Фото: Костянтин Ліберов
"Того дня, коли підірвали Каховську ГЕС, нас пів ночі обстрілювали, а тепер мій будинок пішов повністю під воду"
На місці будинку Антона Дмитрієва з Херсона зараз суцільна вода. Про те, що тут була чиясь оселя, нагадує хіба вершечок димаря. Попри це 20-річний хлопець не втрачає оптимізму. Каже, пережив за свій вік вже багато чого. Він рано втратив батьків. По суті, Антона виховували сестра з братом. Потім російська окупація. Міг би і виїхати з Херсона, але залишався хворий дідусь, який категорично не хотів залишати дім, і собака. Їм треба був догляд.
От і зараз Антон Дмитрієв не впадає у відчай і намагається хоч якось допомогти тим, кому ще складніше:
"Я зараз перебуваю трохи вище затопленого Корабельного району. Весь район у воді, нижні будинки, які під залізничною лінією — всі затоплені по дах. Волонтери плавають на човнах, дістають тварин, сім'ї, які ще залишилися. Мій будинок разом із дахом пішов повністю під воду. Мене найпершого так сильно затопило, оскільки мій будинок знаходиться біля стічної канави. І з цієї стічної канави, коли вода сильно піднялася, вода почала надходити у двір, до будинку. Зараз мій будинок сантиметрів на 30 виглядає з води, втім це тільки димохідна труба.
Я встиг забрати найцінніше. Мене сусід розбудив о пів на шосту ранку з новиною, що Каховську ГЕС підірвали. Я знав, що мій будинок повністю піде під воду. Тому я подзвонив другу, попросив його про допомогу, щоб вивезти все цінне — електроустаткування. Все повивозив. У будинку залишились старі речі. Я сподівався, що цього не буде, що вони не підірвуть Каховську ГЕС, але того дня, коли її підірвали, пів ночі нас обстрілювали, у нас були прильоти по району. Я й так пів ночі не спав, а потім ще під ранок з такою новиною прокинувся. Мої усі рідні у Польщі зараз, я лишився вдома сам. Зараз я перебуваю у сестри в квартирі, у селищі на Садовій", — розповідає він.
"Ми пережили окупацію з тваринами, і не можемо їх залишити"
В затопленому місті Антону Дмитрієву важко з собакою. Він забрав його з собою на суходіл, а потім після вмовлянь волонтерів дозволив евакуювати чотирилапого. Хлопець планує якомога швидше забрати собаку. Нині займається тим, що шукає покинутих тварин. Він не розуміє, як можна було залишити своїх братів менших на явну смерть.
Антон розповідає, що був вражений, як цих забутих тварин рятував хлопець із ДЦП:
"Хлопчик з інвалідністю врятував дві вівчарки. Ми їх віддали волонтерам. Він заходив у воду і витягував цих собак свого знайомого, який останнім часом пив. Знайомий собак просто випустив, вони плавали біля хвіртки, а цей хлопчик заходив і діставав собак. Два собаки я дістав і два він. Вода йому була по груди. У цього господаря до потопу було загалом 5 німецьких вівчарок. Він одну вівчарку-кобеля забрав, а всіх сучок, їх 4, вигнав із двору, зачинив хвіртку і кудись пішов, невідомо куди. А собаки плавали біля хвіртки, доки не дістали їх", — каже хлопець.
Біда з тваринами також по селах. Корову чи свиню набагато важче вивезти ніж собаку. Часто це стає причиною відмови евакуюватися. Люди ладні самі страждати, але бути поруч зі своїми тваринами. Миколаївщина після підриву дамби теж постраждала. Не в таких масштабах, як сусідня Херсонщина, але деякі городи уже затопило. Та люди налаштовані оптимістично і вже мають план дій, якщо вода піде далі.
Говорить мешканець села Афанасіївка Снігурівського району Петро Дудник:
"Ми знаходимося на березі Інгульця. У нас село, як на острові. Навколо озера, ставки. У нас з греблі в село заїзд. От мені з городу видно: вода йде через греблю, наповнюється ставок, і вода не падає. Мости затоплені всі. Пережили окупацію, а ще й оце горе нам. На Нововасилівку — там води по самі перила моста. Перил не було видно, просто що рогіз зачепився за перила, і так видно, що там міст. Він повністю затоплений. Коло Баратівки знесло міст, по ньому і машини проїжджали, і мотоцикли. Його вже нема. Нововасилівський міст повністю затоплений, він був новий, в березні відкрили його, бо коли рашисти відступали, то підірвали його. Красивий міст, на палях, з тротуарною доріжкою, зараз все затоплено. Дівчата мої панікують, ніхто не хоче виїжджати. У мене 2 корови, півень кричить, господарство ніхто не кине. Ми у війну не кидали господарство. Корови на даний момент на паші, вони там і лишаться, як буде затоплювати, вони будуть на пагорбах, корів тоді знайдем, кури евакуюються на дах чи на дерева, собаку відв’яжу, хай бігає, потом прибіжить. Погано, що як вода буде відходити, замулить все, от томати, їх теж замулить, вода брудна. Вода смердить, понад берегами покидали сміття, і воно фактично зараз плаває. Риба дохне, раки на берег лізуть, а лізуть, бо вода брудна", — коментує Петро.
