Вони могли звернути простий шлях: “не бачити, не чути, не говорити”, але пішли проти диктаторської системи. Вони були свідками Голодомору, досліджували геноциди, історію СРСР, і саме мільйони закатованих голодом для них стали приводом не мовчати. Як склались долі цих сильних людей? Для того, аби не мовчати і ніні - ми маємо пам'ятати їх імена. Дізнаємося разом.
6 історій про людей, свідків Голодомору, записи яких збереглись у справах НКВС, дослідників, які без українського коріння самостійно дошукались до правди і, попри зусилля Радянської системи, оприлюднювали дослідження.
Передачі з архіву Променя
Рафаель Лемкін, юрист, доктор права, автор терміну “геноцид”, який закликав до юридичного визнання Голодомору геноцидом. Та чи прислухався до нього світ?
Олександра Радченко, вчителька з Харківщини, яка хотіла залишити дітям спогади про Голодомор. Вела щоденник. Засуджена до 10 років ГУЛАГу.
Нестор Білоус, колгоспник із Харківщини, писав щоденник, в якому описував всі події. За згадки в ньому про Голодомор двічі був засуджений. Реабілітація не дочекався.
Джеймс Мейс, американський історик, якого покликали українські душі, він вивчив мову і запропонував щороку запалювати у цей день свічку пам'яті.
Роберт Конквест, британський історик, викладач, дипломат, розвідник і найвідоміший дослідник Голодомору в Україні
Вільям Генрі Чемберлин, американський журналіст з лівими поглядами, який побачив Голодомор на власні очі. Все подальше життя він присвятив оприлюдненню правди про геноцид.
