуть бути зовсім болючі, просто неприємні, дискомфортні. І точно є люди, які, наприклад, мають втрату — смерть або загибель близької людини. А також є люди в стані невизначеної втрати, тому що є дуже багато зниклих безвісти, є дуже багато рідних, чию загибель, або смерть, або зниклість, або перебування в полоні не підтверджено офіційно. І це відчуття надії, яке поєднується з відчуттям відчаю. Ми звикли до того, що коли ми говоримо про підсумки, ми кажемо, що ми робили добре. А коли над тобою висить трагічна або драматична подія, то ти це слово "добре" не можеш вжити. І що ми робимо тоді в цій ситуації?
Коли людина перебуває в фазі тотальної невизначеності щодо близької людини або переживає втрату, тобто гострий період, мабуть, єдина рекомендація — попіклуватися про себе і не відмовлятися від підтримки, яку можуть надати близьке коло, друзі, знайомі. А можливо, ви самі собі даєте раду, бо іноді є люди, які, коли проживають втрату, кажуть: "Дайте мені просто час, і я вийду на зв'язок". І це окей. А ти кажеш: "Домовимося, якщо раптом за 2-3 дні чи за тиждень ти не вийдеш на зв'язок, ми будемо дзвонити тобі у двері, бо ми хвилюємось". Ми всі люди, хтось хоче посумувати на одинці, а хтось близький хвилюється за цю людину, щоб там нічого не трапилось. Тому домовляємось. Тож тут, мабуть, більше акцент буде на "вдих-видих", на повільний, покроковий шлях до більш-менш стійкості. А підсумки потім. Це просто прив'язка до дат, до свят. Це теж структурування, і ми дивимося, що хтось так робить. Але ви маєте право цього не робити й виходити з того, що зараз відбувається саме у вас. І це нормально. Ми дивимося на те, де ви знаходитесь, що у вас відбувається і чи є у вас потреба. Можливо, ви хочете просто поперекладати якісь штучки на полиці. І це дасть вам можливість видихнути і трошки заспокоїти себе, попіклуватися про себе. Бо, звичайно, коли люди проживають гострий період горя, вони зосереджені на цьому, бо там болить, і треба час. Якщо ми перейдемо до мозку, просто потрібно, щоб наша амігдала заспокоїлась. А коли амігдала збуджена, а там тривога, страхи, гнів, біль, вона реагує на це. Поки вона не заспокоїться, до структури переходити неможливо. Бо ті зони мозку, які відповідають за структурування, у цей час просто зменшуються. Тож якщо ви у стані переживання втрати, чи у стані невизначеності — не мучте себе, бо у вас природно зараз такий стан, і це нормально проживати, що вам точно не до підсумків року.
Рефлексії: від написання щоденників до ранкових ритуалів з кавою
— Люди кажуть, що зараз для них фактично неможливі рефлексії. Такі звичні речі, як писання щоденників, переосмислення стають неможливими.
Буває по-різному. Для когось це навпаки порятунок, коли люди виписують свої думки. Наприклад, це може бути відкритий щоденник у соцмережах, і це теж рефлексія. Просто люди можуть не розуміти, що це вона. Ви виписуєте якісь емоції, почуття, думки, свої дії, описуєте їх тощо. Хтось робить це публічно, хтось робить це "у стіл", чи у нотатки в телефоні й нікому не показує. Нам здається, що щоденник — це щось таке потужне, а потім його публікують, і це вже ціла книжка, де багато листків. А іноді рефлексія може складатися з одного-трьох речень. Просто нотаток. Це для когось ок, і хтось так робить. Хтось йде у творчість. І, знову ж таки, це не про те, що люди створюють шедеври мистецтва, потужні картини чи якусь музику. Це може бути щось ваше особливе, ви просто навіть можете не маркувати це як елемент для рефлексії чи для проживання почуттів. Хто йде у готування їжі, а хтось — у прибирання в домі. І у цей час, коли людина переключається на фізичні дії, на рівні мозку щось відбувається, щось виходить через тіло. Рефлексія — це не завжди про когнітивні речі. Не завжди про роздуми чи аналіз. Вона може бути, як пірамідка: хтось більше володіє когнітивною рефлексією, хто емоційною.
