Тарас Чмут. Фото: Haievskyi Anatolii
"Без волонтерської допомоги ми навряд чи б вистояли в цій фазі війни"
— Тарасе, на якому етапі зараз ідея з оподаткуванням волонтерських коштів?
Станом на зараз я не готовий сказати, що з цим відбувається, оскільки тема стосується людей, які збирають на карти фізичних осіб. Ми працюємо через юридичну особу, благодійну організацію і всі кошти заходять на юрособу, з якої вони витрачаються. По факту завжди був спротив держави, системи і людей. Державі потрібно з людей витиснути максимум, особливо в умовах економічного занепаду. А людям треба закрити критичні запити, потреби, які є в їхніх рідних, друзів, сусідів, однокласників тут і зараз або вчора. Люди не від гарного життя та того, що немає що робити, збирають кошти на свої карти, щоб щось комусь привезти, купити і забезпечити. Для мене це питання було завжди про те, що нам важливіше - перемога у війні чи порядок з точки зору держави. Якщо ми говоримо про війну і перемогу, то ми всі в це включаємося і держава трохи збавляє оберти в своєму бажанні зарегулювати все і всіх. Адже в значній мірі те, що роблять всі люди, - це те, що не зробила свого часу держава. На жаль, в нас немає відповідальності чиновників, подекуди – навіть репутаційної, а люди це стягують. І державі питати щось з людей, як на мене, не дуже морально.
— Це дуже важливе уточнення: мова йде про картки фізичних осіб, на які волонтери збирають кошти. Аргументація Міністерства фінансів має певний сенс: вони кажуть, що за такими зборами можуть ховатися шахраї. Адже можна прикриватися збором для армії, а закуповувати пеньюари…
Можна. А можна працювати в Міністерстві фінансів й красти гроші, наприклад. Але чому держава зараз не йде в антикорупцію в державі, а йде до людей? Це не перша ініціатива і спроба держави зарегулювати волонтерське середовище з 2014 року. Щоразу державі це не вдавалося, тому що йдеться про народне всеохопне явище. Це якась частинка нашого національного ДНК за останні десять років стало і це не можливо побороти, урегулювати і це взагалі не треба чіпати. Це наша унікальна перевага на фоні всіх інших країн, в першу чергу Росії, у них такого немає. Не волонтери, очевидно, забезпечують армію, а західні партнери і держава. Проте без волонтерської допомоги я не знаю, чи ми б вистояли в цій фазі війни. Об’єми навіть неможливо порахувати, які люди з усіх усюд завезли та забезпечили. Це колосальні космічні кошти і ресурси. І подекуди саме завдяки цьому ресурсу ми не "посипалися".
"Ми формуємо у держави та військових правильну культуру споживання волонтерської допомоги"
— Адміністрування всіх цих юридичних моментів в Україні і не лише складне. "Повернись живим" - це величезний фонд і у вас, очевидно, є багато бухгалтерів, які слідкують за документацією, щоб по звітності комар носа не підточив.
Тому що юридична особа закуповує з офіційного рахунку, не готівкою, ставить собі на баланс і потім з цього балансу має списати річ актом прийому-передачі. Це все уповільнює роботу, в якійсь мірі ускладнює її, але й впорядковує. Як на мене, це не є чимось складним і є правильним: ми формуємо у держави та військових правильну культуру споживання волонтерської допомоги.
— Тобто не можна просто віддати військовим тепловізор чи дрон і сказати "користуйтеся"...
Не можна, тому що це людські гроші, вони не з неба падають. І військовий-середньостатистичний українець має цінувати та берегти це. У нас, на жаль, в пострадянському суспільстві все, що державне, нічиє, його не треба берегти. І в армії є той самий культ "це державне, значить можна не берегти, волонтери ще привезуть". Воно було, є і, на жаль, ще буде, але коли воно обліковане, стоїть на балансі і ти за нього розписався та відповідаєш, то ти його починаєш зовсім інакше цінувати.
"Якщо всі бездумно користуватимуться всім, ми програємо війну"
— Контраргумент, який я також чув від військових: на балансі, наприклад, стоїть дрон, а дрони на війні - це розхідний матеріал. І коли його, наприклад, збили, то треба відповідати, що його в тебе вже немає. Відповідати не хочеться, тому краще його навіть не чіпати і не користуватися. Є процедура списання і в бойових діях це все робиться простіше. По-друге, одна справа, коли ми говоримо про розхідні матеріали, такі як дрони, а інша - коли ми говоримо про коштовні вироби, наприклад, великі безпілотники, які коштують сотні тисяч доларів. Його втрата - це безвідповідальне ставлення до виконання завдання. Або все дійсно було ок, але противник був розумніший і збив його. Тут треба на мінімальному рівні корелювати його з реальністю, тому що інакше всі будуть бездумно використовувати все - техніку, озброєння, майно - і як результат ми програємо. Адже ресурси не безкінечні, вони не падають з неба.
— Де "Повернись живим" бере кошти? Я знаю, що фонд унікальний тому, що збирає окремо гроші на армію, а окремо - на своє існування. Обміління бюджету фонд, очевидно, теж відчуває. Гроші зменшуються?
На жаль, так.
— Наскільки це відчутно?
