Фото: Сергій Галушка, Радіо Промінь
Сьогодні ти в ЗСУ або для ЗСУ. Якщо ти живеш за якоюсь третьою формулою — живи, тобі ніхто не дорікне. Але перемога твоєю не буде
З нами в студії фронтмен Kozak System Іван Леньо, Сергій Соловій — труба, Олександр Дем'яненко — гітарист і Володимир Шерстюк теж з нами. Сьогодні в нашому ефірі станеться ексклюзивна прем'єра нової пісні "Лють". Перед тим як ми її послухаємо наживо у вашому виконанні, хочеться дізнатися про неї більше. Іване, як виникла ідея створити цю пісню?
Іван Леньо: Я почну з того, як ми познайомилися з командиром бригади "Лють", полковником Сашком Нетребком. На початку війни, десь на третій місяць окремий зведений батальйон Патрульної поліції зі всієї України, де зібралися найсміливіші, найпрофесійніші люди, виїхали воювати на Миколаївщину – район сіл Снігурівка і Тетянівка. Я з перших днів війни причислений до цього батальону і до сьогоднішнього дня я є патрульним поліцейським.
На Миколаївщину мене не взяли, але я був серед тих, хто привозив хлопцям правильні і потрібні речі. Сьогодні вони вже укомплектовані і воюють зараз під Бахмутом, а на той момент багато всього було потрібно. Тоді ми до них їздили, спілкувалися, слухали, дивилися, були розмови до ранку. І все це створило розуміння того, як в музичному контексті озвучити усі бажання наших хлопців і дівчат на передовій — для того щоби ті, хто розуміють, що їхній шлях — це шлях воїна, мали таку пісню.
Це навіть не пісня, це більше гімн. Слова написав Сергій Соловій. Думаю, що ця пісня вийде за межі бригади "Лють". Вона стане окремим символом для хлопців і дівчат, які розуміють що таке боронити країну. І розуміють як це робити фахово.
З перших днів війни воювати пішли люди всіх професій. І до сьогодні на фронті знаходиться величезна кількість людей, які змушені були стати військовими, залишивши свої фахові надбання. А бригада "Лють" створена виключно з дуже крутих хлопців і дівчат. Це ті, хто займаються зачистками міст, це штурмова бригада. Створена вона на базі "Цунамі", "Сафарі" і полку "Луганськ-1". Тобто це кращі з найкращих. Хочеться, щоб вони скоріше укомплектувалися і знов почали навалювати.
Сергію, а тобі як цього разу працювалося і що ти брав за основу, створюючи пісню?
Сергій Соловій: Я навіть не можу назвати це роботою. Це збірна солянка емоцій, прожитих за цей рік війни. Пісня написалась десь за 30 хвилин. Коли ти буваєш із хлопцями на передку, ночуєш в располагах, коли все труситься навколо, коли небо палає – а воно вночі дійсно палає (тоді наші гатили артою в Херсонській області) — і все це зібралося в гімн люті.
На четвертий місяць війни один з воїнів сказав мені — Іване, досить з нами тут тусити, бери хлопців і навалюйте на культурному фронті, бо забезпечення армії є формулою Перемоги
Ви дали 30 концертів на передовій і понад 130 благодійних виступів по Україні. Як взагалі вам далося реалізувати таку кількість концертів під час війни?
Іван Леньо: По-перше, це величезне бажання, віра і щирість. Перший концерт ми зіграли на четвертий місяць війни. До того ми три місяці не бачилися, бо я був у Києві з патрульними, хлопці були у Шаргороді, в одному з найбільш великих волонтерських штабів, який і сьогодні робить величезну роботу, допомагаючи ЗСУ.
На четвертий місяць війни один з воїнів сказав мені — Іване, досить з нами тут тусити, бери хлопців і навалюйте на культурному фронті, бо забезпечення армії є формулою Перемоги. 95 % від перемоги — це тил. На кожного воїна має працювати 10 людей. Це та грамота, якої мене навчили на початку війни.
