Сергій Данилов: "Опір українців, зокрема в кадровому питанні, став причиною поразки росіян на Херсонщині"

Сергій Данилов: "Опір українців, зокрема в кадровому питанні, став причиною поразки росіян на Херсонщині"

Історії щоденної відваги та невидимого опору ― це про життя Херсонщини в часи російської окупації. За рік після звільнення опубліковане дослідження про те, які стратегії виживання допомагали пересічним людям впоратися з непростим досвідом. Про його результати в ефірі Радіо Культура говоримо зі співавтором ― Сергієм Даниловим, заступником директора Центру близькосхідних досліджень.

0:00 0:00
10
1x

Фото: Укрінформ

 

Що і кого досліджували?

Сергій Данилов говорить, що дослідження відбувалося в лютому 2023 року: "Ми провели фокус-групові опитування, але також взяли глибинні інтерв'ю у людей, які перебували під окупацією на Херсонщині. Це був і Станіслав, і Зеленівка, і Херсон, і низка інших населених пунктів. Отриманий матеріал доповнювався розмовами, інтерв'ю, глибинними інтерв'ю, які я брав і одразу після звільнення, і під час окупації у моїх знайомих, партнерів і друзів, які перебували в окупації".

Чому саме Херсонщина?

Центр близькосхідних досліджень займався Кримом з 2001 року ― нагадує Сергій Данилов: "Ми тривалий час працювали в Криму, написали монографію "Ісламська ідентичність в Україні". Кримський напрямок частково виводив на Херсонщину ― наприклад, у Чаплинці, в Генічеську проживали мусульманські громади".

Регулярні дослідження Херсонщини почали 2017 року: "Спочатку за допомогою колег-соціологів, а потім самостійно ми проводили періодичні опитування, концентруючись переважно на лівобережжі, тобто районах, прилеглих до адмінмежі з окупованим Кримом. Це означало постійні поїздки в Чаплинку, в Каланчак, в Скадовськ, по селах, знайомство з громадами".

Робота в регіоні доповнилася увагою до теми децентралізації: "Це переросло не тільки в дослідження, але й у пошук можливості допомогти децентралізації, розширити у людей горизонти, збільшити уяву. Було дуже приємно дивитися, як динамічно розвивається ця частина України під впливом змін, які дав Майдан у 2014 році".

Російські окупанти позбавляли доступу до інформації

Сергій Данилов, аналізуючи результати дослідження, говорить про спроби окупантів контролювати доступ до інформації: "Вони вважають, що доступ до інформації ― це головний важіль їхнього забезпечення, панування на новоокупованій території. Без монополії на інформацію вони не бачать можливості утримувати і трансформовувати громади, суспільства, які опинилися у них під владою. Це наріжний камінь. Вони цьому приділяють надзвичайно велику увагу".

Окремо згадує приклад Херсона: "Вони доклали великих зусиль для того, щоб заблокувати український сигнал. По-друге, мобілізували ресурси, щоб налагодити таке-сяке, але своє мовлення ― телебачення, радіо, видавництво газет, брошур, створення телеграм-каналів. Насамперед, звичайно, на місцях запускаються федеральні російські канали або кримські канали. Також підключають канали з окупованого Донбасу, з Донецька. І одразу ж починають формувати місцеві редакції. Але на Херсонщині окупанти стикнулися з великими проблемами, оскільки абсолютна більшість журналістів відмовилася з ними працювати".

Сергій Данилов говорить, що подібний опір став однією з причин поразки росіян на тимчасово окупованих територіях: "Це взагалі одна з причин невдачі. Опір українців призвів до того, що вони не змогли набрати необхідні кадри ні для сектору безпеки, тобто для поліції, для охорони в'язниць, ні для роботи в місцевих редакціях. Мовлення на Херсонщині окупанти запустили тільки з часом, для цього взаємодіяли з кримськими зрадниками. Також місцевим колаборантам пропонували гроші та соціальний ліфт ― наприклад, ледь не очолила Херсонську редакцію 19-річна студентка, котрій запропонували кар’єру та захмарну зарплату".

Колаборанти втекли з окупантами, згадує Сергій Данилов: "Всі втекли, звичайно. Практично всіх, хто пішов на колаборацію, вони вивезли з собою до 11.11.2022. Всі вони рано чи пізно отримають вироки".

Які меседжі поширювали окупанти?

"Україна більше ніколи не повернеться і ніколи її тут не буде", "Росія назавжди" ― це лиш частина меседжів, згадує Сергій Данилов: "Також існував меседж "Ми багато заплатимо", тобто пропозиція підкупу. Як ці меседжі працювали? По-різному, вони трансформувалося, бо спочатку росіяни не були готові до українського суспільства. Вони не розуміли, як воно функціонує, що працює, а що не працює. Особливо не зайшов меседж про "єдіная страна", про "адін народ" і оця вся ідеологічна піна, з якою вони першою вийшли, насправді".