Фото: Костянтин Ліберов
"Будемо рятувати людей під страхом смерті"
Вмовляє селян виїжджати із затоплених сіл волонтер Богдан Гнатів. Він взагалі військовий капелан, але більше року вже працює по найскладніших точках. Каже, людям по селах правобережжя пропонують допомогу, але вони вже скільки пережили, що не мають бажання кудись їхати. У них є купа причин залишатися в затопленій оселі.
Більша біда на окупованих територіях. Там ніяк не організована допомога постраждалим:
"Зараз наша ціль — це Олешки, туди нас запустять під страхом смерті, і ми будемо туди плисти. Хоч територія окупована, хлопці кажуть, що туди пускають, щоб забрати людей з дахів. Окупанти там не контролюють, бо все затоплено, але люди залишилися на дахах. Але треба потужний човен, бо маленький зносить. Ми зараз беремо човен на 50 кінських сил мінімум, щоб туди їхати. Тут на місцях буде багато людей допомагати, а туди важкий доступ. Ніхто їм не допомагає, вони самі рятуються. Не думали (росіяни — ред.), що такого лиха нароблять, такого масштабу. Зробили і не подумали, що вони зробили", — зауважує волонтер.
У Марії, вдови українського військового, також залишилися родичі на окупованій території. В Новій Каховці у неї бабуся і батько. Маму вдалося вивезти звідти раніше. Їхньої дачі поблизу водосховища уже нема. Її повністю затопило. До квартири, де проживають родичі Марії, вода на час нашої розмови не дісталася. Але сусідній стадіон уже був затоплений. Здавалося б, підрив дамби мав би зосередити увагу російських окупантів на інших проблемах, послабити контроль за місцевими мешканцями. Але вони просто перенесли свій штаб у безпечніше місце і продовжують далі тероризувати населення.
"Медицини немає. Медицину забрали орки ще дуже давно до Генічеська, Скадовська та Криму. Усі лікарі повиїжджали. Бабусі було погано того тижня, батько хотів викликати швидку, подзвонив, сказали — "вколіть їй якийсь укольчик". Він каже — "у неї серце". А вони — "це ваші проблеми". Ось таке там ставлення. Наразі рвонуло ГЕС, зараз усі очисні підуть у місто. Там же теж усі будинки затопило. У мене у батьків були дачі у районі ГЕС, їх більше немає. О 4:55 зателефонували люди, які жили на дачі, і вчасно встигли виїхати, щоб їх не затопило.
Так само як наша "Казкова Діброва". Ні для кого не секрет, що там було понад 300 тварин. Це був розважальний комплекс, парк, зоопарк, це була душа нашого маленького міста. Всі туди приїжджали з дітьми. Російська влада не дала евакуювати тварин. Їх ще до того хотіли евакуювати, не дали. Вся по колу "Казкова Діброва" була замінована. Є відео в мережі, 2 лебеді плавають біля нашого БК у місті. Це лебеді з "Казкової Діброви". Жінка, яка їх годувала, займалася цими тваринами, теж виїхала, бо "прилетіло" до її оселі, вона жити там не змогла. І тепер вона у нашому місцевому чаті скрізь дзвонить, що якщо хтось побачить цих тварин, будь ласка, допоможіть. Тварин дуже багато покинутих, люди кинули їх і поїхали. Доки в мене ще була мама там, а у мене були пітбулі, то мама мені дзвонила, бо стала свідком, коли російські солдати просто "пов'язали" хлопця на вулиці, а його пітбуля прив'язали до дерева, і той гавкав, і гарчав. Люди боялися до нього підійти, бо бійцевий собака. Я їм пояснювала в телефонному режимі, як його заспокоїти, щоб до нього могли хоча б підійти, а не просто пристрелити. У мене мама 4 місяці зі мною, а тільки зараз почала розмовляти по телефону не озираючись. Тому що російські солдати переодягалися в цивільний одяг, розмовляли і українською, ходили і підслуховували. Поки мій чоловік воював, і був живий, мама у мене була видалена з усіх соцмереж, було обмежене коло осіб кому можна було довіряти, іншим — страшно. Зараз тонуть Корсунські дачі, люди в місцевих чатах просять один одного про допомогу, жінки з дітьми сидять на дахах. Там відбувається те саме, що і в Олешках. Просто Олешки видно, а туди далі не дуже", — розповідає Марія.