Перший концерт ми зіграли у Львові, і до нас прийшла велика кількість людей, які вже не мають де жити. Їхні міста і села зруйновані і повертатися їм немає куди. Вони в неймовірному страху, в них нерозуміння, що їх чекає далі. І ти приїжджаєш з піснями, з правильними меседжами, з цією правдою про війну. Розповідаєш, як себе вести під час війни, бо дуже велика кількість людей розгубилася, не може знайти себе на жодному з фронтів. А ми розповідаємо, що тих фронтів багато, не потрібно мати докорів сумління, якщо ви не можете стріляти з автомата. Ви можете стріляти словом, плести сітки, можете їздити закордон і привозити джипи, створювати різні акції, які збирають гроші. Ви можете багато чого робити та відчувати, що ви дійсно навалюєте на перемогу.
Фото: Сергій Галушка, Радіо Промінь
Не потрібно мати докорів сумління, якщо ви не можете стріляти з автомата. Фронтів багато — ви можете стріляти словом, плести сітки, створювати різні акції, які збирають гроші
З того моменту, як ми побачили ці очі, ці сльози, обійми, розмови — ми почали грати концерти. Це було складно. Дякуємо нашому менеджеру Юлії Парамоновій, яка кинулася в бій. На той момент всі масові акції були заборонені. Ми доводили і воєнкомам і людям культури, що Kozak System не грають концерти в звичному розумінні концертів. В нас немає розважальної складової – ми навалюємо. Це та енергія, яка має йти від нас до людей, люди нею накачуваються і йдуть допомагати ЗСУ, хто як може. Ми взагалі видумали формулу — сьогодні ти в ЗСУ або для ЗСУ. Якщо ти живеш за якоюсь третьою формулою – можеш жити, тобі ніхто не дорікне. Але перемога твоєю не буде.
Сергій Соловій: Днями ми проводили таку акцію в селі Віта-Поштова під Києвом, а потім те саме робили в Золотоноші Черкаської області.
Іван Леньо: Усі акції, усі 130 концертів, які ми зіграли і ще зіграємо — для людей безкоштовні. Це наше служіння Батьківщині. Ми ставимо на концерт скриньку, все це конвертується в дрони, ми особисто веземо ці дрони на передову. Ми знаємо багатьох комбригів, ще з 2014 року ми товаришуємо з 10-ю окремою штурмовою бригадою, з 59-ю бригадою, комбригом якої є Герой України Вадим Сухаревський "Барсук". Ми взагалі пісню про цю бригаду написали, її можна послухати на стрімінгах, вона називається "Бачиш — їбаш". Ми знаємо, що потрібно цим хлопцям і дівчатам, тому все, що ви залишите в цих скриньках, все конвертовано і особисто нами завезено на передову.
Питання мови — міна, на якій підривався будь-який політик, гуманітарій, бо завжди знайдеться людина, яка скаже, що то його приватна територія. А сьогодні кожна ракета, яка прилітає в наше місто або село, дає зрозуміти навіть дуже поміркованим прихильникам "русского мира", що мову потрібно вчити.
Іване, ти у Фейсбуці привітав Олега "Фагота" Михайлюту з днем народження і написав, що рік тому на самому початку повномасштабного вторгнення вам як музикантам було важко залишатися в Києві. Ти був в Нацполіції, Фагот у ТРО, ви були в очікуванні чогось небезпечного, смертельного. А зараз всі загартувалися і врівноважили психіку. У який момент ти зрозумів, що загартувався?
Іван Леньо: Складно сказати. В мене кожен день був дуже насичений. Це унікальний епізод нашого життя. Доля дала нам неймовірний імпульс для персональної еволюції. У нас сьогодні є величезний пул тих непереборних обставин, які раніше не можна було зрушити з місця.
Питання мови — міна, на якій підривався будь-який політик, гуманітарій, бо завжди знайдеться людина, яка скаже, що то його приватна територія. А сьогодні кожна ракета, яка прилітає в наше місто або село, дає зрозуміти навіть дуже поміркованим прихильникам "русского мира", що мову потрібно вчити. "Хоча б тому, щоб не мати нічого спільного з тими виродками" — фраза, яка народилася під час війни. Її сказав один чоловік із Бучі, в якого загинула уся родина.
Унікальний момент ще в тім, що нам би сьогодні заздрили захисники за незалежну Україну, за всі 300-350 років. Від гетьманів до повстанців Холодного Яру. Воїни УПА. Розстріляне Відродження. Все, що ми маємо поганого, трагічного у нашому житті — це все робили московіти. І сьогодні статистика говорить, що 98% українців готові навалювати до останнього. Бо життя нас поставило перед вибором — або ми їх, або… ми їх! Іншого не дано.