Чому так сталося? "Тому що уявлення, які транслювалися про росіян, і реальний образ орка, який перед тобою стоїть, кардинально відмінні. Достатньо багато проросійськи налаштованих людей, які збиралися в Херсоні радісно зустрічати русскій мір, взялися за голову, коли стикнулися з реальними русскіми". За оцінками Сергія Данилова, серед колаборантів найменше саме тих, хто справді вірить у русскій мір.

Як в умовах інформаційної блокади тримати зв’язок?

В умовах окупації зв'язок перетворюється на життєвонеобхідний ресурс ― говорить Сергій Данилов: "Є речі, без яких ми не можемо жити ― вода, їжа. Зв'язок під окупацією потрапляє в це саме коло життєвонеобхідних потреб, тому що від цього залежить твоя безпека, від цього залежить твоя стратегія поведінки ― чи бігти, ховатися, стріляти, що робити, кого боятися? Так, були періоди, коли взагалі ніякого зв'язку не було. Був період, коли під окупацією люди пручалися та не брали російські сім-карти. Але коли стало зовсім неможливо, почали брати, з'явився якийсь поганий, підконтрольний, але інтернет. Сьогодні основним джерелом інформації на окупованій території є телеграм, а також інші більш безпечні месенджери.

У таких обставинах значним є ризик поширення чуток і неправдивої інформації ― згадує Сергій Данилов: "За якийсь час люди починають розуміти, що їм треба порівнювати інформацію. Вони стають грамотнішими в інформаційному сенсі, шукаючи способів порівняти те, що пишуть з різних боків. Для того, щоб почути різні думки, утворювалися такі собі усні клуби ― збиралося коло однодумців, де кожен ділився своїм фрагментами інформації. По-перше, це працювало як психологічна підтримка, по-друге, це допомагало скласти пазли".

Подібні практики допомагали також повернути почуття власної гідності, міркує Сергій Данилов: "Що таке окупація? Це ситуація, коли ти позбавлений права вибору, в тебе забрали гідність, і ти більше сам собою не розпоряджаєшся. Хтось за тебе вирішує, куди тобі йти, що робити, що говорити. А коли ти самостійно намагаєшся знайти логічне пояснення перебігу подій, зрозуміти якісь причини і прогнозувати наступні кроки, ти повертаєш собі контроль над подіями. Знову стаєш суб'єктним".

Обмін інформацією дозволяв відчути й іншу важливу емоцію ― довіру до ближніх, яку російські окупанти насамперед прагнули зруйнувати.

Українська мова як спосіб уникнути Чужого

Мова виявилася важливим фактором для життя людей під російською окупацією на Херсонщині, одним із способів розрізнити "свій-чужий". Сергій Данилов пояснює, як це працювало: "Під окупацією зростає соціальна компетентність, адже від вміння визначити, хто перед тобою, залежить твоя безпека, твоє життя. Тобто треба прокачувати інтуїцію, емоційний інтелект та інші такі м'які навички. В час окупації мешканці Херсонщини за виразом обличчя, очей, за іншими найменшими ознаками класифікували людей як "своїх" чи "чужих". Мова виступала більш наочним фактором, найбільш важливим. Є багато розповідей про те, як орки засилали когось, наприклад, на базар, аби там між людей починати якісь розмови. І тут саме українська зіграла важливу роль― під окупацією важливою виявилася здатність нею говорити. По-друге, за якийсь час стало зрозуміло, що серед російських загонів є люди, які цілком пристойно можуть говорити українською ― вихідці з ОРДЛО. Але їх також легко впізнавали ― за надто правильною фонетикою та лексикою".

Херсонщина має незаслужену репутацію російськомовного регіону, міркує Сергій Данилов: "В самому Херсоні були певні виключення, але на Херсонщині загалом панує своя локальна говірка. Саме вона слугувала фактором довіри, знаком того, що ти місцевий, наш. Люди це дуже чітко ідентифікували".

За українську мову херсонці стикнулися з утисками, згадує Данилов: "Українська для орків ― маркер того, що ти чиниш спротив. Наприклад, одну жінку росіяни погрожували розстріляти, бо вона з ними не переходила на російську, принципово з ними продовжувала говорити українською мовою. Це їх ставило в глухий кут, бо вони не розуміли, що вона говорить, водночас продовжували повторювати стереотипи про те, що української мови не існує. Але якщо "ми адін народ", і якщо "мови не існує", то це все ― одна мова, яку ти маєш розуміти. А вони не розуміли".

Хто, як і чому йшов на колаборацію?

Колаборантів виявилося, на щастя, менше, ніж могла сподіватися російська сторона, вважає Сергій Данилов: "Картина більш-менш зрозуміла на сьогоднішній момент. Є декілька категорій груп людей з різною мотивацією, які стали колаборантами. Звичайно, є usual suspects ― проросійські політики і представники якихось проросійських маргінальних груп. Але це невелика частина окупаційного управлінського апарату. Коли постало питання, як керувати, стало зрозуміло, що без місцевих кадрів керувати неможливо. По-друге, вони дуже не хотіли, щоб обличчям окупаційної влади, яке безпосередньо контактує з людьми, були росіяни. Їм треба було місцевих, щоб із себе зняти відповідальність. Хто на це пішов? Маргінали, таких була дуже велика група. Так ми спостерігали повне відтворення 1917-1921 років на окупованих територіях: "Хто був ніким, той стане всім". Наприклад, вахтер школи став директором школи. Таких було багато серед підконтрольних окупантам директорів комунальних підприємств, закладів, зокрема, освіти, культури".

