Президент РФ Володимир Путін особисто вітає Анну Нетребко із присвоєнням їй звання "народної артисти Росії". 27 лютого 2008 року. Фото: кremlin.ru
"Безпечне" прикриття для продовження кар'єри на Заході"
— Знаменитий міланський театр "Ла Скала" анонсував майбутній сезон 2023-24 років за участі Анни Нетребко, хоча раніше багато світових театрів скасовували вистави за її участі. Що означає цей "відкат" європейських культурних інституцій?
Це досить складно коментувати з точки зору здорового глузду, адже ще рік тому театр "Ла Скала" теж відмовлявся від співпраці з Нетребко. На жаль, ми справді бачимо серйозний "відкат" і нову позицію театрів, яких, на жаль, менеджмент Нетребко дуже швидко переконав у тому, що з нею вже можна мати справу. До Українського інституту постійно звертаються активісти, в тому числі, українські активісти в Італії, які бойкотують вже не перший виступ Нетребко в Італії. Але, на жаль, вона має там надзвичайно сильну підтримку, як на рівні імпресаріо і керівництва театрів, так і на рівні мерії деяких італійських міст. Ми чудово розуміємо, що не останню роль тут відіграють гроші й особиста зацікавленість певних осіб. Адже, коли наш інститут звертався із запитами, ми отримували відповідь: мовляв, "Нетребко купила генератор для українських біженців, значить, вона підтримує мир". Також наводять аргумент, що вона не виступає в Росії, відтак, вона вигнанка, і її потрібно підтримати. Хоча всі ми прекрасно розуміємо, що це звичайне "безпечне" прикриття для продовження її кар'єри на Заході. Що вона успішно і робить, і, на жаль, не лише в Італії. Ми вже бачили її ім'я на афішах у Берліні й разом з активістами думаємо, як ми можемо цьому зашкодити.
— Тож, як бачимо, робота Українського інституту – це не лише просування української культури, а й розлогий кенселінг російської культури.
На жаль, це так, і це потребує вкрай багато зусиль і часу. Німецька ситуація, наприклад, нині мені ближча, адже нині я працюю дистанційно з Німеччини, тож добре розумію ці процеси зсередини. Мені доводиться багато пояснювати німецьким імпресаріо, що, приміром, російської музики було останнім часом забагато, потрібно дати можливість звучати українській. Доводиться пояснювати, чому російська музика теж є зброєю, а для багатьох це не очевидно. І якщо в деяких випадках людей можна в чомусь переконати, то ситуація в Італії з Нетребко – це чисте лицемірство. Всі розуміють, ким вона є, але гроші перемагають.
"А чому російської музики було так багато останні 30 років на європейській сцені?"
— Як сприймати такі театри, як, наприклад, "Метрополітен-опера", які, з одного боку, підтримують Україну, а потім до репертуару беруть російських композиторів?
На жаль, така позиція нині у переважної більшості театрів та концертних зал. Вкрай небагато зарубіжних театрів розуміють причини нашого кенселінгу. До слова, "Метрополітен-опера" минулого року розірвала контракт із Нетребко. А от на конференції британських оркестрів, куди мене було запрошено, мені пояснили, що вони розглядають кожен твір російських композиторів окремо. Наприклад, увертюра "1812 рік" Чайковського в їхню програму потрапити не може, а, приміром, "Лускунчик" – може. Отже, для нас – це ще один напрям роботи: пояснювати, чому мистецтво не може існувати поза політикою; чому той же "Лускунчик" ефективно використовується російською пропагандою в інформаційній війні. На жаль, нам треба приготуватися до того, що цей процес триватиме дуже довго. Ці пояснення мають тривати роками, і ми маємо стукати не лише до преси, а й до публіки, яка може тиснути на менеджмент театрів. І, безумовно, маємо поширювати цей дискурс серед науковців.
— Тривалий час від початку війни різні українські інституції, зокрема, музичні, активно працюють на культурному фронті й намагаються просувати різні наративи. Які зарекомендували себе найкраще?
Немає якогось узагальненого наративу, який би працював усюди. В кожній країні він має бути напрацьований свій. І нам потрібно бути дуже гнучкими, адже російська пропаганда десятиліттями працювала на те, щоб мати таку картину інформаційного світу, яку ми маємо сьогодні. Нам сьогодні вкрай важко пояснювати в тих зонах, де раніше ми так активно не працювали. І, звісно ж, нам потрібно не лише говорити про українську музику, а й демонструвати, відкривати її світові, показувати їх багатогранність. І це теж працює. А щодо кенселінгу російської музики, в моєму випадку працюють два кейси: по-перше, прохання не ставити в один концерт російську та українську музику, а, по-друге, говорити про засилля російської музики в репертуарі і просити, щоб давали більше голосу, як Україні, так і іншим народам світу. І взагалі ставити запитання: а чому російської музики було так багато останні 30 років на європейській сцені?
