Зараз право не працює ― Павліченко про справу Максима Буткевича

Зараз право не працює ― Павліченко про справу Максима Буткевича

Правозахисника Максима Буткевича, який перебуває у полоні окупантів, етапували невідомо куди. Максим Буткевич потрапив у російський полон наприкінці червня, а 22 серпня у Москві відбулося засідання апеляційного суду на так званий "вирок" Буткевичу, якого "суд" самопроголошеної ЛНР засудив до 13 років колонії суворого режиму. Суд у Москві залишив чинним цей "вирок", і Максима Буткевича етапували з Луганського СІЗО, але куди ― наразі невідомо. В ефірі Радіо Культура цю ситуацію прокоментував Олександр Павліченко, виконавчий директор Української гельсінської спілки з прав людини.

0:00 0:00
10
1x

 

Активіст Комітету солідарності з кримськими заручниками Максим Буткевич під час прес-конференції у Києві, 21 травня 2018 р. Фото Ані Брессонова / УНІАН

 

― Таке враження, що ми абсолютно ніяк не можемо зарадити цій ситуації. Є суд з прав людини, є адвокати, але терористи роблять те, що вони хочуть, і нікому не звітують. Як юридично організовано цей процес? Чи можна буде притягти до відповідальності окупантів?

І в цій справі, і в сотні інших подібних справ вчиняються воєнні злочини. Максим має статус військовополоненого і потрапив у полон саме як командир військового підрозділу, що виконував бойове завдання. Вони потрапили у пастку через провокацію, і Буткевичу можна завдячувати, що він врятував життя своїх підлеглих. Вони опинилися в полоні, але частина з того підрозділу вже навіть повернулася в результаті обмінів. Максим як командир підрозділу виконав своє завдання належним чином, але потрапив у ситуацію, коли фактично став об’єктом переслідування з боку росіян. Нагадаю, що таких справ не одна, а десятки. Росія розпочала такі процеси після широкомасштабного вторгнення в минулому році, але насправді вони відбуваються ще з 2015 року, коли на проксі-територіях у так званих ДНР та ЛНР були встановлені "суди", які "притягали до відповідальності". Спершу це були виключно кримінальні суди, там немає адміністративного та цивільного судочинства, які присутні у цивілізованому світі, це стосується й окупованої Автономної республіки Крим. Ці процеси були фактично політичним переслідуванням, згадаймо справи Олега Сенцова, Надії Савченко, які були переслідувані у кримінальному порядку. У кожному конкретному випадку там були надумані фабули та висмоктані з пальця історії. Абсолютно такий самий сценарій і у справі Максима Буткевича. Говорити про те, що тут працюють якісь юридичні механізми, це перебільшення. Насправді історія полягає в тому, що це фактично вже виготовлений каркас справи, аналог того, що відбувалося в Радянському Союзі наприкінці розпаду, коли під замовну справу вибивалися зізнання. Наприклад, справа закатованого Юрія Мозоли у Львові, коли справжнього серійного вбивцю спіймали за 2 роки після того. Тобто ця практика притягнення невинуватих осіб до кримінального процесу та засудження їх продовжується сьогодні у Російській Федерації. Це одна з характеристик того, як виглядає їхня так звана кримінальна та судова система.

― Чи можуть вплинути міжнародні інституції на ці процеси?

Росія фактично вийшла з усіх міжнародних договорів, які могли б впливати на цей процес, РФ не є стороною Європейської конвенції з прав людини від 16 вересня 2022 року. До речі, злочин проти Максима Буткевича почався  у той період, коли Росія ще несла відповідальність за статтями конвенції. Один із факторів визнання Європейським судом чинності порушення державою, яка зобов’язувалася не порушувати право, це той час, коли вже почали вчинятися дії щодо Максима Буткевича. Тому оскарження у Європейському суді може бути, але стосовно держави, яка повернеться в цю систему. Тобто Росія має повернутися під юрисдикцію Європейського суду з прав людини. Це питання майбутньої відповідальності.

Міжнародний комітет Червоного хреста, ООН, моніторингові місії від Європейського Союзу та різних незалежних організацій міжнародного штибу на зразок "Репортерів без кордонів" або "Медиків без кордонів", які працюють неупереджено щодо будь-якої зі сторін у війні або в іншому типі конфлікту ― усі вони не мають незалежного доступу. Росія пришиває до цих процесів своїх заангажованих представників немовби із зарубіжних держав. Нагадаю, що торік, у 2022-му Росія так само ішла шляхом створення такого собі міжнародного трибуналу, який вони готувалися влаштувати над захопленими азовцями. Пригадаймо Маріуполь і клітки, які будували окупанти, це мав бути процес із запрошенням міжнародних "суддів" з Еритреї, Північної Кореї, Куби, Південної Осетії, Абхазії тощо. Але процес було поламано.

― Що робити, якщо рідні звичайних людей опинились у таких обставинах, як Максим Буткевич? Чи є якісь опції?

Потрібно максимально контролювати хоча б ситуацію з умовами утримання і знати місце перебування. Відносно Максима ми знаємо, що до 22 серпня цього року він перебував у СІЗО міста Луганська. Після цього він був етапований, але де перебуває зараз і в яких умовах – інформації немає. Його адвокат продовжує робити запити, намагаючись з’ясувати місце перебування Максима Буткевича, батьків також не повідомили і вони не знають, де зараз Максим. Коли відбувався так званий "суд" у Луганську, Буткевич перебував у СІЗО, тоді була можливість організувати роботу адвоката, який працював у цій справі. Це мабуть єдина оптимальна опція, яку можна запропонувати. Але для цього потрібно знати, що особа перебуває у цьому конкретному місці, знати, які відбуваються процесуальні дії, мати можливість знайти й мотивувати адвоката. Щодо Максима, була низка організацій, готових допомагати, і наша Українська гельсінська спілка має ряд партнерів, з якими ми спільно працюємо вже понад 10-20 років над стратегічними справами. Ці партнери присутні в Росії, можуть допомагати, до речі, на суді в Москві 22 серпня були присутні два представники колишнього "Меморіалу" ― Олег Орлов та Світлана Ганушкіна. Вони мали можливість поспілкуватися з Максимом у режимі відеоконференції, а також надавати юридичну підтримку у цій справі. Не будемо говорити, хто це робив і якими засобами, але це було здійснено. У таких ситуаціях дуже важливим є питання моральної підтримки, можливість надавати інформацію "підсудному" та отримувати від цієї особи також інформацію, наскільки це можливо. Адже не завжди усе це відповідає навіть тим елементарним стандартам, прописаним у російському законодавстві або в законодавстві квазі-республік ЛНР і ДНР, які регулюють "судовий процес". Навіть прості порушення права на справедливий суд, відсутність доступу до адвоката, низка інших процесуальних порушень ― вони можуть бути оскаржені, але невідомо куди і коли. Тобто зараз право не працює в цих умовах. Право може бути використане тільки для того, щоб мати контакт та отримувати хоч якусь інформацію.