По-перше, фонд не унікальний за підходом. Він й інші організації переймають наш досвід, наші практики. Це дуже добре і ми раді цьому, що є інші організації, які працюють за таким принципом, коли кошти, які збираються на основну діяльність, йдуть на основну, а на адміністративну - окремо. Але мені здається, що на сьогодні фонд точно унікальний в тому, що кожен може зайти і побачити в режимі реального часу всі надходження, подивитися, скільки зібрано від кого сьогодні, вчора, за тиждень, місяць, півроку. Це все є на сайті і такого я ні в кого не бачив.
"7 млрд гривень з початку повномасштабного вторгнення. До цього було десь 230-250 млн гривень"
— Абсолютна прозорість, яка принесла вже, наскільки я пригадую, понад 7 млрд гривень.
Так, понад 7 млрд гривень з початку повномасштабного вторгнення. До цього було десь 230-250 млн гривень.
— Тобто за неповні півтора роки вже понад 7 млрд гривень пожертв від українців зі всього світу і бізнесу?
Так.
— Але ви все одно відчуваєте, що надходить менше?
Так, на жаль, в травні ми "просіли" відносно квітня десь на 20%, а квітень відносно березня - теж відсотків на 15. У фактичних сумах якщо раніше ми збирали десь 300 млн, то зараз ми говоримо про 200-220 на місяць.
— А як ви це пояснюєте? Тим, що в людей бракує грошей, чи тим, що люди втомилися?
Немає однієї відповіді, це сукупність причин, де є, на мою думку, в першу чергу економічний стан країни. По-друге, це дійсно нерозуміння, чому і до якої пори треба буде це все робити. Третє - це певне розпорошення ресурсу між різними організаціями, яких з 24 лютого з’явилося як грибів. Четверте - це загальне сприйняття війни як даності є та й є, живемо з цим. Немає емоційного вибуху, як це було на початку: люди змирилися, звикли до повітряних атак, до постійних втрат, похоронів, до стрічки фейсбука, де кожного дня хтось новий гине. Це сприймається вже як буденність, тому люди адаптуються до цього, живуть і безкінечні потреби сил оборони перестають вражати та емоційно зачіпати.
— Мені здається, що це природно. Не можна постійно жити на емоційній межі…
Абсолютно так, і ми це проходили. Все, що зараз відбувається, вже було з 2014 року. Цей спіралізм історії: сплеск суспільної та державної підтримки, який переростає в державний контроль і регулювання, зменшення суспільної уваги - ми вже проходили. Але при цьому всьому війна нікуди не зникає.
"Завдання "Повернись живим" не в тому, щоб забезпечити кожного військовослужбовця, а в тому, щоб допомогти Україні виграти війну. Це різні історії"
— І як ви думаєте зберігати оцей нерв і підтримувати увагу людей до війни грошима?
Більш системною роботою, кращою звітністю, більшою публічністю, більшою співпрацею з бізнесом і з тими його галузями, які менш постраждали від війни, збільшенням взаємодії із закордоном і поглинанням внутрішнього ресурсу, який розпорошений. Тому що рік тому мене питали, кому треба донатити, - великим фондам чи маленький зборам, я казав: "кому хочете, треба все і всім", бо великі фонди - це про перемогу у війні, а малі - про закриття потреб тут і зараз. Проте на сьогодні позиція змінилась, зараз я прибічник великих фондів, бо це системна робота, системна допомога і вона про перемогу у війні. Завдання "Повернись живим" не в тому, щоб забезпечити кожного військовослужбовця, а в тому, щоб допомогти Україні виграти війну. Це різні історії.
— Тарасе, а що для вас є перемогою у нашій війні з Росією?
По-перше, це повернення всіх територій в кордонах 1991 року. Другий пункт для мене - це вирішення проблеми Придністров’я як геополітичної зони ризику на кордонах з Україною, яка нас так чи інакше наздоганяє. Третє - це зменшення наступального потенціалу російської армії до того рівня, коли вони не можуть і не мають змоги наступати на іншу країну хоча б 20-30 років. Четверте – це зміна політичного режиму РФ на інший. А далі питання - розвал Росії чи ні, в яких кордонах ця країна має бути, чи має вона володіти ядерною зброєю, чи має вона бути постійним членом Радбезу ООН, яка її роль і місце в глобальному світі? Для мене Росія має вийти з клубу світових лідерів як країна, яка методом сили спробувала підкорити іншу країну. Для мене в цивілізованому ХХІ столітті це неприпустимо і якщо країна так робить, то мають бути відповідні наслідки.
— А як стосовно однієї з обов’язкових умов фіксації нашої перемоги - членства України в НАТО?
Це гарний гарант незалежності і я думаю, що ми вступимо в НАТО навіть, якщо не до кінця вирішимо проблеми цієї війни. Але все ж для мене кращий гарант - це потужні Збройні Сили, які надійно захищають країну. Нам не треба бути найкращими або найсильнішими. Нам треба мати таку армію та в цілому архітектуру національної безпеки, якої буде достатньо для того, щоб той ворог, який в нас є, не наважився напасти. Є приклад Польщі. Польща – одна з перших економік Європи за динамікою зростання. При цьому вона активно вкладається в переозброєння. Вони купують все – від підводних човнів, фрегатів, "Patriot", F-35 до БМП, БТР, мінометів та літаків.