Фото: Сергій Галушка, Радіо Промінь
Якщо хтось думає що еміграція це вихід — то це не вихід. Ми грали в Канаді, в Америці, ми грали в багатьох країнах. Мали можливість залишитися, створити своє якесь життя з кращим матеріальним станом. Але повірте — гірше еміграції не існує. Твоє серце завжди буде роздвоєне навпіл. Душа буде розбита. Завжди будеш прокидатися думками з Україною.
Ніхто з нас звідси тікати не збирається, бо це унікальна можливість не просто проживати цей час, а бути учасником. Бо коли в тебе на колінах будуть сидіти діти або онуки — залежно від того, коли ми переможемо, а війна може тривати довго, бо ми воюємо з країною з найбільшим населенням — і онуки будуть питати: а що ти, бабуся, робила, коли війна була? І бабуся Ксеня скаже: я воювала на інформаційному фронті, я пускала українську музику, вичищала москальську музику, брала в ефір українських музикантів, які також навалювали словом. А слово стріляє не гірше, ніж автомат.
Люди, які борються за життя, знають йому ціну
Сергію, а як тобі вдається в цей час тримати дах на місці та бути в творчому ресурсу?
Сергій Соловій: Потрібно бути в процесі. Коли ти в процесі, а не сидиш вдома, дивишся телевізор та читаєш телеграм-канали — ти йдеш на будь-яку роботу, навалюєш і від того ніколи з розуму не зійдеш. Я завжди беру в приклад народи, які живуть там, де завжди холодно. У них ніколи немає думок про самогубство — бо вони кожен день борються за своє життя. А от в Швейцарії найбільший відсоток самогубств серед молоді. Тому що там все добре, для них життя нічого не коштує. А люди, які борються за життя, знають йому ціну.
Іван Леньо: Головне — жити своє життя. Бо величезна кількість людей на початку війни стали чекати, коли вона закінчиться. А це найгірше, що може бути. Ви маєте всі зрозуміти — в нас більше ніколи не буде того часу, який був до війни. Більше року триває війна і тривають еволюційні, колосальні зміни. Які, якби не було цієї війни, тривали б сотні років. Сьогодні ми просто несемось, як вихор в українській Україні. Якщо ти разом з нами у цій течії — ти ніколи не будеш сумувати, ти завжди будеш щасливий.
Що зараз у роботі в Kozak System, над чим ви працюєте?
Іван Леньо: Ми хочемо зняти відео на нашу нову пісню, і цього разу хочемо присвятити пісню дівчатам. Ми робимо велику помилку, коли кажемо "наші хлопці там на передовій". Ми завжди нагадуємо, що на передовій навалюють хлопці та дівчата. Ясно, що більшість у ЗСУ хлопців, але дівчата навалюють нарівні. І ми хочемо зробити на тому наголос, показати, в яких саме місцях навалюють дівчата, в яких професіях вони себе знайшли на фронті. Отже, це буде пісня, присвячена дівчатам на фронті.
Сергій Соловій: Це буде фіт з Іво Бобулом. Він написав текст. Добре, я шуткую! Насправді, ми дуже поважаємо дівчат, ми знаємо, що вони роблять, ми бачили, як гарна дівчина стріляє з РПГ і в неї навіть ніс не поворухнувся від пострілу.
Іван Леньо: У нас є одна проблема. Ми хочемо зняти для відео снайпершу, але вона не може показати обличчя. Хочемо зняти людину, яка навалює на СТУГНі, а вона не може показати обличчя. Ми знайшли льотчицю – але й вона не може показати обличчя! І ми поки не розуміємо, як нам з цієї ситуації вийти.
Але ж очі можна показати?
Сергій Соловій: Можливо, очі.
Дякую вам за гарну розмову!
Іван Леньо: Дякуємо за гостинність. Навалюємо до Перемоги!
Редакторки текстової версії — Світлана Берестовська і Міла Кравчук
Підписуйтеся на подкаст "Вікенд Нової Музики" на найбільших подкаст-платформах, щоб першими дізнаватися про найяскравіші музичні новинки від українських артистів.
