Ілюстративне фото УНІАН
Різдвяний "павук"
Святвечір — особливий вечір, коли віряни готуються до Різдва, одного з головних свят. Як українці готувалися до нього раніше? Чи змінилися ці традиції?
Тетяна Карандєєва: Святвечір і Різдво Христове — це одне з найвеличніших свят українського народу після Великодня. Ці свята мають дуже гарні звичаї та традиції, тому це свято насичене великими магічними діями. Колись до свята готувалися заздалегідь: треба було приготуватися і роботи було дуже багато. Господиня була повинна і прибрати хату, і помастити, і рушники попрати, все в хаті помити — лавки, столи. Господар свою роботу виконував. Він повинен був все прибрати в стайнях, нагодувати скотину. Господині ще допомагали діти, тому всі були задіяні.
Також треба було дуже багато страв приготувати. В Святвечір основною подією було те, що сходила вечірня зоря і ангел провіщав, що скоро буде народження Ісуса Христа.
Як оновилися ці традиції, зважаючи на те, що, наприклад, містянам не треба білити своє житло?
Тетяна Карандєєва: Традиції переходять з покоління до покоління, тому зараз ми теж готуємося. В містах не так, а в селі люди до свята відносяться більш серйозно. Ми готуємо обов’язково кутю з пшениці чи ячменю та дванадцять страв, варимо узвар. Ходимо колядувати, запрошуємо гостей. Сім’я і вся родина збирається в цей святковий вечір за столом.
Так, є елементи, які залишаються для людини актуальними, незалежно від того, де вона живе — в селі чи місті. Раніше це було дуже тісно пов’язане з релігійним календарем, тому що люди постилися.
Тетяна Карандєєва: Так, 40 днів був піст, тому люди вже втомлювалися від посту, тому люди дуже поступово підходили до цього свята і готували всі ці дванадцять страв. На Різдво теж готували завчасно: кололи поросят, робити різні страви, ковбаси, запікали свинину, качок, курей. Особливо це було на Західній Україні. Якщо в Центральній Україні більш тушилося, то там в основному коптилося. Також це все коптилося в димарях й на Полтавщині. Коптити треба було декілька днів.
Щодо оформлення житла: як його оформлювали? Наскільки це відрізнялося від новорічного свята?
Тетяна Карандєєва: Все готувалося завчасно. Хату обов’язково білили, мастили долівку, вішали рушники. Діти прикрашали хату "павуком" — це кубічна форма, яка є символом Всесвіту, робили витинанки.
А що таке "павук"?
Тетяна Карандєєва: Це кубічна форма, зроблена із соломи як символ того, з чого починався світ. В нас в музеї навіть зараз можна на них подивитися, в кожній хаті є різдвяний інтер’єр.
Різдвяний "павук". Фото: Локальна історія
Ще ж були прикмети і заборони, вірно?
Тетяна Карандєєва: В цей вечір не можна було позичати, сваритися, десь затримуватися в дорозі, оскільки потім будеш цілий рік десь блукати. Якщо хтось посварився, то треба було обов’язково в цей вечір помиритися.
Нові горщики для куті та узвару, а сокира — для міцних ніг
Розкажіть детальніше про традиції святкування Різдва.
Тетяна Карандєєва: В Святвечір господар заносив сніп і перев’язував перевеслом. Піднімав його над столом, а потім ставив на покуть. Господиня купувала обов'язково нові горщики і макітри, тому що кутю і узвар треба було обов’язково готувати тільки в новому. Потім вона ставила це все на покуть й господар ще раз вертався та приносив солому в одній руці та сіно — в іншій. Одну частину сіна він клав на покуть, а іншу — під стіл. Там же ж в черепок він ставив ладан, тож пахощі йшли по всій хаті. Також обов’язково вносив різне залізяччя, яке було символом оберегу від злої сили. А на покуть також обов’язково клав хомут і ярмо, а під стіл сокиру, щоб дітки торкалися цієї сокири і мали тверді ноги, адже вони весь час бігали босоніж.
Але сучасні українці переважно цього вже не роблять?
Тетяна Карандєєва: Так, але сніп, який пізніше назвали дідухом, ми на покуті ставимо, й робимо кутю, яку приправляємо горішками, маком та медом.
Також була традиція, коли господар це все поклав, то господиня виймала зі скриню нову скатертину і по кутах стола клала по голівці часника, які накривала. Це також було оберегом від злої сили.
