Фото: Сергій Галушка, Радіо Промінь
"Коли у нас був розквіт культури, вони бігали лісами і їли одне одного"
— Був зроблений кавер на "Гуцулку Ксеню" для збірки "ДНК". Хоча ця пісня є авторською…
— Це авторська пісня, українське танго. Воно було популярним і в світі, і в Європі, і на Заході України. Ця пісня викликала хороший культурний резонанс. Хоча народні пісні теж є авторськими, але з часом ми вже не можемо дослідити автора.
— В твоєму виконанні вона тривожна… Можливо через басову лінію. Я сприйняв це, як особливість воєнного часу.
— Латиноамериканська культура теж тривожна. Там теж все непросто і трагічно.
— Це логічне продовження пісні "Підманули Галю"? Ксеня її сестра…
— Так історично склалося, що українці часто є підкаблучниками. У нас присутнє лицарське шанування жінки.
Я зробив щодо Галі своє власне дослідження. Я занурений у фольклор вже 20 років. Індуси кажуть, що їхня культура походить від української, а ми це не визнаємо. Маємо багато спільного. Стародавній український Бог був жіночої статі: Лада, Ладо, Сонце… Другий головний Бог після Сонця — Громовержець.
І ця пісня, і багато інших зав'язані на обряді весілля. Дружки на весіллі є хазарами, потім козаками, вони крадуть княжну, в нашому розумінні наречену.
— Як ти, рокер, який стартував з панку, музики протесту, започаткував фестиваль "Країна мрій"?
— Я ще до того, як почав займатися панком, вперше приїхав до України. Сюди до родичів батьки привезли мене з Мурманської області Росії. Від матюків, уголовників, мордобоїв, пияцтва, від карликових дерев із мохом я приїхав у пишну зелень і пишну українську культуру, де діти зверталися до своїх батьків на "Ви". І це мене найбільше вразило. В Україні було багато гумору, і він був лагідним. Тоді я зрозумів, що українська культура для мене завжди була шляхетною, з своїми традиціями. Я тоді побачив бароковість в українській народній пісні. Бойові пісні були написані за часів Богдана Хмельницького за державний кошт для підняття духу козацького війська. Я відчув шляхетність української пісні. Коли ми після панку почали вклинювати народні пісні у творчості ВВ, і коли починався фестиваль "Країна мрій", тоді для мене це було очевидно. У мене навіть будинок в стилі українського бароко збудований.
От чим ми відрізняємося від росіян? У них не було бароко. Коли у нас був розквіт культури, вони бігали лісами і їли одне одного. Ми походимо з європейської культури. Ми її посмакували. Тому це природно для мене було.
"Наші одвічні опоненти знищили міську культуру, але вона збереглася в селі"
— Шляхетне існує поруч із не шляхетним. Шляхетне дуже часто переплетене з народним, що це складно розрізнити?
— Наші одвічні опоненти хотіли знищити міську культуру. І вона була знищена. Але збереглася в селі. Наша українська вишиванка подібна до венеційської вишивки. У нас все непроявлене в культурі падало в український чорнозем.
— Ми маємо більше уваги приділити міській культурі, яка залишилася. Вона на рівні народницькому зберігалася…
— Треба будувати міську культуру…
— Родини Косачів, Старицьких, Лисенків…. Було 5 сімей в Києві, які говорили в побуті українською. І це були залишки шляхетних українських родів, шляхетна аристократична лінія. А нинішнє шляхетство культури? Я не дуже його бачу. Я бачу спробу конкурувати з російським шансоном, міським простеньким романсом.
— Ми живемо в часи, в культурному розумінні, не легші, ніж були за радянського періоду і за часів російської імперії. Це не лише український, а й світовий феномен. Воно наклалося. Був народ, який багато працював і співав багато пісень. Зараз ця культура стала загальнодоступною для середнього класу, але при цьому перестала бути шляхетною. Вимоги до культури знизилися. Над нами працювала Російська імперія, більшовики щоби не було міської культури. Як правило, імперії більш розвинуті. А от росіяни менш розвинена нація, яка завжди підкорювала більш розвинуті нації.
Ми переходимо зараз у віртуальний світ. Туди також залізли росіяни. Вони активно пропонують там свій продукт.
Щоби зробити фетиваль, треба нагнати натовп, треба поставити купу відомих імен, щоби люди прийшли на відоме. Людина отримає творче духовне задоволення, коли вона збагне щось невідоме і воно енергетично прокачає її. Я це усвідомлюю і так роблю програму. Люди вже приходили на мої фестивалі і знали, що там буде реально люкс. Бо це зовсім інша специфіка вийти на сцену і прокачати.
— Чи може існувати шляхетне, якщо немає низового?
— Якщо ми заберемо низове, то високе стане низьким. І нас низьке не буде відпускати. Задум заселити людей у хрущовки і позбавити людей естетики та краси був диявольськи геніальним. Треба дарувати красу, тоді не буде насилля.
— Зараз складно сприймати красу. Люди зараз інакше реагують на музику?
— Інакше. Люди колись дивилися на концерт, і їхнє внутрішнє око було заплющене. А зараз воно розплющилось. Колись треба було довго розігрівати публіку. А зараз, якщо ти щирий, вона відразу включається. Вояки відкриваються серцями. У нас, на відміну від росіян, є шляхетні офіцери.
— Чи є шанси побачити ще "Країну мрій"?
— Є шанс. Він бринить в серці. Можливо в цьому році це станеться, можливо наступного. Я докладаю зусиль, щоб це сталося. Дуже потрібна допомога держави. Ми колись чітко могли відрізняти "свій-чужий". Зараз усі українізувалися. Буде тур в травні містами України. В Києві я зроблю "Рок-кабаре". В Парижі "Українське кабаре".