"Щоб виїхати з Нової Каховки, потрібно заплатити від 500 доларів, такі розцінки"
Зі стихією в Новій Каховці окупанти навіть не збираються боротися. Місцеві не бачать, щоб вони якось усували наслідки того, що самі ж натворили. Ніякі служби там не працюють, люди просто допомагають один одному. У родичів Марії продуктів вистачить на 2 тижні. Ніяких подачок від росіян бабуся жінки брати не хоче. От за цей час людям і треба виїхати з Нової Каховки.
Марія розповідає: "Я зараз шукаю гроші. Для того, щоб вивезти одну людину в Україну, треба 500 доларів. Їхати через Крим, Росію, Білорусь, Польщу, і лише тоді можна опинитися тут. Коли загинув мій чоловік у січні, саме таким шляхом виїжджала мама, але всі українські паспорти-книжки білоруський кордон рве. Наразі я відновлюю мамин паспорт. Тому що їй відірвали фотографії, порозривали обкладинки. Це білоруси так мітять. Через місяць після смерті мого чоловіка ми дізналися, що у мого батька онкологія. Я не можу поїхати, щоб його забрати, бо я дружина покійного воїна ЗСУ, і для мене це загрожує значними наслідками. Знову ж таки, щоб туди поїхати, потрібно 500 доларів мамі, і тоді ще півтори тисячі доларів для того, щоб вони приїхали сюди. Така такса місцевих перевізників. Мамі, щоб приїхати сюди до мене в Одеську область, дорога обійшлась у 500 доларів та 2000 грн. Ось такі суми", — каже Марія.
Виїхати з окупованої Нової Каховки раніше можна було і за допомогою волонтерів. Але там потрібно 2 кілометри йти пішки. Для літніх людей з інвалідністю це нереально. От Марія і шукає гроші, щоб організувати їхню евакуацію.
"Це не вода, а фекальні маси… що ж буде після того, як зійде вода?"
У мешканки херсонського району Забалка Ольги Цілинко вода забрала все майно. Поки її дім підтоплювало, жінка допомагала вивозити тварин і літніх людей. Тому з дому забрала тільки гроші і документи.
"У нас затоплене житло. Ми жили біля річки Кошової, і у нас будинку немає. Там взагалі нічого немає на Чайковського вже. Машини їдуть з гумовими човнами, моторами. Ми вивозили тварин, потім самотніх літніх людей. Вже коли виїжджали самі, то тільки схопили документи і все. Нічого, ні одягу… вода дуже швидко прибувала. Потім син поїхав о 12, і води вже було по пояс, а о 15-й вже по шию. Там немає каналізації, весь район на вигрібних ямах. І це не вода, а фекальні маси. Тому одна справа, якби це була річкова вода, потім би вона зійшла, ми б мили, чистили, щось би робили, сушили, а шо буде після фекальних мас в нашу спеку? Приїхали звідтіля — коричневий одяг. Ми зараз на роботі в мене живемо в центрі в офісі. Є пропозиції, зараз ходимо, розглядаємо. На вулиці не будемо", — зазначає Ольга.
Ольга Цілинко керує громадською організацією, що займається реабілітацією дітей з інвалідністю. Завжди турбувалася про своїх підопічних. От і зараз хвилюється, обдзвонює їх. Каже — всім із зони затоплення вдалося виїхати. Тільки з однією родиною поки нема зв’язку, каже Ольга: "Я не можу їх знайти, вони на Зимівнику жили. Останнє повідомлення було, що до нас прибуває вода. Їм написали, щоб вони на Комишани піднімалися. Бо вже міст затоплений між Зимівником і містом. Зараз не беруть слухавку, можливо, десь далеко поїхали. Але в тій родині є чоловік. Це дає надію. Нині у мене 20 родин, які в місті. Взагалі до війни ми працювали в форматі реабілітаційного центру, потім під час окупації ми годували родини, після окупації теж. Годували, забезпечували одягом, всім, чим можна було", — додає жінка.
Під час окупації Ольга Цілинко не виїжджала з Херсону. Двоє її дітей теж. Каже — "не хотіли залишати житло, в яке вкладали всю душу і гроші". Жінка зізнається, що вони навіть інколи розмовляли з домом — на стільки він був для них важливим. Тепер родина чекає, коли зійде вода, щоб оцінити масштаби руйнувань і почати все відновлювати.