"Дід-дух", кутя на стелі та два тижні після Різдва без прання
А які особливості святкування Різдва і підготовки до нього були в різних регіонах України? Як вони видозмінилися з часом?
Галина Олійник: Стіл "запечатували" по чотирьох кутах часником. Додам ще дещо про дідуха: навіть в Центральній Україні перший сніп на жнива називався "воєвода" або "коляда". І до сих пір є різноманіття і умовності залишення снопа. Одні кажуть, що треба перший, тому що він й називається "колядою", а інші вважають, що потрібно останній, тому що він як "дід", завершуючий. Перший, якщо в родині була дівчина, обов’язково залишали "на коровай", а останній сніп залишали на полі і коли згадують свята в Космачі, то кажуть: "о, швєта понесли". Адже Космач — це чи не єдине село з гуцульського регіону, де в дійсності ставили дідух як сніп.
Різдвяний дідух. Фото: Рубрика
А по зерну, яке ставилося на дідух, можна дізнатися, який це регіон. Якщо це Центральна Україна, то, звісно, це пшениця, якщо це галицькі регіони, то обов’язково був овес.
Виплітати дідух, на ніжках, справді почали пізніше, а так був звичайних сніп, який називався "дід-дух", тому що Святвечір — це не тільки ваша вечеря родини, а цілого роду, бо Бог відпускає душі на цю вечерю. І коли ми говоримо про кутю, то вона дуже подібна з коливом і відрізняється від нього лише одним продуктом. А коливо, наскільки відомо, — це їжа для тих, хто йде в засвіти.
Центральна Україна завжди готувала густу кутю, яку метали на стелю. Якщо зависне — значить буде добрий врожай пшениці. А на Західній Україні, особливо на Львівщині, кутю готували рідку, розбавляючи її ситою з медом. Гуцульський регіон взагалі розбавляв кутю узваром або наваром на сливках. Родзинки в куті були більш міським варіантом, панським.
Всі рушники та решта мали були випрані цього ж тижня, хоч це й не "чистий2 четвер, як на Великдень. Дівчата та жінки мали обіпрати цілу родину, бо починаючи від 6 січня за старим стилем два тижні не прали. Річка була освячена і ще два тижні не можна було занапастити воду.
А як щодо Сходу, Півдня та Півночі України? Які там традиції?
Галина Олійник: Кутя, узвар, борщ, вареники, хліб та часник від злої сили були по всій Україні, незалежно від того, чи це схід, чи захід. Дівчатам частин навіть заплітали у вінки і це була їхня защіпка.
Звісно, Слобожанщина, Чернігівщина більше тяжіли до традицій Масляниці. Також Центральна Україна по-іншому колядувала: колядувати починали лише хлопці, які колядували з 7 січня.
Тетяна Карандєєва: Й на Західній Україні в Святвечір вже починали колядувати, а по всій Україні — лише коли закінчиться служба в церкві. Спочатку починалася дитяча колядка — діти вдягалися у кожушки, валянки, одягали рукавички та йшли по своїх сусідах. Також була ще парубоча колядка, коли збиралися дорослі хлопці, які ходили ватагою. Якщо колядки були дуже насиченими, їм дозволяли заходити в хату і вони, знімаючи шапки, колядували перед образами. Також була дівоча колядка: дівчата посеред себе вибирали гарну і дуже голосисту дівчину, щоб вона гарно співала. В них була велика тичка, на яку вони вішали ліхтар, щоб здалеку було видно, що це йдуть дівчата. Вони теж колядували, але в хату не заходили.
Не пустити колядників вважалося гріхом
А що обов’язково треба було давати колядникам? Тут йшлося більше про солодощі, їжу чи гроші?
Тетяна Карандєєва: Колись давали завжди щось смачне: бублики, паляниці, пироги. Раділи всьому, особливо дітки. А дорослих можна було навіть запросили за стіл і налити трошки горілочки. Й вони прославляли в колядках не лише самого Ісуса Христа, але й господиню, господаря дому та їхніх діточок.
А не пустити колядників вважалося гріхом…
Тетяна Карандєєва: Так, це гріх. Й колядники не минали навіть найбідніших селян чи вдів.
А щодо одягу: якого значення надавали цьому елементу?
Тетяна Карандєєва: Одягу надавали дуже великого значення, тому що завчасно його готували. Шилися й кожушки, й свитки, й хустки купувалися на ярмарках. Кожна людина хотіла до різдвяного свята мати щось новеньке з одягу.