— Це навіть смол-токи, коли береш каву у звичному місті?
Це теж з один способів структурування часу. У когось це ритуали. Ти виходиш на вулицю, десь береш каву, спілкуєшся з кимось, і все. І якщо ви в якийсь день цього не зробите, вам буде здаватися, що чогось не вистачає, щось злить, щось втратили. А ви просто з якоїсь причини не провели ритуал. Бо коли це відбувається щодня, є купа речей, на які ми просто не звертаємо уваги. А вони важливі. А хтось прибирає, щось робить фізично й так проживає те, що відбувається. Оці це ненормальні події, до яких ми трошки адаптувалися, але нормальнішими вони не стали.
Варто бути вдячними й вміти це приймати
— Ще хочу повернутися до способу рефлексії як подяка в кінці року. І крім Збройних Сил, яким дуже багато хто дякує, люди дякують або своїм близьким або випадковим людям, які надали допомогу, якої ти не чекаєш. А що дають ці подяки?
Це ж погладжування. Це ж як підсумок, як розуміння того, що те, що ти зробив, є цінне, правильне і важливе. Подяка допомагає нам вийти за лаштунки заборон — "не будь важливим, не будь собою, не досягай успіху". Я дуже радію, коли я бачу, що люди дають подяку і приймають це. Адже іноді у людей є такий блок. Вони починають казати: "Ой, я нічого такого не робив. Мені не можна це прийняти, бо якщо я прийму, щось станеться". Це міфологічне мислення, це вже сценарні процеси включаються. Втім рада тому, що люди це практикують і показують свій приклад бути вдячним — бути вдячним захисникам і захисницям, тим людям, хто поруч, хто підтримує, з ким збереглися зв'язки у такі шалені часи. Бути вдячним тим, з ким схожі цінності. Бути вдячним собі за те, що ти вільно можеш висловити свої емоції та думки.
— Навіщо нам погладжування?
Це психологічна енергія. Якщо людина заряджена тільки "мінус-погладжуваннями", тобто відчуттям сорому, провини, суму, відсутністю вдячності, то енергія трохи токсична. На поганому пальному вкрай важко їхати. Якщо наші психологічні мотори постійно заправляти тільки таким пальним з не дуже доброю енергією, то наш мотор може буркотіти, а іноді й затухати. Коли мало позитивних погладжувань, у людини саме з цього приводу може відбуватися апатія, коли є втрата сенсів: "А нащо я це роблю? А нащо я буду це робити, щоб знову почути, що я мало старалась?" І в тебе опускаються руки. Зовсім інша справа, якщо ти знаєш, що ти зробив, а тобі щиро сказали: "Круто, класно, дякую, у тебе прикольно це вдається, а як ти це робиш?". Вдячності — абсолютно безкоштовні, вони у вільному доступі. Бери.
Планування
— Коли ми маємо дуже мало контролю над майбутнім, чи є сенс будувати плани? І чи є рекомендація, на основі чого їх будувати?
На основі 11 причин жити, які можна знайти, наприклад, у книзі Тані Касьян. Звичайно, ми маємо певні корекції у строках. Не працює зараз — "ким ви бачите себе через 5 років, через 10?". Хоча воно і за мирних часів не дуже працювало. Не всі люди здатні на довгострокове планування. Ти можеш планувати те, що стосується тебе або близького кола, з ким ти можеш домовитись чітко і спланувати кроки, коли є мета, до якої ви крокуєте. Звичайно, треба дивитись, наскільки вона реальна. Плануйте на день. Якщо ви любите планувати, ведіть Google-календар. Це допомагає бачити, скільки ви всього робите.