Натомість у безпековому секторі колаборантів було мало, згадує Сергій Данилов: "Я знаю, що вони ходили по пенсіонерах, які не встигли виїхати, з числа колишніх працівників прокуратури, СБУ, поліції. Абсолютна більшість із них відмовилась. На колаборацію пішли одиниці".

Частина колаборантів мали єдиний мотив ― фінансову вигоду: "Їм обіцяли вдвічі-втричі вищі зарплати, ніж ті, що платять в Росії, на цій самій посаді. Маргінали йшли працювати в обмін за гроші, за владу. Також були ті, хто були ображеними, відчували, що їх недооцінили при Україні, а також ті, на кого були справи за корупцію ― справжню чи уявну".

Остання категорія ― жертви примусу з боку окупантів: "Є поліцейські, яких катували тиждень і довели майже до стану овоча перед тим, як вони погодились піти працювати і стати поліцаями. Є староста села, яку тиждень ґвалтували, били, виводили на розстріли, тримали в абсолютно нелюдських умовах, поки вона не зламалась і не стала старостою при орках. Не можна забувати, що справді були ті, кого примусили. Але їхнім горем, їхньою людською трагедією можуть користуватися й зрадники, які розповідатимуть про примус, щоб себе виправдати".

Рух опору

На думку Сергія Данилова, дуже цікавими є історії саме про символічний опір, дії пересічних людей, які могли самі себе вважати маленькими українцями, але виявилися надзвичайно відважними:

"В опір окупантам неочікувано включилися абсолютно нові групи населення. Були і звичайні підозрювані ― активісти українських партій, культурних рухів, молодіжних організацій, майданівці. Але підключилися і дрібний бізнес, бюджетники, вчителі, пенсіонери".

Опір окупантам міг мати й символічний вимір: "Прекрасний випадок з одного села ― жінці 82 роки, вона хірург. До неї прийшов російський солдат із хворою рукою, але вона відмовилася його лікувати, поки він не скаже "Слава Україні". А потім вона почала з ним говорити, розпитувати про мотиви участі у війни, про родину, про "а нашо воно тобі треба?". Вона робила так із усіма росіянами, хто приходили просити її про лікування, і так вона розагітувала доволі немаленький підрозділ. Інша жінка в іншому селі, наприклад, просто боролася за те, щоб ходити своєю стежкою. Та стежка проходила повз сільську раду, де розташовувався штаб окупантів, вони обгородили територію, мовляв, там не можна ходити. Та українська жінка продовжувала там ходити, аж поки не примусила окупантів за її правилами. Була й боротьба за публічний простір ― зокрема синьо-жовті стрічки та малюнки в ньому. Окупанти від цього дуже дратувалися".

Тривала й боротьба за символічний освітній простір: "В одному селі функціонувала підпільна школа в будинку вчительки. Вона збирала 8-10-12 дітей у себе вдома, вдаючи, що це просто гості прийшли чаю попити. Вона з ними проводила повноцінні уроки. Були й учні, які спеціально їздили на кручі в Станіславі, бо тільки там ловив український зв'язок: вони це робили, щоб отримати завдання в "Єдиній школі" та передати готову домашню роботу, щоб вона була зарахована". Навіть там, де досі триває російська окупація, навчання триває, я це знаю від місцевих директорів шкіл".

Останні новини
Візовий режим, музичні фестивалі та вініл: Юрій Андрухович про 1990-ті
Візовий режим, музичні фестивалі та вініл: Юрій Андрухович про 1990-ті
Паритет зберігається ― воїн ЗСУ Мамай про ситуацію на Лиманському напрямку
Паритет зберігається ― воїн ЗСУ Мамай про ситуацію на Лиманському напрямку
"Фіолет" представив пісню про природу вибору
"Фіолет" представив пісню про природу вибору
"Чим більший тиск, тим більший спротив". Лодзинська про покоління шістдесятників
"Чим більший тиск, тим більший спротив". Лодзинська про покоління шістдесятників
11-й рік триває агресія Росії, а в Україні немає поняття "постраждалі особи" — Луньова
11-й рік триває агресія Росії, а в Україні немає поняття "постраждалі особи" — Луньова
Новини по темі
"Чим більший тиск, тим більший спротив". Лодзинська про покоління шістдесятників
"Республіка Шериф", 14-та армія РФ, Молдова і Україна. Євген Магда про Придністров'я
"Крихкі кістки та сталевий дух": історія мисткині, яка живе з рідкісною хворобою та допомагає волонтерам
Геноцидальний тип ведення Росією війни доводиться через факти — Айвазовська
Росія не дотримується елементарного поводження з цивільними на окупованих територіях — Павліченко